Завершуються різдвяні святки Водохрещем, або ж Хрещенням, Йорданом, Водосвяттям, Богоявленням Господнім... Це одна і та ж назва свята у народній традиції. А за церковним вченням Богоявлення Господнє символізує зародження християнства, тому й належить до найвеличніших свят у церковному календарі.

Напередодні Водохреща (18 січня) - строгий пісний день, голодна кутя. Здавна вважали, що голодною вона була не тільки тому, що увечері на стіл ставили пісня страви, а й тому, що «духів, які гостювали під час святок у родинах», припиняли пригощати за святковими столами. Якщо на Святий вечір часточки страв залишали для померлих, то у Надвечір'я Богоявлення цього вже не робили.

Перед вечерею на дверях малювали крейдою хрестики. У деяких регіонах такі геометричні фігури наносили на глечики з узваром, горнятка, макітри з кутею. Годували свіжоспеченим хлібом домашніх тварин. Але перед тим і помешкання, і прибудови, і криницю, і самих тварин кропили свяченою водою, яку освячували у церквах вранці. Та насамперед самі ж пили цю воду.

Після вечері проводжали кутю - стріляли з мисливських рушниць (така традиція побутує у Карпатах), колотили дрючками по рогу хати, барабанили у металеві відра, примовляли:

- Тікай, кутя, із покуття!

Хрещенським ранком усі йшли на річку чи ставок. Там прорубували в кризі хрест і прикрашали його барвистими стрічками. Йордань - так називали місце, де святили воду. Адже свято Водохреща було встановлене в пам'ять хрещення Ісуса Христа у річці Йордані, після чого почалася його проповідницька діяльність, місія, спрямована на порятунок людства.

Після освячення води деякі сміливці купалися в ополонці, щоб бути здоровими, діставали з дна хрест, який зумисне опустив у воду священик. Хрещенську йорданську воду зберігали протягом року. Вона здатна лікувати від багатьох хвороб.

Старші люди запевняють:

- На Йордан вже можна побачити край зими. Тому, морозе, тріщи чи не тріщи, а вже минуло Водохреща!

Каміння з жовчного міхура виводить чорна редька:

- Потрібно тричі на день з'їдати по 50 г дрібно натертого коренеплоду. Під час приготування неодмінно збережіть сік.

ЗАПАЛЕННЯ ЖОВЧНОГО МІХУРА

Для лікування знадобляться кукурудзяні приймочки, квіти календули, трава деревію у співвідношенні - 2:1:1 (за вагою):

- 2 столові ложки подрібненого засушеного збору залити окропом - 450 мл. Кип'ятити 7-8 хвилин. Настояти 30 хвилин. Процідити. Пити теплим по 100 мл чотири рази на день. Курс лікування - місяць.

ПЕРЕОХОЛОДЖЕННЯ РУК

Такі ліки завжди корисно мати у свої домашній аптечці:

- 50 г пелюстків квітів соняшника залити горілкою - 0,5 л. Достатньо настояти 10 днів у темному, але теплому місці. Процідити. У випадку переохолодження чи обмороження рук (особливо пальців) натирати їх соняшниковою настоянкою.

У ДАВНИНУ

Детальніше:ЧОРНА РЕДЬКА

(Деякі проблеми відносин між українцями і поляками у XIX — на початку XX століття)

Попри кардинальну різницю у поглядах на події минулого (скажімо, на Волинську трагедію, визвольну діяльність ОУН-УПА, постать Степана Бандери...), все ж Польща є тепер для України не тільки найближчим сусідом (і це навіть не з огляду на географічне розташування), а й надійним партнером у прагненні нашої держави стати повноправним членом Європейського Союзу і НАТО. Але, вміючи прощати, що велить і християнська мораль, пам'ятаймо: історія багатовікових взаємин двох народів була, на жаль, далеко не гладкою. Один із так званих “тривалих кризових періодів” припав на XIX — початок XX століття.

У цей час поляки й українці не мали власних держав. Їхні національні території були поділені Австро-Угорщиною, Росією та Прусією.

Поляки жили мрією про незалежну Польщу. Вони, за незначним винятком, не змогли піднятися до визнання культурно-освітніх, тим паче політичних прав українців, які протягом усього XIX століття набували нових рис самосвідомості й утворили новітню українську націю. В історії українсько-польських стосунків Галичина займала особливе місце, оскільки була вузлом цих взаємин.

Піднімаючись на боротьбу проти панування Російської імперії, діячі польського національно-визвольного руху майже не використовували революційну силу українських селян (а вони становили більшість української нації), не вважали їх надійною опорою, союзником. Міжнаціональні стосунки особливо загострились під час “Весни народів” - революції 1848 року. Українці домагались поділу Галичини на дві частини: Східну (українську) і Західну (польську). Поляки ж вважали всю Галичину виключно польською територією (байдуже, що чисельно переважало українське населення) і тому чинили опір намаганням українців розділити Галичину і об'єднати її частину з Північною Буковиною. Такий поділ загорожував польському пануванню в краї, спричинив би втрату багатьох природних ресурсів.

Детальніше:БУДЬМО БРАТАМИ!