Розглядаючи теперішні події на Сході України та в Криму, волею-неволею повертаємося до далекого 1654 року, коли було укладено українсько-московський договір. Надто вже разюча різниця у трактуванні цього документа російською та українською сторонами. А як все було насправді?..
З самого початку Визвольної війни 1648-1654 років гетьман Богдан Хмельницький шукав союзників, нераз замислювався, кого вибрати: Крим, Туреччину, Молдавію чи Московську державу? Реально можна було розраховувати тільки на військові сили Туреччини або Московії, щоб протистояти Речі Посполитій.
1 жовтня 1653 року у Москві був скликаний земський собор, який постановив розпочати війну проти Польщі та «ізволив того гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо Запорозьке з містами і землями приєднати під государеву високу руку». Наприкінці жовтня цього ж року до України прибуло посольство Бутурліна для юридичного оформлення договору з боку гетьмана і старшини.
8 січня 1654 року у Переяславі відбулася рада. Гетьман звернувся до присутніх з промовою. Він заявив про необхідність прийняти підданство царя, приєднати Гетьманщину до Московії, мотивував ще й єдністю віри. Але вже тоді переговори ледь не зазнали краху через категоричну відмову Бутурліна присягнути від імені царя, що цар ніколи не порушить прав і вольностей козацтва, не віддасть Україну на поталу польському королеві. Мотивація Бутурліна доволі проста: московський цар ніколи не присягає перед підданими, на відміну від українського гетьмана…
Українські козаки присягали на Євангелії. З козацької старшини не присягнули лише Іван Сірко та Іван Богун. Мабуть, вони вже тоді відчули небезпеку «союзу» з Москвою. Що не кажіть, але далекоглядно! Втім, протягом січня-березня московське посольство прийняло присягу жителів 117 населених пунктів України. Не повсюдно ця акція проходила гладко, що викликало неабияке невдоволення представників московського посольства. Категорично відмовились присягати київське духовенство на чолі з Митрополитом Косовим, козаки Уманського і Брацлавського полків.
