Останні новини
10 серпня 2020
02 серпня 2020
02 серпня 2020

Завжди з нетерпінням чекаю виходу кожного нового номера газети МАЛіЖу - “Сузір'я”. Тут є що прочитати і дорослим, і, насамперед, юним, тим паче, що вони - провідні автори видання.

...Тримаю в руках “свіжоспечений”  новорічний випуск маліжанського часопису (№11-12, листопад-грудень, 2017 р.). Відкривають цей номер новорічно-різдвяні малюнки під промовистою назвою “Новий рік у дорозі — Старий у порозі” Богдана Абраменка (Полтавська гімназія) та віршоване привітання Ірини Кислої. Тут же надруковано повідомлення про майбутній фестиваль “Рекітське Сузір'я — 2018”. В унісон — інтерв'ю з ректором МАЛіЖу, засновником фестивалю Василем Тарчинцем “Щоб знову воскресло добро в людських душах!”, яке підготувала Ольга Бучек.

Подано цікаві розповіді, порушено важливі проблеми у публікаціях “Отака історія, вивчити не зайво” (Анна Скубій), “Затоплена українська Атлантида” (Таміла Чуй), “А ким уявляєте себе ви?” (Євгенія Зубко), “Школа-музей чекає благодійників” (Василь Тарчинець), “Ми — одна і єдина маліжанська родина” (Андріана Рипкович), “Мова — найголовніший літопис нашої душі” (Марія Войтик), “Тут чари творчості й карпатської краси” (спогади про фестиваль “Рекітське Сузір'я — 2017” Оксани Матюшок). Навіть у віршованій формі можна порушити актуальне питання - “Хай ростуть в лісах ялинки!” (Ангеліна Оборіна).

(З циклу “Рідна природа”)

Відразу за лісосмугою — широке поле. Влітку воно вкрите золотим колоссям пшениці, а взимку відпочиває під теплою пуховою ковдрою снігу, набирається сил до весни, щоб знову зародити, дарувати людям хліб. Під такою ковдрою польовим мишкам затишно у нірках. Тим паче, що запасів на зиму заготовили вдосталь, адже вони дуже дбайливі.

Та, мабуть, нудьга бере, щоб отак усю зиму просидіти у нірці. Тільки на день-два встановиться плюсова температура, білий сніг посіріє, мишки відразу вилазять на поверхню, залишають свої надійні схованки. Шукають пригод на свою голову! - інакше не скажеш. Не раз спостерігав, як такої днини вилітала з лісосмуги сова і відразу — на мишку. Сніданок чи обід готові! Хоч сови полюють здебільшого вночі, але і вдень не проти похарчуватися. Це неправда, що вдень вони “сліпнуть”. Під час полювання сови використовують насамперед гострий слух.

...Недавно став свідком “подвійного” полювання. Іду полем, вкритому трохи посірілим снігом. Бачу, як в метрах двадцяти від мене гепнула на сніг сова (прилетіла з цієї ж лісосмуги). Так і є — польова мишка стала для неї обідом. Раптом з неба на сову звалився яструб, наче каменем упав, але безшумно. Очевидно, що він сидів на високому дереві край поля і терпеливо чатував на свою жертву. Здалеку побачив, гострий зір має! Поміж густими гілками дерев, що ростуть у лісосмузі, яструбу сову важко вполювати. Інша справа — відкритий простір.

Я не встиг оговтатися, як яструб міцним дзьобом вдарив кілька разів сову по голові і, цупко тримаючи жертву гострими кігтями, злетів у небо, “розчинився”, мов та мара.

Чимось зарадити я вже не міг...

Маркіян ЛЕХМАН.

Учень 11 “а” класу Червоноградського НВК “СШ-колегіум №3”, слухач МАЛіЖу

Черговий номер дитячо-юнацької газети “Сузір'я-Фест” (№1-2, січень-лютий, 2018 р.; редактор — Василь Тарчинець, м. Львів), яку видає Міжнародна (Мала) академія літератури і журналістики — Асоційований член Міжнародного центру ЮНЕСКО, наповнений цікавою, пізнавальною і корисною для юного читача й автора інформацією.

Частина матеріалів присвячена майстер-студіям, майстер-класам у галузі літератури і журналістики, таємницям художньо-публіцистичної творчості. Про метод інтерв'ю йдуться у статті “Різдвяна зустріч на галицькій землі” (Тарас Лехман). У шахтарському Червонограді спілкувалися, ділилися набутим досвідом зі своїми ровесниками-школярами, слухачами МАЛіЖу гості з Кіровоградської області - вихованці Світловодського міського осередку ГО “Інформаційно-ресурсний центр “Крок вперед” (керівник — Євгенія Аболмасова).

