Останні новини

 

 

1 листопада 1918 року у Львові була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).

* * *

Це — знакова подія у тисячолітній історії національного державотворення. Вперше з часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави, після 570-річного чужоземного панування, населення західноукраїнських земель стало знову господарем власної долі, проголосило державну незалежність.

ЗУНР була черговою спробою українського народу відновити державу, звільнитися від вікової влади чужинців, яка різними способами нав'язувала своє панування, своє право, свою історію, свою ідеологію. Великим позитивом було й те, що ЗУНР розбудовувалась як національна держава на демократичній основі. Серед постулатів - визнання народу джерелом влади, рівність усіх перед законом, прагнення забезпечити конституційне оформлення новоствореної держави, проголошення принципів поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, гарантування широких політичних і культурних прав національних меншин та ін.

Погодьтеся, що це - найважливіші державотворчі завдання, які відстоюємо і сьогодні.

Українці заявили про себе всьому світу як окрема європейська нація, яка має право на власну державу. Відтоді через пропаганду національних ідей (тут зіграла визначальну роль не тільки усна пропаганда та агітація, а й преса, хоч тиражі видань були мізерними, але кожен примірник передавали з рук у руки) значно підвищився рівень національної свідомості українського народу.

 Українці здобули досвід державотворення, який міцно вкоренився в історичну пам'ять і став надбанням наступних поколінь борців за сучасну Українську державу.

Мільйони борців за волю України продовжували і продовжують (насамперед у боротьбі з російським агресором) традицію визвольних змагань.

І хоч ЗУНР через наступальні дії військового противника проіснувала недовго (лише вісім місяців, до липня 1919 року), зазнала гіркоти поразки, як і Українська Народна Республіка, з якою вони з'єдналися, все ж 1 листопада зайняло в національному календарі українців особливе місце. І аж ніяк не йдеться тільки про галичан. Вже тоді Україна мала стати Соборною, Єдиною! Не судилося?!. Втім, ідея реалізувалася аж  24 серпня 1991 року. Історичні процеси - це часто ланцюжкова реакція. Тому й тепер змушені боронити свою Державу!

Історичне значення ЗУНР також полягає в тому, що було збережено ідентичність української нації й поглиблено процес державотворення. Листопадовий чин зробив українську націю сильнішою.

Згадуючи ЗУНР, попри його втрати і поразки, пам'ятаймо, що це привід не для смутку, а для гордості за свій народ!

Підготував Тарас ЛЕХМАН

 

 

Цієї доволі дощової осені можна проводити конкурс серед грибів-велетнів.

У лісі, поблизу с. Бендюга, мій приятель з Червонограда Василь Ковзик знайшов білого гриба, вагою 3 кг 125 г. (Шкода, що не сфотографував). Зумисне зважував у магазині. Тут же розрізав. Ні, не червивий, добротний. Частину віддав продавщині за послуги. І без того ніс додому повний кошик грибів!..

Розповідали, що здебільшого трапляються білі гриби-велетні, вагою 1,5-2 кг. Але понад трикілограмові велетні - рідкість.

Маркіян ЛЕХМАН

м. Червоноград

 

 

(Картинки з життя)

Не таємниця, що багато українських дітей проживають з батьками у Польщі, навчаються у місцевих школах зі своїми ровесниками. Дехто навіть отримав постійне польське громадянство (звісно, як і батьки).

Виявляється, що і польські діти, не байдужі до долі України, вболівають за неї, бо не хочуть мати під боком на сухопутних кордонах агресивного сусіда-росіянина. З українськими ровесниками вони залюбки обмінюються подарунками, сувенірами.

Чим цікавляться польські діти, який український «товар» у них «ходовий»?.. Відповідь на таке незвичне питання (тут аж ніяк не претендую на соціологічне опитування) дала картинка, яку спостерігав в одному з відділень «Укрпошти» у Червонограді.

* * *

Бабуся збирається в гості до внуків-школярів у Польщу. Ті вже є громадянами сусідньої держави. Замовляє у працівниці відділення сувеніри, які хочуть мати у своїх колекціях польські діти, та ще й подаровані з рук українських ровесників. Отож продавець кладе перед бабусею на прилавок марки із спущеним ЗСУ на дно російським кораблем «Москва» (звісно, з пікантним написом), песиком Патроном (насправді, це не марки-оригінали, а поштівки, буклети, але й вони цінуються серед колекціонерів), горнятка, футболки з українською національно-державною та військовою символікою, маленькі прапорці України...

