16 січня — свято Малахії.

У хронологічному порядку він — останній з менших пророків. Тому Малахію називають «Печаткою пророків». Старий Заповіт, у якому викладені його пророцтва, та інші книги Святого Письма не дають жодних свідчень про родовід та життя Малахії. Але, за загальною думкою богословів, цей пророк мав жити за 400 років до Різдва Христового. У своїй книзі пророцтв Малахія головним чином викриває гріхи та беззаконня іудейського народу, урочисто провіщає прихід Месії, перед яким з'явиться Предтеча Іван Хреститель.

За народними повір'ями, тільки у день пророка Малахії можна було вилікувати хворого на напади (епілепсію), «скаженого», виганяючи з нього за допомогою молитви і знахарського зілля нечисту силу. Але, вважалося, що ця нечиста сила, виходячи з хворої людини, може перейти на тварин. Знову ж, за народними повір'ями, у цей день злі і голодні відьми доїли корів до смерті...

14 січня — свято Василія Великого, Старий Новий рік. А днем передує йому Меланка, яка ходить від хати до хати з вертепом — Козою. Вона і приносить Щедрий вечір.

Як і у Святий вечір, перед Різдвом Христовим, родина збирається за столом. Але на столі не обов'язково мають бути пісні страви, адже минув Різдвяний піст. Та й протягом дня майже ніхто не дотримувався строго посту. Тому цей вечір ще називають Багатим. До речі, страви готували, розпалюючи у печі «живий вогонь» за допомогою кресала, або терли поліном до поліна.

Перед тим, як сідати за стіл, для годиться - молилися, вітали один одного з прийдешнім Новоріччям і загадували бажання. Розмова за столом була веселою, жартівливою. Не годилося сумувати у Новорічну ніч. Сиділи допізна, до півночі, щоб зустріти Старий Новий рік, привітати Василів і Василин з іменинами. Навіть малих дітей не вкладали рано спати, якщо ті самі не просилися. Для них це також було свято, розвага.

Все ж не багатий на різноманітні страви стіл ставав окрасою, основою Щедрого вечора, а колядки, щедрівки, які лунали у кожній хаті. Духовність - понад усе!

Звісно, для урізноманітнення не обходилося без ворожінь. Наприклад, клали батькові (так, щоб той не бачив) у чоботи вуглинку і скибку хліба. А батько мав попросити подати чи то лівий, чи то правий чобіт. Якщо натрапив на вуглинку - буде голодний рік, на хліб - багатий.

Або таке ворожіння. Коли на Василія була зоряна ніч, посеред двору ставили відро з водою. Якщо у воді побачив відображення зірки, спіймав його долонями (зачерпнув з водою), то будеш щасливим увесь рік.

А ось з самого ранку 14 січня, господарі вже мали бути «на чатах!», щоб хлопчик-посівальник (полазник) не застав їх сплячими у ліжку. Бо тоді весь рік проспиш, стане з тебе ледащо. Хлопчик щедро сіяв жито, пшеницю, віншував, вітав з Різдвом Христовим, Новим роком, Василем. В усіх старих новорічних посіваннях, віншуваннях - побажання добра, злагоди, здоров'я, достатку у домі, врожаю на хліб, приплоду домашніх тварин і птиці. Ходили хлопчики (образ Нового року) посівати ще до ранкової церковної відправи.

Марновірні люди остерігалися, щоб на Василя першою до хати не зайшла жінка, бо принесе лихо на весь рік. Чекали того ж хлопчика-полазника чи багатого чоловіка.  Нікому нічого не позичали. Вважали, що від позички не буде прибутку...

Народні прикмети:

- На Василя сильний мороз і падає дрібний сніжок - на врожай, на здоров'я людей і тварин; коли тепло і без снігу - на неврожай і хвороби.

- Багато пухнастого інею на деревах і кущах - до доброго медозбору.

- Сніг випаде в цей день - буде багатий рік.

- Домашні тварини лягають головами до сходу - на хлібний рік.

