Останні новини
01 лютого 2025
01 лютого 2025

 

На Аскольдовій могилі!

Поховали їх -

Тридцять мучнів українців,

Славних, молодих...

На Аскольдовій могилі

Український цвіт! -

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

(Павло ТИЧИНА)

29 січня вшановуємо пам'ять Героїв Крут. Ця історична подія залишила по собі глибоку рану в серці кожного українця. Вона актуальна й сьогодні, бо молоде покоління знову добровільно йде на захист своєї України.

Бій відбувся наприкінці січня 1918 року поблизу залізничної станції Крути (тепер Ніжинського району Чернігівської області). Це був один з 400 локальних боїв, що точилися на Чернігівщині в часи «громадянської війни». Проте за героїзмом і драматичністю ця подія немає рівних. Керівником українських захисників-студентів і гімназистів був Аверкій Гончаренко, а в червоних московських зайд - Михайло Муравйов.

У середині грудня 1917 року почалася неоголошена війна між УНР і радянською Росією. Напередодні з Росії на захоплення Києва вирушив загін полковника Муравйова, до якого мали приєднатися «збільшовизовані» українські робітники і «хохли-перевертні» на чолі з Єгоровим. Загалом більшовицьке військо налічувало 6 тисяч чоловік; українське - близько 15 тисяч (!) чоловік, але мало низьку боєздатність, відчувалася нестача зброї і тим паче було розпорошене по Україні. Найбільш здатною до самовідданого захисту країни виявилась молодь - студенти Київського та Українського народного університету і 14-16-річні учні гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства. Їх назбиралося кілька сотень.

Не бажаючи втягуватися у бій в Бахмачі, Аверкій Гончаренко вирішив зайняти оборону біля станції Крути, яка відкривала шлях на Київ. 28 січня юнаки почали копати окопи обабіч залізничного насипу. Вранці 29 січня залягли в окопи по обидва боки колії (а це - 3 км). Бій був тривалим і проходив якийсь час без переваги з червоного боку. Вирішальна фаза бою настала о 16 годині. До більшовиків прибули підкріплення та бронепоїзд.

Найтрагічнішою виявилася доля однієї студентської сотні. Наприкінці бою її бійці відстали, заблукали і вийшли прямо на вже зайняту червоними станцію Крути, де й були взяті в полон, а невдовзі й розстріляні або вбиті багнетами. Більшовики заборонили ховати розстріляних, а все з метою залякування населення,що і є характерним для політики червоного терору.

Більшовицький наступ відновився наступного дня. Врешті вони захопили Київ.

Подія під Крутами привернула до себе увагу громадськості. Молодим героям було присвячено чимало публікацій, в яких не лише оспівували їхній подвиг, а й гостро критикували бездіяльність тодішньої української влади. 19 березня 1918 року останки 17 Героїв Крут з шаною перепоховали у братській могилі на Аскольдовому кладовищі.

Утім, Крути - це не тільки трагедія, а й тріумф української національної ідеї!

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

 


Неначе я потрапив в твій полон...
Чарівна мить ця Вічністю постала.
Відчув я дотики твоїх долонь,
Ти вродою мене зачарувала.
Усім єством і серцем я збагнув
Ту ніжність,  що мене пройняла.
Тому віч-на-віч лиш з тобою був...
Ти вродою мене зачарувала!..
Маркіян ЛЕХМАН,
студент Української академії друкарства
м. Львів


(Репліка-обурення)
На передплату періодики на 2022 рік місцева влада виділила Червоноградській міській бібліотеці для дітей аж... 2 тисячі гривень. За ці кошти можна придбати лише 2-3 газети і дитячий журнал. А ще відносно недавно ця бібліотека (до речі, тут відбуваються заняття слухачів Червоноградського відділення МАЛіЖ) передплачувала до двадцяти періодичних видань. Читай, як то кажуть, «до кольору, до вибору».
Невже мерії Червонограда, депутатському корпусу, відділу культури шкода було виділити хоч трохи більше коштів на дитячу періодику?.. А юні читачі таки нею цікавляться! Звісно, усі ми переживаємо складні часи, непомірне зростання цін, додався ще й коронавірус... Але ж ідеться про дітей, про майбутнє українського суспільства, духовне виховання юного покоління. Слід зважити на це владі!
Жоден інтернет-ресурс не замінить «живих» газет, журналів, альманахів, книг!..
Маркіян ЛЕХМАН

 

(Вірш без розділових знаків)

А літо пахне м'ятою

І квітами під хатою

Смачними абрикосами

Медункою й волошками

Ще літо пахне грушами

Та липами квітучими

І мальвами високими

Струмочками глибокими

Ще пахне воно житечком

Жнивами та пшеницею

Піонами рожевими

Черешнями на дереві

Ще літо пахне свіжістю

Та ягідною ніжністю

Квітковими світанками

Медовими серпанками

КНИЖЕЧКИ

Коли я книжечки читаю,

Немов у диво поринаю.