Як писати вірші, прозу, працювати над словом, шукати теми?.. Майже дві години тривав такий інтернет-діалог письменниці Тетяни Винник і слухачів МАЛіЖу. У рубриці “Школа літературного гарту” його фрагменти подали читачам Тетяна Балагура й Ольга Бучек.

Дідусь Петро, тоді ще зовсім молодий парубок, служив рядовим у військовій частині, яка дислокувалася в Монголії, “на околиці” пустелі Гобі. Не є таємницею, що там були радянські війська. Багато чого стерлося з пам'яті дідуся Петра, але один епізод, до кожної дрібнички, він запам'ятав назавжди. Не раз переповідав мені цю історію. Слово “переповідав” пишу у минулому часі, бо вже нема мого знайомого і цікавого співрозмовника дідуся Петра. Я слухав уважно-уважно, наче відчував, що це варто записати:

...Я тоді був у наряді на контрольно-пропускному пункті, як до нашої військової частини примчав на коні монгол, чоловік, років сорока. Їхнє “наметове містечко” (два десятки юрт) знаходилося за три кілометри від нас. Гість “ламаною” російською мовою, жестами рук, схвильованим обличчям, сповненими сліз очима намагався щось пояснити прапорщику — черговому по КПП. Зі слів я тільки второпав - “змія”, “дівчина”, “стріляти”.

Прапорщик зв'язався по телефону з черговим офіцером. Після короткої телефонної розмови наказав мені:

- Проведи гостя у штаб до чергового! Залишайся там до з'ясування всіх обставин!

Ось тут, у штабі, я вже зрозумів сутність проблеми. У поселенні монголів сталася неймовірна пригода. До десятирічної дівчинки, яка солодко заснула на сонечку біля юрти, підповзла отруйна змія, але не вжалила, а скрутилася навколо шиї дитини. Дівчинка прокинулася, піднялася на ноги і заціпеніла, коли побачила на собі змію. Добре, що не скрикнула, не зробила різких рухів. Так і стоїть вже години дві, не поворухнеться. А підійти комусь, скинути з шиї змію — неможливо. Тільки хтось наблизиться, та починає агресивно шипіти, може вжалити будь-якої миті. Шаман їхній  скільки вже “не шаманив”, та безрезультатно. Потрібно влучно вистрілити змії в голову.

У царстві рослин провісником весни вважають підсніжник. Але є ще одна, здавалося б, непримітна квіточка, яка зацвітає навіть у середині лютого, тільки, щоб трохи зійшов сніг та пригріло сонечко. Це – підбіл, або мати-й-мачуха.

Невеличкі жовті квіточки, мов крихітні сонечка, милують людське око повсюди, навіть у місті. Вони можуть проростати і між щілинами тротуарних плит. Лиш би був грунт. А самі квіти, за жовтий колір, у нашому краї називають ще жовтанчиками.

Вражає їхня «витривалість», «стійкість». Вранці, йдучи до школи, бачу, що жовтанчиків скував лід. А в обідню пору, коли повертаюся з уроків, спостерігаю, як вони знову ожили. Можливо, на їхньому місці з’явилися нові квіти, бо сонце піднялося – і потеплішало.

Дива природи можна спостерігати не лише в лісі, у полі, на лузі, а й у місті…

А все ж – жовтанчики нагадують людям: іде весна!

(Дещо зі статистики)

У роки Другої світової війни Україна опинилася в епіцентрі жорстоких битв. Упродовж 1941-1945 років саме на території України відбулися колючові масштабні бої за визволення Європи від фашизму. І хай Росія не перебільшує роль у цій справі. Не одні росіяни воювали і клали голови на полі брані. Зрештою, вона (імперія Москви) сама стала одним з організаторів (і це - без перебільшення) кривавої різні, що охопила Європу.

За перемогу над фашизмом (але, ще раз наголошуємо, війну однаково розв'язали і Гітлер, і Сталін) Україна заплатила високу ціну — майже 14 мільйонів загиблих, 714 сплюндрованих міст, 28 тисяч спалених сіл, в тому числі 250 разом з мешканцями (приміром, Кортеліси на Волині), 419 тисяч зруйнованих виробничих споруд, 491 тисяча зрівняних із землею житлових будинків, понад 18 тисяч розвалених закладів освіти, науки і культури, вивезені величезні матеріальні ресурси і духовні цінності. Навіть чорнозем фашисти вивозили ешелонами до Німеччини. Такого страхітливого нищення наша держава не знала за всю свою історію. Але найбільш трагічним і непоправним була загибель кожного четвертого громадянина довоєнної України, України, яка вісім років тому (до початку війни) пережила Голодомор.

З майже 42 мільйонів людей, які мешкали до війни в Україні, станом на 1945 рік залишилося тільки трохи більше 27 мільйонів.

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.