Останні новини
20 вересня 2020
16 вересня 2020

 

З такими проблемами стикається не один мешканець Червонограда. Ідеться про оплату за комунальні послуги. Не таємниця, що ціни на них захмарні. Заробітна плата у більшості населення не така вже й висока. Пенсія - поготів.

Розпочну з заяви, яку я подала на ім'я директора КП «Червонограджитлокомунсервіс» п. Юрія Кукоби.

«Прошу Вас провести роботи з відімкнення від централізованого опалення у моїй квартирі №31 у будинку №2 по вул. В.Стуса у м. Червонограді у зв'язку з аварійним станом системи опалення та неспроможністю оплати за комунальні послуги».

Документ зареєстровано у КП 1 вересня 2020 р. під вхідним №815. Копію заяви подала й на ім'я міського голови Червонограда п. Андрія Залівського. Також зареєстровано 1.09.2020 р.

Мені 46 років. До того я проживала у трикімнатній квартирі по вул. Сокальській. Залишилась одна. Батьки відійшли у Вічність. Нікого з рідних. Аби сплатити борги за комунальні послуги, змушена була продати трикімнатну квартиру й оселитися в однокімнатній. Працюю прибиральницею-двірником у цьому ж «Червонограджитлокомунсервісі». Зарплата, як на наш час, сміхотворна - 3500 грн. Левову частку знову ж таки доводиться оплачувати за комунальні послуги. Важко зводити кінці з кінцями. До речі, прибираю територію по вул. Сокальській, якраз біля будинку, де колись проживала. Сумно дивитися на вікна своєї колишньої квартири і ностальгічно згадувати роки минулі.

Щоб провести відімкнення від централізованого опалення навіть однокімнатної квартири потрібно заплатити майстрові 4000 грн. Це - офіційно! Крім того, виникло ще одне «ноухау». Слід отримати дозвіл від міського управління архітектури і викласти 1500 грн. Раніше, здається, такого не було. Тим паче, що я нічого не добудовою, не встановлют лоджії тощо.

Усвідомлюю, чому КП «Червонограджитлокомунсервіс» не дає дозволу на «обрізку» батарей. Якщо так піде масово, то відпаде потреба в існуванні окремих служб КП, а це - мінус для бюджету підприємства, очевидно й міста, скорочення робочих місць тощо. Але ж не можна й миритися з захмарними цінами на комунальні послуги. (Зрештою, такі відімкнення від централізованої системи опалення узаконені на державному рівні, постановами Уряду). Однак, невже керівництво КП не може зробити виняток з правила, і навіть не порушуючи законів, для свого ж працівника?.. Чи не хоче?..

Наталія КОЛОДІЙ, м. Червоноград

 

 

 

 

Доволі цікава книжка професора маркетингу, директора Інституту маркетингу ім. Ернеберга-Басса Університету Південної Австралії Байрона Шарпа “Як зростають бренди. Чого не знають маркетологи» (Київ: Видавництво «Наш формат», 2019. - 240 с.; Переклад з англійської - Наталії Валевської), в якій автор розкриває результати наукових досліджень, проведених стосовно відомих нам брендів «Coca-Сola», «Colgate», «Persil», «Ariel».., описує їхні сегменти (відрізок, частинку, яку вони займають на ринку щодо «просування» товарів), ефективність реклами та лояльність (довіру) споживачів цих брендів. Також цікаві поради, як збільшити базу клієнтів, урізноманітнити способи реклами товарів, використати сучасні (найновіші) стратегії маркетингу. Зібрати таку багатющу соціологічну інформацію допомагали автору наукові працівники названого Інституту.

Байрон Шарп стверджує: «Проникнення на ринок - виграшна мета». У кожного товару буде своя цільова аудиторія, а якщо ефективно вести «просування» продукту, то щоразу ставатиме більше клієнтів. Тому для тих, хто хоче спробувати свої сили у сфері реклами, PR, менеджменту та маркетингу, рекомендую прочитати цікаву науково-популярну книгу Байрона Шарпа «Як зростають бренди. Чого не знають маркетологи», пізнати корисні поради про утримування високого рейтингу свого бренду на ринку та як викликати зацікавлення потенційний клієнтів до нього.

