Останні новини

Справа популяризації української культури в Українській державі — це річ природня, благородна і вдячна, та ще й конче потрібна з огляду на її драматичну долю, наполегливі спроби ворогів витіснити її з власної, Богом дарованої землі. Популяризувати багаті духовні надбання минулого й прагне НОВИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПОРТАЛ.

З погляду сьогодення особливо виразно розкривається доленосна роль вітчизняної культури. Саме вона вберегла український етнос від знищення у тривалий період бездержавності. Національна культура була єдиним притулком українства у той час, коли майже всі інші ділянки суспільно-громадського й політичного життя були дощенту зденаціоналізовані на догоду різноманітним колонізаторам.

Культура ніколи не існує в минулому часі. Усі її прояви завжди актуальні саме у даний період, незважаючи на час свого фізичного виникнення. У культурі органічно закладена сув'язь епох і поколінь, минуле присутнє в сучасному, сучасне закладене в минулому.

У часи лихоліття й занепаду життєдайні глибини культури, насичені мудрістю багатьох поколінь, дозволяють знайти розв'язання складних проблем і убезпечують від хибних кроків.

Українська культура покликана сповнювати цю місію і далі. Духовне оздоровлення нації - єдино можливе підгрунтя для економічного розвитку України, її політичної стабільності й соціального облаштування. Альтернативи цьому нема!

 

Українські січові стрільці показали себе однією з найдисциплінованіших частин австрійської армії у роки Першої світової війни. Та, насамперед, вони воювали за Україну!

У 1915-1916 роках УСС виявили зразковий героїзм у битвах із російськими частинами на горі Маківці в Карпатах, під Галичем та Бережанами, під час Брусилівського прориву. Хоча легіон УСС налічував 2,5 тисячі стрільців, але станом на осінь 1918 року через їхні лави пройшло понад 9 тисяч осіб. Січові стрільці не лише воювали, а й проводили просвітницьку роботу з населенням України та захищали його від свавілля влади. Згодом УСС стали основою Української Галицької Армії і боронили ЗУНР під час польсько-української війни 1918-1919 років.

Окремою сторінкою січового руху стала боротьба в складі армії Української Народної Республіки. Протягом 1917-1918 років у Києві було сформовано курінь Січових стрільців під командуванням Євгена Коновальця. Командування та особовий склад куреня відзначалося військовим професіоналізмом, високим рівнем дисципліни, політичною стійкістю та вірністю принципам.

Значення Січового стрілецтва в історії створення армії нашої держави важко переоцінити. Адже цей підрозділ був дійсно унікальним. Створення УСС стало першою спробою організувати сучасну українську національну армію, яка могла б захищати інтереси українців і звільнити їх від іноземного панування.

Сто років тому саме зусиллями цих добровольчих підрозділів відбулося відновлення нашої держави у вигляді УНР та ЗУНР.

Золота скіфська пектораль, виявлена на теренах України, є власністю нашої держави. Однак цей безцінний скарб, археологічна знахідка XX століття могла опинитися в Росії... На щастя, так не сталося. А що цьому завадило?..

14 квітня 1971 року два позаштатних співробітників Інституту археології Академії наук УРСР Борис Мозолевський та Олександр Загребельний прибули з Києва до Орджонікідзе Дніпропетровської області. Два місяці вони безрезультатно працювали над розкопками кургану Товста Могила. Аж поки 21 червня не знайшли там шедевр світового мистецтва. У кургані археологи розкопали два поховання - скіфської цариці і скіфського царя. Всього було знайдено майже 600 золотих прикрас. Але головна сенсація - пектораль.

Нагрудна прикраса скіфського царя (її виготовлення датується IV століттям до н.е.) важить 1 кг 148 г чистого золота найвищої проби і має 30,6 см у діаметрі. Знахідка стала світовою сенсацією і одним з культурних символів України.

Хоча якби вона була знайдена десятьма роками раніше, то, швидше за все, сьогодні б українською не вважалася. Якби не постанова 1963 року про створення так званої Золотої комори, яка зобов'язувала організовувати збір, зберігання і виявлення всіх золотих виробів, виявлених археологами на місцях їх знахідок. Отож пектораль могла б виставлятися у Москві чи Ленінграді. Хоча вже тоді вони чимало забрали в України і привласнили.

Та сьогодні золота пектораль зберігається у Музеї історичних коштовностей в Україні.

Східні слов'яни, на думку деяких вчених, у VII столітті до н.е. входили до скіфського союзу племен на становищі скіфів-хліборобів, що займали правий берег Дніпра. Їх називали венедами, склавінами.

За писемними джерелами знаємо також про існування на поріччі між Дніпром і Нижнім Дніпром могутнього об'єднання слов'янських племен під йменням антів, яке досягло значного ступеня матеріального і духовного розвитку (за багатьма ознаками - у сфері Черняхівської культури) і вело вперту боротьбу у IV столітті з готами, а в VI-VII - з Візантією, колонізувавши Балкани і полегшивши таким чином масове переселення слов'ян та півострів у ті ж сторіччя.

Для візантійців анти і слов'яни - поняття тотожні. І чи не з тих часів походять численні українсько-сербохорватські спільності в топоніміці (географічних назвах), в назвах ужиткових знарядь праці, у назвах місяців, оскільки у пізніші часи жителі  південноукраїнських степів зі слов'янами Балкан умов для такого інтенсивного спілкування не мали.

Звідси й припущення: скіфи та анти - наші предки, предки українців.

Найвизначніша пам'ятка української церковної архітектури - Собор Святої Софії у Києві, збудований у 1017-1037 роках князем Ярославом Мудрим.

Це - хрестовокупольний п'ятинавний храм. У східній частині містився вівтар. Північний, західний та південний боки споруди оточували два ряди відкритих назовні галерей. Святиню прикрашали 13 золотих бань. Із західної сторони до собору прибудували дві вежі, в яких містилися гвинтові сходи, що вели на церковні хори.

У розбудові й оздобленні Софії Київської візантійські архітектурні традиції  були поєднані з певними елементами національних будівельних звичаїв.

Свідок спорудження храму Митрополит Іларіон так висловився про нього: «Церква чудова й славна по всіх довколишніх країнах, іншої такої не знають в усіх північних землях від сходу й до заходу».

За повідомленням літописця, храм було споруджено на місці битви киян з печенігами, після якої ці степовики більше не робили набігів на Київську Русь.

Сучасного вигляду святиня набула у 40-х роках XVII століття, у період, який зветься «другою золотою добою України», тобто у час, коли розгорталася діяльність Митрополита Петра Могили. Першою справою Митрополита було привести церкву Святої Софії у належний стан і освятити її для богослужіння. Він назвав цей храм «єдиною прикрасою православного народу, головною матір'ю усіх православних церков».

У 30-х роках XX століття собор став центром руху за відродження Української Автокефальної Православної Церкви. У храмі виголошував промови Глава відродженої УАПЦ Митрополит Василь Липківський. У 1991 році тут відбулася інтронізація першого українського Патріарха Мстислава.

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.