Останні новини
27 вересня 2022
25 вересня 2022
25 вересня 2022

 

(Картинки з життя)

Не таємниця, що багато українських дітей проживають з батьками у Польщі, навчаються у місцевих школах зі своїми ровесниками. Дехто навіть отримав постійне польське громадянство (звісно, як і батьки).

Виявляється, що і польські діти, не байдужі до долі України, вболівають за неї, бо не хочуть мати під боком на сухопутних кордонах агресивного сусіда-росіянина. З українськими ровесниками вони залюбки обмінюються подарунками, сувенірами.

Чим цікавляться польські діти, який український «товар» у них «ходовий»?.. Відповідь на таке незвичне питання (тут аж ніяк не претендую на соціологічне опитування) дала картинка, яку спостерігав в одному з відділень «Укрпошти» у Червонограді.

* * *

Бабуся збирається в гості до внуків-школярів у Польщу. Ті вже є громадянами сусідньої держави. Замовляє у працівниці відділення сувеніри, які хочуть мати у своїх колекціях польські діти, та ще й подаровані з рук українських ровесників. Отож продавець кладе перед бабусею на прилавок марки із спущеним ЗСУ на дно російським кораблем «Москва» (звісно, з пікантним написом), песиком Патроном (насправді, це не марки-оригінали, а поштівки, буклети, але й вони цінуються серед колекціонерів), горнятка, футболки з українською національно-державною та військовою символікою, маленькі прапорці України...

Так замовили внуки! Закупила товару майже на дві тисячі гривень.

- Нехай польські діти тішаться, радіють... Вони того варті! - прокоментувала бабуся.

* * *

...Україна. Глибока ніч. Польські діти вже бачать третій сон. А українські діти за цю ніч вже втретє поспіль прокидалися від повітряної тривоги, бігли з матерями і батьками (якщо ті не на фронті), дідусями, бабусями у підвали, бомбосховища...

Певен, про це тепер уже добре знають польські діти, знають і про те, що ЗСУ захищають не тільки Україну, а й Польщу від ненаситного Путіна, у якого взагалі не існує «червоних меж». Знають і про те, що в Україні загинуло від російського агресора майже 400 дітей. А скільки поранено?!.

 

Тому Польща допомагає демократичній Україні зброєю, надає гуманітарну допомогу, дипломатичну підтримку. Вона для України одна з найвпливовіших партнерів!

Маркіян ЛЕХМАН

м. Червоноград

Львівської області

 

Уже вісім років, як у побутове повсякденне спілкування українців увійшли слова — біженці, тимчасово переміщені особи, вимушені переселенці... І все частіше й частіше вони звучать не тільки з телебачення і радіо, і не тільки тому, що все частіше і частіше з'являються у друкованих ЗМІ та в Інтернеті. Самі повсякчас зустрічаємося з тими людьми, які внаслідок вторгнення в Україну, особливо повномасштабного у лютому 2022 року, змушені були покинути рідні домівки, а то й втратили їх назавжди. Головне - зберегли життя! Тепер ідеться вже не тільки про Схід, а й Північ, Південь нашої держави, Київщину...

Найперше, що постає з цього, людей потрібно негайно забезпечити житлом, хоч тимчасовим, надати їм прихисток. Не сперечаюся, що, принаймні, в Західній Україні люди доброї волі, волонтери, громадські організації, приватні підприємства, місцеві органи влади, спеціально створені штаби повсякчас намагаються надати «дах над головою» тим, хто змушений був втікати від російських окупантів та їхніх посіпак-перевертнів (українцями їх не назвеш!). На жаль, фронт війни тягнеться довгою стрічкою, а, отже, багато-багато людей змушені покинути рідні терени, «нажиті місця». І тут мова не тільки про тих, хто зумів виїхати за кордон (хоч і там їм важко), а передусім про тих, хто залишився в Україні, шукаючи більш-менш безпечних місць. Заради правди, всюди у нас небезпечно, невідомо куди впаде московська ракета.

Якщо питання з матеріальною допомогою, разовими виплатами можна вирішити оперативно, то пошук житла (навіть тимчасового помешкання), стає нагальною, а інколи доволі складною проблемою. Втім, можна і її вирішувати, в т.ч. на місцевому рівні. Не сперечаюся, що насамперед потрібно дбати про ЗСУ, але не забуваймо і про цивільне населення, наших дітей.