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства

м. Львів

 

 

Цим листом хочу висловити обурення і власне, і моїх сусідів з під'їзду №3, будинку №28 по вул. Сокальській щодо бездіяльності керівника КП «Червонограджитлокомунсервіс» п. Юрія Кукоби. Протягом двох років я та мої сусіди неодноразово зверталися в комунальне підприємство з проханням встановити вхідні двері на технічний поверх і дах. Звісно, свого часу такі двері стояли, але вже стали ненадійними і... раптом зникли. Відверто кажучи - їх поцупили. Однак цей прикрий випадок не має ставати тягарем для мешканців під'їзду. Повинні були своєчасно спрацювати правоохоронні органи, ця ж комунальна служба.

До цього часу наші вимоги не виконані, хоча заборгованість щодо оплати комунальних послуг з боку мешканців під'їзду відсутня.

Та таке нехтування комунальників призводить до багатьох незручностей:

- У під'їзді постійно «гуляє» перетяг, особливо, коли відчиняєш вхідні двері. А перетяг, як відомо, може завдати шкоди здоров'ю, насамперед дітям, старшим людям. (Не приховую, що я 1936 року народження).

- На технічному поверсі і на даху над під'їздом часто збираються доволі сумнівні компанії, а серед них і молодь, яка вже сіла на наркотичну голку.

- Навіть посеред ночі інколи почуєш гучну «тусовку» з музикою. Підлітки забавляються...

Упевнений, все це можна враз припинити, коли встановити надійні двері на вхід до технічного поверху. Комунальне підприємство має виділяти кошти на вирішення таких нагальних питань, тим паче, що вони (навіть за сучасними мірками) не такі вже й значні. І не варто мовити, що мешканці повинні вирішувати свої проблеми самостійно.

Востаннє ми звернулися із заявою до п. Юрія Кукоби 28.07.2020 р. (реєстраційний номер - 238). Аналогічну заяву з додатком-копією попередньої подали 4.08.2020 р. міському голові Червонограда п. Андрію Залівському (реєстраційний номер - 953). А двері знову десь там, залишаються у віртуальному світі...

Можливо, що після публікації у ЗМІ чиновники звернуть увагу на нашу проблему.

Йосип ЧАЙКОВСЬКИЙ, м. Червоноград

 

 

(З фенологічного щоденника)

Цього року у червні дощі і дощі. Аж наприкінці місяця випогодилося.

- Сіно важко заготовити для корів, - бідкаються господарі. - А трави виросли рясні.

Навіть липа зацвіла з деяким запізненням. Та як тільки сонечко прогляне, її золотий цвіт п'янить, дурманить медовим ароматом. Приємно спостерігати, як над ним гудуть бджоли, надолужують змарнований через негоду час.

Люблю заготовляти липовий цвіт і пити цілющий липовий чай. А ще додайте до нього ложечку липового меду...

Також із запізненням доспіли червоні ягоди полуниць, порічок, вишень, черешень. Смачні, корисні!

Не дивуюся, чому червень назвали червнем. Усе червоне від ягід. І сонце червоне, якщо гарна погода, і червоних метеликів багато літає. Ось-ось малина буде. Та ще доведеться зачекати. Зелені зав'язки лише потрохи наливаються соком.

На думку деяких етнографів місяць назвали червнем ще й тому, що тієї пори з'являється сокоживна комаха - кошеніль, з якої у давнину добували червону фарбу. Її використовували для фарбування тканин.

Дивним видається інше - чому місяць липень назвали «липнем», коли липа відцвіла?.. (Даруйте за таку тавтологію, словесний каламбур). І ось що я з'ясував з народознавчої літератури, почув від старших:

- Річ у тім, що за сприятливої погоди і добрих бджолиних роях у липні пасічники викачують липовий мед, зібраний невтомними трудівницями бджолами. Крім того, у липні з липи зрізали так зване «лико» (довгі тонкі смужки деревини), з якого плели кошики і не тільки.

Має місяць й інші народні назви - косень, липець, липовик, сінокіс, грозовик, купальник, дощовик, жнивник...

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

м. Львів

 

 

 

(Невигадана історія)

Своєї прабабусі Параскевії Васько я, на жаль, як то кажуть,”не застав”. Народився тоді, коли вона вже відійшла у Вічність. Але, здається, таки добре знаю її з фотографій, розповідей дідуся і бабусі (сина і невістки), батьків. Тому повсякчас відчуваю її присутність, молюся за неї.  Одна розповідь, почута від мами (тобто внучки моєї прабабусі) мене особливо вразила і запам'яталася.

У роки війни фашистські окупанти вивезли прабабусю, тоді ще зовсім молоду дівчину, з рідного села Реклинець, що на Сокальщині, на примусові роботи у Німеччину. Така доля спіткала багатьох дівчат-українок, зокрема з Галичини. Найперше, що вони брали зі собою у незвідану дорогу, то це ікону чи хрест з розп'яттям, молитовник, Святе Письмо, вишиту сорочку, грудочку землі з-під отчого порога...

