Останні новини

28 квітня 1943 року було оголошено про створення дивізії СС “Галичина”, яку формували з числа українців. Це вже згодом відбувалися вишколи і перші бої.. Про що тоді міг думати український юнак?..

* * *

...Кожного дня чую постріл за пострілом, вибух за вибухом. На нашій землі лютує смерть. То наволочі-чекісти, «визволителі», яких ніхто не запрошував, то гітлерівці, то знову наступають червоноармійці, чекісти. Мучили і мучать наших людей, гвалтують жінок, убивають немовлят.

Зараз ніч, а я ніяк не можу заснути. Моє серце обливається кров'ю, воно сповнене горем. Аж раптом, що то за голос чую? Він мовить мені: «Захисти людей своїх, батька і матір, братів і сестер, допоможи дивізії в боях. Бог з тобою завжди! Ти тільки вір у це!».

- Якщо я загину, - подумав, - то загину за рідну землю, Матінку-Україну.

Добровольцем подався у дивізію СС «Галичина».

Невдовзі почалися бої. У моїх руках - зброя, а на рукаві - шеврон із зображенням Золотого Лева. Ні, ми не воюємо за ідеологію Гітлера, а боремось за нашу Святу Матінку Україну. Червона армія починає нас обстрілювати. Чуємо крики московитів: «Умрите! Умрите!». Та в наших очах ні краплини страху, обличчя сяють гордістю, ми сміло ідемо в бій, не боїмося смерті.

Ворожа куля влучила мені в ногу. Я не можу піднятись і навіть повзти. Закінчились набої. До мене наближаються вороги. Але ж ще маю у запасі останню гранату. Я знову чую той голос: «Ти знаєш, що робиш!». І я підриваю себе разом з ворогами, які оточили мене. Бачу біле світло, усвідомлюю, що помираю, але так легко-легко на душі. І знову чую цей голос: «Ти загинув з честю, ти здобував волю своєму народу».

...Нащадки відкриють нову сторінку історії, в якій Україна вже буде незалежна. Наші жертви не стануть марними. Земля всіх пам'ятає. Ми увійдемо в історію як Герої, що віддали своє життя за Україну.

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

м. Львів

 

(Розповідь від першої особи)

Ця історія розпочалася із мого захоплення музикою. Ще у дитинстві дуже полюбив скрипку, відвідував школу мистецтв, потім грав у музичному ансамблі, їздив з нам на концерти. Навіть мали чимало шанувальників, фанатів, які запевняли, що своїм виконанням ми даруємо їм радість, насолоду. Але мить одного дня все враз змінила. Через брак коштів мені довелося покинути ансамбль і влаштуватися на будівництво.

Минуло десять років важкої фізичної праці. Я й справді зміг належно забезпечити себе фінансами, щось заощадити на «чорний день», хоча про такий поки що не думаю. Однак протягом цих десяти років жодного разу не зіграв на скрипці. Мій музичний інструмент лежав у футлярі на полиці і припадав пилюкою. Я часто сідав у крісло і просто дивився на скрипку, плакав, боячись доторкнутися її срібних струн, потривожити душу скрипки. Охоплював відчай, що вже ніколи не зможу грати, їздити на гастролі, дарувати людям насолоду від музики.

Та ось до мене несподівано зателефонував керівник ансамблю і запросив на репетицію:

- Досить, «старий», нудьгувати! - сказав він. - Нам бракує скрипаля. Згадай минуле!..

Я вирішив спробувати ще раз. На репетицію полетів на крилах. Не пожалів про цей вчинок. Сам здивувався, але, виявляється, що через десять років не втратив своєї майстерності. Дотик до скрипки враз зняв втому з натруджених рук, десь щезли мозолі, а пальці знову стали гнучкими, чутливими. Моя гра на скрипці була такою, як і раніше, музична пам'ять не підвела.

Невдовзі відбувся концерт, після якого керівник ансамблю підійшов до мене, міцно потиснув руку і похвалив:

- Твій талант не пропав. Музика - твоє покликання!

Це ще раз мене окрилило і додало наснаги. Я зрозумів: не потрібно закопувати у землю те, що дароване тобі Богом, а далі займатися музикою і приносити людям радість.

А фінанси?.. Якось воно буде...

