9 березня вшановуємо Сорок святих севастійських мучеників за Христову віру.

Спостерігали, що цього дня можуть прилетіти перші журавлі. А це свідчить про ранню весну. Як правило, вони повертаються з вирію на 60-тий день після Різдва Христового. На Сорок святих сороки починають будувати гнізда чи облаштовувати старі. Кажуть, що кладуть у них сорок прутиків.

Народні прикмети:

-Якщо на Сорок святих починають з’являтися бруньки на вербі і березі – до ранньої і теплої весни.

-Почався рух соків у берези – прийшла справжня весна.

-На Сорок святих холодно («севастійські морози») – зима ще наставить роги, весна забариться. Очікуй сорока морозів.

-Весною заєць шубу змінив – снігопадів уже не буде.

Тарас ЛЕХМАН

* * *

Самсін Н.Р. Вимірюю життя любов’ю. – Львів: СПОЛОМ, 2025. – 112 с.

* * * 

Що потрібно для того, аби бути щасливим?.. Над цим не раз замислюємося і не завзди знаходимо правильну відповідь. Тим паче, що філософська категорія «Щастя» для кожного глибоко індивідуальна, трактується особистіно, насамперед власними егопочуттями. Але недвозначно  дає відповідь на це скалдне питання Надія Самсін, поетеса зі с.Добрячин Шептицького району у своїй четвертій збірці віршів «Вимірюю життя любов’ю». Потрібно жити у гармонії з наколишнім світом, любити Бога і людей  (не йдеться тільки про близьких і ближнього), Україну, рідне село, добрі звичаї, традиції та обряди, нашу мову солов’їну, природу, яка і є творінням Божим:

«Я життя вимірюю любов’ю.

Не роками, ані днями меж,

Не багатством, звісно; не журбою

І не злом – табу на це, авжеж».

* * *

«Люблю життя, цей милий світ,

 сім’ю свою, родину.

Всім серцем Бога,

 а іще люблю свою країну.

Народ нескорений люблю,

бо він найкращий, знаю!»

Поезія Надії Самсін пройнята оптимізмом. Однак зустрічаємо й тривожні мотиви про долю України, наших полеглих Героїв. Тут навіть є сокровенне. Достеменно відаю про це, бо добре знаю авторку, з якою часто спілкуюся, тим паче, що ми «з одного села».

Зворушливо й водначас боляче звучить:

«Я рвався в бій, бо ворог дуже лютий

Замислив вкрасти волю у всіх нас.

Жорстоко нелюд цілився у груди....

Закрив я ними Україну й вас.»

На жаль, у Добрячині на цвинтарі вже є могили полеглих українських бійців...

І як же не без молитви:

«Благослови народ страждальний Ти,

Що болісно тернистий шлях долає.

Уперто крокувати до мети.

Молитва матерів не затихає.»

Окрема сторінка творчості Надії Самсін – це вірші-пейзажі (пейзажна лірика). Почасти вона виступає як письменник-натураліст, але відтворює красу природи, її неймовірні, неповторні  явища поетичним словом, яскраво передає свої настрої і зачарування читачеві. Авторка бачить те, на що інші, заклопотані буденними справами, не звертають уваги:

«Від цілунків гарячого сонця,

Від цвітіння найперших квіток

Споглядаю красу крізь віконце,

У думках з них сплітаю вінок».

* * *

«Сніжинки літають, на вії сідають.

Радію, неначе дитя.

І спогади в серці на мить оживають,

Хоч їм і нема вороття».

* * *

«Я стою, милуюся красою.

Білосніжно все так навкруги.

Вітерець, жартуючи зі мною,

У мій вірш навією рядки».

* * *

«Ще квітнуть троянди в саду –

Припала до серденька осінь.

Відчули її доброту

І неба привітного просинь.»

Таких ліричних віршів у Надії Самсін назбиралося чимало. Пораджу автору видати їх окремою багатоілюстрованою збіркою для дітей. Буде гарний подарунок для маленького читача!