Так замовили внуки! Закупила товару майже на дві тисячі гривень.

- Нехай польські діти тішаться, радіють... Вони того варті! - прокоментувала бабуся.

* * *

...Україна. Глибока ніч. Польські діти вже бачать третій сон. А українські діти за цю ніч вже втретє поспіль прокидалися від повітряної тривоги, бігли з матерями і батьками (якщо ті не на фронті), дідусями, бабусями у підвали, бомбосховища...

Певен, про це тепер уже добре знають польські діти, знають і про те, що ЗСУ захищають не тільки Україну, а й Польщу від ненаситного Путіна, у якого взагалі не існує «червоних меж». Знають і про те, що в Україні загинуло від російського агресора майже 400 дітей. А скільки поранено?!.

 

Тому Польща допомагає демократичній Україні зброєю, надає гуманітарну допомогу, дипломатичну підтримку. Вона для України одна з найвпливовіших партнерів!

Маркіян ЛЕХМАН

м. Червоноград

Львівської області

 

Уже вісім років, як у побутове повсякденне спілкування українців увійшли слова — біженці, тимчасово переміщені особи, вимушені переселенці... І все частіше й частіше вони звучать не тільки з телебачення і радіо, і не тільки тому, що все частіше і частіше з'являються у друкованих ЗМІ та в Інтернеті. Самі повсякчас зустрічаємося з тими людьми, які внаслідок вторгнення в Україну, особливо повномасштабного у лютому 2022 року, змушені були покинути рідні домівки, а то й втратили їх назавжди. Головне - зберегли життя! Тепер ідеться вже не тільки про Схід, а й Північ, Південь нашої держави, Київщину...

Найперше, що постає з цього, людей потрібно негайно забезпечити житлом, хоч тимчасовим, надати їм прихисток. Не сперечаюся, що, принаймні, в Західній Україні люди доброї волі, волонтери, громадські організації, приватні підприємства, місцеві органи влади, спеціально створені штаби повсякчас намагаються надати «дах над головою» тим, хто змушений був втікати від російських окупантів та їхніх посіпак-перевертнів (українцями їх не назвеш!). На жаль, фронт війни тягнеться довгою стрічкою, а, отже, багато-багато людей змушені покинути рідні терени, «нажиті місця». І тут мова не тільки про тих, хто зумів виїхати за кордон (хоч і там їм важко), а передусім про тих, хто залишився в Україні, шукаючи більш-менш безпечних місць. Заради правди, всюди у нас небезпечно, невідомо куди впаде московська ракета.

Якщо питання з матеріальною допомогою, разовими виплатами можна вирішити оперативно, то пошук житла (навіть тимчасового помешкання), стає нагальною, а інколи доволі складною проблемою. Втім, можна і її вирішувати, в т.ч. на місцевому рівні. Не сперечаюся, що насамперед потрібно дбати про ЗСУ, але не забуваймо і про цивільне населення, наших дітей.

Відтак - про Червоноград.

...По вулиці Львівській нашого шахтарського міста стоїть занедбаний дев'ятиповерховий будинок. Уже давно без вікон і дверей. Мешканці міста нарекли його «Колізеєм», «Заброшкою» (юнацько-молодіжний сленг). «Прославився» тим, що тут був «притон» для наркоманів, траплялися самогубства. Об'єкт завдав (і завдає) чимало клопотів правоохоронцям.

...А ще у 90-х роках минулого століття він слугував прекрасним гуртожитком для учнів професійно-технічного училища, який готував робітничі кадри для заводу «Зміна». Проживали у гуртожитку не тільки учні, а й молоді сім'ї, навіть ті ж правоохоронці в очікуванні на постійне житло (квартири).

Оскільки завод «Зміна» працював на оборонну промисловість, то у ті часи потреба у ньому відпала, бо розпочалася конверсія. Тому відпала потреба і в самому навчальному закладі. Його об'єднали з іншим училищем у Червонограді. Загалом виявився непотрібним і гуртожиток. (Але чи насправді непотрібним?!.). Прекрасна житлова споруда з належним водопостачанням, тепловим опаленням, щоправда без газопостачання, але газові плити успішно заміняли електроплити, перетворився на пустку. Дивишся на неї тепер, і складається враження, що по гуртожитку «бабахнула» ворожа російська ракета. (Звісно, не доведи, Господи, такого!).

