Хто такі в українській міфології Песиголовці?.. Їх ще називають — Бесиголовці, Сироїди. Це — міфічні велетні-людоїди, що вирізнялися нечуваною жорстокістю. Мали вигляд вкритої шерстю людини з собачою головою, одним оком посеред чола, іноді з рогом.

За народними переказами, жили десь у Туреччині чи на краю землі. Пересувалися вони дуже швидко, чіпляючись один за одного. Були й велети жіночої статі — одноокі баби.

 

У цілому, Песиголовці — це трансформування в народній уяві уособлення небезпеки від чужоземних ворожих народів.

Неодмінним учасником Меланчиного вертепу в часі Різдвяних свят є коза. В традиційних віруваннях українців вона відігравала неоднозначну роль. З одного боку ця тварина вважалася породженням диявола. Навіть побутувало уявлення, що відьма боїться кози і ніколи не відбере у неї молока, як, приміром, у корови. Козла тримали у стайні разом з кіньми для охорони їх від нечистої сили, а також для того, щоб чорт їздив саме на ньому (козлові) і не мучив коней. Але, з іншого боку, козу цінували й дякували їй за цілюще калорійне молоко, яке рятує від багатьох недуг. Тож прощали їй всі витівки та збитки. Недарма кажуть: “Вередлива коза”. Це — про тих, хто сам не знає, чого хоче.

 

Водночас коза символізує родючість і життєву силу. Ось тому її й “водять” під Старий Новий рік, себто у вечір на Василія (з 13 на 14 січня)

Тече через Червоноград (колишній Кристинопіль) річка Солокія, яка впадає у Західний Буг. Топонімічний переказ так пояснює походження її назви:

- Давним-давно, за княжих часів вельможа закохався у селянську дівчину Солокію — яснооку світлу красуню. Якось запросив її на полювання (лови) дикого звіра. Та сталося, що стріла вельможі випадково потрапила у серце дівчини, вбила насмерть. Дівчина впала у безіменну ріку, води якої понесли її у безвість. З тих часів річку називають Солокія...

* * *

Дід сидів і довго думав:

- Де б знайти внукові друга?

Довго думати не став.

Пес прибився. Він і взяв.

* * *

Завірюха завивала,

В діток книжки виривала.

А до школи треба йти.

Там спитають: “Де книжки?..”.

* * *

І над лісом, і над гаєм

Блискавиця б'є, гуляє.

Грім гуркоче, грім гримить,

Дрібний дощик крапотить.

 

Віктор СІНЬКОВСЬКИЙ, м. Червоноград

Цього я не бачив, та й краще не бачити такого. Болісно стало б на серці, гірко, прикро на душі. Подія дещо нагадує легенду про лелечину вірність, але вона цілком реальна. На жаль, реальна... Ось який епізод зі свого дитинства пригадав і розповів мій дідусь Микола.

...Край поля стояло самотнє високе дерево, на чубку якого звили гніздо лелеки. Щовесни вони прилітали сюди, виводили пташенят, а восени відлітали у вирій. Ні холодні вітри, ні весняні приморозки, ні літнє палюче сонце, ні рясні дощі, ні громовиці не лякали їх. Здавалося, так буде завжди. Завжди сповіщатимуть радісним клекотом при весну, а під осінь сумно ходитимуть по стерні.

Та одного літнього дня, коли ледь не всі мешканці села вийшли в поле працювати, раптово стала наближатися гроза. Чорна густа хмара невпинно затягувала небо. Сонце, наче щезло. Здалеку вже було видно блискавки і чути гуркіт грому. Люди бігцем подалися до села. Тільки добігли до околишніх хат, як вперіщив проливний дощ. Господарі цих хат почали запрошувати людей до себе, щоб перечекати стихію.

(Бувальщина-жарт)

У дворі зустрів свого приятеля-ровесника Василя. Йому, як і мені, 16 років. Приятель гуляв зі своїм чотирирічним братиком Дмитриком.

- Василю, а чого ти такий високий, а я низький? - запитує Дмитрик.

Той не знав, що відповісти, отож, випалив:

- Бо я кашу їм!

- І Маркіян їсть кашу? - вказує на мене Дмитрик. - Він також високий...

- І я їм кашу, - відповідаю хлопчикові.

- Я також їм кашу, але низький, порівняно з вами, - ніяк не може збагнути Дмитрик.

- ?!. - від подиву ми тільки переглянулися з Василем і розвели руками. - Як далі пояснювати?..

- Ми з твоїм братом їмо кашу великою ложкою, - продовжую, - а ти, мабуть, маленькою...

Так “виплуталися” з розмови.

Дмитрик помовчав-помовчав і “по-філософськи” вирішив проблему:

- Ходімо, Василю, додому. Хай мама зварить каші, і я буду їсти великою ложкою...

Маркіян ЛЕХМАН.

Учень Червоноградського НВК СШ-колегіум №3, слухач МАЛіЖу

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.