8 липня – день вшанування великомученика Прокопія.

Відразу ж після цього свята на більшості терен України масово розпочиналися жнива. На саме свято люди намагалися не працювати у полі. Через марновірство боялися, щоб «Прокіп не спалив кіп», не наслав грозу з громом і блискавками.

Цієї пори також збирали чорниці і лісові суниці. Заготовляли не тільки для себе, а й на продаж. Цим особливо займалися мешканці віддалених сіл, де було важко знайти додаткову оплачувану роботу. Реалізовували зібраний «ягідний врожай» у містах на ринках. Прагнули добратися у великі міста, де було багато грошовитих покупців.

З чорниць і суниць готували джеми, варення, відтискували і консервували соки з них... Усе це добро допомагало від багатьох недуг. Із засушених ягід готували цілющі узвари. Звісно, найкорисніші свіжі ягоди. Тому під час сезону насичувалися ними досхочу.

Неодмінно заготовляли «чорничник» - усю наземну частину з ягодами, інколи з корінцями. Його в’язали у пучечки і сушили на горищі чи в іншому добре провітрюваному приміщенні. Відвар з «чорничника» лікує шлункові захворювання. Аналогічно заготовляли «суничник», який корисний при погіршенні зору. Ним промивали очі і вживали внутрішньо.

Народні прикмети:

-У цей день сонце палить – скоро поспіє кріп.

-Прокіп любить заготовляти кріп.

-Зранку хмарно, вдень спекотно – ввечері може бути гроза, і то затяжна.

-Прийшли жнива – прийшла білих грибів пора.

-Перепілка перестала співати –жито дозріло.

Тарас ЛЕХМАН

5 липня, за церковним календарем, вшановуємо преподобного Атанасія Атоського, просвітителя, батька впорядкованого чернечого життя у монастирі на горі Атос. Помер 1003 року.

Вважали, що після цього дня вже не варто косити сіно, а тільки забирати його, складеного у копиці (стіжки) і привозити з далеких луків додому. З косовицею господарі мали впоратися завчасно. Сіно косять, сушать і складають у копиці відразу після Трійці. Адже пізніше, у липні, на піку літа трава «горить» під палючим сонцем, пересихає, стебла стають цупкими, твердими. Таке сіно не кожна корова (особливо вибаглива) схоче їсти. Тоді і косовиця марна. Доведеться очікувати на отаву, хоч вона «мала для сіна приправа».

Народні прикмети:

-Несошена трава пересохла – сіна не варто збирати.

-Перестояна трава – голод для корови.

-Висохли ранкові роси – перекидай сіна покоси.

-Покоси люцерни перекидають тільки з ранковими росами; так само складають у копиці.

-Перестигла трава – не буде молока.

Тарас ЛЕХМАН

-Липень сонцем припіка, бо ідуть жнива.

-Липень любить спеку.

-Влітку хліб збирати, а взимку паляниці на печі їсти.

-У липні багато ягід чорниці – на сухий серпень.

-Буде голод і стане несамовито, коли перед жнивами почорніло жито.

-Не сподівайся на добрий хліб, коли жито чорне.

-Деркач деркоче серед незжатих хлібів – на дощ.

-У липні під час жнив дощ не випав тепер, то випаде в четвер.

-Небо хмариться, а люди працюють.

-Жито дозріло – селянину не до сна діло.

-Липень кличе до жнив, а вересень кличе до лопати, бо час картоплю копати.

-Ліс вкрився туманом – пішли білі гриби.

-Липень – місяць вогняний, бо і в затінку спекотно.

-Годі шукати прохолоди у липні.

-У липні вода з водойм випаровується.

-Липень – на потіху, а людям не до сміху. (Важка праця чекає у полі).

-У спеку духмяний запах меду з вуликів – дощу не буде.

-Липень за серпом і косою плаче.

-Без серпа і коси липня не буває.

Зібрав Тарас ЛЕХМАН

29 червня – свято Верховних всехвальних апостолів Петра і Павла.

В українській народній традиції так склалося, що деяких достойників Христової Церкви наділяють певними професіями, родом занять. Наприклад, Юрій – постух, Власій – цілитель тварин (ветлікар), Олексій, Зосим, Саватій – пасічники, Симон Зилота, Агрипина – травознавці, знахарі… Не оминула така участь Петра і Павла.

Петро – рибалка. Він справді ловив рибу у сіті. Але Ісус Христом після першої зустрічі з ним пророче сказав, що той не рибу ловитиме у сіті, а навертати людей до Істинного Бога, буде «ловцем людських душ». Називають його і будівничим. Петро у перекладі – камінь, твердиня, скеля. Ісус Христос заповів йому, що той стане наріжним каменем Церкви.

Павла вважають сівачем (сіячем). Але не хліб він сіятиме (зрештою, такою працею майбутній апостол ніколи не займався), а, з огляду на церковне вчення, сіятиме поміж людей зерна правди Христової науки. Так і сталося.

Утім, ународній уяві Петро постає насамперед покровителем рибалок. На його іменини навіть відзначали професійне свято – День рибалки. Павло тим часом ниву засіває.

У деяких фольклорних джерелах, апокрифах, колядках вони обоє постають орачами. Петро волів веде, а Павло за плугом іде. Зрештою, такі джерела свідчать про споконвічний мирний хліборобський характер українського народу. Ця прадавня історія сягає ще часів Трипілля.

Петра і Павла часто називають братами. Однак такими вони не були по крові, а тільки по вірі і духу.

Ці апостоли багато подорожували світами, проповідували Христову науку, засновували християнські общини (спільноти), виясвячували священиків і єпископів. Тому у молитвах до них часто звертаються мандрівники, подорожуючі.

Свято Петра і Павла завершує Петрів піст (Петрівку). Селяни вже готові до жнив.

Народні прикмети:

-Дощ до Петра не дає тепла, а тільки по Петрі.

-Пекельна спека настає тільки після Петра.

-На Петра дощ – жито, як хвощ (мокре).

-Петро задощить –хліб замочить.

Тарас ЛЕХМАН