Свого часу у літературних колах Галичини, та й серед читачів, був популярним вірш Василя Пачовського «Поклін Тобі доземний, Рідний Краю». На щастя, він і тепер входить до виданих антологій.
Поет народився 1878 року в с. Жуличах на Золочівщині, в сім'ї священика. Закінчив Віденський університет, вчителював у гімназіях Станіславова і Львова.
У 1915-1918 роках зголосився до праці в австрійських таборах для українських полонених. У 1920 році доля закинула поета на Карпатську Україну, де вчителював у
Берегові до 1929 року. Згодом повернувся на рідну Галичину, спочатку до Перемишля, потім до Львова, де й помер 1942 року.
Василь Пачовський - один із провідних представників знаної літературної групи «Молода муза». Йому належить поетична збірка «На стоці гір», епічна поема «Золоті ворота» (на жаль, не завершена; у 1937 році вийшла друком її перша частина «Пекло України»), низка драматичних творів - «Сон української ночі», «Сонце руїни», «Сфінкс Європи», «Роман Великий», «Гетьман Мазепа», ряд наукових праць з історії Закарпаття.
Твори цього автора пройняті візією Української незалежності та державності. Зрештою, саме життя поета є зразком служіння рідній землі.
Василь ПАЧОВСЬКИЙ:
«ПОКЛІН ТОБІ ДОЗЕМНИЙ, РІДНИЙ КРАЮ»
Поклін Тобі доземний, Рідний Краю,
Цілую з гір Твій порох і ридаю
З граничних стін!
Цілую кров,у поросі пролиту,
І бачу жертву на хресті прибиту,
І дим з руїн!
Земля Твоя розрізана на чверті,
А нації присуджено суд смерти -
Без моря й гір.
Сини Твої розсипані по світу
В ненависті, без віри, без завіту,
Без ясних зір!
Зробив Ти з мене співака кохання
І злегковажив моє слово зрання -
Як пустоцвіт.
А я творив весь вік слізьми і кров'ю
Тобі завіт для Бога із любов'ю,
Як Бог свій світ!
Не жаль мені, що я не маю хати,
І буду десь під тином умирати -
У чужині.
А діти будуть витягати руки
У ріднім краю поміж чужі дуки -
Весь вік на дні.
А жаль мені, що зрив такий народу
Втопився в крові, мов пішов під воду,
І щез, як шум!
Бо ми кланялись знов чужому Богу
І кликали чужих на перемогу
Братів на глум!
На глум і Бог споверг на нас прокляття
За гріх розвалля храму без каяття
В довічній млі,
І ворогам ми власними кістками
І кров'ю з вічних ран будуєм храми
В твоїй землі!
Підготували Ігор ЗАПІСОЦЬКИЙ, Тарас ЛЕХМАН