-З січня починаємо новий відлік часу на рік.

-Січень – місяць свят і розваг.

-Січень холодний, але святами зігріє.

-Грудень Старий рік забрав, а січень Новий привів.

-У січні після свят завжди знайдеться робота.

-У січні січе, у лютому замітає.

-Від Нового року до Йордану морози – січень і далі буде холодним.

-У січні сонце ясне, але холодне, теплом не зігріє.

-Сонячний день і міцний мороз – похолодання далі триватимуть.

-Сонячна днина, але мороз припікає.

-У січні снігу по коліна – влітку трави по пояс, а з хлібного колоска буде жменя зерна.

-Зима озимину заморозить – весна не оживить.

-У січні сніг лопатою зі стежки відкидати – влітку вдосталь хліба нажати.

-Що взимку намело – стільки хліба влітку прибуло.

-Січень на білому коні (багато снігу) – до врожаю.

-Добре, коли січень багатий на сніг.

-Не плач, коли у січні багато снігу, бо влітку радітимеш хлібу.

-У січні запрягаєш коней у сани, тоді влітку запрягатимеш у воза, щоби хліб з поля привезти.

-Сніг у січні – не перешкода, бо буде що покласти на воза.

-Після січневої снігової крупи настає нетривале потепління.

Зібрав Тарас ЛЕХМАН

На свято Меланії (Меланки) дівчата ходять щедрувати. (Так само у Надвечір’я Богоявлення). Парубки тим часом ходять з Меланчиним вертепом, «водять Козу». Розважають усіх. Добре, що ці давні традиції збереглися.

Повсюди готують багату вечерю з дванадцяти страв. Неодмінно має бути кутя з медом, вершковим маслом і волоськими горіхами.

Наступного дня, як тільки починає світати, та ще й до початку Богослужіння у церкві, хлопчики ідуть посівати. Зерно беруть у рукавицю або торбинку. Бо в кишені кладуть гроші, зароблені за посівання та віншування. Спочатку ідуть до хрещених батьків, близьких родичів та свояків, а потім до сусідів. Коли посівальник зайде в хату, то сіє зерном жита, пшениці, ячменю... і вітає з Новим роком, Василем, бажає здоров’я всій родині, щастя, прибутку.

Перший посівальник на Новий рік – то і є перший «полазник», який приносить до хати щастя. За народними віруваннями, дівчата щастя не приносять, а тільки хлопці. Тому дівчатам посівати не годиться. Зрештою, хлопчик – це образ Нового року.

Вважали, що на Новий рік не годиться пити поодній чарці, а все по дві, щоб «старі довго жили в парі, а молоді пару собі знайшли». Так примовляли за новорічним столом, коли приймали гостей. Пили, але не впивалися!

У народі кажуть:

-Якщо Новорічна ніч тиха та ясна – буде щасливи рік не тільки для людей, а й для худоби.

-Якщо сонце весело зійде – весь рік буде щасливий, добре вродить садовина.

-Рясний іній на деревах і кущах – врожай на збіжжя.

-Меланка Старий рік забрала, а Василь привів Новий.

Тарас ЛЕХМАН

Колядування – прадавній, ще дохристиянський звичай українського народу. Колядками та ритуальними дійствами наші пращури-язичники проводжали зимове сонце Коляду, а вітали літнє світило, адже щодня світла прибувало, а темрява ночі відступала. З прийняттям християнства ці традиції співпали у часі зі святом Народження Ісуса Христа. Проводи Коляди святкували кілька днів поспіль. Так само святкуємо Різдво Христове, власне, цикл різдвяних свят. Язичницькі тексти співань, вітань були витіснені християнськими. Однак в українських колядках, щедрівках, віншуваннях частково збереглися дохристиянські образи. Так чи інакше, але в кожній колядці – возвеличення народженого Дитятка Божого, Пресвятої Богородиці...

Богослужіння у церкві. Та найчастіше ходять на другий день різдвяних свят (26 грудня – Собору Пресвятої Богородиці та Йосифа Обручника), а то й днем опісля (27 грудня, коли поминають первомученика Степана). Бо перші два дня різдвяних свят вважаються виключно сімейними.

Насамперед ідуть колядувати діти. Потім дорослі зі «звіздою» тадзвониками. Гурти дорослих колядників Колядувати починають не в усіх етнографічних регіонах України одночасно. (Не йдеться про колядування в родинному колі). В окремих місцевостях ходити з колядками від хати до хати починають на Святий вечір, а в інших на Різдво Христове, відразу після (здебільшого учасників церковного хору), як правило, збирають кошти на потреби церкви. Першого вітають колядою отця-пароха та його родину.

На Західній Україні, зазвичай, гурти старших колядують під вікнами чи дверима. Потім господар запрошує їх до хати і неодмінно частує.

Окреме дійство – різдвяний вертеп. З ним, як правило, ходить молодь. Ця давня традиція сягяє ще XVI століття. З вертепом ходили «бурсаки», спудеї духовних навчальних закладів – Острозької, Києво-Могилянської академій. Вони ж і самі писали драматургічні твори. Учні шкіл виконували свою місію. Читали вірші, які також мали бути власноруч написані. Звісно, без допомоги вчителя не обходилося. Але не дивно, що такі вірші згодом ставали народними різдвяними віншуваннями.

Тарас ЛЕХМАН 

25 грудня – Різдво Христове. А день перед тим святкують Святий вечір, неодмінним атрибутом якого є 12 пісних страв на столі. Існують дві версії трактування такого числа (і обидві мають право на існування): перша – це кількість апостолів; друга – кількість місяців у році, небесне коло. До світлиці вносять дідуха, дехто вже ставить ялинку, а зірка на ній символізує вифлеємську, яка сповістила трьом царям-мудрецям зі Сходу про народження Месії. Це тільки в радянські часи надавали зірці «комуністичного смислу». Отож, і ялинка з зіркою є атрибутом Різдва.

Найпрекрасніші святвечірня і різдвяна традиції – колядки, вертеп.

Але мало хто знає, що у далекому 200 році Різдво святкували 26 травня. Потім, у 320 році, за Указом Ватикану цю дату перенесли на 25 грудня. Систему літочислення від народження Ісуса Христа (власне, свята Різдва Христового) запропонував римський абат Діонісій Малий у V столітті.

На теренах Київської Русі Різдво Христове почали святкувати у Х столітті, незадовго після хрещення. Проте всі свята у той час церква цілеспрямовано поєднувала зі звичними для народу язичницькими, намагаючись поступово витіснити останні. Відтак поєдналися Різдво з Колядою. Та чимало українських колядок і тепер зберігають язичницькі мотиви. Свято Коляди символізувало народження Сонця, адже день уже довшає, а ніч стає коротшою. А Ісус Христос хіба не є для нас Сонцем, Світлом, Сяйвом?..

Святкуючи Різдво Христове, насамперед не забуваймо про іменинника – Новонародженого Ісусика, помолімося до Нього і вдома, і в церкві.

Народні прикмети:

-Мороз на Різдво – далі зима буде холодною.

-Світлий місяць – на мороз.

-На Різдво радіють глибокому снігу, бо буде вдосталь хліба.

Тарас ЛЕХМАН