27 лютого вшановують преподобного Прокопія Декаполіта, який жив у VIII столітті. Палестинець із Десятигороддя, ченець прославився тим, що твердо став на захист святих ікон.

У народі його називають Зимовим Прокопом. Адже іншого Святого Прокопія (Літнього) вшановують у липні. З цього приводу жартували: «Зимовий Прокіп снігом мете, а Літній Прокіп нажне жита сім кіп і збере на городі кріп».

Народні прикмети:

-Якщо на Зимового Прокопа тепло віє, то і старого гріє. Значних тривалих похолодань уже не буде.

-На Зимового Прокопа погода ясна і красна (тепла) – вважай, що зими вже нема.

-На Прокопа погожа днина – літо буде гарне.

-Коли цієї пори дерев’яний пліт (тин) чорніє – на відлигу.

-Стовбури берези здалеку здаються сірими – буде відлига.

-Дрова в печі займаються з кутка і погано горять – буде потепління.

Цей звичай побутував тільки на Херсонщині. 25 лютого, після «власових морозів» і якщо не розпочався Великий піст, відзначали так званий «Бабський празник».

Жінки у своє свято намагалися не працювати. Виняток – намикати три мички з клоччя, щоб потім ними «підкурити корову й теля, оберегти їх від усього лихого». А ще підстригали корові кінчик хвоста, а «волос» закопували під порогом хліва, щоб та влітку добре паслася, не втікала зі стада, не блукала, чемно поверталася додому і давала багато молока. До речі, з цією ж метою обряду «підстригання корові хвоста» дотримувалися і в Карпатах. Але гуцули стригли корові хвоста у травні перед першим вигоном.

На Бабський празник всі турботи по господарству брали на себе чоловіки. Адже у другій половині дня жінки йшли до корчми (чоловікам туди було – зась!) і «замочували корі, щоб були лагідними». Потім, повернувшись додому, днищами (пристроєм, у який застромлювали гребеня у прядку) «били своїх чоловіків, аби ті були чуйними до дружини».

Над дівчатами, які ще не знайшли собі пари, кепкували: «Олеся, на заміж не ласься…». Це було своєрідним нагадуванням про наближення Великого посту, коли весілля не справляють.

Народні прикмети:

- Якщо цього дня відлига, то міцних морозів більше не буде.

- Сніг лежить гребенями – на вітряне літо; жито і пшениця також виляжуть гребенями.

Тарас ЛЕХМАН

23 лютого вшановують Святого мученика Полікарпа, єпископа Смирни в Малій в Малій Азії, Апостольського Отця, учня Святого Апостола Івана Богослова. У ІІ столітті він був страчений за Христову віру. Духовного отця спалили живцем. Свої терпіння Полікарп переніс мужньо.

Колись вважали, що цього дня варто поспостерігати за воронами. Їхня поведінка протягом зими часто змінюється, буває непередбачуваною, але сповістити про погоду ці пернаті таки здатні.

Народні прикмети:

-Якщо ворони купаються у снігу чи в калюжах талої води – до негоди; каркають усією зграєю, наче хочуть перекричати одна одну – до морозу; влаштовують у небі хороводи – на снігопад; сідають на землю – до відлиги; вмощуються на нижніх гілках дерев – на вітер; облюбували верхні гілки – буде спокійна погода.

-Придивіться до «рослинних» візерунків на шибці. Якщо їхні пагони спрямовані вгору – морози триватимуть довго; а коли вниз – до відлиги.

Тарас ЛЕХМАН

21 лютого вшановують святих отців Христової Церкви Тимотея Символьського, Євстатія та Захарія.

В українській народній традиції з давніх часів цього дня відзначали «Іменини серпа». Чому так повелося – дослідники і тепер не можуть достеменно розтлумачити. І навіть те, що Захарія (Захара) називають Серповидцем…

Щоправда, побутувала апокрифічна легенда, згідно якої праведний Захарій начебто побачив у небі згорток пергаменту у вигляді серпа. Він дивним чином прочитав послання, не торкаючись пергаменту. Та і не міг торкнутися, адже пергамент повиснув високо у небі. Виявляється, що у тексті було нагадування про людські гріхи, необхідність їх позбутися, молитися, гострити серпи і готуватися до жнив. Тільки-от до яких жнив?.. За гріхи рано чи пізно будемо відповідати перед Всевишнім; а хліборобська праця – це як молитва, вона потребує миру. В апокрифі не знайдемо жодної відповіді на ці питання. Захарів не видав таємниць.

Ця апокрифічна легенда явно літературного походження, але з плином часу таки знайшла відображення і в народному фольклорі, віруваннях, зокрема, на Північній Україні…

Колись прадіди говорили: «Не обріжеш вчасно кривого серпа – не зжати у полі сніпка». От і лунали цього дня дзвони у у селянських дворах, господарі точили серпи.

«Не в кожного Панкрата хата хлібом багата», але вже заздалегідь ретельно готувалися до весняної сівби і майбутніх жнив з вірою і надією на щедрий врожай.

Приповідали: «Серп тоді добре гострити, коли на небі місяць серпом». Утім, Іменини серпа не завжди співпадали з появою на небі «рогатого» місяця.

Народні прикмети:

-На Захарія поступається зима – буде ранні сівба.

-Ясний схід сонця – до доброї весни на сівбу.

-Якщо цього дня погода каламутна – не очікуй ранньої весняної сівби.