14 вересня (за старим стилем - 1 вересня) на свято Семена у давнину українці зустрічали Новий рік. Напередодні увечері запалювали «живий вогонь». Для цього терли поліном до поліна. Він горів аж до ранку наступного дня. Цей «живий вогонь» мав стати «посвітом». Його так і називали. Адже наближалися довгі темні ночі, які витісняли світлий день, пітьма все густіше сповивала землю. «Посвіт» дарував надію, що прийде час, коли світло переможе темряву, день стане довшим за ніч. Також на Новоріччя у кожній домівці запалювали свічки.

Напередодні Семена у великих містах розпочиналися осінні ярмарки. Принаймні, таке практикувалося у XVI- першій половині XVIII ст. Торгували здебільшого зерном, городиною, садовими плодами. Господарі домовлялися: на який товар яку ціну встановити, щоб збитку не було, а прибуток таки отримати. Рік на рік не випадає на врожайність, так і ціни мінялися.

Особливі дійства - зустріч Нового року. Зустрічали його гуртами, просто неба, здебільшого на ярмарковій площі, співали обрядових пісень, проводили ігри, жартували. Це ще й було своєрідне свято врожаю. Тому дерева (не обов'язково хвойні - ялинки, сосни...) прикрашали барвистими стрічками, овочами, фруктами. Ніхто не дивувався, коли побачив, що на вербі «виросли» груші, на березі - яблука, з дуба звисають сплетені у коси цибуля, часник. Знаходилося місце для велетня-гарбуза, дині-господині... Все - для веселощів, розваг.

Така традиція прикрашати дерева плодами, ласощами, зберігалася довго. Навіть у 70-80-х роках XX століття напередодні 1 січні на новорічну ялинку чіпляли горіхи, яблука, цукерки, клали під зелену красуню мандарини, апельсини...

Тарас ЛЕХМАН

11 вересня — церковне свято Усікновення Голови Святого Пророка, Предтечі й Хрестителя Господнього Івана. За релігійними канонами, хоч це і строгий пісний день, але цьому святу не надають особливого значення окрім міст і сіл, парафій, де справляють храмові празники. Однак у народі день Всічення, Головосіки, Івана Пісного (закріпилися і такі назви) має магічну силу. На Головосіки люди таки намагалися не споживати скоромних страв, а дехто взагалі не їв увесь день, тільки пив воду. Остерігалися споживати овочі, які нагадували голову. Тому навіть боршу не варили. Раціон - каша, горох, гриби...

Колись радили: на Усікновення всім чоловікам, парубкам, хлопчикам варто пимити голову і гладенько причесати волосся. Тоді голова не буде боліти.

У народі кажуть:

- Загримів Іван Головосіка - тепла прибавить на весь рік.

- Грім на Усікновення - осінь ще буде теплою.

- Іван Пісний настав - молоде літо забрав.

- Після Івана Головосіки збирай осіннє зілля і коріння на ліки. (І тепер такого постулату особливо дотримуються знахарі, народні зцілителі).

- Іван Купайло (7 липня) - веселий, а Іван Пісний - сумний.

- Чому Головосіка сумний?.. Бо пісний...

- На Івана Пісного не бери до рота нічого. (Так само не бери до рук гострих ріжучих предметів - серпа, косу, сокиру, лопату, ножа...).

- Головосіка важкої праці не любить.

Але церква (принаймні, УГКЦ) не ставить під засторогу, заборону важку фізичну працю у цей день. Праця - це хліб, особливо, коли вона нагальна. Скажімо, вчасно зібрати картоплю. Однак до праці берися з молитвою!

Тарас ЛЕХМАН

9 вересня вшановують преподобного Пімена, одного з найславніших єгипетських пустельників, великого духовного провідника ченців. Помер у глибокій старості близько 440 року.

Якщо у цей день у церквах відправляли поминальні Богослужіння за померлими, то, за народним звичаєм, згадували у молитвах і про преподобного Пімена, щоб і він пом'янув їх на тому світі. (Пімен, пом'янути, пам'ятати - таки близькозвучні слова в українській мові).

Народні прикмети:

- На Пімена мокропогодно, але плодородно.

- Доспілих жолудів багато (падають з дуба, хоча таке частіше спостерігаємо у жовтні, а то й листопаді) - чекай снігу перед Різдвом Христовим.

- Вітер західний - плаксун. Задощить на кілька днів.

- Миші в полі насипають високі «гнізда» - буде довга і сувора зима.

- Польові мурашки витягли високі купини - далі осінь і наступна весна будуть дощові.

- Пірчасті хмари предвісники близьких перельотів пташиних зграй.

Тарас ЛЕХМАН

Золоту осінь ще називають грибною порою. Заготівля грибів поширена ледь не по всій Україні, особливо на Поліссі, у Карпатах. Для багатьох мешканців віддалених сіл, де важко знайти роботу, гриби - ринковий товар, на якому можна заробити «живу копійчину». Тож варто скористатися сезоном.

За своїми калоріями гриби у будь-якому приготуванні не поступаються м'ясу. Але їсти їх можна навіть у строгі пісні дні, бо вони вважаються пісним продуктом (радше - даром Природи). А яка багата українська народна кухня на смачні грибні страви! Вправні господині приготують грибні борщ, підливу, спечуть грибний пиріг, подадуть до столу мариновані, солені гриби...

Про гриби складено багато народних приказок:

- Гриби у роті не ростуть.

- Гриби поклони люблять.

- Гриб у кошик сам не полізе.

- Ягода - насолода, а гриб - підмога.

- Гриб сам не росте, біля нього завжди другий.

- Сиди, грибе, поки тебе здиблять.

- Назвався грибом, тоді лізь у кошик.

- Гриби ростуть у лісі, а в місті їх знають. (Гриби в лісі бувають, а в місті про них знають).

- Де дуби - там і гриби.

- Грибочки і білочка любить.

- Косив гриби косою...

- З твоїм щастям тільки по гриби ходити...

Ідучи у ліс збирати гриби, завжди бажаємо один одному вдалого «тихого полювання». Прогулянка лісом - це ще й користь для здоров'я, навіть, якщо жодного гриба не знайшов...

Тарас ЛЕХМАН