Останні новини

 

(Серед видань)

Досвідчені автори вже не раз переконувалися і переконуються в тому, як важко писати для дітей – чи то вірші, чи то прозу. Тут потрібно уміти «догодити» дитині, писати так, щоб текст був цікавий, пізнавальний, повчальний, легко запам’ятовувалися образи, події. Головне – «не нудний».

Для автора насамперед варто самому повернутися у дитинство, заново відкрити для себе світ очима малечі. А як добре, коли у тебе зростають діти, онуки! Вони неодмінно підкажуть теми, ідеї, сюжети, дадуть натхнення.

До такої категорії дитячих письменників належить Марія Магдзяк, родом із с. Корчин, що на Радехівщині, член літературно-мистецького об’єднання «Третій горизонт» (м. Червоноград). Нещодавно вона видала збірку віршів для найменшеньких читачів «Різнобарв’я літа», яка вийшла друком у додатку до газети «Літературний Червоноград».

Кожній порі року присвячена приблизно однакова кількість віршів. А цих творів – сотня. Написані вони у різні роки, але вдало об’єднані під однією обкладинкою. Як то кажуть, «книжка тривалий час визрівала-дозрівала». Юний читач разом з поетесою мандрує кожним місяцем року – від січня до грудня. Милується білою зимою, прибулими снігурами, ялинкою, Новоріччям, весняними струмочками, барвистим літом, осінню з жовтим та багряним листям. Відразу вбачаєш неабияку спостережливість поетеси і її прагнення передати красу Рідної Природи дітям, передати гарним, влучним, змістовним словом.

Не тільки вірші-пейзажі, розповіді про звірят (білочку, ведмедика, їжачка), пташок, неймовірні і веселі пригоди малят, загадки для них знаходимо у збірці. Є тут і духовні твори – «Поріг дитинства», «У церкві», «Любов до ближнього», «Книга Буття – Біблія», «Йорданська вода». Марія Магдзяк закликає дітей шанувати старших, слухати їхніх порад (бо стареча мудрість – це, як добра книга), любити Україну, все живе. Пише вона про Прибузький край, річку Західний Буг з її мальовничими берегами. На сторінках збірки звірята і пташата, комахи (бджілка, джміль, коник-стрибунець) перевтілюються у дітей, граються, спілкуються людською мовою. Тільки-от цю мову потрібно вміти почути – «Кіт і Жаба», «Мій кудлатий друг»…

Окремі вірші Марії Магдзяк (тут не йдеться лише про рецензовану збірку) надзвичайно мелодійні, ритмічні. Завдяки тісній співпраці літератора з композиторами вони стали дитячими пісеньками.

Чому Марія Магдзяк назвала свою збірку «Різнобарв’я літа», коли мовиться у ній про всі чотири пори року?.. Мабуть тому, що літо, власне тривалі літні канікули, найбільше люблять діти. А, може, поетеса так само їх любила, ото і згадала своє дитинство. І не тільки тому. Авторка народилася саме влітку…

Яким постає у неї літо?..

«Літо посмішки дарує,

Щоби смутку не було…»

***

«Липень йде назустріч дневі

І несе дитячий сміх…»

***

«Я літа нап’юся

Всією душею.

В дитинство вернуся

Ясною зорею…»

-Чим займаються діти влітку? – запитаєте риторично.

-Звісно, відпочивають!

Але кмітливі хлопчики та дівчатка ще й читають. Ні, не тільки «сновигають» в Інтернеті, а й книги беруть до рук.

Отож, раджу вам прочитати збірку Марії Магдзяк «Різнобарв’я літа».

Тарас ЛЕХМАН, м. Червоноград

(Етюд)

Весна покликала птахів з Ирію додому. Вже й дикі качки прилетіли. Щойно ввечері їх ще не було, а вранці вже плавають човниками по річках та озерах.

Іду до плеса, що неподалік міста. Пробиратися трохи важко. Сонце ледь-ледь прогріває землю. Гумові чоботи в’язнуть у багнюці. Але окремими стежками, протоптаними ще торік,  можна йти більш-менш безпечно. Палиці-підпирача не потрібно. Головне – сповнитись бажанням побачити щось цікаве, тоді жодні перешкоди не страшні.

