(Фрагмент)

Чоловік на ім'я Девід уже понад десять років проживав у великому місті, де мав роботу, якою був повністю поглинутий. Та кожного вечора Девід любив гортати сторінки альбому з фотографіями своєї юності. Пригадував, як з вірними друзями Віліамом та Робертом гуляв вулицями рідного містечка, пригадував їхні пропущені уроки (бувало, що втікали зі школи), відпочинок біля річки, весняний запах дерев маленького парку.

Тепер цього нема. Девід після переїзду так і не навідався у свою домівку, втратив контакти з Віліамом та Робертом.

Та все ж настав час, той час, коли Девід зміг здійснити поїздку у рідне містечко. Приїхавши, найперше, що він зробив, то пішов у парк.

- Не так, як все було колись, - сказав подумки. - Парк зовсім змінився, як і саме містечко - розбудовується, може й стане «мегаполісом». Але ще не скоро...

Девід гуляв вулицями і бачив усе нове, зовсім нове - нові магазини, нові розважальні та торговельні центри... Зі старого залишились тільки пам'ятники і паб, у якому колись він з друзями проводив вільний час, ласуючи морозивом з чорносливом.

Девід, не вагаючись, зайшов туди. Замовив віскі з льодом, до якого призвичаївся вже у великому місті, але межу знав.

Сидячи за столиком, подумав: «Хай ця пам'ять живе у мені. Я не міг збагнути сенсу юності, бо думав, що вона вічна, але тепер достеменно знаю, що юність - це мить, яку ми мусимо берегти і насолоджуватись нею».

Отож, бережімо кожну мить нашого життя, насолоджуймось нею, щоб мати що згадати. Не чинімо зла і жорстокості для себе та ближніх. Шануймо дружбу. Дякуймо Богу за дарований час!

Макріян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

м. Львів

(Картинки з життя)

Купуючи на ринку молоко, відразу важко (а то й неможливо) переконатися, чи воно якісне, чи, бува, тварина не захворіла, а продавець, наче й нічого не сталося, реалізовує. Нести у лабораторію на аналіз — марудна справа. Доводиться уповати на совість та порядність того, хто продає. Отож епізод, свідком якого став.

...На ринку до бабусі, яка продавала коров'яче молоко, овочі, підійшла мама з донечкою, років чотирьох. Уже добрі знайомі з бабусею-молочницею. Почалася розмова:

- І як почувається ваша донечка? Здоровенька? Допомогло молоко моєї кізоньки? - поцікавилася бабуся.

- Так, ми вже здорові, знову ходимо у садочок, - відповіла мама. - Але ще хочемо придбати молочка від вашої кізоньки. Корисне воно!..

- Маю тільки свіженьке коров'яче, - розчулено мовить старенька. - Знаю, що воно вам не вельми підходить, але на жаль, поки що нічим зарадити не можу.

Бабуся зробила паузу і засмучено продовжила:

 

28 квітня 1943 року було оголошено про створення дивізії СС “Галичина”, яку формували з числа українців. Це вже згодом відбувалися вишколи і перші бої.. Про що тоді міг думати український юнак?..

* * *

...Кожного дня чую постріл за пострілом, вибух за вибухом. На нашій землі лютує смерть. То наволочі-чекісти, «визволителі», яких ніхто не запрошував, то гітлерівці, то знову наступають червоноармійці, чекісти. Мучили і мучать наших людей, гвалтують жінок, убивають немовлят.

Зараз ніч, а я ніяк не можу заснути. Моє серце обливається кров'ю, воно сповнене горем. Аж раптом, що то за голос чую? Він мовить мені: «Захисти людей своїх, батька і матір, братів і сестер, допоможи дивізії в боях. Бог з тобою завжди! Ти тільки вір у це!».

- Якщо я загину, - подумав, - то загину за рідну землю, Матінку-Україну.

Добровольцем подався у дивізію СС «Галичина».

Часопис Міжнародної (Малої) Академії літератури і журналістики “Сузір'я Фест” починає виходити у новому форматі. Його черговий (10-11 (203-204), 2018 р.) номер прийшов до читача на 36 сторінках А4 уже не як газета, а як журнал-газета. Обсяг зріс удвічі. Поки що заплановано видавати два випуски на рік. Не без того, що періодичність зросте.

