Є такий вислів: «Не судіть за любов…». Його можна перефразувати: «Не судіть за вірші…». Тож своєю першою збіркою «Україно! Краю солов’їний…»(Червоноград: ТзОВ ВКФ «РІНГ», 2014. – 32 с.) Надія Самсін аж ніяк не прагне претендувати на певну нішу в літературі. Розрахована вона, насамперед, на родинне коло, на «своїх».Тому навіть тираж обмежений. Втім, вірші написані з палким почуттям любові до родини, до України, з глибокими духовними переживаннями. Особливо це стосується творів для дітей і про дітей. Кожна бабуся, мати добирає для своїх внучат, діточок найпестливіші, найтепліші слова, але не кожна вміє їх заримувати, що не скажеш про Надію Самсін.
Проникливі й вірші, присвячені матері, родині. Ось тут постає образ не тільки її рідні, а й всієї Великої Української Родини. Автор наполегливо шукає цікаві порівняння, влучні метафори, інші мовностилістичні засоби. Вдумайтесь: Божа Мати подарувала лілеї, як оберіг. У неї часто зустрічаються слова, які в українській культурі стали символами – калина, пісня, хатина… І навіть часте вживання слова – Бог – не є марним. Бо це – своєрідна молитва. Надія Самсін – ревна християнка, її постійно зустрінеш у церкві Воздвиження Чесного Хреста с. Добрячин, що стала для неї рідною.