Останні новини
19 листопада 2020
18 листопада 2020

З ініціативи письменника і видавця Ігоря Даха у Червонограді відбувся вже VI Всеукраїнський щорічний конкурс ім. Володимира Дроцика (1940-1993 рр.), поета, журналіста, шахтаря. Його учасників та гостей приймала Червоноградська ЗШ №9. І це другий рік поспіль. Такий захід планують провести наступного року. Не випадково хтось з учасників сказав: “Володимир Дроцик прописався у дев'ятій школі”. Цьогоріч на конкурс свої книги надіслали 16 авторів з Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської та Рівненської областей. Їх оцінювало журі — рада конкурсу у складі Любові Денисюк (директор ЗШ №9), Галини Лех (завідувач шкільною бібліотекою) та Надії Голько (вчитель). Спонсорами виступили міський голова Андрій Залівський і куруючий відділенням “ЮніКредітБанк” Володимир Коваль.

Усі урочистості розпочалися з пісні Ольги Голузинець на слова Володимира Дроцика “Місто над Західним Бугом”, яка давно вже стала візитівкою, гімном конкурсу.

У вступному слові директор школи Любов Денисюк щиро подякувала всім учасникам (хоч дехто й не зміг прибути), гостям, автору Ідеї Ігорю Даху, спонсорам. Наголосила на важливості проведення таких літературно-мистецьких заходів, особливої їх користі для молоді, і приємно, що молодь також бере в них участь. Відразу зазначимо: в актовій залі навчального закладу не було байдужих школярів. А пісні у виконанні дитячих ансамблів “Гармонія” та “Усмішка” (музичні керівники — Юлія Цюпа й Оксана Паралюш), якими супроводжувалося нагородження лауреатів і переможців, стали окрасою свята. У їхньому репертуарі переважали героїко-патріотичні твори, пісні, присвячені бійцями АТО. Це — не випадково, цим молодь живе, вболіває за долю України.

Виявляється, що за сороками вельми захоплююче спостерігати. Допитливі, кмітливі, все їх цікавиь, полюбляють блискучі предмети. Не раз у їхніх гніздах знаходили монети, скельця, обгортки від цукерок, навіть золоті та срібні вироби — сережки, ланцюжки, перстені. Хтось загубив, а сорока вважає, що це вже її власність.

Наш сусід у селі, бува, вивішує у садку на стовбурі старої груші дзеркальце і голиться. Тільки відійде, а сорока тут як тут, собі заглядає, красується-милується. Ну як не зачаруватися таким видовищем?!.

Сорока є героєм багатьох казок, дитячих віршів, творів фольклору. Кому ще з дитинства не вкарбувалася в пам'ять лічилка: “Сорока білобока дітям кашу варила...”. Але, насправді, у народі не вельми полюбляють цю птаху. Вона краде пташенят з чужих гнізд, може й курчатко поцупити “з-під носа” в необачної квочки. Пов'язані з нею й негативні народні повір'я:

- Сорока скрегоче — на недобре.

- Чуєш скрегіт сороки — матимеш недобру новину.

Про неправду кажуть, що це сорока на хвості принесла. Словом, недоброї слави зажила у людей. Але це — побрехеньки, марновірство, вигадки.

Боруцький (о.) Роман. У Благодаті Господа мого... (Духовна лірика. Видання друге, доповнене). - Червоноград: ФОП Панасюк Р.Т., 2018. - 28 с.

Перше видання збірки віршів о. Романа Боруцького “У Благодаті Господа мого...” вийшло друком ще 2014 року. Але вона настільки захопила читачів, що не раз виникала нагальна потреба додруковувати тираж, а тепер вже й перевидавати. Щоправда, автор доповнив її кількома новими творами.

Отець Роман Боруцький пропонує читачам духовні вірші, закликає до щирої молитви та покаяння; також розмірковує над сутністю людського буття, вболіває за долю України і її народу, звертається до нагальних проблем сучасності. Збірка “У Благодаті Господа мого...” містить чотири розділи-цикли: “Так щиро прагне серце Бога...”, “Калини грона”, “Ковток повітря” та “Кримський зошит”. Власне, останнім циклом, а це — 14 нових віршів, автор доповнив друге видання. Написані вони вже в анексованому Росією Криму, де о. Роман Боруцький ледь не підпільно виконував місію священика серед вірних УГКЦ, які залишилися на окупованому півострові і не хочуть зрікатися своєї віри. На жаль, там Греко-Католицька Церква знову загнана “в катакомби”. Тож ці вірші тим паче звучать особливо зворушливо.

Уже п'ять років ретельно стежу за творчістю маліжан — слухачів Міжнародної (Малої) Академії літератури і журналістики. Багато у нас обдарованих юних авторів, які пишуть неординарно! Запримітив цікаву тенденцію: як тільки приходить весна — відбувається спалах дитячої творчості. Мабуть від того, що прокидається земля, природа омолоджується, стає просякнута позитивною енергією і передає це дитячому серцю, а воно сповнюється добрим настроєм, натхненням, так і прагне щось писати, творити.

