(Картинки з життя)
Літні спекотні дні. Тільки зрідка випадуть рясні грозові дощі, але встигнуть наповнити водою виїмки, які утворилися на міських асфальтових дорогах, вимощених бруківках. У нестерпну спеку такий дар з Неба - неабияка радість для пташок (голубів, горобців, синичок...), адже водички можна напитися, скупатися. Та мине дві-три години, як вода випаровується. За звичкою пташки і далі прилітають до місця водопою, а там уже сухо. Доводиться деінде шукати.
...Отакого спекотного дня з нашого багатоповерхового будинку вибігло двоє діточок - братик і сестричка (8 і 10 років). Вони несли по пляшечці води, яку набрали вдома з-під крана. Тут же вилили її у ямку на бруківці.
- Навіщо ви бруківку поливаєте?.. - Жартую, а сам дивуюся.
- Та це для пташок! - відповіли діти.
Відразу з'явилася пара горлиць (вони схожі на голубів, та не голуби) і стала втамовувати спрагу. Потім птахи ніжно загули, наче видавали ліричні мелодії з сопілки. Так вони подякували малечі.
З дорослих, на жаль, ніхто не здогадався напоїти водичкою пташок.
Молодці діти!
* * *
Чуйність - одна з основ християнської моралі. Вона повинна проявлятися не тільки у ставленні до людей, а й до тварин, пташок, усього живого!
* * *
Мені, як студенту-журналісту, влітку випала нагода проходити навчальну практику у рідному Червонограді на телестудії «Бужнет». Виступав і в ролі телеоператора, і репортера, диктора, писав текстівки до кадрів, монтував телепередачі. Цікава робота, коли водночас доводиться працювати з зображенням, звуком і текстом. Тим паче, що набував навичок, практичного досвіду.
Досвідчена журналістка запропонувала мені зняти сюжет про бездомних котиків та песиків (таких у Червонограді вдосталь). Уже й текст був готовий, у ньому йшлося: «Синоптики попереджають про неймовірну спеку, яка встановиться на кілька найближчих днів. Подбайте про бездомних чотирилапих друзів! Їм також потрібна водичка!».
Здавалося б, нескладне завдання для студента-практиканта знімати котиків та песиків тим паче, що люблю тваринок.
...Ох, як важко було впоратися. Вони перед телекамерою диктують свої умови, а не те, що хоче від них телеоператор. Крутяться-вертяться... Навіть намагаються тицьнути мордочкою в об'єктив і «передати свої вітання телеглядачам». Не допомагала й водичка, яку я завбачливо взяв у пляшках і наливав у разові пластмасові тарілочки. Та якось впорався з журналістським завданням. Впорався, по підлаштовувався до друзів чотирилапих. Тележурналіст похвалила за виконане завдання (для жарту: і мене, і котиків та песиків).
Але мова не про відзнятий сюжет. Ідея тележурналістки звернутися до мешканців міста, щоб ті напоїли у спекотні дні водичкою бездомних тваринок, хіба не є проявом чуйності?!.
Маркіян ЛЕХМАН.
Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.