7 січня, наступного дня після свята Богоявлення Господнього, відзначаємо Собор Івана Хрестителя, або, за народною традицією, Посвятки. Іван забирає і ховає усі різдвяні свята до наступної зими.

...Гоподар, вставши вранці, брав у руки той хліб-сіль, що лежав на покуті ще від Різдвяного вечора, ніс у стайню, ломав на шматки і роздавав худобі, як останні різдвяні дари, щоб та «плідною була, давала багато молока».

Від Різдва до Івана жінки ховали  свої починки (прядива) у скриню, аби «лихий ниток не плутав». І тільки на Івана вони діставали зі сховок свої кужелі, але до роботи ще не бралися.

Спочатку молодиці йшли до корчми, збиралися по родинних лініях або по сусідству, частувалися, співали веселих пісень та примовляли:

-Тільки й притики, що починки превеликі.

-Після Івана не вдавай з себе пана.

-Час братися до праці, як Іван забрав свята на плечі і поніс їх до Риму, а принесе аж на наступну зиму.

-Прийшов Іван – минув Йордан.

Справляли Посвятки і в сімейному колі, або запрошували гостей чи ходили в гості на погостини. Їли страви (насамперед ковбасу, шинку), які залишилися після Різдвяних свят. Носили гостинці старим самотнім людям, убогим, сиротам...

Тарас ЛЕХМАН

5 січня – Надвечір’я Богоявлення, а 6 січня – Хрещення Господа нашого Ісуса Христа, Богоявлення Господнє. Ці свята нероздільно поєднані. Їх узагальнено називають Водохрещем, Йорданом, бо Іван Предтеча хрестив Ісуса саме в річці Йордан. У церквах здійснюється два водосвяття – мале (у Надвечір’я) і велике (на Богоявлення). Свяченою водою окроплюють усіх і все, навіть домашніх тварин, птицю, пасіку, адже вона набуває чудодійної сили, принесе гаразди.

Напередодні Богоявлення святкується Голодна кутя, або другий Святий вечір. Увесь день віруючі постять, нічого не їдять. Але це не стосується дітей, хворих, вагітних жінок. Спочатку окроплюють хату й присадиби свяченою водою, малюють крейдою хрестики на дверях і аж з першою зорею сідають вечеряти. На вечерю подають пісні страви – смажену рибу, вареники з капустою, голубці з картоплею, гречані млинці на олії... Неодмінно дванадцять. Також мають бути кутя та узвар.

Після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху хлібину, щоб «хліб добре родився». Залишки куті дають курям, щоб «добре неслися». Опісля виносять з хати дідуха і спалюють його на грядці для «плодоріддя землі».

Наступного дня біля церкви знову святять воду. Після освячення води всі повертаються до своїх домівок. Ще до того, як господиня подасть на стіл святкові страви, обряд окроплення повторюється. Але перед трапезою кожен з домочадців п’є по три ковтки свяченої води.

Тарас ЛЕХМАН

-З січня починаємо новий відлік часу на рік.

-Січень – місяць свят і розваг.

-Січень холодний, але святами зігріє.

-Грудень Старий рік забрав, а січень Новий привів.

-У січні після свят завжди знайдеться робота.

-У січні січе, у лютому замітає.

-Від Нового року до Йордану морози – січень і далі буде холодним.

-У січні сонце ясне, але холодне, теплом не зігріє.

-Сонячний день і міцний мороз – похолодання далі триватимуть.

-Сонячна днина, але мороз припікає.

-У січні снігу по коліна – влітку трави по пояс, а з хлібного колоска буде жменя зерна.

-Зима озимину заморозить – весна не оживить.

-У січні сніг лопатою зі стежки відкидати – влітку вдосталь хліба нажати.

-Що взимку намело – стільки хліба влітку прибуло.

-Січень на білому коні (багато снігу) – до врожаю.

-Добре, коли січень багатий на сніг.

-Не плач, коли у січні багато снігу, бо влітку радітимеш хлібу.

-У січні запрягаєш коней у сани, тоді влітку запрягатимеш у воза, щоби хліб з поля привезти.

-Сніг у січні – не перешкода, бо буде що покласти на воза.

-Після січневої снігової крупи настає нетривале потепління.

Зібрав Тарас ЛЕХМАН

На свято Меланії (Меланки) дівчата ходять щедрувати. (Так само у Надвечір’я Богоявлення). Парубки тим часом ходять з Меланчиним вертепом, «водять Козу». Розважають усіх. Добре, що ці давні традиції збереглися.

Повсюди готують багату вечерю з дванадцяти страв. Неодмінно має бути кутя з медом, вершковим маслом і волоськими горіхами.

Наступного дня, як тільки починає світати, та ще й до початку Богослужіння у церкві, хлопчики ідуть посівати. Зерно беруть у рукавицю або торбинку. Бо в кишені кладуть гроші, зароблені за посівання та віншування. Спочатку ідуть до хрещених батьків, близьких родичів та свояків, а потім до сусідів. Коли посівальник зайде в хату, то сіє зерном жита, пшениці, ячменю... і вітає з Новим роком, Василем, бажає здоров’я всій родині, щастя, прибутку.

Перший посівальник на Новий рік – то і є перший «полазник», який приносить до хати щастя. За народними віруваннями, дівчата щастя не приносять, а тільки хлопці. Тому дівчатам посівати не годиться. Зрештою, хлопчик – це образ Нового року.

Вважали, що на Новий рік не годиться пити поодній чарці, а все по дві, щоб «старі довго жили в парі, а молоді пару собі знайшли». Так примовляли за новорічним столом, коли приймали гостей. Пили, але не впивалися!

У народі кажуть:

-Якщо Новорічна ніч тиха та ясна – буде щасливи рік не тільки для людей, а й для худоби.

-Якщо сонце весело зійде – весь рік буде щасливий, добре вродить садовина.

-Рясний іній на деревах і кущах – врожай на збіжжя.

-Меланка Старий рік забрала, а Василь привів Новий.

Тарас ЛЕХМАН