(З фенологічного щоденника)

У першій декаді грудня погода встановилася, наче ранньою весною. Сніг, який падав (тим паче — з дощем), ледь не відразу танув. Лише місцями залишалися його білі килимки. Тому повсюди бігли струмочки води. Легкий нічний мороз не встигав надійно скувати їх льодом. Чом не весна? Сонце трішечки підніметься — і знову біжить вода. Хоч увесь день пускай паперові кораблики. Така, відносно тепла погода на початку зими, не завжди характерна навіть для нашого Прибузького краю. Ось у Карпатах, за 150 кілометрів від нас, вже всі дороги снігом замело, що ні пройти, ні проїхати.

...На околиці міста, серед високих дерев, почув скрегіт сороки — веселий, бравурний, якось по-весняному подавала свій голос. Дивлюсь на верховіття, шукаю скреготуху, аж бачу: сорока... в'є гніздо, акуратно кладе прутик за прутиком. Через день гніздо вже було готове, але птаха у нього таки не сіла.

Як тут не здивуватися?!. Сороки в'ють гнізда у березні. Народне повір'я (та й багатовікові фенологічні спостереження підтверджують) гласить: “На Сорок святих, або у Сорочин день — 22 березня сорока святкує іменини і кладе у своє гніздо сорок прутиків”. Але аж ніяк на початку зими.

Сороку вважають добрим синоптиком. Однак цього разу щось її спантеличило. Невже глобальне потепління гряде?..

Маркіян ЛЕХМАН.

Учень 11 “а” класу Червоноградського НВК “СШ-колегіум №3”, слухач МАЛіЖу

Дівчина, історію якої я вам розповім, народилася дуже давно, коли Бог створював світ. Її довге русяве волосся пахло ранковим світанком, а ніжні розумні очі нагадували небо, яке знайшло спочинок у затишних зіницях. Проте вони були не лише блакитними, а й кришталевими. Подивишся в її очі — і побачиш своє відображення. У неї дуже чуйне серце, а очі — це ж дзеркало душі. Воно чарівне, адже все в ньому здається світлим і прекрасним. Її губи — наче маки в полі. Коли говорить, то з її уст ллється солов'їна пісня. Тієї миті усе живе завмирає, щоб послухати цю мелодію. Крім того, вродлива дівчина є особливою, адже має дар спілкуватися з усім живим, що її оточує. Серце — домівка любові. Дівчина вважає звірів і птахів найкращими друзями, квіти — сестричками, хмаринки — хресними батьками, а сонечко — старшим братом. Вона любить їх понад усе на світі і ладна віддати життя за найменшу рослинку. Щоранку вітається з братом-сонечком, який ніжно пестить її своїми промінцями і дарує новий день. Дівчина допомагає усім: квіточці перев'язала поранений листочок, зайчику вилікувала лапку, а пташині — крило, полоскотала хмаринки, щоб ті скоріше дощику послали на спраглий луг... І таких справ у неї багато, є чим займатися увесь день. Ось так щасливо жила, допомагаючи всім, хто потребував цього. Аж поки... одного дня на світ не з'явилися люди.

Спершу дівчина не знала, хто вони такі, але вирішила з ними познайомитися. Вона дуже чуйна, щира, тому повинна любити всіх у цьому світі добра та милосердя! Але, на жаль, її знайомство з людьми виявилося не таким, яким вона собі його уявляла. Дівчина привітно всміхнулася людям і почала з ними розмовляти. Проте.., на її превелике здивування, у відповідь не почула жодного слова. Лише презирливий погляд чоловіків зміряв її з голови до ніг. На неї ще ніхто так не дивився. У цьому погляді вона відчула щось лихе, і дівчині це не дуже сподобалося. Все ж вона щодня навідувалася до людей, сподіваючись, що ті скажуть їй бодай слово, одне однісіньке: “Привіт!”, яке з усмішкою на обличчі дарували їй усі, з ким знайомилася. Згодом дівчина зрозуміла, що люди просто не вміють говорити, тому не можуть з нею розмовляти.

Вже кілька разів пробував написати замальовку про горобчиків, у якій хотілося узагальнено і водночас з окремими деталями розповісти про їхній спосіб життя, хитру поведінку, веселі (і не зовсім веселі) пригоди. Занотував власні спостереження, назбирав чимало фактів з науково-популярної літератури, періодики. Однак відкладав і відкладав написане у шухляду “на потім”, бо нічого путнього не виходило. Виявляється, що мало знаю про них, хоча зустрічаюся з горобчиками щодня. Певен, не кожен і з вас розповість надто багато про горобців. Вони — різні. Що не пташка, то характер, прототип художнього образу, тільки пильно придивіться до неї... Але відчув: із фрагментів написаного складається “мозаїка”, яку ще можна і можна доповнювати новими спостереженнями, цікавими історіями. Хотілося б почути такі і від вас.

Форму розповіді підказали мені цикли фенологічних замальовок, художніх етюдів письменників-натуралістів Анатолія Онєгова “Коли починається весна” та Івана Соколова-Микитова “Від весни до весни”.

У пропонованих нотатках аж ніяк не претендую на художню манеру розповіді, навпаки, зумисне використовую газетно-журнальний стиль.

* * *

Насамперед - кілька фактів з науково-популярних довідників. Є два види горобців: хатній і польовий. Їх без досвіду спостережень інколи важко розрізнити. Хіба що у горобця хатнього на грудях більша чорна краватка. Ті і ті селяться поблизу людських осель. Однаково харчуються як в садку, на господарському подвір'ї, так і в полі. Марно нарікати, що крадуть у селян зерно. Зрештою, скільки цих зернин потрібно для горобчика, аби насититися?.. Весною та влітку основу їхнього харчування становлять комахи, гусінь, інші шкідники. Протягом теплого періоду року, починаючи від квітня, горобці двічі-тричі виводять пташенят. У кожній кладці 5-7 яєць. А потомство треба годувати! Тож скільки шкідників потрібно принести дорослим горобцям у гніздо, щоб пташенята не померли з голоду?!. Ото і користь!