У збірці знайдемо багато духовної лірики, героїко-патріотичні вірші, поезію про дитинство та плин років, дружбу. Досить влучно сказано в анотації:  «Вірші пропущені через призму жіночої душі, яка зачіпає найтонніші чуттєві струни читача. Вони сповнені добра, щирості, чистоти помислів авторки; захполюють простотою викладу. Їхня мелодійність відгукнулася у серцях композиторів, і деякі з віршів стали піснями.» Поезія Надії Самсін різнобічна, широкомасштабна (є такий вислів у літературознавстві), широкодіапазонна за ритмікою. Чотири розділи збірки – «Там, де живе любов», «Біль на долоні слова», «Тобі сказати хочу я», «Звуки моєї землі» - наче чотири виміри Всесвіту. Ось як звертається авторка до читачів у власній передмові (передньомі слові): «Любі друзі, дорогі читачі! Перед вами моя четверта поетична збірка.  В ній зібрані вірші, написані в різні періоди життя, про різноманітні речі: любов, що зігріває душу, і біль, що робить її сильнішою; красу природи, що надихає, і про міську метушню, що несе свої таємни ці.У ній – мрії та молитва, біль та туга, що відлунюють з рідної землі. Кожен рядок – це маленька історія, окремий настрій, емоція, закарбована на папері.»Щиру передмову «Наділена Талантом» до нової збірки Надії Самсін написала побратим по перу Леся Гук, членкиня Української асоціації письмеників, лауреат багатьох літературних конкурсів, голова літературно-мистецького об’єднання «Третій горизонт».

Тарас ЛЕХМАН

21 лютого – Міжнародний День рідної мови.

Він підкреслює важливість мовного та культурного різноманіття людства, нагадує про необхідність збереження та підтримки рідних мов, які є невіддільною частиною ідентичності кожної нації.

Це свято було проголошене на 30-тій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у 1999 році. Датою відзначення обрали 21 лютого на загдку про події 1952 року у Дацці (нині столиця Бенгладеш), де під час мирної демонстрації за визнання бенгальської мови офіційною, поліцією було вбито кількох студентів. Відтоді цей день символізує боротьбу за право говорити рідною мовою.

В Україні День рідної мови набуває особливого значення. Адже українська мова протягом століть зазнавала утисків та заборон. З 1622 року і до розпаду СРСР було зафіксовано 58 випадків повної заборони використання української мови.

Особливо руйнівним був Валуєвський циркуляр 1863 року, який стверджував: «Української мови не було, немає і бути не може». Попри ці перешкоди, українці зберегли свою мову, яка є основою національної ідентичності та культури нашого народу.

Не дивно, що Міжнародний День рідної мови органічно «влився» в український календар.

Володіння рідною мовою є базовим принципом свідомості нації; саме у мові закладене національне бачення і сприйняття світу. Рідна мова формує світогляд, передає традиції та єднає покоління.

Збереження та розвиток рідної мови – святе завдання і кредо кожного свідомого громадянина.

Тарас ЛЕХМАН

Коли я з доріг повертаюсь додому,

В прекрасне село, в те, де щастя живе,

Церковцю побачу, забуду про втому...

Як мило відчути те рідне, своє!

Велично співають Осанн.у хористи,

Подяку шлють Богу, ясним небесам.

У Храмі молитва і помисли чисті.

Цей Храм – наче пам’ять прийдешнім вікам.

Добрячин мій рідний, моя Україно!

Нескорена катом найкраща земля!

Тут друзі мої, вся велика родина,

Знайомі стежини й пшеничні поля.

Стоїть обеліск у сел при дорозі,

Там прізвища й дати на згадку для нас.

Та знову душа в невимовній тривозі –

Настав нелегкий ув історії час.

Пишаюсь тобою, село моє рідне,

Людьми із добром у серцях через край.

Хай сонечко світить для тебе погідне,

А ти розвивайся! Живи! Процвітай!

ПОЛІГ ГЕРОЄМ

Спинився час... В зажурі синє небо

Схилилося в скорботі до землі.

Ти все віддав. І як була потреба –

Життя поклав у праведній борні.

Ішов у бій не за хвилини слави,

А з вірою у світлий мирний день.

Свободу здобував воїй державі,

Життя щасливе для усіх людей.

