28 липня насамперед вшановуємо Святого рівноапостольного князя Київського Володимира Великого, який 988 року сам прийняв хрещення і хрестив землі України. Але цього дня у східних церквах також поминають Святих мучеників Юліту і Кирика...

304 року у місті Тарсі (Іконія) під час переслідування християн ув'язнили Юліту. Згодом вона постала перед судом язичників, тримаючи на колінах і міцно обіймаючи свого малого сина Кирика. Коли після тривалих намовлянь Юліта не зреклася Христової віри, суддя силоміць вирвав з її рук малого Кирика, кинув дитя об землю, що аж розбив йому голову. Синочок помер на очах у матері. Згодом кат відрубав мечем голову Юліті.

За повір'ями, цей день має бути красним, погожим, сяяти Красне Сонечко, бо його засвітить сам Святий Володимир Великий - Хреститель України-Русі. Не дивно, адже йдуть жнива, а князь піклується про свій народ. Так, принаймні, вважали у давнину...

Якщо уважно вивчити народний календар, то цей день сприймали за середину літа. Так лічили літні дні на більшості терен України.

 

 

Саме на Прокопа, 21 липня, в Україні (принаймні, на більшості її терен) традиційно починалися жнива.

У поле виходили всією сім'єю. І старі і малі по-святковому одягалися, наче йшли до церкви. Після молитви та з словами: «Дай Боже, легко почати і легко дожати!» тричі вклонялися ниві і бралися до косовиці хлібних злаків.

Перший сніп зажинала серпом господиня. Так годилося! Міцно зв'язувала його. На Різдвяні свята він мав слугувати дідухом. На Святий вечір цей сніп ставили під образами, прикрашали барвистими стрічками, вклонялися йому як символу врожаю, достатку. Крім того, дідух уособлював дух спочилих предків, які «неодмінно прийдуть в гості на Святий вечір», ставав символом зв'язку між живими і мертвими.

Згодом, після Різдвяних свят, дідух обмолочували, зерно святили у церкві і додавали до посівного зерна (на майбутній щедрий врожай), солому спалювали, а попіл розсипали по грядках, щоб «городина рясно виросла, вродила».

Дожинаючи лан, неодмінно залишали кілька незжатих стебел хлібних злаків «Спасові на бороду». Зв'язували їх у пучечок червоною ниткою або стрічкою, прикрашали польовими квітами.

Грунт між стеблами і навколо них ретельно розпушували серпом і засівали зерном з трьох найбагатших колосків. Це - своєрідна подяка за успішне завершення жнив, зібраний врожай (яким би він не був) і прохання у Спаса-Христа, щоб наступного року добре вродив хліб.

 

 

 20 липня — свято Євдокії. Але йдеться не про ту Євдокію, яку вшановуємо 14 березня, зустрічаючи весну...

«Іменинниця» липня Свята Євдокія була римлянкою. Бранкою потрапила до Персії. Завдяки доброму знанню Святого Письма й апостольській ревності, вона навернула багатьох перських жінок до Христової віри, за що погани ув'язнили її, жорстоко катували, а потім стяли голову мечем. Це сталося 362 року.

У народі цей день називають святом Євдокії-Сіногнійки, або Літньої Євдокії і кажуть:

- Якщо на Євдокії падає дощ, то зіпсується сіно у стіжках і пропаде солома.

- Мокра Євдокія може забрати карм у корови.

- Євдокія без дощу - добрий сіновал.

- Дві сестри Євдокії - весняна і літня, а такі несхожі. (Насправді, сестрами вони ніколи не були).

 

 

 16 липня у східних церквах Святого Атанасія Атонського.

Хто цікавиться історією чернечого життя, тому добре відомо, що на християнському Сході над Егейським морем є Свята гора Атос (Афон), де понад тисячу років існує так звана «чернеча республіка». Вона - важливий осередок візантійського чернецтва, твердиня Східної Православної Церкви. Жили тут деякий час український Святий Антоній Печерський, письменник, полеміст Іван Вишенський.

Батьком упорядкованого чернечого життя на Атосі був Святий Атанасій Атонський. Він народився у Малій Азії у місті Трапезунті, що на узбережжі Чорного моря, приблизно 920 року. Закінчив своє життя доволі несподівано 1003 року. Достойник загинув з іншими п'ятьма монахами, коли під час будови церкви завалилося склепіння й убило їх на місці. З жалем поховали монахи свого настоятеля і побратимів. Гріб Святого Атанасія Атоського прославився численними чудами, біля нього зцілювалися хворі.

У давніші часи допитливий український селянин у цей день спостерігав:

- Якщо в ніч на Атанасія місяць, сходячи, грає барвами, то буде добрий врожай зернових і городини. (Але тут слід врахувати 13-денну різницю між старим і новим календарями).

- Темний місяць, або його не видно - не чекай багатого врожаю, не буде щедрого столу.

- На Атанасія багато зірок на небі - протримається тепла сонячна погода.

 

 

12 липня — день вшанування Славних і Всехвальних Першоверховних Апостолів Петра і Павла. Це свято належить до великих церковних.

Святі Апостоли Петро і Павло шануються Церквою і вірними як учні Ісуса Христа, проповідники Його учення, взірець подвижництва та відданості християнським ідеям.

Згідно з Євангеліями, рибалки Симон (пізніше названий Петром) та його брат Андрій були першими, кого Ісус Христос покликав до лав учнів. Петро, котрий мав іудейське ім'я Савл, як розповідають Діяння Апостолів, спочатку був заповзятим гонителем християн. А після «спілкування» (через об'явлення, видіння) з Ісусом Христом став апостолом. Петра і Павла Стратили в Римі 12 липня між 64 і 67 роками. Петра - розіп'яли, Павла - посікли мечем.

Зародилося свято в Римі. Адже Папа Римський вважається спадкоємцем апостола Петра. Проте невдовзі воно поширилося в усіх християнських країнах.

В Україні його популярність значною мірою пов'язана із сільськогосподарським календарем, ототожнюється із завершенням сінокосу і підготовкою до жнив.

Апостол Петро (у народні традиції він більш популярний від Павла) здавна вважається покровителем рибалок, бджолярів, охоронцем худоби, помічником пастухів. Тому у свято розраховувалися з пастухами за половину сезону випасу корів.

 

 

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.