Ніч на 22 червня (найкоротшу у році) вважали оптимальною для пошуку джерела під майбутню криницю – чи то власну, чи то громадську.

Для цього звечора клали на землю вверх дном сковорідку. Якщо на ранок (але ніч мала бути сухою) назбиралося багато вологи (роси), то тут можна копати криницю. Ставили макітру, у яку насипали пшеничне зерно. На ранок зерно стало вологим – копай, ні – шукай іншого місця.

Використовували і такий засіб: тонку вербову галузку прив’язували попереком до нитки і тримали її низько над землею. Якщо вербова галузка повертається туди-сюди, крутиться, отже під поверхнею землі є вода. Замість вербової галузки міг бути золотий перстень на нитці. Його брали з жіночої руки. Як правило, таким пошуком займалися досвідчені копачі криниць. Наприклад, у Карпатах джерела води шукали мольфари.

Добра підказка, якщо на суходолі росте багато верб і вони не сохнуть.

Посилалися і на свідчення старожилів: мовляв, ось тут чи там колись було джерело, криниця, але з часом вони замулилися, обміліли. Копати криницю слід поряд з вказаним місцем.

Відкриті джерела води люди пильно оберігали, регулярно чистили їх, обкладали камінням. Такі джерела часто зустрічаємо у святих місцях, біля монастирів – Почаїв, Унів, Крехів, Зарваниця...

Тарас ЛЕХМАН

19 червня – день вшанування Юди Тадея, родича Ісуса Христа, одного з дванадцяти апостолів. Його перу належить Соборне послання, яке міститься у книзі Дії Святих Апостолів. Юду Тадея не слід плутати зі зрадником Юдою.

Як завжди, пильний селянин уважно стежив за погодою, міркував про те, чи доведеться ощадити харчові ресурси, прагнув завбачити, яким буде майбутній врожай.

Народні прикмети:

-Якщо у цей день дощ з градом – буде біда з садом.

-Не жди добра від граду на Юди, бо буде лихо городині і хлібним посівам.

-Якщо у цей день зозуля не кує – бути стихії.

Вважалося, що від грози з градом помічною є вербова галузка, освячена у Квітну неділю. Під час стихії її клали за поріг хати.

Тарас ЛЕХМАН

-Люди радіють літу, як бджоли цвіту, але не спеці.

-Літом веселяться, але і працюють.

-Влітку спекотно і турботно.

-Про зиму дбай влітку.

-Влітку день довгий, а ніч коротка, іта не до сну.

-Влітку спека – взимку мороз.

-Не боїшся спеки, то і мороз нестаршний.

-Влітку пташка у вікно не стукає, бо і сама поживу знайде.

-Влітку потом умиєшся, а взимку хлібо наситишся.

-Якщо влітку вдосталь придбав, то і зима не страшна.

-Гречка рано цвіте, вовки виють зграями, багато мишей або миші влаштовують гнізда в житі – до голоду.

-Добрий червень, коли на столі вже молодий борщ.

-За сонячного дня у гущавині лісу парко, відчутні волога,сирість – на дощ.

-Не видно павуків – очікуй дощу.

-Перед дощем ховаються комарі, не бринять і не кусають.

-З неба сипить градом – буде лихо з садом.

-Вітер шпарить, дощ ушкварить – пропадуть зародки плодів садових дерев.

-Жарке сонце палить – усю городину спалить.

-Жарке сонце ягоди губить.

-Кожна людина і кожна рослина потребують води.

-Влітку червень є першим господарем; підкаже селянину, що той має далі робити.

-Думаючи про майбутній врожай, влітку не дрімай.

-Біда, якщо в червні холода.

Зібрав Тарас ЛЕХМАН

Петрівка (інші назви – Петрів піст, Апостольський піст) – один із чотирьох багатоденних постів церковного року християн візантійського обряду. Розпочинається у понеділок через тиждень після П’ятидесятниці і завершується 28 червня у переддень свята Петра і Павла. Отож, залежно від рухомого свята Великодня, його тривалість може бути довшою або коротшою. Цього року він розпочинається 16 червня.

Традиція дотримуватися Петрового посту відома з перших віків християнства. Вона набула особливого розповсюдження у зв’язку з будівництвом храмів на честь Першоверховних апостолів Петра і Павла. Освячення такого храму у Константинополі відбулося 29 червня. Відтак – встановлено свято на честь цих достойників Церкви.

Петрівка не вважається суворим постом. Церква звернула увагу на те, що цієї пори селянам доводиться важко фізично працювати, тож потрібно відновлювати сили належним харчуванням. Тому у Петрівку дозволяється вживати їжу рослинного походження з олією (крім понеділка, середи і п’ятниці), а в суботу та неділю ще й рибу.

Під час Петрового посту не справляли весіль, не проводили гучних розваг. Це ще й час духовного очищення.

Перший день Петрівки вважався початком косовиці сіна, а в південних регіонах України вже починали жнивувати. За працею господарів мали спостерігати самі апостоли, перевіряти, чи належно допомагають вдовам, старим самотнім людям, дітям-сиротам...

У народі кажуть:

-Хто в Петрівку сіна не косить, той у собак взимку їсти просить.

-У Петрівку бджоли працюють на панів, а в Спасівку працюють на себе.

-Тепер не Петрівка, щоб повторяти разів кілька, а зима – сказав та й нема.

-Поганому поросяті і в Петрівку холодно.

-Петрівка спекотна – зима холодна.

Тарас ЛЕХМАН