Відтак - про Червоноград.

...По вулиці Львівській нашого шахтарського міста стоїть занедбаний дев'ятиповерховий будинок. Уже давно без вікон і дверей. Мешканці міста нарекли його «Колізеєм», «Заброшкою» (юнацько-молодіжний сленг). «Прославився» тим, що тут був «притон» для наркоманів, траплялися самогубства. Об'єкт завдав (і завдає) чимало клопотів правоохоронцям.

...А ще у 90-х роках минулого століття він слугував прекрасним гуртожитком для учнів професійно-технічного училища, який готував робітничі кадри для заводу «Зміна». Проживали у гуртожитку не тільки учні, а й молоді сім'ї, навіть ті ж правоохоронці в очікуванні на постійне житло (квартири).

Оскільки завод «Зміна» працював на оборонну промисловість, то у ті часи потреба у ньому відпала, бо розпочалася конверсія. Тому відпала потреба і в самому навчальному закладі. Його об'єднали з іншим училищем у Червонограді. Загалом виявився непотрібним і гуртожиток. (Але чи насправді непотрібним?!.). Прекрасна житлова споруда з належним водопостачанням, тепловим опаленням, щоправда без газопостачання, але газові плити успішно заміняли електроплити, перетворився на пустку. Дивишся на неї тепер, і складається враження, що по гуртожитку «бабахнула» ворожа російська ракета. (Звісно, не доведи, Господи, такого!).

Свого часу ніхто не спромігся взяти гуртожиток на баланс (мова не про формальні папери, бо їх предостатньо, а про те, щоб об'єкт був належно утримуваний, навіть з перспективою передати його іншим структурам) - ні оборонпром, ні міносвіти, ні держфонд майна, ні місцеві органи влади, ні комунальні служби... Не віддали гуртожиток і бажаючим оселитися в ньому, здійснити роботи власним коштом, обладнати з окремих кімнат квартири. Були на те об'єктивні і суб'єктивні причини, про що не раз писала місцева преса. Та годі не згадати стару добру істину: якщо житло не заселена, то воно само псується. У хаті має бути господар, а не привид-домовик.

Отож, як підсумок, а чому цей гуртожиток не привести до ладу (тим паче, що наявні комунікаційні мережі, Бог з ним, що потребують капітального ремонту) і не віддати його вимушеним переселенцям. Будувати «з нуля» важче і потрібно більше затрат, аніж відремонтувати.

Згідний, що ні Червоноград, ні Червоноградський район самостійно реалізувати такий задум не зможуть. Тож нехай органи місцевої влади звернуться з відповідним проханням до Офісу Президента України, Кабінету Міністрів, до волонтерів, місцевих підприємців, парафій церков, небайдужої громадськості про фінансову і технічну допомогу, відкриють спеціальний рахунок у банку. Певен, що хтось та й відгукнеться. Світ не без добрих людей!

Тим паче, що у гуртожитку є підвальне приміщення, яке можна використати під бомбосховище - укриття. Безперечно, це не бункер кремлівського карлика Путіна, але воно гарантує хоч якусь безпеку. (Щодо Путіна, то і бункері смерть з косою знайде його!).

...Війна рано чи пізно закінчиться Перемогою України! Та, можливо, хтось з вимушених переселенців назавжди залишиться у Червонограді не «на валізах», а у своїй квартирі. Хтось повернеться до рідної домівки чи заново будуватиме житло на своїй «маленькій Батьківщині» - Донеччині, Луганщині, Херсонщині, Миколаївщині, Чернігівщині, Харківщині... Але повернеться з доброю згадкою про щирий, гостинний Червоноград.

У гуртожитку можуть оселитися і місцеві, зокрема молоді сім'ї, які винаймають-перевинаймають чужі квартири, зрештою, ветерани-військовослужбовці, учасники бойових дій, які, скажімо, зазнали поранень, стали інвалідами і потребують покращення житлових умов.

А своя хата - не чужа, не свекруха лихая...

