Зараз Церква визнає святими чотирьох київських князів - Володимира Великого, княгиню Ольгу, Ярослава Мудрого та Мстислава Хороброго. Діяльність останнього понад 200 років замовчувалася, хоча він був канонізований ще в сиву давнину.

Мало хто з пересічних громадян чув про Мстислава Хороброго лише тому, що він розбив перший наступ на Київ предків московитів.

Андрій Боголюбський зібрав у похід велетенське військо (понад 50 тисяч) з числа суздальців, рязанців та інших племен. Це - чи не найбільше військо, про яке згадують вітчизняні середньовічні літописи. Суздальці оточили Мстислава Хороброго у Вишгороді. Його військо 9 тижнів на мурах і біля міста вело бої з нападниками. Розгром суздальців під Вишгородом стався на початку зими 1173 року. Незабаром у Суздалі Андрія Боголюбського вбили змовники, які постали проти його жорстокості. Церква ж визнала Мстислава Хороброго святим.

І ще цікава деталь: син Мстислава Хороброго - Мстислав Удатний 1216 року в битві на річці Ліпиці розгромив військо Володимиро-Суздальського князівства. Як пише літопис, суздальський князь і його брат Ярослав (майбутній батько Олександра Невського) тікали в спідній білизні, загнавши семеро коней і залишивши на полі бою все військо.

Під ударами князів київської династії Володимиро-Суздальське князівство розпалося.

Заглибимось у сторінки історії України та згадаємо звитягу й славу бійців, які боролися і борються за нашу Святу Матінку Державу. Згадаймо славетні походи козаків, бої Січових Стрільців, воїнів УГА, УПА, дивізії СС «Галичина».

Ми - українці! І більшість з нас завжди готові віддати своє життя за рідну землю. І тепер багато наших воїнів кладуть свої голови у тій жорстокій війні, яка триває на Сході. Серед цих кривавих подій наші бійці відстоюють право української нації жити на своїй землі під мирним небом, у вільній державі. Беруть зброю до рук не з «примусу», а добровільно. Ось у тому й полягає суть націоналізму і патріотизму.

Наших воїнів, добровольців має пам'ятати українська земля, маємо пам'ятати ми. Вони вже ввійшли в історію як Герої. Нехай свічка пам'яті про них ніколи не згасатиме, а вічно горітиме!

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

м. Львів

Ми подорожуємо дорогами Європи, світу, цікавимось тамтешніми музеями (їхніми експонатами), архітектурними спорудами і, на жаль, не звертаємо уваги на те, що є в Україні, зокрема на стародавні храми нашої держави, яким нема аналогів у світі і які перебувають під охороною ЮНЕСКО.

До таких шедеврів належить церква Святого Духа в Рогатині, яка нині є музеєм дерев'яної архітектури і живопису XVI-XIX століть, водночас однією з найдавніших пам'яток галицької школи дерев'яної архітектури.

Хоча науковці вважають найбільш імовірним 1598 рік будівництва церкви, однак у деяких історичних джерелах (документах) згадки про цю святиню датуються ще XII століттям. Можливо, це була інша церква під такою ж назвою.

Згідно з переказами, ще напочатку XVI століття Настя Лісовська, майбутня правителька Османської імперії Роксолана, часто приходила молитися до церкви Святого Духа, де священиком був її батько отець Гаврило Лісовський.

При церкві діяло одне з перших в Україні церковних братств, коштами якого створений унікальний ренесансно-бароковий іконостас, що датується 1650 роком та є одним із трьох найстаріших в Україні, збережених до нашого часу.

20 вересня українські православні християни вшановують преподобного мученика Макарія — архімандрита Овруцького та Канівського, Переяславського чудотворця.

Він народився в Овручі на початку XVII ст. в українській шляхетній родині Токаревських (за іншими джерелами - Торських). Коли йому виповнилася 25 років, постригся у ченці в монастирі Успення Пресвятої Богородиці в Овручі. Невдовзі став ієродияконом й ієромонахом. Деякий час служив ігуменом Куп'янського монастиря біля Пінська. У 1660 р. став архімандритом і настоятелем Овруцького монастиря. На цій посаді пробув понад 12 років.

Коли у 1671 році поляки напали на монастир і зруйнували його, Макарій одержав нове призначення - до Канівського Успенського монастиря. Тут прославився як чудотворець та цілитель. Господь наділив його даром пророцтва. За переказом, він передбачив власну мученицьку смерть.

1678 року турки та татари пішли війною на Україну, знищуючи все навкруги. Коли ввійшли до Канева, то обступили монастир. Однак взяти його змогли лише на третій день. Люди стали втікати, а Макарій вийшов з хрестом у руках та почав благати не оскверняти святині і не вбивати безвинних людей. У відповідь на ці слова вороги схопили його, витягли на площу і піддали тортурам, після його відрубали йому голову.

Мощі архімандрита Макарія спочатку були поховані у Каневі, а потім, 1688 року, перевезені до Переяслава на Полтавщині. Біля них почали відбуватися чудеса.