Кость Горбаль був одним із когорти видатних діячів українського відродження XIX століття в Галичині й залишив помітний слід у духовному й культурному житті краю.

Він народився у Тисмениці на Станіславщині у сім'ї кушніра. 1861 року, після закінчення Станіславської гімназії, виступив на філософське відділення Львівського університету. Вивчав природничі науки та українську літературу. Після закінчення університету вчителював у Чернівцях, редагував український літературно-науковий часопис «Нива», потім політичну газету «Русь».

1868 року Кость Горбаль переїздить до Тернополя, де обіймає посаду учителя реальної школи, а згодом - гімназії, отримує звання професора. Три роки по тому переїздить до Перемишля, де й помер.

У 1861 році Кость Горбаль видає у Чернівцях разом з А. Кобилянським брошуру «Слово на слово до редактора «Слова», написану народною мовою, проте латинським шрифтом з чеським правописом. У ній йдеться про можливість вживання саме цього правопису для української мови. У другій брошурі «Голос на голос для Галичини» він виступає з гострою критикою галицького духовенства. Ці праці високо оцінив Іван Франко.

Творча спадщина автора - низка автобіографічних оповідань, політичних нарисів, гумористично-сатиричних фейлетонів.

Журналістська, педагогічна й громадська діяльність Костя Горбаля була спрямована на піднесення національної свідомості українського народу.

Ігор ЗАПІСОЦЬКИЙ, Тарас ЛЕХМАН

Володимира Яніва сучасники називали не інакше, як живою легендою української культури і науки.

Він народився 21 листопада 1908 року у Львові. Після закінчення гімназії вивчав психологію, філософію, соціологію, історію у Львівському та Берлінському університетах. Згодом став членом ОУН, співредактором підпільного журналу «Юнак» та Бюлетня крайового органу ОУН, у якому висвітлював проблеми ідеології і тактики. Був засуджений до 5 років ув'язнення на «львівському процесі Бандери» у травні 1936 року. Покарання відбував у таборі Береза Картузька.

Володимир Янів і далі зазнавав політичних репресій. Зокрема, він сидів у німецькому концтаборі за підготовку та проведення в життя Акта проголошення відновлення Української державності 30 червня 1941 року.

Крім політичної боротьби Володимир Янів продовжує займатися науковою діяльністю, пише вірші. 1944 року захищає докторську дисертацію на тему «Душевні переживання в'язня».

З 1946 року співпрацює з Українським Вільним Університетом у Мюнхені. В цьому закладі пройде шлях від старшого асистента до ректора. Йому належить понад 100 наукових праць. Чимало статей Володимира Яніва вміщено в «Енциклопедії Українознавства» за редакцією Володимира Кубійовича.

Помер вчений 1991 року у Мюнхені, де й похований.

Ігор ЗАПІСОЦЬКИЙ, Тарас ЛЕХМАН

Мама розказувала, що колись з моря виходили люди. Але не такі, як усі. Половина тіла в них була людською, а половина - риб'ячою. Ті люди виходили на берег та й файно співали. Щоб зловити їх, на морський берег кидали один чобіт. Вони виходили з моря і взували чобіт. Взують одну ногу, а друга боса, взують другу, то знов та боса. То вони впихали в халяву обі ноги. І тоді їх ловили і заставляли співати. Так люди навчилися пісень.

Аби у курчат були міцні кістки, добре росло пір'я, та й самі швидко набирали ваги, підгодовуйте їх крейдою. Починайте з двомісячних курчат і до чотири-п'ятимісячного віку.

Перед тим крейду (з розрахунку 75-100 г на 10 курчат) потрібно подрібнити на порошок. Додавати раз на день до корму.

Застереження: не беріть кольорову крейду, з фарбниками!

Майже біля кожної сільської хатини, у садку ростуть білі лілеї, милують людське око. Не випадково про білу лілею кажуть – квітка Божої Матері. На іконах Пресвята Богородиця часто тримає її у руках.

Виявляється, що ця рослина має й лікувальні властивості. Ось яку лілеєву олію готує моя дружина. А навчила її тому ще бабуся.

Щойно зірвані пелюстки квітів покласти у банку (достатньо півлітрову), утрамбувати і залити соняшниковою олією так, щоб в’язка рідина покрила пелюстки. Два місяці настоювати у темному прохолодному місці. Такі народні ліки допомагають швидше загоїтися ранам, порізам. (Ми вже переконалася!). Варто лише ретельно змастити хворі місця.

Цей «препарат» називають – миро від Божої Матері. Воно й справді має дуже приємний, ароматизований запах.

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

Був спекотний літній день. Здавалося, що травичка ось-ось спалахне від пекучого сонячного проміння. Ми з бабусею Лесею пішли на луки, де на великому камені я побачив трьох равликів.

Спочатку подумав, що вони були мертві, бо зовсім не рухалися. Але вони були живі, тільки надійно заховалися від сонця у своїх хатинках. Я сів біля них на камінь і полив водичкою, яку ми з бабусею прихопили.

Равлики ожили, наставили свої рогаті голови на довгих шийках, витягнули хвостики  і поповзли до мене, залишаючи сліди слизу. Я ще раз полив равликів водичкою – вони стали ще жвавішими.

- Равлик, равлик, настав роги.
Дам ті сира на пироги.
Тобі – єден, мені – два.
Будем їсти обидва, -

Пожартувала бабуся Леся.

Потім я обережно поклав равликів у затінок, під виступ каменя, де, подумав, буде їм безпечніше.

Не знаю, чи пам'ятають равлики мою водичку, але я добре запам’ятав старий галицький народний вірш, який розповіла бабуся Леся:

- Равлик, равлик, настав роги…

Маркіян ЛЕХМАН.

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.