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

м. Львів

 

У нас тут добре. Танки не стріляють.

І не свистить над головами смерть.

А там?.. Байдуже... Хай вже визволяють.

Не хочеться в проблему круговерть.

- Я - українець! - бився в груди учень.

Думками десь літає на Балі.

Він мріє виїхати звідси. «Трутень!» -

Про нього говорили вчителі.

В той час, як там за нас вмирали люди...

Та що там говорити... І тепер...

Ти тут сидів в компанії Іуди

І жарти гнав про пиво й універ.

Анастасія БЕЗПАЛЬКО.

Учениця Червоноградської ЗШ №12,

слухач Міжнародної (Малої) академії літератури і журналістики

Український інститут книги, заснований 2016 року, є державною установою при Міністерстві культури України.

Спочатку виконувачем обов'язків директора установи був обраний Ростислав Семків, а у червні 2017 року в Інституті з'явилася офіційна директорка Тетяна Терен. Вона встигла закласти підвалини його діяльності, підготувати документацію, організувати умови для роботи. Через півроку Тетяна Терен звільнилася. До обрання нового директора обов'язки керівника Інституту виконував Сергій Ясинський, потім - Руслан Мироненко. За результатами нового конкурсу, який відбувся 26 липня 2018 року, перемогу здобула директорка ГО «Форум видавців» Олександра Коваль. Вона почала роботу як виконувач обов'язки директора 10 жовтня 2018 року, а 12 грудня була офіційно призначена на цю посаду.

Покликанням Українського інституту книги є формування книжкової галузі та провадження книговидання в Україні, підтримувати книговидавничу справу, стимулювати перекладацьку діяльність, популяризувати українську літературу за кордоном.

Інститут має шість основних програм: промоція української літератури за кордоном; програма підтримки перекладів; українська книга; цифрова бібліотека; програма промоції читання в Україні; поповнення фондів публічних бібліотек.

Ми можемо захоплюватись особливостями проведення різноманітних заходів Українським інститутом книги. Відбуваються вони і в Україні, і за її межами. А це - «Празький книжковий ярмарок», «Франкфуртський книжковий ярмарок», «Форум видавців», «Креативна Україна», «Схід читає».

Загалом Український інститут книги проводить велику роботу для розвитку книгодрукування та проведення популяризації української книги.

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

Сузір'я Фест. - Львів: Міжнародна (Мала) Академія літератури і журналістики, 2019. - №4-7

Відкриває черговий номер літературно-художнього журналу-газети «Сузір'я Фест» інформація прес-служби  Академії «Радіо МАЛіЖ стартує у радіостудії «Новий Двір». Остання - працює у Червонограді, як проводове радіомовлення. Це дає можливість значно розширити аудиторію радіослухачів. У започаткованій рубриці «Новий Двір + МАЛіЖ» транслюватимуться художні твори юних літераторів з усієї України і з-за кордону. Цю інформацію також продубльовано англійською мовою. Така угода укладена між в.о. редактора радіостудії «Новий Двір» Сергієм Бондаруком і ректором МАЛіЖ, головним редактором «Сузір'я Фест» Василем Тарчинцем. Більше того, в ефірі вже прозвучали перші спільні програми. А сама радіостудія «Новий Двір», до речі, сім років поспіль регулярно пропагує творчість слухачів Червоноградського відділення

(Етюд)

Славний Західний Буг зачаровує своєю красою. У спекотний літній день його води віддають приємною прохолодою. Безперервно накочуються одна на одну хвилі. Якщо довго дивитися на них, то аж в очах рябить. Під водою час від часу блимають «дзеркальця». Це так риби витанцьовують. Піднімаються під саму поверхню, а сонячне проміння відбивається від срібної луски.

Вудки зі собою не брав, адже триває нерест. Рибу ловити заборонено. Закон є закон! Так милуюся ними, отримую насолоду, сидячи на березі.

Але оті «дзеркальця» - добра підказка для чайок. Вони вправні і спритні рибалки, раз по разу ловлять дрібних верховодок. Їм закон про нерест неписаний.

Край берега, де тиха течія, ковзають по воді, наче по льоду, водяні павучки. Вартує їм трохи віддалитися від берега, як відразу потрапляють під «приціл» ластівок-берегівок. Тут їх безліч.

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.