Думки мої небезпідставні. Вкотре переконався, що не помиляюся, коли побачив сторінки березневого номера “Сузір'я Фест” (№3, 2018 р.) - загальнодержавної літературно-художньої газети для школярів та юнацтва, яку видає МАЛіЖ -  Асоційований член Міжнародного центру ЮНЕСКО. Газета ще чекала на друк, але її остаточну верстку завбачливо надіслав мені електронною поштою головний редактор Василь Тарчинець.

Насамперед цей номер дитячого часопису присвячений 8 Березню (“Ще раз про 8 Березня, або Роздуми школяра замість передової статті головного редактора”, автор — Олексій Поліщук, Вараське відділення МАЛіЖ) та Шевченківським святам (вірші Олени Федюри з Червонограда - “Тобі, Тарасе” й “До дітей Шевченка”).

Юних піснетворців зацікавить повідомлення про заснування літературно-мистецької премії авторської пісні ім. Володимира Івасюка. Ініціатори — Львівське обласне козацьке товариство “Міжнародної Асоціації” Козацтво” (Головний Отаман І.М. Безушка), ГО “Міжнародна Академія літератури і журналістики” (Голова Правління, ректор В.Ф. Тарчинець), Міжнародний Центр ЮНЕСКО (Голова Правління В.Б. Попов).

(Етюд)

На полях зійшов сніг. Широкі лани перетворилися на суцільний зелений килим. Це пробилися з-під землі посіви озимини. Тала вода-сніговиця заповнила ямки, долинки, перетворивши їх на невеличкі озерця. Вся каламуть опустилася на дно, осіла, тому вода чиста-чиста, прозора. Хоч напийся! Але ні, не робіть цього!..

Над одним “озерцем” схилилася берізка, що росте край польової дороги, милується своїми довгими косами, на яких ось-ось з'явиться зелене листячко. Все видно, мов у дзеркалі: і берізку, і яскраве весняне сонце, і голубе небо, і білі кучеряві хмаринки-баранці.

Радісно на душі. Веселого, бадьорого настрою додає спів жайворонків, які щойно повернулися з вирію. То тут, то там лунають їхні дзвінкі пісні. Так піднесено, урочисто вони співають тільки весною. Кожен намагається переспівати іншого, а від цього весь простір сповнюється дружнім дзвінкоголоссям. Здається, що їх навіть чують і сонце, і небо, і хмаринки-баранці.

Ох, як хочеться спіймати бодай одного жайворонка, потримати його в руках, притулити до щоки і... відпустити. Мрія, фантазія, не більше... Залишається тільки насолоджуватися їхнім концертом.

Хвилями, вверх-вниз літають жайворонки, веселяться, шукають собі пари. Не менше радіють і люди, які вийшли в поле оглянути свої посіви, чи добре зійшли. (А таки добре зійшли! Буде хліб на столі!). Кажуть: “Коли жайворонки прилетіли, то різкі, тривалі похолодання вже не повернуться”.

Люди закликають весну, а жайворонки приносять її на крильцях. Щоб вони швидше прилетіли і принесли весну, у давнину випікали обрядове печиво у вигляді жайворонків, роздавали дітям і відправляли їх у поле зустрічати птахів. Прекрасна традиція, сповнена любові до Природи!

Маркіян ЛЕХМАН.

Учень 11-А класу Червоноградського НВК “СШ-колегіум №3”, слухач МАЛіЖу

(З фенологічного щоденника)

Кажуть: “Ранній Великдень — рання весна”. Цього року свято Воскресіння Христового ми відзначали таки доволі рано — 8 квітня. Але весну аж ніяк не можна було назвати ранньою. Щось схибила народна прогностична прикмета. Березень видався холодним. Навіть Вербна неділя, за тиждень до Великодня, не віщувала тепла. Дехто засмутився: “Невже паска буде на снігу?..”. А таке траплялося.

Однак, ні! Великдень потішив теплом — і душевним (це — насамперед!), і сонячним. Здавалося, холодні дні вже не повернуться. Та після різкого потепління знову на деякий час настало похолодання. Тільки-от черемха радувала людей білим цвітом. Одягнулася, мов наречена до шлюбу. І тут я знову згадав про народний прогностик:

- Черемха цвіте перед останніми весняними похолоданнями, а то й приморозками.

- Коли цвіте черемха — починають активно співати солов'ї. (Їхніх чарівних концертів я вже наслухався).

- Зацвіла черемха — сади картоплю.

- Цвіте черемха і падають дощі — на врожай городини і зернових культур.

Маркіян ЛЕХМАН.

Учень 11-а класу Червоноградського НВК “СШ-колегіум №3”, слухач МАЛіЖу

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.