Червоноград залишився без власного проводового радіо. 3 грудня 2021 року вийшла в ефір остання радіопередача студії КП «Новий Двір». Таке рішення прийняли депутати міської ради, посилаючись на брак коштів для фінансування місцевого радіомовлення. І це сталося тоді, коли «Новий Двір» відзначив своє 30-ліття. Заради правди, Червоноград, Червоноградський район не належать до найбідніших регіонів.
Що не кажіть, але з волі обранців інформаційний простір шахтарського міста звузився. «Новий Двір» виходив в ефір п'ять разів на тиждень: понеділок-четвер - з 30-хвилинними передачами, а в п'ятницю - з годинною. У них оперативно висвітлювалося життя міста, розповідалося про найважливіші події, діяльність органів місцевої влади (які не раз просили журналістів озвучити ті чи інші повідомлення), були широко представлені літературно-мистецька сфера, спорт... Уже кілька років поспіль радіопередачі «Нового Двору» реципієнт міг послухати у зручний для нього час через мережу Інтернет.
Не вплинув на депутатів, керівництво міста і такий аргумент: нещодавно студія виграла конкурс на право транслювати свої передачі на хвилях ФМ. А це давало нагоду розширити ефірний час, збільшити кількість слухачів, залучати рекламодавців...
Журналісти «Нового Двору» Петро Корчук, Павло Кінах, Сергій Бондарук, Олександр Новацький активно співпрацювали з Червоноградським відділенням МАЛіЖ. Юними авторами було підготовлено сотню радіопередач - колективних та індивідуальних. Для юних це був неабиякий моральний стимул у творчості.
...Спливає 2021 рік. На його завершенні аналізуєш: що було хорошого у цьому році, а що не вельми.., які здобутки, а які втрати. Закриття «Нового Двору» одна з найнеприємніших для мене подій. Тим паче, прикро мені про це писати, як студенту-журналісту.
Маркіян ЛЕХМАН.
Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства

Рецензія на статтю Інни Ніколайчук «Що таке емпатія та чи можна її навчитись?»
* * *
Чи багато з  нас у своєму житті чули таке слово: «Емпатія?» . Якщо так, то чи належите ви до емпатичних людей? Та давайте ми розглянемо саме значення цього терміну, його теоретичні складові та наукові новизни цього значення у статті  Інни Ніколайчук «Що таке емпатія та чи можна її навчитись?», яка опублікована на стайті Bet-ua/. Рубрика «Be in trand».
Отож, як зазначає авторка статті, що в теорії: Емпатія – це реакції на чужі переживання. Емпатія – це здатність розуміти почуття інших та співпереживати. Вона, до речі, стосується не тільки людей, але й тварин. Наприклад, люди реагують на благальні вирази мордочок собак, коли ті щось просять.  
 Цей термін часто зустрічається в багатьох посібниках з психології. Він прийшов до нас з римського слова Phato, що означає вміння слухати, а слово Ем - спрямований усередину, і для багатьох людей саме те слово стає новизною. До речі, дехто цей термін плутав з «Апатією», хоча ми розуміємо, що Апатія, як переддепресивний стан, містить негативний характер. А Емпатія , погодьтеся, має пасувати кожному чи кожній.
За поясненнями авторки, емпатію розрізняють за трьома видами:
Когнітивна емпатія – інтелектуальний процес пізнання іншої людини. Охоплює аналіз особистісних якостей, усвідомлення внутрішнього світу іншої людини.
Емоційна емпатія – реакція ефективного типу. Вона заснована на механізмах проекції та наслідування реакцій іншої людини, а також передбачає готовність відгукнутися на почуття та душевні хвилювання. Емоційна емпатія – це коли хтось починає плакати у відповідь на сльози іншої людини, або сміятись не від того, що самому смішно, а від того, що всі поряд сміються.
Соматична емпатія – фізіологічні реакції у відповідь на чиєсь переживання. Наприклад, помітивши, що в когось сильно колотить серце під час спроби поцілувати вас, у вас можуть з’явитися «метелики» в животі. Або ще прикладом сильної соматичної реакції є, коли собака-самиця, яка не народжувала, починає продукувати молоко, бо прийняла покинутих цуценят як своїх дітей.
Інна Ніколайчук у своїх описах часто наводить приклади з дітьми, описуючи речі на власний розсуд і чим же висловлює свою експресивність, розповідаючи як у дітей виробляється вміння слухання, спостереження за вчинками батьків і певні відчуття (сприйняття) їх, і як вони можуть позначитися дитині на користь або на негаразди у майбутньому.
Доволі оригінально наведений приклад прояви емпатії в стані закоханості. Читаємо у статті : «Коли ми тільки знайомимось із людиною, спочатку, звісно, реагуємо на зовнішність. Але після того, як зовнішність умовно пройшла нашу модерацію і ми ніби свапнули вправо (як у Tinder) за кольором очей, ямочками на щоках, прикольними шкарпетками… починаємо пізнавати внутрішній світ людини». Мало людей помічають такий факт, коли закохуються, а й дехто його може навіть і заперечити, але однак у них до тієї людини вже проявляється емпатичний стан, адже йому (їй) цікаво стає слухати свого співрозмовника та співпереживати разом із ним.
Також є і прояви емпатії в стані простої симпатії але вміння вислухати чи співпереживати зразу може згаснути коли ми зрозуміємо, що тій людині просто не є цікавими.
Важливо вміти слухати, розуміти в компанії або в робочому колективі, про що описує автор. А особливо для робочого колективу емпатія є одне з головних значень, адже так можна покращувати хороші відносини як з керівництвом, так і з колективом, що свідчитиме про якісну роботу. В тому числі робота може йти не тільки задля зовнішньої винагороди (зарплати, премії чи авансу), а й для внутрішньої (тобто праця на задоволення).
Чи можна навчитися емпатії? Так емпатії можуть навчитися всі охочі. За словами авторки, варто лише поставити себе на місце свого співрозмовника, вислухати про що він розповідає... Таким чином людині стане приємно, що в складній ситуації його підтримали або в хорошій за нього пораділи.
Як підсумок, можна сказати, що стаття відкриває абсолютно нові значення, наукові дослідження в галузі з психології. Обгрунтованість висновків та експресивність авторки допоможе молодим родина у вихованні дітей, людям, у яких негаразди на роботі, покращити трудові відносини у колективі, та і кожній людині. Адже бути емпатичним -означає бути приємним та порядним у суспільстві.
https://bit.ua/2021/11/empatiya/ посилання на статтю.
Маркіян ЛЕХМАН.
Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства
м. Львів
 