Поліг Героєм. Та не впала воля!

Вона палає в поглядах щодня.

Твоє ім’я вплелося в спільну долю.

Стоїть, як мур, у сутності буття.

Тепер спочинь... Вітчизна не забуде,

Бо образ твій священний крізь літа.

Твій дух живе між вільним нашим людом

І в небі над Вкраїною вита.

РОДИВСЯ ІСУСИК

В убогій стаєнці увечір на сіні

Родився Ісусик у бідній яскині.

Нам Ангел із неба про це сповістив,

Новиною світ весь умить звеселив.

І зіронька ясна на небі сіяла,

Пречисту Марію із Сином вітала.

А Матінка Божа Дитя пригортає

І пісеньку тихо для Нього співає.

Спи, Сину маленький, моє ангелятко,

Потіхо моя, миле Боже Дитятко,

Ти маєш рости і скоріше мужніти,

Щоб світ і людей від гріха відкупити.

Співає Марія, на серці печаль

І котяться сльози з очей, як кришталь.

А Йосип старенький Марію втішає,

До серденька свого обох пригортає.

Не плач, не сумуй, моя люба Маріє.

Наш Син – на життя вічне в небі надія.

Радіймо дитятку, що Богом нам дане.

Для радостів світ цей сьогодні послане.

Вклонімось низенько Йому нині, люди,

Хай ласка Господня повік з нами буде.

Поклін Царю світу сьогодні віддаймо

І Слава во вишніх Йому заспіваймо!

Надія САМСІН, с.Добрячин

(Диптих)

1. М и н у л е

Розказують: жили колись в селі

Добродії, котрі добро чинили,

І працювали важко на землі,

І край свій від навали боронили.

І Бугу замулитись не дали,

Не дали край свій сплюндрувать чужинцям.

Все для нащадків дбали й берегли.

І гинули за волю доброчинці.

Як подорожнього в путі застане ніч

Чи кінь пристане, як дорога довша,

В сільських оселях, запаливши піч,

Для кожного притулочок знайшовся.

І добра слава про оте село

Передавалсь з уст в уста охоче.

І називати почали його

Заслужено, завдячено – Доброчин.

Давним давно відгомоніли ті роки

Та залишили спадок нам пророчий,

Ту славу, що не стерли і віки,

Ту горду назву для села – Доброчин.

Відкриті нам шляхи в далекий світ,

Мандруємо гуртом і поодинці.

Куди би ми не несли свій привіт,

Гордімся тим, що ми є доброчинці.

2. С у ч а с н е

Доброчин! Я з тобою ділю своє слово

І радість свою, і печаль

У хаті, де в’ється дорога зі Львова

Під вікном моїм на Сокаль.

Тебе, мовби казка повила навколо,

І милують око навкруг

І ліс вдалині, і засіяне поле,

І в вербах замріяний Буг.

Я з юних літ це село полюбила,

Де Доля мене привела...

Ніколи ні з ким я в селі не сварилась,

Служила йому, як могла...

Пообіч дороги, спокою не знавши,

Село розквітає, мов сад.

І з променем першим вітається завжди

З Доброчином Червоноград.

Мене твої рани пекли і боліли,

Та сильний Доброчин людьми.

В селі свята церква постала з руїни,

Мов Фенікс піднявся з пітьми.

Не меркне в тобі і ще сила юнацька –

З Могили у центрі села.

Я пам’ять піднялася слава козацька

І подвиг Стрільців та УПА.

* * *

І місто сусіднє в новому убранні

З тобою у дружбі іде...

Добрячин з Шептицьким в тіснім поєднанні

Створили міцну ОТГ.

МОЛОДИМ УКРАЇНЦЯМ

Щоб в вас правда текла, як струмочок,

Щоб в вас пісня була, як дзвіночок,

Щоб в вас мова була материнською,

Щоб ідея була українською!

Щоб серця в вас були неспокійними,

Щоб в пориві були ви постійному!

...Та часи ж бо прийшли, ох, тривожнії...

В боротьбі будьте ви непереможнії!

Ганна КУЗЬМАК, с.Добрячин