Останні новини
23 листопада 2021
23 листопада 2021
21 листопада 2021

 

(З циклу “Рідна природа”)

Обабіч дороги на телефонному стовпі - лелече гніздо. Двоє пташенят з подивом спостерігають за мною, аж голови висунули з гнізда: хто я такий, чому зупинився і пильно дивлюся на них?.. Їм не второпати, що милуюся ними і не маю наміру заподіяти лихо. З пагорбках пташенят видно ще краще. Враження, що ось-ось торкнешся їх рукою. Вони вже суттєво підросли, але ще рано злітати і випробовувати міць своїх крил.

Врешті малим лелекам набридла моя пильна увага, отож стали невгамовно клекотіти. Не збагну, чи то мене хочуть прогнати, чи зачекалися батьків, які полетіли шукати їм поживу (нагадують, що голодні), а, може, хизуються своєю музичною майстерністю, якою наділила їх Природа... Клекіт лелек справді нагадує звуки барабанних паличок, коли вдаряють ними одна об одну.

Не став їх більше тривожити, відійшов подалі.

Мине ще трохи часу і я вже не побачу їх у гнізді. Покинуть рідну домівку і зіллються у зграях з іншими лелеками. А потім і важка дорога у вирій чекає. Лелеки починають відлітати у свято Преображення Господнього, Спаса - 19 серпня.

Хотілося б поспостерігати за їхнім першим польотом. Але тоді доведеться днювати і ночувати біля гнізда. Таке пташине дійство важко побачити.

Кажуть, що лелеки-батьки інколи виштовхують з гнізда ледачих і боязких малят, мовляв, вже годі сидіти у нас на шиї, ідіть у самостійне життя. Буває, що не приносять їжі. А ті розкривають крила (спрацьовує інстинкт самозбереження) і, хоч ще невправно, та таки летять...

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства

м. Львів

 

 

Червоноградське відділення Міжнародної (Малої) академії літератури і журналістики і Червоноградська міська бібліотека для дітей організували зустріч з учнями-третьокласниками місцевих шкіл №№3, 8, 12, які займаються за програмою “Канікули з Богом” у літньому парафіяльному таборі при церкві Почаївської ікони Божої Матері (адміністратор храму — о. Павло Поцілуйко; педагоги-вихователі — Ірина Куць, Людмила Кантор).

Керівник відділення МАЛіЖ Наталія Кічун-Лемех розповіла гостям зустрічі про специфіку діяльності цієї громадської організації, досягнення вихованців, часті літературні заходи, конкурси, які вони проводять, порекомендувала літературу, що допоможе в написанні текстів авторам-початківцям, докладно розповіла про друковані видання та електронні ЗМІ, де регулярно виступають червоноградські маліжани. Прагнула заохотити дітей, аби ті творили, реалізовували свої досягнення у журналістиці, поезії, прозі, малюнках, художньому фото... перед аудиторією, читачами. А МАЛіЖ надасть усі можливості для такої реалізації. Тільки не ледачкуйте, а творіть!

Своїми досягненнями та досвідом поділилися члени червоноградського відділення Академії Олена Федюра, Вікторія Безик, Софія Лемех, Дмитро Зубко.

Активну участь в обговоренні взяли бібліотечні працівники Наталія Меда, Ірина Крук, Тетяна Голотюк.

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент Української академії друкарства

м. Львів

 

 

 

Про неї можна вічно говорити.

Вона, немов весняний цвіт.

Я хочу надихатися, творити,

Полинуть з нею у ліричний світ.

І хочеться, так хочеться писати

Інтимні вірші, лірику, пісні...

Та от боюся їй про це сказати...

Втім, кожні миті з нею чарівні.

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент Української академії друкарства

м. Львів

 

 

(Невигадана історія)

На околиці міста, у парковій смузі росте білокора красуня береза, висока, струнка. На самому вершечку дерева пара ворон звила гніздо. Вони відмінні майстри будівельної справи, надійно кріплять гнізда, та, як з'ясувалося, не завжди. Буває, що пернатим годі протистояти стихії, яку може завдати Природа.

...Вже й пташенята з'явилися у ньому. Батьки ретельно піклувалися про них.

