Останні новини

Переконаний, що ворони - одні з найкмітливіших у царстві пернатих. На які хитрощі вони тільки не здатні! А нещодавно став свідком вельми цікавої пташиної пригоди...

На дні ріки заліг великий шпилястий камінь. Його «чубчик» ледь-ледь піднімається над водоймою. Якщо сильніше дмухне вітерець, накотиться вища хвиля - камінь увесь опиняється під водою. Це запримітила сіра ворона, що сиділа на березі, тож вирішила влаштувати собі купіль.

Вона перелетіла з берега на «чубчик» каменя, зручно вмостилася і стала терпеливо очікувати приливу більшої хвилі. Чекати довелося недовго. Ось хвиля вже й котиться на птаху. Ворона розпростерла крила, наче хотіла обійняти хвилю, і вода накрила її. Так чинила кілька разів поспіль, стріпуючи з себе краплини води і задоволено каркаючи. Потім обернулася задом до хвилі. Тепер і спинку помила. При цьому чіпко трималася за камінь.

Прийнявши таку ванну, ворона перелетіла на вербову гілку, що повисла над рікою. Після купелі корисно погрітися на сонці.

Інша сіра ворона, але ще молода, недосвідчена, та й розмірами менша, спостерігала з берега, як купається її подруга. Вирішала й сама скупатися. Але купіль не вдався. Тільки вона сіла на «чубчик» каменя, як хвиля скинула її у ріку.

Невдаха невдоволено закаркала, щосили забила крилами і, наче водоплавний птах (такого я ще не бачив!), стрімко злетіла з поверхні ріки та й сіла на вербу, поряд зі своєю подругою, заздрісно дивилася на неї, струшуючи з себе крапельки води...

Кумедно виглядала: мокра курка, а не ворона...

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

м. Львів

(Жарт)

Фредерік був великим мрійником і дуже хотів мати багато грошей, які б дісталися йому просто так. Щоб досягти бажаного, він вирішив прочитати книжку з ентимемами (принаймні, так йому порадили), сподіваючись знайти в ній хоч якусь підказку дармового заробітку. У книжці недолугий Фредерік справді знайшов багато цікавих прикладів, цитат, а за кредо обрав таку фразу: «Крадіжка є злочином, шахрайство не є крадіжкою, отже, шахрайство не є злочином».

На думку відразу спала «геніальна», як здавалося для нього, ідея. Він став продавати екскурсійні путівки, щоправда, фальшиві, «липові». Довірливі особи перераховували йому чимало грошей, але омріяних Лондона, Будапешта, Відня, Стокгольма так і не побачили.

Та одного разу Фредерік потрапив до рук поліції, опинився на допиті у комісара Джонса.

Досвідчений комісар сидить навпроти Фредеріка, потягує люльку і запитує:

- Навіщо ти так скоїв, юначе, чому зайнявся шахрайством?..

- Але ж шахрайство не є злочином, - відповідає схвильований Фредерік.

- Як це так, щоб шахрайство не було злочином?!.

- Про це свідчать ентимеми.

- Ентимеми?.. Ти верзеш нісенітниці, юначе...

Фредерік пояснює комісару Джонсу, що таке ентимеми,  але комісар не може зрозуміти цього і просить ще і ще навести якісь приклади. Фредерік погоджується:

- Старі люди помирають. А ви, комісаре, вже не є молодим. Отож, вам час помирати...

Збентежений та розлючений комісар не знає, що робити з хлопцем. Від хвилювання і здивування потягнувся до пляшки з холодною водою, відкоркував, налив води у склянку і залпом спорожнив. Потім, трохи оговтавшись, відправив юнака замість в'язниці до психіатричної клініки.

Там ентимеми Фредеріку не допомогли. Він знову опинився у комісара Джонса...

Отож, не будь мрійником, а будь реалістом, не шукай легких грошей через шахрайство, щоб не опинитися в такій ситуації, як Фредерік.

