22 грудня — велике церковне свято Зачаття Праведною Анною Пресвятої Богородиці, Діви Марії.

Свята Анна була дочкою священика. Перебувала у шлюбі зі Святим Йоакимом. У них довго не було дітей. І тільки, коли подружжя досягло вже доволі зрілого віку, Господь дарував їм дочку Марію, якій судилося стати Богоматір'ю, Богородицею.

Виходячи з церковної назви свята, воно набуло особливого значення для вагітних жінок, а також тих, що не можуть завагітніти. У цей день вони повинні строго постити і ревно молитися у церкві та вдома.

На свято Анни, Зимової Анни припадає найдовша ніч у році, яку у народі називають «ніч-примара». Тому у давнину люди остерігалися на Анни рушати у далеку дорогу, аби ніч їх не застала у безлюдному місці і не заблукати та не загинути.

Після дня Анни починається сонцеворот.

Народні прикмети:

- На Анни зима остаточно стає на ноги.

- Якщо на Анни великий іній на деревах - до врожаю хліба.

Тарас ЛЕХМАН

Грудень славиться передріздвяними святами, які переходять у січневі Новорічно-різдвяні свята. Весь цей цикл у народі називають «Зимовими святками».

У часи давно минулі господарі вважали доброю прикметою, якщо перед Новим роком чи перед Різдвом Христовим (нехай, навіть, за кілька днів до свята) у хазяйстві народиться телятко. Ця подія «прогнозувала» достаток на весь рік. І не тільки у тваринництві, а й у полі, у саду. А, може, буде й поповнення у сім'ї. Особливу радість приносила поява телятка на самі грудневі та січневі свята - Варвари, Миколи, Анни, Різдва, Василя...

Тішилися й тому, що до травня телятко підросте, зміцніє і його залюбки можна виганяти на пасовисько. От тільки старанний господар завжди мав подбати про те, щоб до травня і корові, і теляті вистачило паші.

Побутували й цікаві табу. Як народилося телятком, то сім'я чотири тижні не пила молока від його мами-корови. Все - для нього, малого. Зрештою, таке молоко (молозиво) гірке, не всім до смаку. А теляті воно якраз корисне.

Коли минув певний час, молоко очистилося, набуло звичного смаку, то тоді, найперше, варили на ньому вечерю - кашу з гречки, ячменю, проса, вівса... Їли всією сім'єю мовчки, у добрих роздумах. Повечерявши, дякували корівоньці за приплід.

У регіонах, де водилося багато вовків, приповідали: «Дай, Боже, нашому теляті вовка з'їсти!». По-різному тлумачать таку приказку. Але в цьому випадку вона вважалася своєрідним оберегом-замовлянням від воків, від хвороб, які могли занапастити домашніх тварин.

Тарас ЛЕХМАН

19 грудня — свято Миколая Чудотворця, єпископа Мір Лікейських, опікуна вбогих, сиріт, воїнів і мореплавців. Він має широку шану в усьому світі,особливо в українському народі. Легенди, апокрифічні перекази перевершили життєпис Святого, той життєпис, який побудований на конкретних фактах, зокрема, щодо його діяльності у сані єпископа, участі у Першому Вселенському Соборі (325 р.), виступах проти єретиків.

Свято Миколая для всіх християн - велике церковне свято. Та з найбільшим нетерпінням очікує його малеча, бо в ніч на свої іменини Миколай Чудотворець приносить діточкам подарунки. Часто ці подарунки Добродійник кладе у торбинку і зав'язує її. Як тільки вранці дитинка прокинулася, знайшла під подушкою «щось неймовірне», батьки запитують:

- Ану, вгадай, що тобі приніс Святий Миколай?!.

Варіантів відповідей у дитини буде безліч. Однак кожному подарунку рада.

Навіть згодом, що ці подарунки від батьків замість Миколая, але таки від його імені, тому свято вірять у нього.

Вірять і дорослі, підтримуючи добру традицію батьківського християнського виховання, згадуючи своє дитинство. Дорослим Святий Миколай також приносить подарунки. Дотримуються такого у багатьох сім'ях.

Неабияк очікують на прихід Миколая діти з сиротинців, люди похилого віку, які змушені доживати свого віку у будинку для перестарілих. Проявити милосердя до них - це власним вчинком прославити Святого Миколая. І тоді це милосердя (конкретний вчинок) стане як молитва, бо молитва без діл мертва.

...Ось і ходить від хати до хати Святий Миколай, розносить подарунки. А ще ходить довкола і пильно спостерігає, якою видасться зима, перевіряє, чи багато снігу намело, чи буде вдосталь хліба на столі. Тому підказує селянину:

- Ходить Микола довкола, снігом мете, морозом пече - добра принесе (хліба принесе, буде добрий врожай).

- Після сніжного Миколи пшеницею вкриється поле.

- Якщо зими не було до Миколи, то не буде ніколи...

Тарас ЛЕХМАН

18 грудня — свято преподобного Сави Освяченого (439-532 роки життя), великого пустельника з Малої Азії, наставника давніх монахів, оборонця правдивої християнської віри перед єретиками.

В українському народі колись цей день називали - Чоловічим святом. (Жіноче свято припадало днем раніше, на Варвари, 17 грудня). Але святкували його вельми своєрідно. Кожна жінка величала свого чоловіка (чи то був Іван, Петро, Андрій, Микола...) Савою-іменинником і весь день кепкувала з нього, змушувала до непотрібної роботи (наприклад, переставити скриню з одного місця на інше місце, у чому необхідності не було), не пускала до шинку, а під кінець дня, увечері, навіть справляла «поминки» за ним. Чоловік мав усе терпляче зносити, мовчати. І тільки ввечері «на поминках» жінка накривала названому Саві щедрий стіл, не обходилося без чарки. Інколи робили це колективно. Гуртом збиралися сусідки і сусіди, у кого був і де був Сава.

З народних жартів:

- Який Сава - така йому слава.

- Сава - бідний, сів на лавці і плаче...

- По Савці свита, бо на Савку шита...

- Бідному Савці нема спокою ні на печі, ні на лавці: на печі печуть, на лавці січуть.

- Нема Савці спокою ні вдень, ні вночі...

- Савка тільки вночі їсть калачі.

Тарас ЛЕХМАН