Ще ввечері спостерігав за цими воронами. Здавалося б, ніщо не віщує лиха. Аж ось уночі раптово зірвався буревій. Стрімкий вітер пронісся околицями міста. Стихія вирувала недовго, з кілька хвилин, однак накоїла чимало біди, поламала гілки дерев, а деякі і повалила, скинула на землю рекламні щити...

Вранці, коли проходив повз знайому березу, побачив під нею скинуте додолу гніздо ворон і двох мертвих пташенят, крихітних, ще без пір'я. Біля них сидів один з дорослих птахів і видавав сумні звуки, схожі на голосіння, ридання, стогін, плач. Чомусь подумав, що це мама-ворона тужить за мертвими діточками. Хай буде й так. Ворона почергово брала то одне, то друге пташеня у дзьоба, підносила над собою, знову клала на землю, наче просила, благала:

- Вставай, дитинко, оживай!

Я й гадки не мав, що ворона здатна проявляти такі материнські почуття. Моторошно стало, сумно. Не міг довго спостерігати за цією картиною. Та й пташенятам уже нічим не зарадиш. Пішов у своїх справах.

* * *

Відверто кажучи, я не хотів про це писати. Але спонуканням став один з сюжетів на каналі теленовин...

Рано-вранці у контейнері для сміття безхатченки знайшли щойно народжене немовля, на щастя, живе. Мати сяк-так закутала у пелюшки і... викинула, як непотріб. Безхатченки порпалися у смітнику, шукали хоч якусь їжу, а натрапили на таку знахідку. (Не осуджуймо їх: чому так доля склалася?!.). Вони не розгубилася. Повідомили двірника, який щойно взявся до праці. А двірник - правоохоронним органам, медичній службі. Ті прибули оперативно. Немовлятко спочатку забрали для обстеження у пологове відділення, потім, якщо не помиляюся, то через кілька місяців, вже у сиротинець. Правоохоронці відразу зайнялися своєю справою - шукати горе-маму.

А от тепер порівняйте маму-ворону і маму в людській подобі, якщо її можна назвати матір'ю...

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства

м. Львів

 

 

 

 

 

 

Одного дня два зайчики Кубіка і Тусик, лежачи на м'якій салатовій травичці, роздивлялися білі хмаринки, які пливли по синьому небу.

- Ось ця схожа на дельфіна! - вигукнула Кубіка.

- Дивись-но! А ця схожа на пальму! - сказав Тусик.

Так вони довго продовжували роздивлятися цікаві пухнасті хмаринки, насолоджуватися теплим літнім днем.

- А, давай, придумаємо оповідання про них, - одночасно висловились обоє зайчиків. І почали...

...Жив собі дельфін Аплуа. Плавав в океані серед бурхливих хвиль, пропливав біля островів з зеленими пальмами. Але якось він заплутався у рибальській сітці, що звисала з великого корабля  - риболовецького судна. Аплуа кликав на допомогу, намагався вибратися з пастки, однак йому нічого не вдавалося. Аж тут з палуби корабля побачив бідолаху моряк-рибалка, якому дуже шкода стало дельфіна, тож він вирішив його відпустити. Потягнув на себе сітку, розрізав її гострим ножем і допоміг вибратися «полоненому».

Аплуа був безмежно радий, що врятувався, подякував моряку за допомогу і поплив у безмежні простори океану. Надалі був обережнішим, обачним...

- Усе! Цікаве у нас вийшло оповіданнячко, - підсумували зайчики.

Пізніше Кубіка і Тусик записали його до свого зошита. А коли я їх зустріла, то переповіли мені...

Єва ШУЛЬСЬКА.

Учениця 4-Б класу Червоноградської СШ №8, слухач МАЛіЖ

 

 

У когось починається життя,

У когось вже пішло у небуття.

У дворах, де діти сміялись,

Тепер лиш спогади зостались.

Життя виростає з уламків кераміки

І люди складають із них мозаїки.

Коли мозаїка ламається,

Тоді і світ перевертається.

Це - немов сон поганий,

Але, насправді, світ невблаганний...

Дмитро ЗУБКО.

Учень 6-А класу Червоноградської ЗШ №5,

слухач МАЛіЖ

 

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.