3 червня — свято рівноапостольних Костянтина та Олени.

Вони прислужилися Церкві багатьма добрими справами. Зокрема Костянтин запровадив християнство як державну релігію у Візантії, хоча сам прийняв хрещення вже на смертному одрі. Олена віднайшла Хрест Господній, будувала храми.

Однак у народному побуті українців свято не набуло вагомого релігійного значення. Цього дня селяни висаджували пізні овочі, сіяли льон, адже вважалося, що після Костянтина та Олени вже не буде приморозків. (Утім, такий розпорядок аграрних робіт не став характерним для Півдня та Сходу України).

Все ж, всюди ретельно спостерігали яким буде день, бо так і «піде осінь»:

- На Олени сонячно - осінь буде золотою і сухою.

- Якщо у цей день падає дощ - на мокру осінь.

- Після Олени царює зелене (буйно розвивається вся рослинність).

- Від Олени - ранні роси, пізні вівси, довгі льони.

- Посієш льон на Олену - буде довгий льон.

- Ярицю і пізню пшеницю, льон, гречку сій після Олениного дня.

Тарас ЛЕХМАН

15 липня — свято Покладення Ризи Пресвятої Богородиці. Хоч українці завжди вшановують Пресвяту Діву Марію, але це свято не належить до великих церковних, не позначене особливими народними традиціями, обрядовими дійствами. На честь цієї події навіть небагато храмів освячено. Під час жнив український селянин уникав престольних празників, адже потрібно настирливо працювати на полі, а не святкувати, веселитися за столом.

Щодо цієї пори, то, як правило, церкви освячували тільки на честь великих християнських свят - Різдва Івана Хрестителя (7 липня), Верховних первоапостолів Петра і Павла (12 липня), або помісних святих Української Церкви - рівноапостольних княгині Ольги (24 липня), князя Володимира Великого (28 липня).

Однак день Покладення Ризи Пресвятої Богородиці має свої народні прогностичні прикмети:

- Якщо на Покладення тепло, то і серпень видасться теплим.

- Покладення - перевал літа.

- Спекотний день без ранкової чи вечірньої роси - сохне хліб.

Тарас ЛЕХМАН

12 липня — свято Первоверховних апостолів Петра і Павла. Водночас цей день знаменує завершення Петрового посту, Петрівки, що послаблює певні обмеження у харчуванні.

Якщо на Південній та Східній Україні вже взялися до жнив, то на інших теренах нашої батьківщини вони щойно розпочинаються. Через кліматичні умови тут хліб дозріває трохи пізніше.

Попри те, що завершилася Петрівка, але під час жнив ніхто з господарів і чарки горілки не брав до рота. Спочатку потрібно хліб святий зібрати, а після завершення жнив уже можна посвяткувати...

На Західній Україні у давнину побутував цікавий обряд, який можна назвати «перший сніп дівчини». Дітей привчали до праці змалку. Тож не дивно, коли дівчинка, віком 12-14 років, поряд з мамою жала хліб. З першим зжатим і належно перев'язаним перевеслом снопом дівчинку вітали всією громадою, насамперед батьки, родичі, хресні батьки, сусіди. Їй дарували букети польових квітів, плели і клали на голову рослинний вінок, частували солодощами, вмовляли «трохи перепочити».

Хоча, який там перепочинок, коли попереду ще цілий недозжатий лан. Та все ж, це було для дівчинки своєрідне свято, моральний стимул.

Жнива-зерно-врожай (достаток чи ні)-хліб... Все це взаємопов'язане. Про хліб народом складено чимало приказок та прислів'їв. Окремі з них:

- Хліб - усьому голова.

- Бідна хата без хліба.

- Тільки недолугий їсть сало без хліба.

- Без пишного короваю весілля - не весілля.

- Печи карачун на Різдво!

- Буває, що і черствий хліб стає солодким.

- Ні крихти хліба в роті не мав (не тримав)...

- Свято і будень без хліба не обійдуться.

- Хочеш хліба - працюй!

- Легкого хліба не буває!

- Важкий хліб, зароблений власною працею, та смачний!..

- Дармового хліба ніхто не цінить.

- Хліб - то святість!

- Дай скибку хліба, тоді й борщу не треба.

- Наївся хліба - берися до діла!

- Зерно до зеренця, то буде мірниця.

- Мізерна мірниця, бо не їла зерна.

- Найкраще зерно іде на дно.

- Поки зерно у колоску, не засиджуйся у холодку.

- Яке зерно - такий сніп.

- Як прочистиш зерно - так і зійде воно.

- Без хліба риба бридка.

- Брат мій, а хліб їж свій.

- Будемо постити, як хліба нема.

- Він би виймав око за кавалок хліба.

- Коли дозріло колосся - перепілка голосно кричить...

Тарас ЛЕХМАН

Купалом, Купайлом називають давньослов'янського язичницького бога родючості, врожайності, лікарських рослин та добробуту. Деякі елементи свята збереглися і до наших днів. До нічних ритуалів входить запалювання живого вогню (потрібно терти сухими полінами одне об одного), стрибання через нього з метою «очищення», пускання дівчатами по річці сплетених вінків з живих квітів, одягання масок з метою «обдурити злих духів», спалення солом'яного опудала Марени, яка символізує смерть, темряву. Не обходиться і без обрядових купальських пісень. Вважається, що зібрані напередодні (6 липня) Івана Купала лікарські трави мають особливо цілющу силу, здатні вилікувати будь-які хвороби, навіть ті, перед якими професійні медики безсилі.

А от на саме Різдво Івана Хрестителя (7 липня) - велике церковне свято молодь уже не розважалася. Зранку всі (і старі, і малі), святково одягнені йшли на Богослужіння до храму. Зрештою, весь день мав бути присвячений молитві, духовним роздумам, добрим щирим розмовам за сімейним столом, особливо, якщо в родині були іменинники - Івани, Іванни, які народилися у липні.

Тільки господар час від часу відволікався, спостерігав за погодою, прогнозував майбутній врожай. Тому у цей день Івана Хрестителя ще називали Господарником.

Народні прикмети:

- Роса на липневого Івана - буде добра отава і врожай огірків.

- Зійде ясне сонечко на Івана - буде добро погода впродовж кількох днів.

- Ясний Іван - на добру жнивну погоду.

- Мокрий Іван хліб підмочить. Але коли до Івана була посуха, то Іванів дощ - золото.

- Зоряна ніч на Івана -  буде багато горіхів і грибів.

- Тільки після Івана шукай білих грибів.

- Прийшов Іван, а колос цупкий, тоді готуй серп.

- За Іваном жнива спіють.

- На Івана - молода картопля.

- На Івана достигає чорниця («Іванова ягода»).

Тарас ЛЕХМАН