Разом з кількома дівчатами-галичанками прабабуся стала найманкою в одного фермера у невеличкому німецькому селі. Доводилася важко працювати у полі, на сінокосі, доглядати за коровами, вівцями. Одна овечка так «заприятелювала» з прабабусею, що ні на крок не відходила від неї. У нашому сімейному альбомі навіть збереглося старе пожовкле від часу фото - дівчина з овечкою.

Втім, господар і його сім'я лояльно ставилися до українських дівчат. Для них виділили у будинку окрему кімнату, дозволили почепити на стіні привезені ікони та розп'яття. (Хоча самі сповідували лютеранство). У великі релігійні свята за східним церковним календарем не змушували їх до праці, мовляв, хай цей час буде відведено для молитви. Так само, коли лютерани відзначали й свої свята.

...Тим часом війна наближалася до завершення. По селу била артилерія союзників, падали авіаційні бомби. Господар зі сім'єю і дівчатами-галичанками сховалися у просторому підвалі будинку, який водночас слугував пивницею. Що не кажіть, але це виявилося надійним бомбосховищем. Кожен молився по-своєму під звуки вибухів. Страшно було... Дві авіабомби потрапили у будинок, однак з людей ніхто не постраждав.

Вибралися з підвалу, коли канонада вщухла. Моторошно стало від побаченого: повсюди глибокі ями, вирви від бомб та снарядів, будинок вщент зруйновано. Залишалася неушкодженою тільки одна стіна, ота з іконами та розп'яттями (вони також не були пошкоджені), привезеними дівчатами-галичанками.

Оговтавшись, господар промовив до дівчат:

- Твердиня! Яка сила у ваших ікон і яка сильна ваша віра та молитва!..

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства

м. Львів

 

 

 

При в'їзді у Червоноград з напрямку Львова, по вулиці Богдана Хмельницького ви побачите двоповерховий будинок під №15. Він належить до перших житлових споруд, які будували у молодому Червонограді ще у 50-ті роки минулого століття для шахтарів, робітників інших професій, їхніх сімей.

Свого часу оселилася в ньому й пані С. (так назвемо її), уже й розширила свою квартиру до двох поверхів, з боку вулиці встановила масивні металеві двері (хоча вхідні двері для всіх мешканців з двору). Та цього замало видалося господині. Вона ще й спорудила двоповерхову добудову, також з боку вулиці. А це вже «самовільне» (зумисне беремо в лапки, бо не знаємо, чи був на це дозвіл місцевої влади) захоплення комунальної території міста.

Своїми архітектурними «ноухау» п. С. створила чимало незручностей для мешканців мікрорайону, зокрема для клієнтів поштового відділення №2, що міститься у цьому ж будинку і залишається єдиним у так званій старій частині міста. А відвідувачами є здебільшого літні люди, пенсіонери. Адже п. С. ще й перегородила пішохідну бруківку, облаштувала клумби, посадила квіти (втім, нічим не заперечуємо проти квітів!), встановила навісну арку. Гарно виглядає, але обурливо!.. І це, вважає, є її приватна власність. А щоб ніхто не ходив попід вікнами, свого часу з обох боків перекрила пішохідну доріжку бетонними блоками. Щоправда, таки змушена була їх забрати.

Отож, архітектурні рішення п. С. призвели до того, іншим мешканцям, клієнтам поштового відділення доводиться обходити будинок, йти по вузькому, наче стежинка, тротуару повз насичену автомобілями трасу. Наголошуємо! Зважте, як це складно для старших людей, інвалідів, для тих, у кого погіршений зір... А про переміщення в інвалідному візку навіть не йдеться, так само, як і проїхати матусі з дитячим візочком...

Залишається кілька відкритих питань:

- За такі самовільні забудови доводиться сплачувати чималий штраф і навіть може бути рішення про їх демонтаж. Чи стосується це п. С?.. А якщо відповідні інстанції й давали такий дозвіл, то повинні були б врахувати й права інших мешканців, подбати про їхній комфорт, зрештою - безпеку!

Застереження: не беріть цей випадок «на озброєння»! Бо, мовляв, комусь можна, комусь дозволено, а мені - «Зась!».

Степан ГРИЦАЙ

P.S. Коли допис готували до друку, п. С. таки пішла «на певні поступки мешканцям».

 

 

 

 

Сторінка 1 із 11

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.