Грім сонце навпіл розколов
під шум дерев, на поверх нижче,
гаряча суміш залягла
на рукотворне кимось днище.
Стілець. Актриса різних жанрів
давно забула про театр,
сама з собою розмовляє.
Без пошепки. Ні звуку у її кімнаті.
Падіння викликало бурю,
ніч одягла вечірнє плаття.
Театр паростка пускає
із неповторного багаття.
Остання роль її чекає -
дзвінок тій самій блискавиці,
у мандри ночі вирушає
проміння сонця із криниці.
Актрисо! Поверни нам сонце
Руками! Розумом! До неба!
Театру вічно не страждати,
Театру більшого не треба.