Свого часу ніхто не спромігся взяти гуртожиток на баланс (мова не про формальні папери, бо їх предостатньо, а про те, щоб об'єкт був належно утримуваний, навіть з перспективою передати його іншим структурам) - ні оборонпром, ні міносвіти, ні держфонд майна, ні місцеві органи влади, ні комунальні служби... Не віддали гуртожиток і бажаючим оселитися в ньому, здійснити роботи власним коштом, обладнати з окремих кімнат квартири. Були на те об'єктивні і суб'єктивні причини, про що не раз писала місцева преса. Та годі не згадати стару добру істину: якщо житло не заселена, то воно само псується. У хаті має бути господар, а не привид-домовик.

Отож, як підсумок, а чому цей гуртожиток не привести до ладу (тим паче, що наявні комунікаційні мережі, Бог з ним, що потребують капітального ремонту) і не віддати його вимушеним переселенцям. Будувати «з нуля» важче і потрібно більше затрат, аніж відремонтувати.

Згідний, що ні Червоноград, ні Червоноградський район самостійно реалізувати такий задум не зможуть. Тож нехай органи місцевої влади звернуться з відповідним проханням до Офісу Президента України, Кабінету Міністрів, до волонтерів, місцевих підприємців, парафій церков, небайдужої громадськості про фінансову і технічну допомогу, відкриють спеціальний рахунок у банку. Певен, що хтось та й відгукнеться. Світ не без добрих людей!

Тим паче, що у гуртожитку є підвальне приміщення, яке можна використати під бомбосховище - укриття. Безперечно, це не бункер кремлівського карлика Путіна, але воно гарантує хоч якусь безпеку. (Щодо Путіна, то і бункері смерть з косою знайде його!).

...Війна рано чи пізно закінчиться Перемогою України! Та, можливо, хтось з вимушених переселенців назавжди залишиться у Червонограді не «на валізах», а у своїй квартирі. Хтось повернеться до рідної домівки чи заново будуватиме житло на своїй «маленькій Батьківщині» - Донеччині, Луганщині, Херсонщині, Миколаївщині, Чернігівщині, Харківщині... Але повернеться з доброю згадкою про щирий, гостинний Червоноград.

У гуртожитку можуть оселитися і місцеві, зокрема молоді сім'ї, які винаймають-перевинаймають чужі квартири, зрештою, ветерани-військовослужбовці, учасники бойових дій, які, скажімо, зазнали поранень, стали інвалідами і потребують покращення житлових умов.

А своя хата - не чужа, не свекруха лихая...

Маркіян ЛЕХМАН, журналіст

 

 

Це вже п'ята поспіль з часу війни волонтерська допомога членів Червоноградського осередку ГО «Прикарпатська Січ» бійцям одного з опорних пунктів територіальної оборони, який дислокується у Прибузькому краї. До доброчинної акції долучилися й представники Спілки офіцерів України.

- Що цього разу було у волонтерські «валізі»?.. А це - чималий контейнер.

- Насамперед, сало (бо хто з українців не любить сала!), ковбаси... Брали ті м'ясні продукти, які довго зберігаються, не псуються, - розповідає активіст п.Борис (прізвища просив поки що не називати). - На додачу мед, фрукти, ягоди, адже ягідний сезон. З овочів - огірки, помідори. Перелік буде чималеньким. Здійснили закупок, як мінімум, на 30 тисяч гривень.

Червоноградські волонтери самі ж доставили товар за місцем призначення.

Як завжди, відбулася тривала тепла зустріч з бійцями тероборони, звучали відверті розмови.

На прощання, але тимчасове, міцні потиски рук. Невдовзі, внаслідок ротації, дехто з тероборонівців відбуде для подальшого проходження військової служби на передові позиції фронту, навіть у найгарячіші точки. Відтак - побажання:

- Хай Бог береже Україну і вас!

- Повертайтеся живими і здоровими!

- Повертайтеся з Перемогою над москалями!

- Слава Україні!

- Героям Слава!

Маркіян ЛЕХМАН, журналіст

 

 

Сторінка 1 із 10

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.