Останні новини
02 серпня 2020
02 серпня 2020
02 серпня 2020

(Картинки з життя)

На вихідні приїжджаю зі студентського гуртожитку у Львові додому, у рідний Червоноград. Одного разу заходжу у під'їзд своєї багатоповерхівки, а там, на площадці першого поверху, стоїть табуретка, на ній великий полумисок, наповнений червоними соковитими яблуками, і записка: «Пригощайтеся! На здоров'я!». Це сусід постарався.

Студенти, самі розумієте, вічно голодний народ. Як глянув, відразу слина покотилася. У бабусиному саду ростуть такі ж яблука, вже й запаслися ними на зиму, але (ото людська натура!) у саду сусіда вони чомусь смачніші...

Беру яблуко, жадібно кусаю, бо таки зголоднів, мов той вовк, озираюся по боках, зиркаю по кутках, чи не бачить хтось. Та ні ж бо, не краду! Усіх гостинно запрошують «до столу».

Спасибі, Добрий Сусіде!

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

м. Львів

(Картинки з життя)

Недільного ранку у храмі вже завершувалася відправа Служби Божої, як на церковне подвір'я вивели попід руки стареньку бабусю, посадили на лавку, відразу принесли горнятко води. Погано їй стало. Підскочив тиск, аж «зашкалює». Хтось дав таблетку валеріани, хтось валідол, хтось запропонував викликати швидку, але від останньої пропозиції бабуся відмовилася:

- Зараз відпустить! - оптимістично запевнила вона. - Не вперше.

Хоча, насправді, з таким жартувати не варто!

Тут до бабусі підбіг юнак, років 15-16, її сусід, як згодом з'ясувалося.

- Бабусю, я вам допоможу дійти додому, відразу принесу ягід калини, пересипаних цукром, вони рятують від підвищеного тиску. У нас цього добра вдосталь, бо і моя бабуся потерпає від такої недуги.

- І я вам допоможу, проведу, - зголосився ще один юнак, приятель бабусиного сусіда.

Старенька посміхнулася, мило глянула на хлопців і промовила:

- Діти, мені вже добре! Ваші слова вилікували мене! Спасибі!

Швидку справді не довелося викликати, а юнаки таки свого слова дотримали.

Чуйні серця у них!

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

м. Львів

 

(Картинки з життя)

Як тільки навідуюся у село до бабусі, ледь не першим зустрічає мене сусідський пес Мухтар. Здалеку чує, підбігає, ластиться, подає лапку.

- Привіт, друже! - вітаюся з ним. - Як справи?

Той у відповідь задоволено крутить-вертить хвостом.

- Маркіяне, бери його зі собою у студентський гуртожиток. Веселіше буде, - жартує сусід дядько Володимир. - А потім на пари...

- Та я б охоче. Мухтар став би у нас старостою групи. Тоді ніхто не втече з пар. Але зі мною він лише товаришує, а любить вас.

Гляне хто на Мухтара, так відразу й перелякається. Страшний здоровань. Агресивна, злобна посмішка на морді. Ось-ось вкусить. Насправді ж, характер у нього «ангельський». Нікого не кусав.

Вже три роки, як пес замешкав у нашого сусіда, і чомусь відразу потоваришував зі мною.

Мухтар - вівчарка. Уже старечий, добре не бачить, однак нюх має відмінний. Очі запливають більмом. Погляд у нього сумний-сумний. Тільки не через хворобу і старість. Колишні хазяї дали прочухана, прогнали. На тілі собаки залишилися рубці від побоїв, явно, що дрючком били. Зате тепер йому нічого журитися. Має доброго господаря і щедру господиню. А спати в оборозі на сіні - тепло й затишно.

...А сталося це так. Влітку дядько Володимир випасав корів на лузі, біля самого Західного Бугу. Широка ріка, та й течія не з повільних. Бачить, що не протилежному березі стрибнув у ріку пес. Сяк-так переплив. З останніх сил добирався до берега. Потім, оговтавшись, підійшов до дядька Володимира, довірливо подивився в очі. Не важко було прочитати в цьому погляді:

Кость Горбаль був одним із когорти видатних діячів українського відродження XIX століття в Галичині й залишив помітний слід у духовному й культурному житті краю.

Він народився у Тисмениці на Станіславщині у сім'ї кушніра. 1861 року, після закінчення Станіславської гімназії, виступив на філософське відділення Львівського університету. Вивчав природничі науки та українську літературу. Після закінчення університету вчителював у Чернівцях, редагував український літературно-науковий часопис «Нива», потім політичну газету «Русь».

1868 року Кость Горбаль переїздить до Тернополя, де обіймає посаду учителя реальної школи, а згодом - гімназії, отримує звання професора. Три роки по тому переїздить до Перемишля, де й помер.

У 1861 році Кость Горбаль видає у Чернівцях разом з А. Кобилянським брошуру «Слово на слово до редактора «Слова», написану народною мовою, проте латинським шрифтом з чеським правописом. У ній йдеться про можливість вживання саме цього правопису для української мови. У другій брошурі «Голос на голос для Галичини» він виступає з гострою критикою галицького духовенства. Ці праці високо оцінив Іван Франко.

Творча спадщина автора - низка автобіографічних оповідань, політичних нарисів, гумористично-сатиричних фейлетонів.

Журналістська, педагогічна й громадська діяльність Костя Горбаля була спрямована на піднесення національної свідомості українського народу.

Ігор ЗАПІСОЦЬКИЙ, Тарас ЛЕХМАН

Володимира Яніва сучасники називали не інакше, як живою легендою української культури і науки.

Він народився 21 листопада 1908 року у Львові. Після закінчення гімназії вивчав психологію, філософію, соціологію, історію у Львівському та Берлінському університетах. Згодом став членом ОУН, співредактором підпільного журналу «Юнак» та Бюлетня крайового органу ОУН, у якому висвітлював проблеми ідеології і тактики. Був засуджений до 5 років ув'язнення на «львівському процесі Бандери» у травні 1936 року. Покарання відбував у таборі Береза Картузька.

Володимир Янів і далі зазнавав політичних репресій. Зокрема, він сидів у німецькому концтаборі за підготовку та проведення в життя Акта проголошення відновлення Української державності 30 червня 1941 року.

Крім політичної боротьби Володимир Янів продовжує займатися науковою діяльністю, пише вірші. 1944 року захищає докторську дисертацію на тему «Душевні переживання в'язня».

З 1946 року співпрацює з Українським Вільним Університетом у Мюнхені. В цьому закладі пройде шлях від старшого асистента до ректора. Йому належить понад 100 наукових праць. Чимало статей Володимира Яніва вміщено в «Енциклопедії Українознавства» за редакцією Володимира Кубійовича.

Помер вчений 1991 року у Мюнхені, де й похований.

Ігор ЗАПІСОЦЬКИЙ, Тарас ЛЕХМАН

Мама розказувала, що колись з моря виходили люди. Але не такі, як усі. Половина тіла в них була людською, а половина - риб'ячою. Ті люди виходили на берег та й файно співали. Щоб зловити їх, на морський берег кидали один чобіт. Вони виходили з моря і взували чобіт. Взують одну ногу, а друга боса, взують другу, то знов та боса. То вони впихали в халяву обі ноги. І тоді їх ловили і заставляли співати. Так люди навчилися пісень.

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.