Лисичка з зайчиком дружили, співали пісень, малювали, грали і... бешкетували, як й усі діти. Вони дуже цікаво і весело проводили час разом.

Лисичку звали Маргариткою, а зайчика - Марком.

Але одного разу подруги лисички розповіли їй, що лисицям негоже товаришувати, дружити з зайцями. Бо вони якраз полюють на зайчиків і їдять їх...

Та Маргаритка з ними не погодилась, тому продовжувала товаришувати зі своїм найкращим другом - зайчиком Марком. Більше того, вона стала захисницею усіх зайчиків у лісі...

Єва ШУЛЬСЬКА.

Учениця 4-Б класу Червоноградської СШ №8, слухач МАЛіЖ

(З фенологічного щоденника)

Кінець вересня був дощовим, холодним. Перші дні жовтня також не потішили теплом. А потім спалахнуло друге бабине літо. Скрізь снується довго павутиння, на якому при сході сонця виблискують срібні роси. Вони скрізь виблискують. Старожили стверджують, що давно не було такого теплого жовтня.

* * *

Пташині співи змовкли. Горобці і синиці перебираються ближче до людських осель. Дивно! На плесах ще жирують дикі качки. Чомусь не поспішають відлітати у вирій. Хоча, пора, пора... На водоймах вони ще можуть насититися густою зеленою ряскою, у якій, мов у рибальській сіті, заплуталися різні молюски.

* * *

10 жовтня увечері, коли землю сповили перші сутінки, вийшов на балкон (живу на п'ятому поверсі) подихати свіжим повітрям. Ледь не перед носом літають кажани. Не заснули на зиму. Їхня поведінка обіцяє теплі дні.

* * *

Неймовірно теплою, як для тієї пори, видалася Покрова (14 жовтня). А кажуть:

- По Покрові - по теплові.

- По Покрові - по корові. (Не йде пастися на луг).

Тим часом на лузі трава зелена. Є на чому випасатися коровам. Звісно, це не весняні чи літні трави. То годувальниці не повертаються додому голодними. Трапляється, що влітку корови голодні, коли трава вигоріла під сонцем.

* * *

Листя з вишень, яблунь, слив, волоських горіхів вже опало. Зате золотою красою з багрянцем вкриті клени, каштани, ліщина, берізки... Щоправда, одна берізка у затінку між міськими багатоповерховими будинками залишається зеленою. Не поспішає розставатися з вбранням дуб. Він в усьому стійкий!

Опале листя дерев приємно шурхотить під ногами. Та це тільки тоді, коли сонечко підніметься і висушить його від роси. А вранці, при осінньому тумані, воно якесь мовчазне, в'яле. Буває, що «зачвакає» від вологи, як ступиш на нього.

Осінні тумани - добрий орієнтир для грибників. Повертаються з лісу з повними кошиками грибів. Найчастіше зустрічаються опеньки.

* * *

- Щука клює! - хизуються рибалки і показують свій багатий улов.

* * *

Ягоди калини чекають перших приморозків. Саме тоді найдоцільніше їх заготовляти. А морозу нема та й нема...

* * *

23 жовтня. Полудень. Осіння спека! Іду сільською дамбою, що пролягла повз луг. Раптом бачу перед собою маленького сіро-зеленого вужа із золотими цятками на голові. Ці цятки вкрили всю голову плазуна. Подумки назвав його - Золота Голова. Вуж спочатку завмер, показав роздвоєного язика, наче насміхався з мене, а потім стрімко поповз у густі зарослі очерету, що на березі дамби.

Змії, за фенологічними спостереженнями збираються у кубла і впадають у зимову сплячку наприкінці вересня. За народними повір'ями - у свято Воздвиження Чесного Хреста (27 вересня). А тут... Чи не дива?..

* * *

Сади, поля, городи - порожні. Зібрано весь врожай. А якщо хтось необачно і залишив на грядці капустину, морквину, бурячок.., то буде для зайчика на обід.

* * *

Єдина окраса садів - пишні жоржини, хризантеми, які вражають своїми барвами. Хризантемам, до речі, навіть морози не страшні. Цвітуть та й цвітуть.

* * *

Враз теплого жовтня змінив холодний похмурий листопад. Дощить...

