1 (14) жовтня, у свято Покрови, відзначаємо день створення Української Повстанської Армії, головною метою боротьби якої була Воля України, її повне звільнення від усіх загарбників. Героїчна боротьба УПА, самовідданість і самопожертва українських бійців, високий дух патріотизму, ідеали свободи є натхненням і для січасного українського війська у боротьбі з окупантами-московитами.
Погортаємо деякі сторінки історії УПА...
Ця збройна політична формація діяла в Україні у 1942-1953 роках.
Перші загони УПА – «Поліська Січ» - створив на початку німецько-радянської війни отаман Тарас Боровець-Бульба в Олевському районі на Поліссі для боротьби проти більшовиків. Під кінець 1941 року німці змусили Боровця розформувати «Поліську Січ». Перейшовши у підпілля, він створив повстанську формацію спочатку під тією ж назвою, згодом як Українську революційну армію для боротьби проти німців і радянських патизанів. Із Тарасом Боровцем-Бульбою співпрацював член Організації Українських Націоналістів Андрій Мельник.
Паралельно на Поліссі і Волині восени 1942 року почали створюватись збройні загони лідера ОУН Степана Бандери (у той час він вже відбував покарання у німецькій гестапівській тюрмі за відмову скасувати проголошений у Львові Акт від 30 червня 1941 року про самостійність України), які прийняли назву Українська Повстанська Армія. 1943 року вони роззброїли загони Тараса Боровця Бульби. Деякі його бійці перейшли до складу УПА, яка набирала розмаху, опираючись на мережу ОУН на північно-західних українських землях. Її організаторами були Дмитро Клячківський (перший командир, псевдо – Клим Савур), Ярослав Бусел та інші.
УПА виникла насамперед для оборони українського населення від німецького терору і радянських партизанських загонів. Щоправда, з плином часу її стратегічні завдання змінювалися. Армія територіально ділилася на три групи: УПА-Північ (Волинська, Рівненська, частина Житомирської та Київської областей); УПА-Захід (Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська та частина Закарпастської області) з окремою воєнною округою «Сян» (Перемищина, Холмщина, Лемківщина); УПА-Південь (частина Вінницької і Хмельницької областей). Групи ділилися на окремі округи, а округи на тактичні загони – сотні або курені. Наприклад, бойовий склад сотні становив 150-200 бійців.
Упродовж 1943-1944 років УПА була найчисельніша за час свого існування, охоплюючи приблизно 40-50 тисяч осіб, у тому числі й підпільні кадри ОУН. Оперативно-тактичною формою дій УПА були рейди, деякі з них мали відкритий бойовий характер, інші – пропагандистський. Повстанці друкували і розповсюджували листівки, відозви, мали нерегулярну пресу, деякий час навіть функціонувала радіостанція, яка передавала інформацію далеко за межі України.
На боротьбу з УПА було кинути кілька дивізій військ НКВС. Загибель головного командира УПА Романа Шухевича – Тараса Чупринки (березень 1950 року) , тривалий період виснажливої війни на два фронти з німцями і радянськими війстками, а інколи і зі шовістично налаштованими проти українців поляками, нестача зброї, медикаментів, продовольства призвели до послаблення УПА та її ліквідації.
В останні роки УПА діяла здебільшого підпільно, не могла проводити відносно широкі бойові дії. Вояки (нечисленні групи бійців) ховалися у криївках – підземних облаштованих спорудженнях. Все ж підтримували контак з місцевим населенням через зв’язкових, тими, кого начебто легалізувала радянська окупаційна влада і які були перед нею «поза підозрою». Насправді ж, недремне око НКВС, її агентура ретельно стежили за всіма. Масові збройні напади вояків-повстанців на ворогів здійснювали вкрай рідко. Проте обмежені дії УПА і підпілля тривали до 1953 року, а за деякими джерелами – аж до 1956 року.
...Але й тепер методи підпільної боротьби вояків УПА залишаються на озброєнні українських партизанів, українських спецслужб і ЗСУ, які діють у тилу ворога, на тимчасово окупованих москалями територіях.
Тарас ЛЕХМАН