Останні новини

(Штрихи до біографії Івана Крип'якевича)

Один з найвидатніших істориків України, чиї праці не втратили свого значення, цінності й тепер, навіть залишаються актуальними, Іван Крип'якевич, прожив довге і складне життя. Він народився 25 червня 1886 року у Львові в сім'ї вченого-богослова, теолога Петра Крип'якевича, який був греко-католиком. Але першою “дитячою” пропискою майбутнього історика став не Львів, а Холмщина. Однак невдовзі після народження сина батьки Івана Крип'якевича через нещадні утиски російським царизмом українців, Греко-Католицької Церкви змушені були переїхати з Холмщини до Галичини.

Закінчивши гімназію, у 1904 році Іван Крип'якевич вступив на філософський факультет Львівського університету, де мав велике щастя стати учнем “батька української історії” Михайла Грушевського. Той відразу запримітив талановитого юнака і залучив до праці у Науковому Товаристві ім. Шевченка (НТШ). Про таке можна було тільки мріяти! Під керівництвом вельми вимогливого до своїх учнів Михайла Грушевського Іван Крип'якевич ще у студентські роки досяг значних успіхів у дослідженні української історії, чимало сил і праці віддавав громадській роботі.

До 1991 року історію України нещадно фальсифікувала компартійно-радянська ідеологія (все узгоджувалося з керівництвом з Москви), як і згодом до 2013-2014 років (Революції Гідності). Її спотворювали, перекручували усі окупанти наших земель, вороги, що проживали в Україні і за її межами. І зараз дехто намагається це робити. Роки сучасної незалежності ще не стали, на жаль, періодом утвердження українства на нашій землі, а тому не всі історичні події патріотичного змісту правдиво висвітлюють і в наш час. І тепер українська нація змушена утверджуватися в боротьбі з російським агресором, який анексував Крим, розпочав бойові дії на Сході України, веде підривну діяльність, гібридну війну на всіх фронтах, створюючи міф, що українська нація, як така, взагалі не існувала і не існує. Мовляв, малороси, бунтівні бандерівці (тільки Степан Бандера народився аж у 1909 році), задурманені західною пропагандою безголові люди.., та й тільки.

Хто ми є на цій землі? Чиї сини? Чиїх батьків ми діти? Які і чиї інтереси захищаємо сьогодні? Відповідь мусить бути абсолютно прямою і чесною, ми — сини України, ми діти пращурів, що жили на цій землі десятки тисяч років і тому ми маємо захищати власні, українські інтереси.

 

У новочасній літературі, як і в минулому, з'являється чимало легенд, переказів апокрифічного характеру, морально-богословських притч, які стають народними. Хоча, безперечно, вони мають яскраво виражене авторство, навіть, якщо ми й не знаємо імені письменника. Втім, погодьтесь, джерела для написання такого твору він черпав з народних уст. Ось притча про трьох приятелів людини, яка помирає.

... Був чоловік, який мав трьох приятелів: гроші, жінку і добрі діла.

Помираючи, він прощається з ними і каже до грошей:

- Бувайте здорові, бо я помираю!

А вони до нього:

- Прощавай, приятелю! Коли ти помреш, ми запалимо свічку за упокій твоєї душі.

Жінка при прощанні обіцяє провести його в останню путь на цвинтар.

Підходить третій приятель — його добрі діла.

- Прощавайте! - каже вмираючий.

Ті відповідають:

- Ні, не прощавайте, і навіть не до побачення, бо ми не розлучаємося з тобою. Доки ти живеш — ми з тобою; а по твоїй смерті ми будемо разом з тобою до Вічності.

Чоловік помер. Гроші запалили свічку, жінка провела його в останню путь на цвинтар, а добрі діла пішли з ним на Божий Суд.

Отож, творімо добрі діла!

 

Сьогодні кожен українець знає пісню “Гей, пливе кача по Тисині”, оскільки вона стала широко відомою в Україні під час Революції Гідності (2014 р.). Її вважають неофіційним гімном-реквіємом за Небесною сотнею, а тепер ще й за бійцями — учасниками АТО, нашими Героями, які поклали свої голови на полі брані, захищаючи від ворога рідну землю.

Цю пісню вважають народною лемківською; за іншими джерелами — закарпатською. Не дивно, бо свої версії мелодії є в декількох краях. Звісно, композитор-пісняр з народу був! Тільки хто він?.. А от щодо тексту, то, виявляється, вона має літературне походження. Його автором є Василь Гренджа-Донський — поет, прозаїк, драматург, громадсько-політичний і культурний діяч, один з натхненників створення Карпатської України, редактор щоденної газети “Нова свобода” та співредактор журналу “Русинь”.

(Фрагмент української історії)

Прикро, але дехто з наших сучасників і тепер жаліє за розпадом Радянського Союзу, бідкається, що Україна вперто втікає (у політичному сенсі) від Росії до Європи, прагне вступу у НАТО. Є такі... Особливо серед представників колишньої комуністичної партноменклатури чи тих, хто нажився біля “радянського корита”, відвертих запроданців, що на шматок гнилої ковбаси і червоний прапор (на додачу до неї) проміняли рідну матір. З огляду на таке цікаво дізнатися: а як більшовикам взагалі вдалося сформувати радянський уряд в Україні, чи був він легітимним?..

Сила більшовизму полягала зовсім не в марксистській (а згодом — марксистсько-ленінській) ідеології, як запевняли нас навіть у 90-х роках XX століття. Ще до початку Першої світової війни (1914-1918 рр.) уряд тодішньої Німеччини систематично фінансував діяльність Володимира Леніна-Ульянова і більшовиків, щоб вона була спрямована проти потенційно багатої і сильної суперниці — Російської імперії. Зараз уже відомо, що Німеччина виділили більшовикам близько 1 мільярда марок. (Колосальна сума, як на той час!). Так, справді, у ході лютневої революції і жовтневого перевороту 1917 року Російська царська імперія розпалася, але утворилася нова імперія — російсько-більшовицька, яка отримала назву СРСР, що, вважайте, одне і те ж. Бо імперія є імперією! Їй всього замало! І хоч у 1991 році розпався Радянський Союз, але сучасна політика Росії тільки підтверджує її амбітні імперські плани. Німеччині, яка була далеко не святою у своїй політиці, якій довелося пережити багато катаклізмів, тепер знову змушена протистояти Росії.

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.