(Невигадана історія)
Своєї прабабусі Параскевії Васько я, на жаль, як то кажуть,”не застав”. Народився тоді, коли вона вже відійшла у Вічність. Але, здається, таки добре знаю її з фотографій, розповідей дідуся і бабусі (сина і невістки), батьків. Тому повсякчас відчуваю її присутність, молюся за неї. Одна розповідь, почута від мами (тобто внучки моєї прабабусі) мене особливо вразила і запам'яталася.
У роки війни фашистські окупанти вивезли прабабусю, тоді ще зовсім молоду дівчину, з рідного села Реклинець, що на Сокальщині, на примусові роботи у Німеччину. Така доля спіткала багатьох дівчат-українок, зокрема з Галичини. Найперше, що вони брали зі собою у незвідану дорогу, то це ікону чи хрест з розп'яттям, молитовник, Святе Письмо, вишиту сорочку, грудочку землі з-під отчого порога...
Разом з кількома дівчатами-галичанками прабабуся стала найманкою в одного фермера у невеличкому німецькому селі. Доводилася важко працювати у полі, на сінокосі, доглядати за коровами, вівцями. Одна овечка так «заприятелювала» з прабабусею, що ні на крок не відходила від неї. У нашому сімейному альбомі навіть збереглося старе пожовкле від часу фото - дівчина з овечкою.
Втім, господар і його сім'я лояльно ставилися до українських дівчат. Для них виділили у будинку окрему кімнату, дозволили почепити на стіні привезені ікони та розп'яття. (Хоча самі сповідували лютеранство). У великі релігійні свята за східним церковним календарем не змушували їх до праці, мовляв, хай цей час буде відведено для молитви. Так само, коли лютерани відзначали й свої свята.
...Тим часом війна наближалася до завершення. По селу била артилерія союзників, падали авіаційні бомби. Господар зі сім'єю і дівчатами-галичанками сховалися у просторому підвалі будинку, який водночас слугував пивницею. Що не кажіть, але це виявилося надійним бомбосховищем. Кожен молився по-своєму під звуки вибухів. Страшно було... Дві авіабомби потрапили у будинок, однак з людей ніхто не постраждав.
Вибралися з підвалу, коли канонада вщухла. Моторошно стало від побаченого: повсюди глибокі ями, вирви від бомб та снарядів, будинок вщент зруйновано. Залишалася неушкодженою тільки одна стіна, ота з іконами та розп'яттями (вони також не були пошкоджені), привезеними дівчатами-галичанками.
Оговтавшись, господар промовив до дівчат:
- Твердиня! Яка сила у ваших ікон і яка сильна ваша віра та молитва!..
Маркіян ЛЕХМАН.
Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства
м. Львів