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

м. Львів

Ти серед сотень силуетів,

Принесених осінніми вітрами,

На відстані далеких кілометрів

Тебе малюю я думками.

Ми ще зустрінемося знову,

Кохання наше запалає,

Почуємо осінню ніжну мову.

А осінь нам мелодію зіграє...

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент Української академії друкарства

м. Львів

Звалася бабуся Ганею. Вона жила у своїй тісній хатинці сама. Одного дня бабуся Ганя сиділа біля вікна і милувалася довкіллям. Слухала, як співають пташки, дивилася, як плете павучок срібну павутинку, цвітуть квіти і... граються троє хлопчиків.

Їх бабуся добре знала. Це були Олежик, Петрусь і Русланчик. Олежик - чорнявий, у синій кепці. Петрусь - у червоній кофтинці та білих штанцях, і сам білявий. А Русланчик - маленький, руденький, у жовтому костюмчику. Діти бігали по травичці, бешкетували. Вони поламали усі квіточки, попсували павутинку, ще й кидали камінці у пташок.

- Ох-ох, ой-ой! Які ж ви невиховані, природу нищите!.. - зауважила бабуся.

- А ви хто такі? - запитали хлопчики.

- Я - бабуся Ганя, ваша сусідка, і я вас добре знаю. А ви так зайняті бешкетуванням, що нікого навкруги не помічаєте...

- Х-м-м, ну і як нас звати? - запитали хлопчики.

- Олежик, Петрик і Русланчик, - відповіла старенька. - Краще послухайте, дітки, - продовжила бабуся, - розкажу вам оповідь.

- Ну, добре, - відповіли ті і повсідалися на м'якенькій травичці, щоб уважно послухати.

- Ось на місці цієї квіточки, чи пташечки, чи павучка, якби були саме ви, чи сподобалося б вам, коли б вас штовхали, ламали, топтали, кидали камінцями?.. Правда ж, що ні? І їм теж неприємно. Потрібно захищати і любити все, що навколо вас, а не навпаки...

Бешкетники вдумалися у слова бабусі і пообіцяли, що більше ніколи не шкодитимуть природі, а будуть її оберігати. Тоді старенька заспокоїлася. Вона була впевнена, що хлопчики визнали свої помилки і не чинитимуть зла.

А мораль оповідки така: спочатку подумай про наслідки, перш ніж зло заподіяти.

Єва ШУЛЬСЬКА.

Учениця 4-Б класу Червоноградської СШ №8, слухач МАЛіЖ

Весною бабуся і мама білили у садку дерева. Я, тоді ще школяр, їм допомагав. Після побілки старе, «понівечене» відро, у якому розчиняли вапно, залишили під горіхом. Поставили вверх дном і, здавалося, забули про нього. Так воно і стояло до осені, нікому не заважало.

Коли ж восени збирали сухе опале листя, надибали на відро.

- Час його позбутися, - сказала бабуся. - Маркіяне, віднеси цей непотріб на сміттєзвалище, де окремо складають металобрухт.

Охоче погодився виконати прохання бабусі. Та тільки підняв відро, то відразу здивувався. Під ним мурахи спорудили мурашник у вигляді круглої піраміди. Зручно їм тут - тепло, сухо, дощ не накрапає, вітер не дошкуляє. Тож навіть численні «віконця» та «двері» свого помешкання мурахи щільно не закривали.

Показав бабусі знахідку і:

- Бабусю, хай це відро залишиться для мурашок, як дах над головою, - попрохав у неї.

Бабуся посміхнулася і погодилася, ще й  прокоментувала:

- Вони - доволі корисні комахи, нищать шкідників саду, черв'яків, гусениць. Не будемо чіпати!

З тих пір минуло десяток років. Так і стоїть під горіхом відро, перевернуте вверх дном. Буває навідаюся у сад, підніму відро, зазирну, що там діється... А там - вирує життя.

Звісно, для боротьби зі шкідниками саду часто використовують хімічні препарати, які потім потрапляють у плоди дерев (яблука, груші, сливи...), а ми їх споживаємо і завдаємо шкоди здоров'ю. Мурахи - також надійні охоронці саду, тим паче, що шкоди плодам не завдають. А від хімічних препаратів, на жаль, самі  гинуть.

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент Української академії друкарства

м. Львів