11 липня – день вшанування Святої рівноапостольної княгині Ольги.

Про дату її народження достеменно не знаємо. Відомо, що вона стала дружиною Київського князя Ігоря. Після його вбивства племенами древлян у 945 році, Ольга бере на себе керівництво державою при трирічному синові Святославові. Ввійшла в історію як творець державного та культурного життя в Київській Русі, мудрий правитель. Її постать сповита легендами.

У 954 році княгиня Ольга відвідала Царгород, де її з пошаною прийняв імператор Костянтин VII Багрянородний. Княгиня була вражена  величчю й красою християнських храмів стародавнього Константинополя, вишуканістю архітектури, благоустроєм міста. Невдовзі й сама прийняла Таїнство Хрещення, яке над нею звершив патріарх Феофілакт, а хресним батьком був сам імператор.

Після повернення на Русь Ольга починає будувати храми. Не скажемо, що перші, бо такі вже були у Києві і належали вони візантійським купцям, але це означало активізацію поширення серед русичів нової релігії – християнства.

Княгиня Ольга спочила у Бозі 969 року. З часом її останки були перенесені Святим рівноапостольним князем Володимиром Великим (онуком величної княгині) у Десятинну церкву в Києві.

Українці шанують її як «зорю християнства», новонавернених у вірі, покровительку вдів. Княгиню Ольгу вважають взірцем милосердя і справедливості, оскільки вона допомагала добрим, була щедрою для бідних, але карала злих.

Свято Ольги – це не тільки свято іменинниць, а й для всіх українців. На її честь збудовано багато храмів. Її свято не тільки релігійне, а й народне!

Тарас ЛЕХМАН

8 липня – свято великомученика Прокопія.

З цього дня у більшості регіонів України починали масову заготівлю чорниць, не тільки смачної, а й багатої на вітаміни, поживні речовини ягоди, яка ще й добре лікує зір, інші захворювання. Найкорисніші вони у свіжому вигляді. Але вправні господині заморожують їх, готують з них джеми, варення, сушать на узвар, що також добре для здоров’я.

Щоправда, перші ягоди чорниці можна збирати вже наприкінці червня. Часто ця праця ставала джерелом фінансового статку для багатьох селян, адже частину ягід можна було реалізувати на ринку, і то дорого.

Знахарі, крім ягід, заготовляли усю наземну частину рослини (чорничник). Сушили їх, а потім готували відвари для лікування захворювань шлунка, стравоходу.

Народні прикмети:

-Багато вродило чорниць – осінь буде нетривалою, а зима ранньою і сніжною.

-Чорниць багато, то може бути хліба мало.

-Чорниця дозріла – дозріло й жито.

-Після дозрівання чорниць зозуля перестає кувати, а тоді вже час жито жати.

-Багато гнилих ягід чорниці – осінь буде гнилою, мокрою.

-Багато пересохлих («запечених на сонці») чорниць – на спекотні кінець липня і серпень.

-Чорницю збирай, коли роса спаде!

Тарас ЛЕХМАН

12 (25) червня – свято Онуфрія.

Багатовікові народні спостереження свідчать, що на Онуфрія можуть бути різкі похолодання, шквальні вітри-буревії, рясні зливи, град. А це вельми погано для майбутнього врожаю хліба, городини, садовини. Така погода аж дивна для літа. А вже наближається його фенологічна середина.

Ще у дохристиянські часи наші пращури вважали цю дату днем народження Вихора-Буревія. Прадавня язичницька легенда розповідає наступне. Стрибог (володар вітрів) «породив» чотирьох синів-богів північного, південного, східного і західного вітрів. Кожному наказав панувати у своїй стороні світу. Народився у Стрибога і п’ятий син – Вихор-Буревій. Але батько не дав йому для панування жодної сторони світу. Отож наймолодший його син кружляє-блукає по світу, почергово навідується у гості до кожного зі старших братів, однак до жодного з них не може притати.

Тому Вихор-Буревій – найбільш лихий, злісний, дошкульний вітер. Може людину підняти догори і гепнути нею об землю, дахи з хат позривати, перекинути воза, дерева повалити, наслати грозу. Від його подиху хлібні злаки сплетуться у вінки, або зіб’ються у сніпки, а то й виляжуть по полю. Горе для женців, та й хліб після цього не вродить…

Щоб задобрити лісника, відвернути стихію, на його уродини господарі закопували посеред лану свіже куряче яйце. Робили це до сходу сонця. Або ж будь-якого вдавалися до такого дійства, коли вже наближалася стихія.

Все ж народні синоптичні прикмети стосуються свята Онуфрія (Онопрія):

- На Онуфрія проливний дощ – початок жнив буде мокрим.

- Дощовий Онуфрій – мокрий сінокіс.

- Якщо на Онуфрія рясна роса, а день погожий – на врожай вівса.

- Холодний Онуфрій – похолодання триватимуть щонайменше три дні.

Тарас ЛЕХМАН

Рибальство здавна було одним з основних занять українців. Багатші селяни, землевласники для цього навіть облаштовували приватні ставки, у яких розводили рибу. Але в даному разі не йдеться про промислове розведення риби, її вилов на продаж, а про відпочинок з вудкою у руках на лоні природи. І не так уже й важливо, чи спіймав ти чи не спіймав (повернутися додому з уловом, звісно, краще), головне, що помилувався довкіллям. Корисно і для здоров’я!

У заповзятливих рибалок побутують свої приказки та прислів’я (інколи вони доволі дошкульні), а ще прогностичні прикмети:

- Хто влітку рибу ловить, а на жнива не йде – той взимку буде голодним.

- Влітку ходиш з вудкою, а взимку з простягнутою рукою.

- Ніхто не видів з рибака багача.

- Маєш, жінко, рибака-бідака.

- Риба шукає, де глибше, а людина, де краще.

- На мілководді мілка (дрібна) риба.

- Любить котик господаря, який йому рибку приносить.

- Риба – не м'ясо, але і вона харч.

-  Як без риби, так і рак риба.

- Рибак дощу не боїться.

- Рибак рибака бачить здалека.

- Хороший рибак по клюванню мусить знати, як ту рибку звати.

- Або рибку  з’їсти, або на дно сісти.

- З рибою і борщ смачніший.

- Добра риба на чужому блюді.

- Нема риби смачнішої над линину, нема м'яса смачнішого над свинину.

- Маленьку рибку відпусти, а більшу у відро клади.

- Вночі добре клюють сом і лящ, а іншу рибу краще ловити вранці на зорі.

- Восени активно полює щука – на холодну зиму.

- Риба вистрибує з води – доброго улову не буде, на дощ.

- Риба грається вночі, підстрибує над водою – буде гроза.

- Після дощу на рибалку іди, а перед дощем риба не клює.

- Коли риба добре ловиться, то хліб не родить.

Тарас ЛЕХМАН