Останні новини
14 серпня 2022
14 серпня 2022

СІРОМАНЦІ

 

За вовками я спостерігав лише у звіринці. Зморені постійними переїздами, пригнічені неволею, ці звірі стали на самих себе не схожі. Тим паче у клітці, та ще й з додатковою огорожею, вони не становлять для відвідувачів небезпеки. Все ж погляд у них агресивний, злісний. Навіть досвідчені доглядачі поводяться з ними обережно.

У природі зустрічатися з вовками мені, на щастя, не доводилося, бо тоді, мабуть, я б уже не писав цих рядків. Проте, як стверджують деякі очевидці, їхня поведінка у природі інколи може бути дивною, неочікуваною. Налякати налякають людину, наженуть страху і... залишать у спокої. У цьому особисто переконався мій приятель з Червонограда Віктор СІНЬКОВСЬКИЙ (йому 82 роки). Відтак - розповів дві неймовірні історії. Переповідаю:

* * *

Родом я з Одещини, з мальовничого степового села. Не скажу, що їх було багато, але наприкінці 50-тих - початку 60-тих років вовки у нас таки водилися. Від сірих лісових вовків степових різнить колір шерсті, який нагадує глину. Природа вдало замаскувала хижаків під грунт, чим допомагає їм у полюванні. Селяться вони у високих густих чагарниках, майже непрохідних. Адже ліси, лісосмуги у степах не ростуть, принаймні, зрідка їх побачиш.

Парубком я працював у рідному селі завідувачем клубом, малював декорації до вистав, афіші.., грав на гармошці.

Пізньої осені у сусідньому селі (а це 6-7 кілометрів від мого) відбувався районний семінар учасників художньої самодіяльності. Запросили і мене. Довелося й пішки, бо транспорт не курсував. Засиділися до пізньої години. Додому поверталися удвох у Галиною, неперевершеною співачкою нашого села. Йшли пішки при місяці. Під ногами поскрипував перший сніг, який ледь-ледь притрусив руду землю. За теплими розмовами холодний степовий вітер нам не дошкуляв.

Враз відчув, що хтось пильно дивиться нам у спини, тихцем ступає слідом. Добре, що Галя цього не відчула. Оглянувся, а це - вовк, метрів за десять від нас. Виліз з чагарників, що поросли вздовж степової дороги. Злякатися я, звісно, злякався, але зосередився і намагався не виявити свого страху. Головне, щоб Галя не обернулася і не зойкнула з переляку. Тоді наслідки - непередбачувані.

Що діяти?.. Звір може бути не один, адже вовки полюють зграями. Хтось з його братів, напевне, у засідці сидить. Та й з одним вовком не впораюся. А до села ще половина дороги.

Раптом мене осяйнула рятівна думка. Власне, згадав з розповідей старших, що вовки бояться вогню, особливо, коли він зненацька спалахнув у темряві. Я витягнув з кишені запальничку (мав гріх бавитися цигарками). Запалив її. Вихопилося полум'я. (Радянські запальнички видавали полум'я, як газозварювальний    апарат, тільки носа встигай забрати, щоб не підсмалити). Вовк завмер. Я ще раз запалив. Від неприємного здивування звірисько втік у чагарники.

Наздогнав Галю, яка вже відійшла кілька кроків від мене, ні про що не здогадуючись, і тільки у селі розповів їй про вовка...

* * *

Другий випадок також не менш кумедний, хоча було не до сміху...

Вечоріло. Їду на велосипеді степовою дорогою до рідного села. Радісно на душі. Щось насвистую під вуса, наспівую веселих пісень. Аж бачу: поряд зі мною біжить пес-здоровань. Спочатку подумав, що заблукав, господаря шукає. Придивився пильніше. Та тож вовчисько! Тисну щосили на педалі, а той не відстає, наче хоче побавитися зі мною у котика і мишки. Тільки мишкою, звісно, буду я.

Через 3-4 хвилини гонитви вовк зупинився. Я ж швидкості не збавляв. Однак через якусь мить вовк знову мене наздогнав. Біжить поруч, наче вірний пес Дружок. Спробуй збагни, що у вовка на умі?..

Ось уже рідне село бачу. Втім, кого кликати на допомогу, кого гукати?..

Зачувши гавкіт собак, вовк заціпенів. Потім «потупцював» на місці, розвернувся на всі 180 і подався у степ.

Не пам'ятаю, як добрався до хати, але довго оговтувався від такої несподіваної зустрічі...

Записав Тарас ЛЕХМАН

 

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.