Маркіян ЛЕХМАН, журналіст

 

 

Це вже п'ята поспіль з часу війни волонтерська допомога членів Червоноградського осередку ГО «Прикарпатська Січ» бійцям одного з опорних пунктів територіальної оборони, який дислокується у Прибузькому краї. До доброчинної акції долучилися й представники Спілки офіцерів України.

- Що цього разу було у волонтерські «валізі»?.. А це - чималий контейнер.

- Насамперед, сало (бо хто з українців не любить сала!), ковбаси... Брали ті м'ясні продукти, які довго зберігаються, не псуються, - розповідає активіст п.Борис (прізвища просив поки що не називати). - На додачу мед, фрукти, ягоди, адже ягідний сезон. З овочів - огірки, помідори. Перелік буде чималеньким. Здійснили закупок, як мінімум, на 30 тисяч гривень.

Червоноградські волонтери самі ж доставили товар за місцем призначення.

Як завжди, відбулася тривала тепла зустріч з бійцями тероборони, звучали відверті розмови.

На прощання, але тимчасове, міцні потиски рук. Невдовзі, внаслідок ротації, дехто з тероборонівців відбуде для подальшого проходження військової служби на передові позиції фронту, навіть у найгарячіші точки. Відтак - побажання:

- Хай Бог береже Україну і вас!

- Повертайтеся живими і здоровими!

- Повертайтеся з Перемогою над москалями!

- Слава Україні!

- Героям Слава!

Маркіян ЛЕХМАН, журналіст

 

 

 

(Картинки з життя)

Мої знайомі Іван та Людмила живуть з того, що продають на міському ринку овочі та фрукти. Частину вирощують самі на полях (зокрема, картоплю), частину постачають їм для реалізації інші фермери, господарства. Товар - завжди відмінної якості!

Ідучи вранці на роботу, подружжя частенько несе торбину яблук (найкращих сортів, які мають у продажі) і віддає їх бійцям одного з опорних пунктів територіальної оборони.

Якось я став свідком зворушливої розмови:

- Іване! Нам уже незручно брати від вас яблука, - виправдовується боєць, з вдячністю отримуючи черговий гостинець. - Ми хоч трохи компенсуємо грішми. Вам також потрібно на щось жити-проживати, на хліб насущний заробляти.

- Пусте! Не потрібно грошей, не збідніємо. Смакуйте на здоров'я і міцніше тримайте зброю в руках! - відповідає Іван. - Я не хочу задарма віддавати плоди своє праці московитам. Вам же - віддаю «за так»!

...Здавалося б, невеличка послуга, дрібничка з боку Івана та Людмили. Це ж не «масштабна» волонтерська допомога. Але, з огляду на мораль, теперішній скрутний час, скільки у таких щирих вчинках закладено доброго, гуманного, совісного...

З маленького потічка починається велика ріка. Кожен з нас - маленький потічок. А разом ми - бурхлива ріка, весняна повінь, яка змиє всю нечисть, усіх зайд, охочих захопити Україну.

Тарас ЛЕХМАН

 

 

Упевнений, що Україна переможе російського агресора! Знатимемо поіменно всіх Героїв, як боролися з ворогом, волонтерів, які допомагали фронту. Але поки що їхні прізвища журналістам інколи доводиться замовчувати, також не висвітлювати конкретних географічних назв. Принаймні, на прохання самих респондентів - безпосередніх учасників подій. Однак від цього інформація про щось добре, корисне, патріотичне не втрачає свого сенсу, змісту.

Отож очільник міської козацької сотні ГО «Прикарпатська Січ» Іван, громадські активісти Борис, Іван та інші вирішили зробити подарунок нашим захисникам, а саме - український прапор з відповідною геральдикою - державними та національними символами, адресатом (тут особливо постаралася п. Віра) і передали його бійцям одного з опорних пунктів територіальної оборони Прибузького краю. (Особисто бачив ці зворушливі фото!).

Шикуючись під таке знамено, бійці неабияк відчувають єдність поколінь, яким завжди доводилося захищати Україну від ворога-супостата.

Водночас вони доставили тероборонівцям посильну гуманітарну допомогу.

Приємно і те, що органи районної влади надали опорному пункту транспортний засіб.

Тарас ЛЕХМАН

 

 

Сторінка 1 із 10

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.