ГАТИТИ ГРЕБЛЮ

 

 

Усім добре відома приказка: «Весна днем красна». Але, застерігаючи, можна додати: «Зате небезпечна повенями». (Так само скажемо і про грозове літо).

Щоб врятувати від стихійного наступу села і міста, посіви, доводилося (і доводиться) будувати греблі, дамби, укріплювати береги.

«Гатити греблю» колись було виключно чоловічою громадською працею (толокою), до якої долучалися ледь не всі мешканці села чоловічої статі – від старого до малого. Працювали безоплатно. (На то й вона громадська толока). Жінки тим часом готували колективний обід. Траплялося, що за нагальних потреб вони також долучалися до суто будівельної праці. На добре діло всіх благословляв священик. Та і він не завжди стояв осторонь.

Вздовж берегів рік насипали земляні вали, клали мішки з піском, землею, глиною, важке каміння, почасти все це укріплювали міцними дерев’яними «загатами». На нових споруджених греблях неодмінно висаджували кущі (або просто галузки) верби. Підростаючи і пускаючи коріння, вони неодмінно скріплюють грунт. Ось чому у пісні співається: «В кінці греблі шумлять верби, що я посадила…». (Так співала легендарна Маруся Чурай).

Не менш важливим було передбачити настання повені, її масштаби і завчасно взятися до праці. Значною мірою покладалися на давні народні прикмети:

-Якщо ранньою весною швидко тане сніг, а вода у ріках бурлить, піниться – стихійне лихо не омине.

-Чим більше снігу намело і чим швидше він тане – тим потужнішою буде повінь.

-Часті дощі, зливи – до повені.

-Вода тільки тоді підступає, коли крига скресає; щука хвостом лід розбиває.

-Нижче рівня майбутньої повені берегові ластівки не будуть рити нір для своїх гнізд.

-Кроти не споруджують свої кротовини і не риють тунелі нижче рівня майбутньої повені.

Цікаве і таке народне спостереження: вимірювали висоту й орієнтувалися на місце розташування греблі, яку збудували бобри. Вони бездоганно можуть визначити рівень повені.

Коли вже збудували греблю, деякі марновірні люди намагалися ще й задобрити Водяника (Водяного), щоб греблі не руйнував і тримав належний рівень води. Для цього йому кидали у річку окрайці хліба, посипаного сіллю, і варені яйця. Якщо їх понесе течія, а яйця покотить по дну (зрештою, так і буде), то Водяник попливе за ними, а це місце залишить у спокої. Ото «розсудливо»! Нехай лихо буде у сусіда, але тільки не в мене…

Тарас ЛЕХМАН

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.