Плесо (його не назвеш озером чи, навіть, озерцем) мілководне, але відносно велике за площею. Довкола ростуть очерет, верболіз, безліч різних чагарників. На підступах до окремих ділянок берегів, як на захист, постали болота. Чортівня в них не водиться, однак застрягнеш по коліна, наберешся лиха. Тут усюди можна сховатися від зайвого ока диким качкам, лебедям, чаплям… А ще на водоймі багато ряски. Добра пожива для диких качок та іншої птиці. Навіть узимку зелена ряска не завжди щезає, видно її з-під тоненького льоду, від чого лід і сам стає зеленим. Дрібненька рибка – також відмінний харч.

Табунці диких качок побачив на протилежному березі водойми. Але обходити навколо по багнюці не хочеться, тим паче, що доведеться подолати два кілометри. Причаївся у найближчих кущах верболозу. Став здалека спостерігати за пернатими, завбачливо озброївшись біноклем. Над головою здебільшого пролітали лугові чубаті чайки, вигукували: «Чий?!. Чий?!.». Побачив кількох бекасів.

Минуло з півгодини часу, як моя терпеливість винагородилася. З невеличкої затоки плеса (з берега через густі зарослі очерету її не побачити) виплила дика качка, а за нею двоє качурів-крижнів. Поплили ледь не середини водойми. І що тут почалося!..

Хоч втомлені, зморені далеким перельотом, та на рідній землі, знайомих водоймах вони враз пожвавішали, набралися сил. Шукають собі пару, щоб привести потомство, продовжити рід качиний.

Два качури-крижні слідом плили за сіренькою, непоказною качкою (та, все ж, у ній є щось привабливе!), ні на мить на відставали. Стелили крила по воді, били ними, піднімаючи бризки, розпушували хвости, кивали головами, кланялися, наче запрошували качечку до танцю. А тій – байдуже. Тільки хтось з качурів наблизиться до неї, та враз розвернеться і попливе геть від залицяльника.

Качури за нею. Та ні! Жодного прояву уваги від качечки. Непідступна дама.

Потім качури стали чубитися, що аж пір’я з них полетіло. Очевидно думали-гадали: «Хто переможе у поєдинку, того качечка й обере за свого…».

А качечці і далі байдуже.

…Раптом вона пірнула під воду і вигулькнула аж за десяток метрів від  залицяльників. Опинилася біля самого берега. Із заросте очерету неквапливо, поважно виплив ще один качур-крижень, здоровань, красень. Голова і шия темно-зелені, ще й почепив на шию біле намисто. Верх тіла, груди каштанові, хвіст облямований білим. Хоч і ті двоє качурів не менш гарні, та йому не рівня.

Качечка ледь не кинулася отому третьому в обійми. То ось кого вона вже давно обрала. Мабуть і місце для гнізда підшукали. Над тими ж двома невдахами лишень кепкувала. А качур-красень, вочевидь, перевіряв подругу на вірність, на встрявав у баталію. Та якби довелося…

Потрапивши у таку халепу, двоє качурів подалися в різні сторони, щоб продовжити шукати собі іншу половинку.

Тарас ЛЕХМАН

 

 

Засіб від діареї:

-Чорний або зелений чай, з якого готуємо заварку, розтерти на порошок. До половини чайної ложки «сухого чаю» додати 1 чайну ложку цукру (хто не любить солодкого, той може обійтися без цукру). З’їсти за раз і запити теплою водою – 150 мл. Вживати тричі на день за 15-20 хвилин до їди.

МІОКАРДИТ

Взяти порівну бруньки берези бородавчатої і траву бобівника трилистого:

-1 столову ложку засушеного подрібненого збору залити окропом – 0,5 л. Кип’ятити на малому вогні 3-4 хвилини. Настояти 30 хвилин у посуді під кришкою. Процідити. Цю порцію випити протягом дня за 4-5 разів. Вживати тільки під час загострення недуги.

