Вишиванко моя, вишиваночко,
Моє серце в тобі і душа.
Я твоя українка, львів’яночка,
Ти мені повсякчас дорога.
І без тебе не знаю я свята
Ти чарівністю світишся вся...
Українським і хлопцям, й дівчатам
Вишиванка завжди до лиця.
Одягаю тебе я охоче
І натхненною йду до звитяг,
В тобі серце у грудях тріпоче,
Як у гору піднесений стяг.
Вишиванко моя, вишиваночко,
Хоч пройшла я немало доріг,
Та була ти найкраща вдяганочка
І надійний завжди оберіг.
Як рукою притисну до серця
Вишивану сорочку свою,
То я в ній і відважно, і твердо
На землі своїй рідній стою.
* * *
ОДА ШАХТАРЮ
(Триптих)
* * *
МУЖНІСТЬ
Шахтар – професія для мужніх,
У кого сильні тіло й дух.
Для тих, хто вірить в силу дружби
Та у роботі відчайдух.
«Підземне царство» - не оаза,
Скоріш запилений «тартар».
Рішучий, сповнений відваги,
Іде, немов на бій, шахтар.
З пластом вугільним у вибої –
Непереможний вугледар
В труді стає щодня героєм,
Несучи людям тепло в дар.
Щораз спускаючись у пітьму,
Не схибить в лаві важкий шлях –
Йому ліхтар на касці світить,
Неначе зірка в небесах.
Солоний піт просяк спецівку,
У чорнім поросі лице...
Та все ж з роботи він в домівку
І жарт, і усмішку несе.
Із підземелля промінь світла
Він взяв для завтрашнього дня.
Таким дарунком є для світу
Почесна праця шахтаря.
НІЖНІСТЬ
Руки шахтарські – тверді мозолі,
Вони добувають тепло з-під землі.
Та ніжні вони, ніби дотик крила,
Бо в них є довіку запаси тепла.
Очі шахтарські – озерця з-під вій,
Чисті, бездонні, із відблиском мрій.
Ти зазирни в них і ця глибина
Щастям людським засіяє сповна.
Серце шахтарське – палке, як вогонь,
Ти лиш торкнись розпростертих долонь –
Зразу почуєш душі буревій,
Котрий належить тобі лиш одній.
ГЕРОЇЗМ
А тут непрошено, нежданно
В наш край нагрянула війна.
І перекрела захланно
Надії й мрії шахтаря.
І вийшли гірники з вибою,
Щоб захистити рідний край.
Взяли вони у руки зброю,
Сказавши шахті: «Не чекай!..»
Тільки здобудем перемогу,
То ми згадаємо ураз
До шахти рідної дорогу.
Ми повернемось в мирний час.
Та довелось немалі втрати
В борні понести шахтарям.
Війна забрала їх багато,
Піднявши смуток «на-гора!».
Ганна КУЗЬМАК