Звісно, зміна формату потребує й зміни концепції подачі матеріалів, доведеться по-новому планувати кожен номер. Тут мають бути присутні, окрім літературних творів, глибокі аналітичні дослідження, публіцистичні статті, інтерв'ю. Однак редакція не відмовляється і від оперативних повідомлень, «гарячих» новин.

Більшість сторінок видання - це окремі блоки-шпальти, підготовлені керівниками та слухачами відділень МАЛіЖ з різних регіонів України. Але традиційно ними представлені поезія, проза, журналістські дописи, фото (в т.ч. - художнє), репродукції малюнків, картин. Головний редактор видання, ректор МАЛіЖ Василь Тарчинець вкотре віддає ініціативу юним авторам, митцям. Як творче кредо, і далі звучить: «Дитячо-юнацький часопис твориться руками юних талантів!». А тут не тільки написання матеріалів, а й їх композиційно-смисловий добір, добір ілюстрацій, розробка структури верстки кожної сторінки блоку тощо. Саме таким чином слухачі Академії можуть глибше збагнути сутність журналістської роботи на її різних рівнях, щаблях, зокрема специфіку підготовки оригіналів та гранок до друку, вичитку, коректуру. Погодьтесь: корисно все спробувати своїми руками!

Я закохалася у твоє зимове обличчя. Холод криштальних очей заморожував моє тіло. Проходячи поруч, відчувала під ногами неміцну кригу і боялася впасти в ополонку твого кохання. Коли погляд ловив твоє біле, мов сніг, волосся, у моїй душі зривалась заметіль.

Я закохалася у твій весняний настрій. Іноді ти веселий, виспівуєш, мов соловейко в гаю. Від твого голосу я тану, як той сніг від весняного сонця. А іноді від твоїх слів так боляче, що в мені гірко плачуть гострі бурульки, падають, ріжучи гаряче серце, мов ножем, та завдають йому смертельних ран. Від цих страшних мук з блакиті моїх очей народжується повінь.

Я закохалася у твій літній спокій. Ти, як сонце, мовчазний і водночас гарячий. Від твого проміння в моїй душі розцвітають квіти. Твоє сяйво народжує в моєму серці кольорових метеликів. Вони радісно витанцьовують, весело та безжурно літають у голові так само, як і мої золоті мрії. Іноді від щастя теж починаю світитися, як сонце, та намагаюся своїми променями доторкнутися до твого серця, щоб розпалити в ньому вогонь. Але чомусь мої іскри не долітають до тебе.

Я закохалася в усе Твоє. Навіть в осінню байдужість.

Ольга БУЧЕК.

Учениця Червоноградської ЗШ №1, слухач МАЛіЖу

Не так вже й багато ми знаємо про сусідню з Червоноградом Жовкву - гарне історичне містечко. Принаймні, звідки походить його назва?..

Цитуємо краєзнавця Ярослава Серкіза:

- Почнемо з найпростіших, але помилкових пояснень. Автор «Топонімічного словника України» Микола Янко одним реченням стверджує: «Назва Жовква походить від приналежності його польським магнатам Жолкевським».

Але це не зовсім так. Передусім, не на свою честь, а на честь родинного гнізда Жолкевських гербу Любич назвав поселення його власник Станіслав Жолкевський. За поширеною версією, прибули Жолкевські до цього села як дрібні лицарі з Мазовша наприкінці XVII століття. Проте польський історик, енциклопедист Юліан Бартошевич вважає мазовецьке походження роду легендою і стверджує, що Жолкевські були руськими галицькими шляхтичами.

Залишилося з'ясувати походження топоніма Жовква. Професор Києво-Могилянської Академії Василь Лучик автор «Енциклопедичного словника топомінімв України» констатує, що історична назва Жовква постала за характерною ознакою місцевості. Тут поширена болотяна рослинність жовтого кольору, зокрема калюжниця (у народі - жовте латаття). Подібне пояснення подають і польські історики та лінгвісти.

Ігор ЗАПІСОЦЬКИЙ, Тарас ЛЕХМАН

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.