ПІДВИЩЕНИЙ ТИСК

-Звечора 1 столову ложку засушеного подрібненого кореня валеріани засипати у термос і залити окропом – 0,5 л. Настояти мінімум 8 годин. Вранці процідити. У разі стрімкого підвищення тиску пити по 2 столових ложки 3-4 рази на день. Настій зберігати у термосі не більше трьох днів. Далі він втратить свою лікувальну ефективність.

-До кореня валеріани можна додати 1 чайну ложку засушеної подрібненої трави меліси.

НА СТОЛІ – ГРЕЙПФРУТ

У вас діабет, постійно підвищується рівень цукру в крові?.. Візьміть за правило:

-З-поміж інших лікувальних засобів, які використовуєте для боротьби з недугою, зверніть увагу і на правильне харчування, а саме – щодня після обіду з’їсти один грейпфрут. Звісно, строго дотримуйтесь дієти, уникайте солодощів.

РОЗШИРЮЄ СУДИНИ

При звуженні судин головного мозку частіше пийте міцний гарячий чай (чорний або зелений). Бажано без цукру. До горнятка чаю можна додати 1 чайну ложку коньяку. Втім, алкоголем не зловживайте! Тим паче, коли приймаєте медикаменти, то взагалі відмовтеся від спиртного.

Міна кава хоча також розширює судини, але, виявляється, може «зашлаковувати» їх.

СІК ГОРОБИНИ

Геморой, закрепи?..

-Тричі на день, за 15-20 хвилин до їди, пити по 50 мл соку з ягід горобини червоної. Його можна консервувати. Курс лікування – 21 день. Повторити, якщо необхідно, через 14 днів. Протягом року – 4-5 курсів.

РОМАШКА, РОМАШКА…

У дитинки болить животик?.. Дайте їй ромашкового чаю:

-1 чайна ложка ромашки (продається в аптеках) на 200 мл окропу. Настояти у посуді під кришкою до температури +34-36 С. Перед вживанням процідити. Якщо після цього біль не вщухає протягом 45 хвилин, то негайно викликайте «невідкладну допомогу», або безпосередньо звертайтеся до лікаря.

До речі, ромашку можна замінити засушеним насінням кропу.

ДОСВІД ЄГИПТЯН, ГРЕКІВ, РИМЛЯН…

Ще у Стародавньому Єгипті спаржу використовували у харчуванні як вишукану городину. Потім єгиптянам не поступалися на давні греки, ні римляни. Поширилася вона по всій Європі і не тільки… Українські  ж зцілителі відкрили її лікувальні властивості. У народній медицині настій зі спаржі застосовують як сечогінний засіб і при серцевих недугах:

-1 столову ложку засушених подрібнених кореневищ рослини засипати у термос і залити окропом – 200 мл. Настояти мінімум 4 години. Процідити. Пити по 1 столовій ложці 5-6 разів на день. Курс лікування – 21 день. Повторити через 14 днів. Протягом року – 7-8 курсів.

З ПРОСТИХ ПРАВИЛ

Хто тричі на день вживає по 1 чайній ложці обліпихової олії, той запобігає розвитку атеросклерозу! Однак час від часу потрібно робити перерву. Наприклад, після 10 днів вживання зробіть перерву на 2-3 дні.

ВЕЧІРНЯ ПРОГУЛЯНКА

Чимало людей потерпають від безсоння. Народні зцілителі радять і таке:

Перед сном, звісно, якщо випадає слушна нагода, прогуляйтеся лугом, садом.., де росте багато меліси і м’яти. Під час прогулянки глибоко дихайте. Часто ці трави можна зустріти біля пасік (їх зумисне висівають пасічники). Така прогулянка ще корисніша!

Тарас ЛЕХМАН

 

 

 

 

 

 

 

У лютому 2023 року виповнилося 15 років з часу заснування Червоноградського літературно-мистецького об’єднання «Третій горизонт».