Із них новеньке дізнаюся,

Стаю мудріша. Не боюся

Себе героєм уявляти,

Всі таємниці відкривати...

Потрібно нам книжки читати,

Свою кмітливість розвивати!

Єва ШУЛЬСЬКА

Учениця Червоноградської СШ №8,

слухач МАЛіЖ

 

 

У прекрасному селі Добрячин Червоноградського району біля церкви Воздвиження Чесного Хреста росте старий кремезний дуб, високий-високий, широкий у кроні, а щоб узяти в обійми його, то знадобиться троє дорослих людей, бажано довгоруких...

З-поміж інших дерев він останнім зацвітає, що свідчить про прихід фенологічного літа, й останнім скидає листя, коли інші дерева вже стоять голі. Траплялося, що випав перший сніг, а руде зморщене листя на дубі ще тримається. Восени дерево щедро обдаровує птахів жолудями. Сороки, сойки люблять влаштувати тут бенкет. Йому не страшні найсильніші буревії, витримає всілякі стихії. Аж не віриться, що такий велетень виріс з маленького жолудя.

Цікава історія цього дуба. Мешканці Добрячина посадили його молодим деревцем, коли у 1870-х роках почали будівництво церкви. Завершили будівельні роботи у 1880 році, а освятили храм у 1881 році за участю Митрополита УГКЦ Сильвестра Сембратовича. Отож, тоді дуб навіть трохи старший за 140-літню церкву. Про це переповідають старожили села, посилаючись на розповіді-спогади своїх пра-прадідів, уже спочилих у Бозі. Побутують й інші версії, що посадили його після завершення будівництва й освячення храму. Та так чи інакше, але йому понад сотню років! Про вік дерева достеменно можуть сказати тільки біологи-ботаніки.

Дуб і церква. Є в цьому поєднанні щось язичницьке (адже наші предки поклонялися деревам), і християнське (вся Природа - творіння Боже). Українці завжди були боголюбивими і закоханими у природу.

Багато чого побачив цей дуб на своєму віку: освячення храму, його розквіт; і те, як сюди навідувався о.Платонід Філяс - перший редактор журналу «Місіонар», адже він родом з Добрячина; руйнацію церкви у 1944 році під час артобстрілів та бомбардувань то російськими, то німецькими військами; і те, як згодом її перетворили на радгоспний склад; потаємні відправи маївок у травні (молебнів до Богородиці) у радянські часи під зачиненими дверима церкви; відродження храму у 1989 році.

Історія дуба - це частка історії Прибузького краю, села Добрячин.

...Старий дуб, оповитий легендами, переказами, але не немічний. Він і далі милує око людей, демонструє свою міць, символізує довголіття.

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

м. Львів

 

 

 

 

Поетеса, перекладач, член Української асоціації письменників Людмила Антонівна РЖЕГАК відсвяткувала 90-річний ювілей!

Вона народилася 24 вересня 1931 року на Волині, у благословенному Лесиному краї. Закінчила філологічний факультету Львівського державного університету ім. Івана Франка. Тривалий час працювала на педагогічній ниві у Червонограді. Та волею долі кілька років тому їй довелося залишити шахтарське місто. Тепер вона проживає у м. Дніпро. Однак ніколи не пориває зв'язків з друзями з Прибузького краю. Друкується у місцевій періодиці, в інтернет-виданнях.

У творчому доробку автора три десятки збірок для дорослих і дітей. Серед них: «Печальний пам'яті естамп», «Життя невпинна течія», «У вересневій заметілі», «Я живу у місті, у Червонограді», «На осонні долі», «Літав метелик», «Рідного поля зернятко», «Ку-ку-рі-ку!», «Любімо Отчий край», «Минулих літ нетлінні сторінки» (історичні поеми), переспіви Давидових псалмів, численні переклади.

Її вірші щирі, ніжні, сповнені доброти, любові до Бога і ближнього, рідної природи, України. Почасти це глибокі філософські роздуми. А ще - надзвичайно ліричні мотиви. На вірші Людмили Ржегак створено півсотні пісень. Вона - естет, закоханий у все прекрасне: музику, художнє мистецтво, літературу... Не раз звертається з добрими, корисними порадами до творчих дітей, молоді, допомагає їм розвинути таланти, удосконалитися у художньому Слові. Тому юні автори не раз люб'язно називають її хресною Мамою у своїх літературних починаннях.

Людмила Ржегак є переможцем і призером низки літературних конкурсів, зокрема ім. Володимира Дроцика.

І зараз у свої дев'яносто (але таке про неї не скажеш!) сповнена творчого натхнення, активно друкується у газеті «Благовіст».

Многая літа Вам, Людмило Антонівно! І далі залишайтеся працелюбною, життєрадісною!

* * *

(Друзі, колеги, побратими по перу з Червонограда)

 

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.