Останні новини
25 березня 2024
24 березня 2024

Є такий вислів: «Не судіть за любов…». Його можна перефразувати: «Не судіть за вірші…». Тож своєю першою збіркою «Україно! Краю солов’їний…»(Червоноград: ТзОВ ВКФ «РІНГ», 2014. – 32 с.) Надія Самсін аж ніяк не прагне претендувати на певну нішу в літературі. Розрахована вона, насамперед, на родинне коло, на «своїх».Тому навіть тираж обмежений. Втім, вірші написані з палким почуттям любові до родини, до України, з глибокими духовними переживаннями. Особливо це стосується творів для дітей і про дітей. Кожна бабуся, мати добирає для своїх внучат, діточок найпестливіші, найтепліші слова, але не кожна вміє їх заримувати, що не скажеш про Надію Самсін.

Проникливі й вірші, присвячені матері, родині. Ось тут постає образ не тільки її рідні, а й всієї Великої Української Родини. Автор наполегливо шукає цікаві порівняння, влучні метафори, інші мовностилістичні засоби. Вдумайтесь: Божа Мати подарувала лілеї, як оберіг. У неї часто зустрічаються слова, які в українській культурі стали символами – калина, пісня, хатина… І навіть часте вживання слова – Бог – не є марним. Бо це – своєрідна молитва. Надія Самсін – ревна християнка, її постійно зустрінеш у церкві Воздвиження Чесного Хреста с. Добрячин, що стала для неї рідною.

4 березня 2014

(До 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка, 1814-1861)

Окремі поезії Тараса Шевченка були відомі в Галичині ще за життя автора, що підтверджують історіографічні джерела. Звісно, передусім мова йде про священиків, учителів, невелику кількість інтелігенції. Адже більшість українського населення Східної Галичини на той час не знали грамоти. Тож про «масовість» Шевченка говорити не доводиться. Однак потугами прогресивної, національно свідомої молоді таки популяризувалася творчість Великого Кобзаря.

Початком розвитку шевченкознавства, хоча тоді такого терміну ще не існувало, та й про життя і діяльність Шевченка в Галичині знали мало, як і про його літературну і малярську спадщину, науковці небезпідставно називають 1862 рік. І не тому, що вже минув рік після смерті Генія українського народу. Зрештою, перші згадки про Тараса Шевченка датуються 1848 роком, коли з 30 серпня по 23 жовтня виходила газета-тижневик «Дневник руський» (тут і далі у найменуваннях зберігаємо особливості тодішнього правопису) за редакцією Івана Вагилевича (1811-1866 рр. життя), соратника Маркіяна Шашкевича. Часопис надрукував кілька дописів про Тараса Шевченка і Кирило-Мефодіївське братство.

Одним з піонерів майбутнього шевченкознавства став перший друкований літературний орган галицьких і буковинських народовців – «Вечерниці» (1862-1863 рр.). Газета, щоправда, редакція намагалася перетворити її на журнал, виходила раз на тиждень. Спочатку редактором і видавцем був Федір Заревич (1835-1879 рр.), опісля відповідальним редактором став Володимир Шашкевич (1839-1885 рр.), син Маркіяна Шашкевича.

Можна стверджувати, що галицький читач по-справжньому ознайомився з поезією Тараса Шевченка завдяки публікаціям саме в цьому часописі. 1862 року редакція вже тоді (!) намагалася визначити роль і місце Тараса Шевченка в українській історії, культурі, літературі.

 (Замість рецензії)

Потрапила мені до рук книжка «Хліб наш насущний: щоденне християнське читання». (Є кілька перевидань, тому не подаю окремого бібліографічного опису). Автори статей - Давид Брентон, Денніс де Гаан, Давид Егнер, Халдон Робінсон, Джоанна Йодер та ін. Цитати з Святого Письма вибрані з перекладу на українську мову Івана Огієнка (митрополита Іларіона).

Духовну вартість цієї книжки щодо методичних порад вивчення Святого Письма, як зробити аналіз власних (читача) вчинків у контексті християнського вчення, тлумачення категорій благочестя, совісті, моралі тощо важко переоцінити. Прочитав її з неабиякою насолодою. Вона є корисною для всіх християн, попри конфесійну приналежність. Написана цікаво, з використанням притч, реальних історія, які траплялися навіть з авторами статей.

Зумисне не вдаюся до написання рецензії, а наведу лише окремі висловлювання-цитати, які я виписував під час читання. У них сказано все! Це, вважаю, мудрі афоризми-повчання:

 

Це - історія неба чарівна:

Юний Місяць до Зіроньки йшов.

Він є пан, а вона є царівна,

Яких спритний Амур віднайшов.

Немов пісня у ночі лірична,

Та, що Вітер натхненно співав.

Хай вистава ця і драматична,

Та про те, як царівну кохав.

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент Української академії друкарства.

м. Львів

 

(Картинки з життя)

Ця розмова випадково почута в рейсовому автобусі. Сперечалися двоє молодих людей (років по 25-27), як і коли краще садити картоплю, збирати врожай. Стали запевняти один одного, що вони за своє життя вже по тисячу (!) разів садили і копали картоплю. Ледь до лайки не дійшло...

У їхню дискусію втрутився сивочолий дідусь, представився, сказав про свій поважний вік (йому - 84 роки), показав натруджені селянською працею руки:

- Садив і копав я картоплю з десяти років. Намагався це робити нарівні з дорослими, щоб не засміяли, не назвали ледарем. Спочатку допомагав батькам. Потім з дружиною давали собі раду. До праці долучилися діти, згодом онуки. А от тепер у мене вже здали сили, вік не той. Щоправда, трохи допомагаю своїм, особливо правнукам, бо вони, як для мене, то ще малі, дітлахами їх називаю. Та ті радять і потішають: «Дідусю, краще не йдіть на город, відпочиньте, погрійтеся на сонечку. Ми впораємося. Хіба що цікаві історії будете нам розповідати, то тоді ходімо... Так веселіше буде працювати!».

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.