Назва – символічна. Є географічний горизонт (чи то звемо його обрієм), є шахтний горизонт (про це добре знають гірники, тим паче, що Червоноград – місто шахтарське), а «Третій горизонт» - творчий, мистецький, духовний.

Ювілей вирішили відзначити скромно, у колі друзів, побратимів по перу, розповісти один одному про нові творчі здобутки, написані (хай ще навіть не надруковані) тексти – чи то вірші, чи то проза, чи то есе… А як подарунок від очільниці «Третього горизонту» Ольги Голузинець – блокноти з логотипами літературного об’єднання, фото, які нагадують про його історію. Дай Боже, щоб у них довелося писати тільки про хороше!

У час війни, звісно, не до гучних святкувань. Та все ж, тема війни (і це починаючи з 2014 року), віри в Перемогу України для багатьох авторів стала провідною. Воно й не дивно! У кожного з низ болить серце за Україну, за українських бійців, наших дітей, їхнє майбутнє.

Тому зустрілися «третьогоризонтівці» у міському парку Червонограда, біля статуї Божої Матері. Помолилися за Україні, українських воїнів. Так і годиться! Віддали честь і шану тим, хто захищає Україну, згадайте про тих, хто віддав за неї життя.

…Повернемося до історії. У 2008 році ініціатором, ідейним натхненником і першим головою «Третього горизонту» став письменник і видавець з Червонограда Ігор Дах. Його задум відразу підтримали і долучилися до формування об’єднання Ольга Голузинець (невдовзі вона очолила спільноту і тепер є її головою), Людмила Ржегак, Валентина Ковальчук, Тарас Лехман, Любомира Петрусь, Михайло Щурко-Вігор…

Коло «Третього горизонту» стрімко розширювалося. До нього долучилися Марія Обшарська, Марія Магдзяк, Богдан Демчук, Ганна Кузьмак, Любов Степчук, Надія Марцинюк, Мар’яна Правдолюбенко, Марія Лобай, Дарія Коберник, Галина Українець, Надія Самсін, Леся Гук, Галина Процюк, Надія Олійник, Іван Напора.., Наталія Кічун-Лемех, керівник відділення Міжнародної (Малої) Академії літератури і журналістики, а разом з нею влилися до літературної когорти Червонограда молоді  автори Ольга Бучек, Олена Федюра (вже обоє стали членами Української асоціації письменників), Маркіян Лехман та інші. Отож, росте у «Третього горизонту» і «Молоде крило».

Тепер у «Третьому горизонті» об’єдналося понад 20 поетів, прозаїків. Дехто з «початківців-засновників» з різних вимушених причин оселився в інших містах, регіонах. Та все ж, вони є почесними членами ЛМО. Тут також завжди пам’ятають про тих, хто відійшов у Вічність. Більшість «третьогоризонтівців» водночас є членами Української асоціації письменників (м. Львів), де регулярно відбуваються їхні творчі звіти, мають чимало грамот від цієї почесної організації.

А от нещодавно Почесну грамоту від Українського Фонду культури ім. Бориса Олійника за підписом Голови Фонду, академіка Олександра Бакуленка отримала очільниця «Третього горизонту» Ольга Голузинець. Це їй подяка за керівництво літературно-мистецьким об’єднанням підтримку та сприяння розвитку літератури у Червонограді (вочевидь і не тільки в шахтарському місті, Прибузькому краї…).

Відразу  після заснування «Третього горизонту» Ігор Дах (тут він проявив себе вже як видавець, редактор) започаткував видання однойменного альманаху «Третій горизонт», дитячого альманаху «Ліхтарик» (друкувалося багато творів дітей, зокрема слухачів МАЛіЖ), газети «Літературний Червоноград», журналу «Місцевий ЧАСопис», а також доволі цікавого й оригінального альманаху «Автограф».  «Третьогоризонтівці» отримали простору «площу» для друку. Крім того, на сторінках цих видань представлено дописи, ілюстрації, пісні авторів з багатьох регіонів України.

Члени літоб’єднання долучилися й до видання альманаху «Солокія» (засновник – Михайло Махник).