Гніздяться горобці у щілинах будівель, інколи на деревах. Гніздо мостять із соломинок, травинок, вистеляють його всередині пір'ям. Трапляється, що залюбки займають шпаківні, дупла дерев, навіть гнізда ластівок. Якось жили горобчики у шпаківні, змайстрованій татом...

* * *

Завжди з нетерпінням чекаю виходу кожного нового номера газети МАЛіЖу - “Сузір'я”. Тут є що прочитати і дорослим, і, насамперед, юним, тим паче, що вони - провідні автори видання.

...Тримаю в руках “свіжоспечений”  новорічний випуск маліжанського часопису (№11-12, листопад-грудень, 2017 р.). Відкривають цей номер новорічно-різдвяні малюнки під промовистою назвою “Новий рік у дорозі — Старий у порозі” Богдана Абраменка (Полтавська гімназія) та віршоване привітання Ірини Кислої. Тут же надруковано повідомлення про майбутній фестиваль “Рекітське Сузір'я — 2018”. В унісон — інтерв'ю з ректором МАЛіЖу, засновником фестивалю Василем Тарчинцем “Щоб знову воскресло добро в людських душах!”, яке підготувала Ольга Бучек.

Подано цікаві розповіді, порушено важливі проблеми у публікаціях “Отака історія, вивчити не зайво” (Анна Скубій), “Затоплена українська Атлантида” (Таміла Чуй), “А ким уявляєте себе ви?” (Євгенія Зубко), “Школа-музей чекає благодійників” (Василь Тарчинець), “Ми — одна і єдина маліжанська родина” (Андріана Рипкович), “Мова — найголовніший літопис нашої душі” (Марія Войтик), “Тут чари творчості й карпатської краси” (спогади про фестиваль “Рекітське Сузір'я — 2017” Оксани Матюшок). Навіть у віршованій формі можна порушити актуальне питання - “Хай ростуть в лісах ялинки!” (Ангеліна Оборіна).

(З циклу “Рідна природа”)

Відразу за лісосмугою — широке поле. Влітку воно вкрите золотим колоссям пшениці, а взимку відпочиває під теплою пуховою ковдрою снігу, набирається сил до весни, щоб знову зародити, дарувати людям хліб. Під такою ковдрою польовим мишкам затишно у нірках. Тим паче, що запасів на зиму заготовили вдосталь, адже вони дуже дбайливі.

Та, мабуть, нудьга бере, щоб отак усю зиму просидіти у нірці. Тільки на день-два встановиться плюсова температура, білий сніг посіріє, мишки відразу вилазять на поверхню, залишають свої надійні схованки. Шукають пригод на свою голову! - інакше не скажеш. Не раз спостерігав, як такої днини вилітала з лісосмуги сова і відразу — на мишку. Сніданок чи обід готові! Хоч сови полюють здебільшого вночі, але і вдень не проти похарчуватися. Це неправда, що вдень вони “сліпнуть”. Під час полювання сови використовують насамперед гострий слух.

...Недавно став свідком “подвійного” полювання. Іду полем, вкритому трохи посірілим снігом. Бачу, як в метрах двадцяти від мене гепнула на сніг сова (прилетіла з цієї ж лісосмуги). Так і є — польова мишка стала для неї обідом. Раптом з неба на сову звалився яструб, наче каменем упав, але безшумно. Очевидно, що він сидів на високому дереві край поля і терпеливо чатував на свою жертву. Здалеку побачив, гострий зір має! Поміж густими гілками дерев, що ростуть у лісосмузі, яструбу сову важко вполювати. Інша справа — відкритий простір.

Я не встиг оговтатися, як яструб міцним дзьобом вдарив кілька разів сову по голові і, цупко тримаючи жертву гострими кігтями, злетів у небо, “розчинився”, мов та мара.

Чимось зарадити я вже не міг...

Маркіян ЛЕХМАН.

Учень 11 “а” класу Червоноградського НВК “СШ-колегіум №3”, слухач МАЛіЖу

Черговий номер дитячо-юнацької газети “Сузір'я-Фест” (№1-2, січень-лютий, 2018 р.; редактор — Василь Тарчинець, м. Львів), яку видає Міжнародна (Мала) академія літератури і журналістики — Асоційований член Міжнародного центру ЮНЕСКО, наповнений цікавою, пізнавальною і корисною для юного читача й автора інформацією.

Частина матеріалів присвячена майстер-студіям, майстер-класам у галузі літератури і журналістики, таємницям художньо-публіцистичної творчості. Про метод інтерв'ю йдуться у статті “Різдвяна зустріч на галицькій землі” (Тарас Лехман). У шахтарському Червонограді спілкувалися, ділилися набутим досвідом зі своїми ровесниками-школярами, слухачами МАЛіЖу гості з Кіровоградської області - вихованці Світловодського міського осередку ГО “Інформаційно-ресурсний центр “Крок вперед” (керівник — Євгенія Аболмасова).

Як писати вірші, прозу, працювати над словом, шукати теми?.. Майже дві години тривав такий інтернет-діалог письменниці Тетяни Винник і слухачів МАЛіЖу. У рубриці “Школа літературного гарту” його фрагменти подали читачам Тетяна Балагура й Ольга Бучек.

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.