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

м. Львів

 

(Майже притча)

Викладач з основ творчості прочитав студентам-журналістам фрагмент художнього тексту, у якому йшлося про таке:

- Молода, знатного роду дама, але сталося, що збанкрутіла, позичила у лихваря чималу суму грошей. Не так вже й важливо, що вона залишила під заставу. Повернути борг вчасно не змогла. Тож прийшла до лихваря з проханням, аби той хоч трохи відтермінував дату сплати боргу, адже вона, гречна дама, неодмінно поверне. Він погодився, однак за умови, коли дама зголоситься з ним на таке парі: лихвар покладе у торбинку два камені - білий і чорний; якщо дама витягне білий камінь, то лихвар прощає їй борг, а якщо чорний, то також прощає їй борг, але та стає його дружиною.

Дама погодилася, хоча й підгледіла, як закоханий до безтями у неї лихвар зумисне поклав у торбинку два чорні камені.

- Яку б логічну розв'язку ви знайшли цій історії? - запитав студентів викладач і наголосив, - Поміркуйте добре!

Студенти в аудиторії замислились, стали чухати потилиці, перешіптуватись... Та один з них випалив:

- Дама, не вагаючись, опустила руку у торбинку, витягнула один з чорних каменів (та й вибору не було) і застерегла лихваря: «Відтепер і до останку свого життя будеш мучитись зі мною!..»

Підслухав і записав

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

м. Львів

7 жовтня — свято Теклі, яка була однією з найбільш пошановуваних жінок у ранні віки християнства.

Дослідники історії церкви вважають, що Текля - язичниця, навернулася до Христової віри під впливом проповіді Святого апостола Павла. Прийнявши хрещення, посвятила решту свого життя Господу Богу, перенесла тортури, знущання. Прожила вона 90 років, усамітнившись у горах Селевкії.

У народі кажуть:

- Після Теклі день зменшується не гусячими, а кінськими кроками.

У другій половині XIX століття активним учасником музичного життя Львова був Кароль Мікулі.

Він народився 20 листопада 1821 року у Чернівцях. Помер 21 травня 1897 року у Львові. Піаніст, композитор, музичний фольклорист. За походженням - вірменин. Музичну освіту здобував у Парижі. Навчався у Ф. Шопена.

1848-1852 років виступав як піаніст у країнах Європи, побував з концертами у Києві.

Протягом трьох десятиліть очолював музичне життя Львова. У 1858-1857 роках Кароль Мікулі - директор музичної школи (згодом - консерваторії) Галицького музичного товариства, диригент його оркестру та хорів.

З 1887 року утримував власну школу музичного мистецтва.

Кароль Мікулі - автор фортепіанних п'єс, творів для скрипки і кларнета, хорів, пісень, обробок для фортепіано «48-ми румунських національних арій», збірок українського, польського, молдавського музичного фольклору. Видав працю «Монографія про канон». Був редактором першого повного зібрання творів Ф. Шопена.

Ігор ЗАПІСОЦЬКИЙ, Тарас ЛЕХМАН

«Родимий краю». Ця пісня колись була народним гімном Сокальщини, Прибужжя. І знали її не тільки у цьому краї. Втім, мало хто здогадувався, що її автор - греко-католицький священик Віктор Григорович Матюк.

Він народився у с. Тудорковичі (тепер - Федорівці) 18 листопада 1852 року, помер 8 квітня 1912 року у с. Карів, де і похований. Український композитор, теоретик музики.

1879 року закінчив Львівську духовну семінарію. Був сільським священиком. Основи теорії музики вивчав у П. Бжанського, брав уроки у композиторів і диригентів І. Гуневича та І. Лаврівського.

У творчій спадщині Віктора Матюка кантата «Гамалія», музика до мелодрам «Капрал Тимко» і «Наші поселенці» (обидві написані 1897 року(, а також до драми Івана Франка «Три князі на один престіл».

1884 року Віктор Матюк видав збірку «Боян», а 1886 року - «Руський співаник для шкіл народних». 1906 року - «Короткий начерк з гармонії і композиції».

Йому належать солоспіви «Веснівка», «Із сльозою в оці відійду», «Родимий краю».

Ігор ЗАПІСОЦЬКИЙ, Тарас ЛЕХМАН

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.