Останні новини

 

Це - історія неба чарівна:

Юний Місяць до Зіроньки йшов.

Він є пан, а вона є царівна,

Яких спритний Амур віднайшов.

Немов пісня у ночі лірична,

Та, що Вітер натхненно співав.

Хай вистава ця і драматична,

Та про те, як царівну кохав.

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент Української академії друкарства.

м. Львів

 

(Картинки з життя)

Ця розмова випадково почута в рейсовому автобусі. Сперечалися двоє молодих людей (років по 25-27), як і коли краще садити картоплю, збирати врожай. Стали запевняти один одного, що вони за своє життя вже по тисячу (!) разів садили і копали картоплю. Ледь до лайки не дійшло...

У їхню дискусію втрутився сивочолий дідусь, представився, сказав про свій поважний вік (йому - 84 роки), показав натруджені селянською працею руки:

- Садив і копав я картоплю з десяти років. Намагався це робити нарівні з дорослими, щоб не засміяли, не назвали ледарем. Спочатку допомагав батькам. Потім з дружиною давали собі раду. До праці долучилися діти, згодом онуки. А от тепер у мене вже здали сили, вік не той. Щоправда, трохи допомагаю своїм, особливо правнукам, бо вони, як для мене, то ще малі, дітлахами їх називаю. Та ті радять і потішають: «Дідусю, краще не йдіть на город, відпочиньте, погрійтеся на сонечку. Ми впораємося. Хіба що цікаві історії будете нам розповідати, то тоді ходімо... Так веселіше буде працювати!».

(З фенологічного щоденника)

Так і манить до себе весняний ліс. Нарешті вибрався на кілька годин з дому, аби поблукати лісовими стежками, подихати свіжим повітрям, набратися снаги від спілкування з Природою. Хоча не вельми тепла погода (кінець березня), однак небо чисте, голубе, посміхається сонечко.

Спочатку іду повз поле, вкрите зеленим килимом порослої озимини. В метрах тридцяти вискочив з-під куща заєць і помчав полем, мов ошпарений, злякався мене. Свою білу зимову шубу звірятко вже змінило на сіру, тільки чомусь хвостик залишився білим і вуха (ззаду, від «вушних раковин») також сніжного кольору.

Над полем літають жайворонки, хвилями, вверх-вниз. Але співу їхнього ще не чути. Не настала пора.

Далі доводиться іди ґрунтовою дорогою біля села. Край шляху на високих деревах чотири гнізда лелек. Сидять у них пернаті господарі парами, завмерли, не рухаються. Туляться один до одного, зігріваються від прохолодного вітру. А, може, відпочивають з далекої дороги. Лелеки щойно повернулися з вирію.

У лісі зустрічають мене зграйки шпаків. Сновигають туди-сюди поміж деревами. П'янить аромат соснової хвої, відчутно відпар з землі, яка оговтується від морозів, прокидається від зимового сну, приходить до тями: час дарувати рослинам живильну силу.

На смертному одрі борюся за життя,

Викохую доріженьку до Раю.

Хоч у минуле вже немає вороття,

Я все ж ключі до радості шукаю.

Людмила РЖЕГАК

м. Дніпро

25. 03. 2020 р.

Уже впродовж п'яти років поспіль бібліотека Міжнародної (Малої) академії літератури і журналістики поповнюється колективною збіркою вибраних творів її слухачів. Представляють краще з кращого. Вийшла друком п'ята книга «Рекітське сузір'я» (Львів: МАЛіЖ, 2018. - 392 с.; головний редактор і упорядник, ректор МАЛіЖу Василь Тарчинець).

З кожним роком зростає кількість авторів, сторінковий обсяг видання. Певен, такого цікавого, змістовного, широкотематичного, ошатно виданого суто дитячо-юнацького альманаху в Україні ще не було!

Відкриває його стаття Василя Тарчинця «Від Сузір'я до Сузір'я», де підбито підсумки усіх чотирнадцяти (цього року відбувся 15-тий) міжнародних фестивалів дитячо-юнацької творчості «Рекітське сузір'я» (проходить влітку у мальовничому Закарпатті), на яких юні таланти представляють свою поезію, прозу, видані збірочки, журналістські дописи, публіцистику, малюнки, художні фотографії, авторські пісні, отримують призи, грамоти, нагороди, навіть віднедавна грошові премії. Про роботу МАЛіЖу, його відділень розповідають статті керівників цієї громадської організації, її структурних підрозділів Ангеліни Оборіної, Тетяни Балагури, Ірини Кислої, Ганни Кінаш, Лариси Строїної, Анастасії Шевченко, Людмили Райчук, Світлани Дєлєскє, Катерини Мельничук та ін. МАЛіЖ невпинно розширює діапазон своєї діяльності, «сферу впливу». Тож читача неодмінно зацікавить інформація про відкриття філії Академії в Азербайджані.

Все ж левову частку сторінок відведено дітям - вихованцям МАЛіЖу з Червонограда, Полтави, Міжгір'я, Мукачевого, Ужгорода, Одеси, Слов'янська, Бахмута, Івано-Франківська, Рівного, Києва, Львова, Виноградова... Ось така широка географія! Загалом представлено художні твори, журналістські дописи, малюнки, фотографії майже 300 юних авторів. Звісно, годі назвати всі імена, але, повірте, кожен з них - юних обдарувань заслуговує окремої розмови, уваги та поваги!

Багато хто з вчорашніх маліжан стали професійними журналістами, видали перші (а то й уже не перші) поетичні і прозові збірки, досягли певних вершин у літературній діяльності, відзначені преміями, а тепер діляться набутим досвідом з підростаючим поколінням. Однак добре пам'ятають, що вони родом з МАЛіЖу. Їхні твори також представлені на сторінках альманаху. Авторам-початківцям є чому повчитися.

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

 

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.