Останні новини
19 листопада 2020
18 листопада 2020

 

Коли я поїду в дорогу далеку,

То буду просити буська-лелеку,

Щоб мамину хату беріг від біди

Й завжди навесні повертався сюди.

Коли я піду по стежках невідомих

І буду далеко від рідного дому,

То в серці моєму молитва від мами

Лунатиме вічними Богу словами.

Коли необачно зі шляху зійду

Чи стрінусь із лихом, потраплю в біду,

То знаю, що мамине серце відчує

Й любов її сильна мене порятує.

 

РІДНЕ МІСТО

Мій отчий край, моя земля -

Це рідне місто, що над Бугом.

Навкруг колосяться жита

Й веселки барви понад лугом.

Роки дитинства, безтурботні дні

Минають тут, у древнім Кристинополі.

Його минувшина оспівана поетами

І оповита сивими легендами.

У цьому місті народились ми,

Тут рідна школа, вулиця, стежина.

Тут змалечку збагнув святі слова:

«Червоноград - моя маленька Батьківщина!».

Червоноград - це гордість України,

Бо має гідних дочок і синів.

Хай кожен схилить голову,

Згадавши наших мужніх шахтарів.

Сьогодні край мій квітне й молодіє,

В блакиті сяє золото церков.

Де б не була, але рідне місто -

Моя найсокровенніша любов.

 

РІДНА ПІСНЯ

Рідна пісня українська - скарб мого народу!

Дзвени й лунай в Україні від роду до роду!

Рідна пісне українська, будь завжди зі мною!

Ділись завжди моїм щастям, ділись і сльозою.

Лети, пісне, в наші гори, лети у долини,

Звеселяй поля й діброви, степи й полонини!

А ще, пісне, до могил знайди ту дорогу,

Де спочили самоцвіти мойого народу.

Там, на полі-бойовищі героям вклонися,

Жару їхньої відваги, пісне, наберися.

А тоді, могутня й дужа, назад повертайся,

Та в серцях дитячих щирих назавжди лишайся!

Вікторія ЗАХАРЕВИЧ.

Учениця 7-А класу Червоноградської ЗШ №5

 

 

 

Ти подаєш надію на любов,

Щоб зі шляху не збитись знов і знов,

Щоб я не натрапляла десь на скелі,

Радієш Ти, коли усі веселі.

Ти є надія, Ти моє спасіння,

Бо я Твоє, мій Господи, створіння.

Коли мені самотньо чи зморюсь в дорозі,

До Тебе помолюся я в тривозі.

Піду за вітром, що десь там у полі

Стомився і приліг біля тополі.

Звернусь до неба і спитаю в гаю,

Пройдуся полем чи подамсь до плаю.

Я стану сонцем, щоб теплом усіх зігріти,

У вірі хочу я горіть, а не жевріти.

Я прагну, щоб війни не було й зла,

Щоб в мирі Україна вся цвіла.

Я зроблю все і буду всім,

Щоби в любові жив наш дім.

Я буду всім і зроблю все,

Бо мій Господь мене веде.

 

МОЛИТВА ЗА УКРАЇНУ

Щодня молюся за Вкраїну,

Щоб Бог дав щастя і снаги.

Ти не чекай, щоб до загину

Її довели вороги.

Складай офіру щиру Богу

Із найщиріших молитов.

Але не дай топтать нікому

Сяйво небесних корогов.

Не дай паплюжити святині,

Не дай країну роз'єднать.

Якщо поступимося нині,

Чи зможем із колін ми встать?

Батьки і діти йшли на муки

За діло праведне, святе.

Ми є не сидімо, склавши руки -

Мана нам з неба не впаде.

Ворожі бачимо потуги

На Україні, відколи

Старих імперій давні слуги

Знов із окопів піднялись.

І про старе усім торочать,

Який там внутрішній конфлікт?

Тож геть з дороги, потороччя,

Що вкрило мороком весь світ.

А наша мужність і відвага

Повернуть світлий власний дім.

Бо жити в мирі - наша спрага -

Міцний підмурок закладім!

Та не з каміння ставмо, люди,

Не із гранітних темних брил -

Хай із любові дім цей буде,

З єдиних прагнень і зусиль!

І дім цей зветься Україна,

Велика, славна і міцна,

Бо ми - велика є родина,

З любові зіткана вона!

 

ЧИТАЙТЕ ВІРШІ ПРО ЛЮБОВ

Читайте вірші про любов,

Хоч кажуть, що вони дитинні.

Та ні, бо серце защемить,

Почувши ці слова нетлінні.

Вони ятрять душевні рани,

Кохання - таїнство усіх часів.

Його шукають до безтями,

Поки вогонь його ще не згорів.

Повірте! Є любов така в житті,

Що може навіть душу спопелити.

Знайдіть і ви ці почуття святі,

Що змусять вас і плакати й радіти.

Знайдіть найкращі у душі слова

І подаруйте їх коханим.

Любов з добра, а не від зла,

Тож хай вона повік не в'яне!

Читайте вірші про любов

І відчувайте смак кохання!

Загляньте в казку знов і знов

І втілюйте свої бажання.

Бажання жити і любить

Нам посилає сам Всевишній.

Відчуйте цю священну мить

Й вона для вас вже буде вічна.

Любімось, люди, на землі:

Це почуття святе й нетлінне!

Геть сумнів, біль, тривоги всі -

Знайдім кохання божевільне...