Якщо загалом підсумувати творчі здобутки «Третього горизонту», то це сотні авторських книг, численні публікації у колективних збірках (одну з таких, присвячених Лесі Українці, самі ж видали), альманахах, газетно-журнальній періодиці, в Інтернет-виданнях, виступи на радіо, телебаченні… А ще зустрічі у трудових колективах, навчальних закладах, бібліотеках…

Під егідою «Третього горизонту» у Червонограді відбулося дев’ять Всеукраїнських літературних конкурсів ім. Володимира Дроцика. Та й самі члени спільноти регулярно ставали переможцями і призерами багатьох літературних конкурсів різного рівня, про що свідчать грамоти, нагороди. У даному разі аж ніяк не йдеться про літературний конкурс у Червонограді, бо організовували його не для себе, а для інших, але не «чужих». Тільки для тих, хто пише українською!

«Третій горизонт» підтримував і підтримує тісні зв’язки з багатьма літературними об’єднаннями – Українською асоціацією письменників, «Колос», «Письменники Бойківщини», Міжнародною Академією літератури і журналістики, яка допомагає дітям творчо реалізовувати себе. Тісною залишається співпраця з мистецькими колективами.

З початку заснування «Третього горизонту» його члени збиралися на літературні засідання раз у місяць, бувало, частіше. На жаль, пандемія «Ковід», війна внесли свої корективи. Та все ж, таки зустрічаємося!..

Тарас ЛЕХМАН.

Прес-секретар ЛМО « Третій горизонт»,

 м. Червоноград

 

 

 

30 січня — свято Антонія Великого (у народі — Антіна), який жив у 251-356 роках. Отож, аж 105 років! Спочатку він був пустельником-самітником у Єгипті. Потім заснував кілька монастирів і став наставником монахів. Як стверджують про нього церковні джерела, «Антоній ніколи не хворів і до самої смерті мав добрий зір і бистрий ум».

У народі кажуть:

- Хитрий Антін зі всіх сторін: він і сонцем приголубить, і морозом припече.

- Відлига на Антіна оманлива, ще повернуться морози.

- Мороз на Антіна приступить - скоро не відступить.

- Мороз на Антіна - злість зими.

- Сонце дійде весело - далі рік буде щасливим, особливо буде добрий врожай садовини.

- Хоч на Антіна може бути потепління, але не забуваймо про кожуха!

Тарас ЛЕХМАН

 

(Спогад з дитинства)

Такого дива у нас на городі ще не було. Всі гарбузи, як гарбузи. Без зайвих клопотів поносили їх до льоху. А тут поміж кукурудзи виріс велетень, який нагадував мені карету. Котили його на подвір'я (добре, що город біля хати) вчотирьох - батько, дідусь і ще двоє сусідів-здорованів прийшли на підмогу. (Чим не казка про ріпку?..).

- А ти, Тарасе, навіть і не пробуй, бо толку не буде! - порадив мені тато.

Вже на подвір'ї рубали його сокирою, розрізали пилкою. Скористатися ножем - виявилося марною справою. Жовто-зелена шкірка гарбуза була твердою, наче кора дерева.

Бабуся швиденько назбирала у відро гарбузового насіння. Кожна насінина - з половину долоні дорослої людини.

- Ото висушу його, посаджу наступного року і виростуть у нас гарбузи-велетні, - зраділа старенька.

- Не діждешся! - відповів дідусь.

- Ти що, хочеш мене завчасно на той світ спровадити?!. - гримнула бабуся.

Ось-ось почалася б словесна баталія між обома. Але дідусь вчасно махнув рукою і посміхнувся.

Тим часом бабуся «розкрила» одну насінину, другу, третю... і розчарувалася. Зернятка у них, як у соняшника, дрібні-дрібні. Справді, з таких гарбуз не проросте.

- Запам'ятай, Тарасе! - звернувся до мене дідусь ледь не віршем. - У житті завжди так буває: щось природа додає, а щось забирає..

Але кашу з велетня бабуся чи мама готували смачну! На цілу зиму вистачило гарбузового запасу.

Тарас ЛЕХМАН

 

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.