(Картинки з життя)
Ця розмова випадково почута в рейсовому автобусі. Сперечалися двоє молодих людей (років по 25-27), як і коли краще садити картоплю, збирати врожай. Стали запевняти один одного, що вони за своє життя вже по тисячу (!) разів садили і копали картоплю. Ледь до лайки не дійшло...
У їхню дискусію втрутився сивочолий дідусь, представився, сказав про свій поважний вік (йому - 84 роки), показав натруджені селянською працею руки:
- Садив і копав я картоплю з десяти років. Намагався це робити нарівні з дорослими, щоб не засміяли, не назвали ледарем. Спочатку допомагав батькам. Потім з дружиною давали собі раду. До праці долучилися діти, згодом онуки. А от тепер у мене вже здали сили, вік не той. Щоправда, трохи допомагаю своїм, особливо правнукам, бо вони, як для мене, то ще малі, дітлахами їх називаю. Та ті радять і потішають: «Дідусю, краще не йдіть на город, відпочиньте, погрійтеся на сонечку. Ми впораємося. Хіба що цікаві історії будете нам розповідати, то тоді ходімо... Так веселіше буде працювати!».