Стрітення Господнього (2 лютого) входить до переліку двонадесятих свят, які приурочені важливим подіям у житті Ісуса Христа.

Це день, коли віряни вшановують зустріч Ісуса Христа, Сина Божого,з народом. Адже на сороковий день після Його народження Діва Марія та Йосип Обручник принесли новонароджене Дитя до храму, щоб подякувати Господу. У святині на них уже чекав праведний старець Симеон Богоприємець, який і став символом народу. Він жив 300 років,очікуючи зустрічі з Ісусом Христом. Після того, як він узяв Дитя на руки, визнав у Христі Визволителя, про якого йшлося у пророцтві, а невдовзі помер, бо очікував на приід своєї кончини саме після такої події.

Історія свята сягає своїм корінням ще у III-IV століття. Тоді вперше у творах церковних письменників зустрічаються згадки про святкування Стрітення. Офіційно ж свято було визнане у Візантійській імперії 542 року під час правління імператора Юстиніана.

Стрітення (але дещо іншого характеру) святкували в Україні ще в дохристиянські часи. Тоді воно носило назви Громовиця, Стріщення, Зимобор. У народі існувала думка, що цього дня зима відходить, а літо вступає у свої права. Дорогою вони зустрічаються і сперечаються між собою, тому в цей день погода може часто змінюватися. Існує прикмета: якщо ввечері потепліло, отже, перемогло літо і воно залишається господарем вже аж до наступної зими.

Коли на теренах України поширилося християнство, церковне свято Стрітення Господнього органічно вплелося у народі вірування, виникли нові традиції. Цього дня віряни неодмінно йдуть до церкви і святять воду та свічки, які називають «громничками». Їх запалювали під час грози, щоб вберегти своє життя, хату і худобу. Також, коли хтось важко хворів. Воду потрібно було набирати до нового посуду, який ще не використовувався. Освячену воду зберігали впродовж року. Вірили, що вона (як і йорданська) має цілющу силу і здатна вилікувати будь-яку хворобу.

У народі кажуть...

-Лютий – місяць-баламут: то лютує, морозом пече, то сонцем пригріває. Тому не вір йому.

-Буває, що улютому панують стужа й завірюха, а відлига заховалася.

-У лютому зайцю вуха мерзнуть.

-Грім у лютому – на неврожай.

-Падають бурульки зі стріхи – буде потепління; чіпко тримаються – мороз не відступить.

-Химерний лютий, бо ні їхати, ні йти.

-У лютому зима зубами скрегоче, бо весні місця уступати не хоче.

-Вітер «закручує» гілля на деревах – до буревію.

-Не питай у лютого поради, якою буде погода.

-Мороз при молодому місяці завжди міцний.

-Лютий одним боком сонцем гріє, а другим морозом пече.

-Лютий ходить то босий, то взутий.

-У лютому дорога ще санна – весна не буде рання.

-Увечері нема зір на небі – вранці і вдень погода буде доволі вологою.

-Важкі (обважнілі) снігові шапки на гіллях дерев – до відлиги.

-Коли мороз, а ворони літають і галасають – буде відлига.

-Після морозу синиця веселиться – буде потепління.

-У лютому вдень сонце гріє, а вночі мороз пече.

Зібрав Тарас ЛЕХМАН

30 січня відзначаємо день Трьох святителів – Василія Великого, Григорія Богослова й Івана Золотоустого, Учителів й Отців Церкви. Хоч це дещо парадоксально звучить, але жодного з них Церква не ставить на перше місце, не надає комусь верховенства над іншими. Вони сприймаються воєдино, як брати-нерозлийвода. Своїми духовними працями, текстами Святої Літургії доповнюють один одного. Чого не скажеш про народні прогностичні прикмети:

-На Трьох святителів три погоди буває – мороз, відлига, снігом замітає.

-Якщо на Трьох святителів погода не стійка, то такою буде й весна.

-Якою погода видасться у першій половині дня – такою буде перша половина весни; якою видасться у другій половині дня – такою буде друга половина весни.

-На Трьох святителів чотири вітри віють. Найдошкульніший північний вітер, бо похолодання принесе. Південний вітер – на тепло. Східний – на посуху. Західний вітер принесе опади, найближчими днями очікуй снігу або дощу з мокрим снігом.

-Вітряно у цей день (шквали) – літо буде мокрим.

-Червоний місяць – до посилення вітру.

Тарас ЛЕХМАН

24 січня – день поминання достойниці Ксенії Римлянки, яка жила у V столітті. Походила зі знатного роду. Втекла перед шлюбом із двома служницями з Риму до Єгипту, оскільки, на відміну від бажання її батьків видати дочку заміж за багатого й впливового у суспільстві чоловіка, прагнула посвятити себе виключно служінню Богові. Заснувала монастир, в якому вела своє життя як свята ігуменя.

У народі цей день ще називають святом Доротеї, Оксани-Дороти. В Україні більш популярне ім’я Оксана. Але, як стверджують мовознавці, Ксенія й Оксана – дві форми одного імені. Це вже згодом у різних народів вони «відокремилися».

Якщо на Ксенії панувала премінна погода, то жартували: «Ксенія, вельможа, ні на зиму, ні на весну не схожа», або: «Ксенія, вельможа, ні на кого не схожа». Хоча вона наближає весну, але красної пори годі діждатися.

Народні прикмети:

-Оксана-Дорота любить сніги і болота. Якщо така погода у цей день, то рання весна буде мокрою.

-Не Ксенії добра погода – весна буде красна.

-Нема від Ксенії добра (холод, мороз) – не чекай раннього тепла (ранньої весни).

-Ксенія сніг розтопить, а опісля вдарить морозом – хліб забере.

-Оксана хмуриться – весна зажуриться.

-На Ксенії відлига, течуть струмки талої води-сніговиці – ранньою весною будеш ходити у зимових чоботях.

Після Ксенії починали ощадити борошно, щоб не залишитися без хліба до нового врожаю. Тому її називали Напівхлібницею.

Тарас ЛЕХМАН