Тарас ЛЕХМАН

12 січня у східних церквах вшановують Святу Анисію. Побожна християнська дівиця була родом з міста Солуни, що в Македонії. Допомагала в'язням-християнам: приносила харчі, перев'язувала рани, молилася за них. Загинула мученицькою смертю 304 року. Вона відмовилася принести жертву язичницьким божкам.

Народні прикмети:

- На Анисії різали гусей. Якщо печінка гуски була здоровою, то й рік буде здоровим, добрим. Хвора печінка - кепський рік.

- На Анисії вітер дме з півдня - рік буде теплий і ситий.

- Північний вітер - на холодний і неврожайний рік.

Тарас ЛЕХМАН

7 січня — Різдво Христове, друге після Великодня за значенням свято церковного календаря.

До Різдва готуються заздалегідь, а напередодні відзначають Святий вечір. Цих два дні вважаються «сімейними святами». Отож, після відвідин Богослужіння у храмі, всі «сидять удома». Колядувати ходять, навіть для церковних потреб, починаючи з 8 січня - свята Собору Пресвятої Богородиці.

Спозаранку перед Святим вечором господиня бралася до приготування дванадцяти пісних страв - борщ, голубці, вареники, риба (печена, копчена, смажена...), балабухи... Жодної з них не можна було скуштувати аж до вечора. Надвечір'я Різдва Христового - строгий піст! Серед страв, як поминальні, неодмінно мали бути кутя та узвар. Тому після вечері не прибирали стіл, щоб і праведні душі померлих могли повечеряти. Бог у цей час відпускає їх на землю. Для них залишали полумисок з водою і чистий рушник, щоб могли вмитися з далекої дороги.

Роботою, підготовкою до Святого вечора були зайняті всі. Маленькі діточки спостерігали, як мама клопочеться біля печі, старші дівчатка допомагали матусі. Господар заготовляв сіно, солому для худоби, носив їх зі стіжків у хлів, щоб у свята не працювати. Хлопчики відгортали сніг, прокладали стежки, носили воду, дрова. Все відбувалося у мирі та злагоді, не можна було гримнути на когось образливим словом, навіть терпіли «витівки» котика та песика, бо ті у Святий вечір розкажуть Новонародженому Ісусикові, які в них лихі господарі, накличуть на них гнів Божий.

Сідали вечеряти з першою зорею. Запаливши свічку, насамперед молилися за померлих, потім за здоров'я живих, просили у Господа, щоб дав їм дожити до наступного Святого вечора, Різдва Христового.

Особливі дійства відбувалися, коли господар клав під стіл оберемок сіна (Ісус Христос народився на сіні) і вносив дідуха (житній або пшеничний сніп, туго перев'язаний перевеслом) - символ міцності і єдності роду, поколінь, достатку. Коли ж мама ставила кутю на стіл (з неї розпочинали вечерю), усі присутні, насамперед діти, кудкудакали, кукурікали, щоб був приплід домашньої птиці.

За вечерею мали скуштувати всі дванадцять страв, і то неодмінно, хоча б потрішечки, аби не образити господиню. Діти, безперечно, надавали перевагу солодкій куті та балабухам. Потім частину страв діти відносили старим самотнім людям, убогим, малим сиротам. Траплялося, що сусіди гуртом готували для них вечерю, або запрошували до себе в гості повечеряти. Малеча не забувала навідатися до хресних батьків, принести їм гостинці (ту ж часточку святої вечері), привітати, заколядувати. (Це вже окремі випадки, коли на Святий вечір ходили у гості. Таких гостей завжди чекають!).

Після вечері, помолившись, довго колядували. Серед найпопулярніших колядок - «Бог Предвічний народився» (її вважають Різдвяним Гімном, тож з неї починали), «Нова радість стала», «По всьому світі стала новина»...

Вранці на Різдво Христове, або ще й опівночі йшли до церкви на Богослужіння, після якого всім миром віталися:

- Христос Рождається!

- Славімо Його!

У народі кажуть:

- Різдво обходиться без паски, але не без куті!

- На Різдво літають сніжинки - будуть літати бджоли.

- На Різдво загадуй погоду на Петра і Павла (12 липня).

- Молодий місяць на Різдво - рік буде неврожайний.

Тарас ЛЕХМАН