Олександра ШИТІКОВА.

Учениця 10 класу Червоноградської ЗШ №5

 

 

 

 

 

 

Люблю, як зранку ти відкриєш повіки,

В них — твоя радість, мого серця ліки.

Світитиме в небі зоря світанкова -

Так пісню прощальну співа тихий вечір.

Я обійму тебе ніжно за плечі.

Може, пройдемось провулками Львова?

Посидимо, може, у Стрийському парку,

А чи гайнем до Високого замку?

Там завжди палає краса...

Як хоче, поїдем в Шевченківський гай,

Куди відвезе нас старенький трамвай.

Тут ніжно сріблиться роса.

І бачу я радість у твоїх зіницях,

А погляд, мов стріли стрімкі - блискавиці.

На столику в горнятках чорна кава...

Радію я, що поруч ти зі мною,

Я марю зачарований тобою...

Та усміхнулась зіронька лукава...

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент Української академії друкарства

м. Львів

 

 

(З фенологічного щоденника)

Щоб назбирати опеньків, мені і в ліс не доводиться ходити. (Заради правди, не нехтую прогулянками лісом, тим паче, несучи кошик у руках). Вони ростуть у бабусиному саду.

На вихідні завжди навідуюся до неї. А як тільки «підуть» опеньки, бабуся сама нагадує:

- Бери відерце, ніж і ступай у садок. Назбираєш грибів. Ти любиш цю справу...

- Ще б пак! Звісно, що люблю! - погоджуюся без вагань, бо добре знаю, які смачні страви приготують з них бабуся Леся і мама. Та й понишпорити між опалим листям, заглянути під кожний садовий кущик, деревце, шукаючи  за опеньками, для мене - неабияка насолода. Цікаво, приємно, навіть додає азарту: а скільки я назбираю?!.

Звідки взявся цей дар Природи у бабусиному саду - важко сказати. Вона й сама не пам'ятає, коли знайшла першого гриба.

- Давно-давно це було.., - запевняє.

За сезон (вересень - жовтень) можна назбирати два, а то й три десятилітрових відра опеньків. Щоправда, не відразу, а сім-дев'ять разів (як коли) доводиться ходити на тихе полювання, через кожних три-чотири дні, аж до перших осінніх приморозків.

Якось особливо за цим грибним місцем ми не доглядаємо. Але не прибираємо опале листя, щоб не порушити грибниць, а відходи, які залишаються після чищення опеньків, розсипаємо там, де і знайшли гриби. Щось, та і приживеться.

Бабуся запримітила цікаву деталь: 4-5 років поспіль випадає добрий грибний врожай, але вже наступного року хіба що полумисок назбираєш, навіть, якщо й були для опеньків сприятливі погодні умови, адже з лісу таки несуть їх кошиками. Сама ж прокоментувала таку закономірність:

- У Природі все потребує відпочинку.

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства

м. Львів

 

 

(З фенологічного щоденника)

Спекотний липневий ранок. Сонце, здавалося б, щойно піднялося, а вже парить-шкварить. Іду міською алеєю, уздовж якої по боках дерева, кущі. Де-не-де комунальники скосили траву. Пахне скошеним... Та так бракує співу птахів. Ніде не чути. Все ж під липою, широкою у кроні, яка дарує перехожим приємну прохолодну тінь, таки почув пташиний гамір.

Завмер і став спостерігати, боюся рухнутися, щоб не налякати пернатих. Це, виявляється, пташенята гомонять - молоденькі, маленькі горобчики, щиглики, соловейки, до них долучилися діти синички. Налічив з два десятки. Вони вилупилися приблизно в один час. Вже виросло пір'ячко (жартують: «Опірилися!»), бо інакше б не злетіли з гнізда, не помандрували у самостійне життя, та таки пташенята.

Веселяться, купаються у росі. Вчора ввечері випав рясний дощ, була гроза, гриміло і блискало. Волога так і не випарувалася у затінку під липою. Срібні краплини повисли на травичці. Кожне пташеня по-своєму подає голосочок, знайомляться, не чубляться і не сваряться, наче розуміють один одного.

Це мені нагадало дитячий садочок, коли вихователька виводить дітей на прогулянку. Тільки цього разу «малеча» чомусь залишилася без виховательки... Та й батьки не прийдуть забирати зі садочка...

Мине трішечки часу (за нашими, людськими, мірками) і багатьом з них доведеться відлітати у вирій. Лише горобчики і синички залишаться з нами. А поки пташенята безтурботно шукають поживу у травичці, купаються у росах, щебечуть, радіють ясному сонечку, погожому ранку.

Радію і я, спостерігаючи за ними...

Маркіян ЛЕХМАН

Студент факультету медіакомунікацій та підприємнитцва Української академії друкарства

м. Львів

 

 

(Учасникам Міжнародного дитячо-юнацького літературно-мистецького фестивалю-конкурсу “Рекітське Сузір'я — 2020”, який проходить під егідою Міжнародної Академії літератури і журналістики - Асоційованого члена ЮНЕСКО)

Цей фестиваль подарувало Небо.

Відкриються нові дива й надії.

Рекіт Сузір'я, летимо до тебе!

Тут стануть щастям сподівання, мрії.

Таланти ці уже висот сягають.

За їхнім злетом слід спостерігати.

Натхнення творче маліжани мають,

Тож конкурсантів будемо вітати!

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент Української академії друкарства

м. Львів

 

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.