Останні новини
12 липня 2020
12 липня 2020

ЗАВЖДИ ВІДКРИТА ДОРОГА ДО ХРАМУ

 

(Актуальні роздуми)

Коронавірус. Карантин. На жаль, доводиться слухати Богослужіння здебільшого не в храмі, а вдома по радіо, телебаченню, через інтернет. Вони транслюються щодня (в т.ч. і багатьма місцевими ЗМІ) в онлайн-режимі. Та все ж, дотримуючись усіх правил, настанов щодо поведінки у громадських місцях під час карантину, інколи слухаю Службу Божу, перебуваючи на церковному подвір'ї.

Одного разу священик сказав доволі заспокійливу фразу:

- Спасибі всім, хто прийшов до церкви, спасибі тим, хто не прийшов до церкви, але думками і серцем перебуває у храмі. Бо, насамперед, возлюби Бога і ближнього свого, не наражай на небезпеку інших і себе. Злочин проти себе - це також гріх. Щира подяка радіо- і тележурналістам, операторам, які постійно забезпечують прямі трансляції. Їхня праця - це духовний подвиг!

Колись також не всі могли ходити до храмів, насамперед ідеться про підпільну УГКЦ, та таки шукали різних засобів і шляхів зустрічі з Богом.

* * *

Я запитав тата, знаючи, що за часів його дитинства, юності більшість храмів було закрито, за школярами, аби не ходили до церкви, якщо була діюча у місті чи селі, навіть під час канікул стежили вчителі, комсомольські активісти, які часто співпрацювали з «компетентними органами», чи пам'ятає він, коли вперше побував у церкві...

Ось що батько розповів:

- Досить добре пам'ятаю, хоча тоді був зовсім малим, ще до школи не ходив, але дитяча пам'ять вразлива.

Жили ми тоді у селі. У травні, коли відправляються молебні до Пресвятої Богородиці (маївки), пізно-пізно ввечері, впоравшись з усіма господарськими та домашніми побутовими роботами, старші жінки збиралися біля напівзруйнованої церкви села, перетвореної на радгоспний склад. Перед дверима з масивними замками ставили стіл, букети квітів (запам'яталися білі квіти, цвіт калини і бузку, адже білий колір символізує чистоту Богородиці) і самі відправляли молебні, без участі священика, дяка. Гарно звучали їхні голоси! Раніше більшість з цих старших жіночок співали у церковному хорі.

Робили це потайки. Та навіть, якщо директор радгоспу, парторг, дільничний інспектор, голова сільради і знали про таке, то мовчали. Мали Бога в серці. А, може, й побоювалися. Якщо зчинять галас, то відбудеться зворотня реакція: хто завтра піде в поле працювати, на ферму корів доїти?.. Люди також (хоч і не завжди) могли використати свої засоби впливу на місцеву владу.

Інколи на такі маївки брала мене бабуся. Тоді, звісно, я ще не міг збагнути важливості молитви, Богослужіння... Але це і були мої перші відвідування церкви. Вдома бабуся тепло і щиро розповідала мені про Ісусика, Діву Марію, ангеликів-охоронців, Святого Миколая...

* * *

Розповів тато і таке:

- У неділю сусіди, родина збиралися в когось у хаті чи, за теплої погоди, на подвір'ї, вмикали радіо, яке нагадувало скриню, високо кріпили антену-дріт у вигляді спіралі і слухали відправу Богослужіння з Ватикану. Для українців Службу Божу відправляли греко-католицькі священики. Але збиралися послухати і православні миряни. Радіо часто скрипіло, шипіло, адже спецслужби зумисне створювали радіоперешкоди (і не тільки для радіо Ватикан), утім, почути можна було...

Головне, що кожен відчував: я перебуваю у храмі!

Тому слухати Богослужіння по радіо для багатьох греко-католиків (представників старшого покоління) не є новиною і дивиною.

* * *

Ці розповіді ще раз нагадали мені про теперішній карантин. Однак тоді, у часи минулі, влада намагалася створити карантин духовний... А це ще страшніше!

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

м. Львів

 

 

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.