Здавалося, що в них зростають крила,
Що щастю їхньому нема й не буде меж.
Але вона його все ж розлюбила,
Кохати перестав її він теж.
Здавалося, вони ніколи не пізнають
Безжальної розлуки гіркоти...
Тепер лиш сльози із небес спадають
Під маревом нічної сліпоти.
Маркіян ЛЕХМАН.
Студент Української академії друкарства
м. Львів

На Аскольдовій могилі!

Поховали їх -

Тридцять мучнів українців,

Славних, молодих...

На Аскольдовій могилі

Український цвіт! -

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

(Павло ТИЧИНА)

29 січня вшановуємо пам'ять Героїв Крут. Ця історична подія залишила по собі глибоку рану в серці кожного українця. Вона актуальна й сьогодні, бо молоде покоління знову добровільно йде на захист своєї України.

Бій відбувся наприкінці січня 1918 року поблизу залізничної станції Крути (тепер Ніжинського району Чернігівської області). Це був один з 400 локальних боїв, що точилися на Чернігівщині в часи «громадянської війни». Проте за героїзмом і драматичністю ця подія немає рівних. Керівником українських захисників-студентів і гімназистів був Аверкій Гончаренко, а в червоних московських зайд - Михайло Муравйов.

У середині грудня 1917 року почалася неоголошена війна між УНР і радянською Росією. Напередодні з Росії на захоплення Києва вирушив загін полковника Муравйова, до якого мали приєднатися «збільшовизовані» українські робітники і «хохли-перевертні» на чолі з Єгоровим. Загалом більшовицьке військо налічувало 6 тисяч чоловік; українське - близько 15 тисяч (!) чоловік, але мало низьку боєздатність, відчувалася нестача зброї і тим паче було розпорошене по Україні. Найбільш здатною до самовідданого захисту країни виявилась молодь - студенти Київського та Українського народного університету і 14-16-річні учні гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства. Їх назбиралося кілька сотень.

Не бажаючи втягуватися у бій в Бахмачі, Аверкій Гончаренко вирішив зайняти оборону біля станції Крути, яка відкривала шлях на Київ. 28 січня юнаки почали копати окопи обабіч залізничного насипу. Вранці 29 січня залягли в окопи по обидва боки колії (а це - 3 км). Бій був тривалим і проходив якийсь час без переваги з червоного боку. Вирішальна фаза бою настала о 16 годині. До більшовиків прибули підкріплення та бронепоїзд.

Найтрагічнішою виявилася доля однієї студентської сотні. Наприкінці бою її бійці відстали, заблукали і вийшли прямо на вже зайняту червоними станцію Крути, де й були взяті в полон, а невдовзі й розстріляні або вбиті багнетами. Більшовики заборонили ховати розстріляних, а все з метою залякування населення,що і є характерним для політики червоного терору.

Більшовицький наступ відновився наступного дня. Врешті вони захопили Київ.

Подія під Крутами привернула до себе увагу громадськості. Молодим героям було присвячено чимало публікацій, в яких не лише оспівували їхній подвиг, а й гостро критикували бездіяльність тодішньої української влади. 19 березня 1918 року останки 17 Героїв Крут з шаною перепоховали у братській могилі на Аскольдовому кладовищі.

Утім, Крути - це не тільки трагедія, а й тріумф української національної ідеї!

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

Неначе я потрапив в твій полон...
Чарівна мить ця Вічністю постала.
Відчув я дотики твоїх долонь,
Ти вродою мене зачарувала.
Усім єством і серцем я збагнув
Ту ніжність,  що мене пройняла.
Тому віч-на-віч лиш з тобою був...
Ти вродою мене зачарувала!..
Маркіян ЛЕХМАН,
студент Української академії друкарства
м. Львів