29 червня – свято апостолів Петра і Павла. За церковним календарем, їх назмвають Верховними або Первоверховними апостолами. Тому це свято належить до великих. Не меншого значення воно набуло і в народній традиції українців.

На Петра і Павла господині готували солодкі сирні мандрики – обрядові пиріжки. Адже Петро і Павло, здійснюючи духовну місію, багато подорожували світом і, як вважають і народі, брали у дорогу саме мандрики, аби підкріпитися ними. Звідси й легенда, що на Петра і Павла зозуля перестає кувати, бо вдавилася мандриком, якого поцупила у святих апостолів.

У свято частково розраховувалися з пастухами, яких винаймали на сезон. А якщо пастухами були діти, то їм давали «вихідний». Корів пасли дорослі. Малеча мала свої розваги і частування.

У деяких містах і селах, особливо там, де справляли храмові свята, влаштовували пивні застілля. Не дивно. Спека! А пиво добре втамовує спрагу.

Свято Петра і Павла завершувало Петрів піст (Петрівку). Вже можна було справляти весілля. Щоправда, влітку весіль справляли мало. Слід вчасно впоратися з косовицею, жнивами, іншими аграрними роботами. Цю щасливу подію в житті молодят (шлюб) переносили здебільшого на осінь.

Народні прикмети:

-На Петра спека – спекотно буде і на Спаса.

-На Петра дощить – на мокрі жнива.

-На Петра колос налився – на Іллю буде розпал жнив.

-До Петра соловейко ще співає – осінь буде теплою.

-Після Петрового дня красне літо помітно йде на спад.

-Не було літа до Петра – не буде і після Петра.

-Корови дають менше молока перед спекою.

Тарас ЛЕХМАН

25 червня – Церква вшановує преподобну мученицю Февронію. Вона з двох років свого життя виховувалася у жіночому монастирі в Нісибі (Месопотамія). У час Діоклетіанового переслідування християн (304 р.) тоді уже юну дівицю-красуня ув’язнили і після жорстоких тортур стратили.

За сільськогосподарським календарем українців, до Февронії мали завершити сінокіс. «Прийшла Февронія – сіно у стогах». На черзі – жнива.

З Февронії можуть розпочатися сорок найспекотніших днів літа.

У давнину свято Февронії вважали вдалим для заручин, тому засилали старостів. А після жнив вже можна справити й весілля.

Народні прикмети:

-Спекотна Февронія – під час жнив не буде дощу.

-Увечері і вранці не випала роса – день буде спекотний.

-Сонце чи місяць при сході або заході мають викривлений диск – чекай хорошої погоди.

-Миші сіно їдять – до поганого запасу корму для корови.

-Риба вечорами грає, плюскає на поверхні водойм – до хорошої погоди.

-Мошва липне до обличчя – на дощ.

Тарас ЛЕХМАН

24 червня – Різдво Івана Хрестилетя, а напередодні (за народним календарем) – Купальська ніч. Одним з її атрибутів є вогонь – життєдайна сила, символ сонця, енергії.

У цю ніч парубки і дівчата пускають з гори підпалене колесо від воза та так, щоб воно скотилося у водойму. Це знаменувало спад літнього сонця. І хоч попереду ще найспекотніші дні у році, однак сонце уже повертає на зиму.

Давній язичницький звичай, який зберігся і донині, перестрибувати через багаття. Вогонь мав бути «живим». Добували його старші люди, тручи поліном до поліна; рідше використовували кресала.. Потім, коли багаття трохи згасало, естафету від старших брала молодь, перестрибувала через нього. (Старші тільки осторонь спостерігали за цими дійствами). Робили таке закохані парубки і дівчата, парами взявшись за руки. Якщо, перестрибуючи через вогонь, відпустили руки – шлюбу не буде. Вважали, що такий вогонь очищає людину. Тому через нього переносили старших важко недужих людей, навіть перекидали (але вельми акуратно) дітей. Утім, це інколи закінчувалося кепсько, бувало, що й трагічно – і молодь, і діти падали у вагонь чи на жар від дров, отримували каліцтва, несумісні з життм опіки.

Деякі відчайдухи ходили ще по гарячрму попелу босоніж, були упевнені, що після такого ритуалу стануть щасливими, здобудуть омріяне багатство, віднайдуть скарби...

...І тільки вранці, коли попіл охолоне, його збирали, розсипали по грядках, щоб ті «добре родили». До речі, купальське багаття не гасили. Воно само мало дотліти.

Як продовження теми купальського вогнища. Дівчата пускали по воді щойно сплетені з трав і квітів віноим довше свічка горить – тим швидше вийде дівчина заміж. Прикро, коли вона відразу погасла. Бо, за марними віруваннями, дівчина невдовзі може померти. Дівчат, які боялися перестрибнути через вогонь і пускати по водоймі вінок із запелоню свічкою, вважали... відьмами (відьмочками).

Давні легенди стверджують: квітка папороті, яка зацвітає на мить і лише у ніч на Купала, перед тим спалахує вогником.

Народні прикмети:

-Вогонь високо піднімається у небо – на суху погоду.

-Багаття лель-ледь горить, хоч і покладено сухі дрова і хмиз – на дощ.

-Дим від багаття стелиться по землі – бути дощу.

Тарас ЛЕХМАН

Копати криницю, зазвичай, починали 22 червня, коли минула найкоротша ніч у році. А до того займалися пошуком джерела води. Воно мало бути чистим і глибоким (10-40 м), бо тоді й вода буде якісною.

Багатовікова народна практика, досвід поколінь зберегли чимало прикмет, де шукати місце під майбутню криницю. Виявилося, що не завжди доречним було копати її біля хати (для зручності). Отож:

-Де над землею звисає хмара мошкари – там є джерело води.

-У теплу літню ніч ставили перекинутий вверх дном глечик, макітру або сковорідку. Якщо назбиралося вдосталь вологи, роси, тоді тут можна копати криницю.

-Місце джерела підкажуть вологолюбні рослини – кропива, хвощ польовий, осока, щавель, що росте у полі, на лузі, очерет... Насамперед – верба.

-Тварини в пошуках прохолоди риють землю там, де підземні води розташувалися близько до поверхні.

-Можна також поспостерігати за ранковими туманами. Вони утворюються внаслідок підвищеної вологи, що випаровується.

-Поблизу западин ймовірність джерела вища.

-Підвішували на нитці вербову галузку і тримали її низько над землею. Добра ознака, коли вона крутиться-вертиться.

У таке важко повірити, але в друкованих етнографічних джерелах занотовані й такі випадки, коли до пошуку джерела залучали незрячих людей.

Попри те, що деякі з таких пошукових засобів не вважаються науковими, все ж люди ними користуються.

Слід знати:

-Чим глибша криниця –тим чистіша вода у ній.

-Чим більше береш з криниці води – тим більше вона очищується.

Тому ніколи й нікому не пошкудуйте води зі своєї криниці!

Тарас ЛЕХМАН