При в'їзді у Червоноград з напрямку Львова, по вулиці Богдана Хмельницького ви побачите двоповерховий будинок під №15. Він належить до перших житлових споруд, які будували у молодому Червонограді ще у 50-ті роки минулого століття для шахтарів, робітників інших професій, їхніх сімей.

Свого часу оселилася в ньому й пані С. (так назвемо її), уже й розширила свою квартиру до двох поверхів, з боку вулиці встановила масивні металеві двері (хоча вхідні двері для всіх мешканців з двору). Та цього замало видалося господині. Вона ще й спорудила двоповерхову добудову, також з боку вулиці. А це вже «самовільне» (зумисне беремо в лапки, бо не знаємо, чи був на це дозвіл місцевої влади) захоплення комунальної території міста.

Своїми архітектурними «ноухау» п. С. створила чимало незручностей для мешканців мікрорайону, зокрема для клієнтів поштового відділення №2, що міститься у цьому ж будинку і залишається єдиним у так званій старій частині міста. А відвідувачами є здебільшого літні люди, пенсіонери. Адже п. С. ще й перегородила пішохідну бруківку, облаштувала клумби, посадила квіти (втім, нічим не заперечуємо проти квітів!), встановила навісну арку. Гарно виглядає, але обурливо!.. І це, вважає, є її приватна власність. А щоб ніхто не ходив попід вікнами, свого часу з обох боків перекрила пішохідну доріжку бетонними блоками. Щоправда, таки змушена була їх забрати.

Отож, архітектурні рішення п. С. призвели до того, іншим мешканцям, клієнтам поштового відділення доводиться обходити будинок, йти по вузькому, наче стежинка, тротуару повз насичену автомобілями трасу. Наголошуємо! Зважте, як це складно для старших людей, інвалідів, для тих, у кого погіршений зір... А про переміщення в інвалідному візку навіть не йдеться, так само, як і проїхати матусі з дитячим візочком...

Залишається кілька відкритих питань:

- За такі самовільні забудови доводиться сплачувати чималий штраф і навіть може бути рішення про їх демонтаж. Чи стосується це п. С?.. А якщо відповідні інстанції й давали такий дозвіл, то повинні були б врахувати й права інших мешканців, подбати про їхній комфорт, зрештою - безпеку!

Застереження: не беріть цей випадок «на озброєння»! Бо, мовляв, комусь можна, комусь дозволено, а мені - «Зась!».

Степан ГРИЦАЙ

P.S. Коли допис готували до друку, п. С. таки пішла «на певні поступки мешканцям».

(Актуальні роздуми)

Коронавірус. Карантин. На жаль, доводиться слухати Богослужіння здебільшого не в храмі, а вдома по радіо, телебаченню, через інтернет. Вони транслюються щодня (в т.ч. і багатьма місцевими ЗМІ) в онлайн-режимі. Та все ж, дотримуючись усіх правил, настанов щодо поведінки у громадських місцях під час карантину, інколи слухаю Службу Божу, перебуваючи на церковному подвір'ї.

Одного разу священик сказав доволі заспокійливу фразу:

- Спасибі всім, хто прийшов до церкви, спасибі тим, хто не прийшов до церкви, але думками і серцем перебуває у храмі. Бо, насамперед, возлюби Бога і ближнього свого, не наражай на небезпеку інших і себе. Злочин проти себе - це також гріх. Щира подяка радіо- і тележурналістам, операторам, які постійно забезпечують прямі трансляції. Їхня праця - це духовний подвиг!

Колись також не всі могли ходити до храмів, насамперед ідеться про підпільну УГКЦ, та таки шукали різних засобів і шляхів зустрічі з Богом.

* * *

Я запитав тата, знаючи, що за часів його дитинства, юності більшість храмів було закрито, за школярами, аби не ходили до церкви, якщо була діюча у місті чи селі, навіть під час канікул стежили вчителі, комсомольські активісти, які часто співпрацювали з «компетентними органами», чи пам'ятає він, коли вперше побував у церкві...

Ось що батько розповів:

- Досить добре пам'ятаю, хоча тоді був зовсім малим, ще до школи не ходив, але дитяча пам'ять вразлива.

Жили ми тоді у селі. У травні, коли відправляються молебні до Пресвятої Богородиці (маївки), пізно-пізно ввечері, впоравшись з усіма господарськими та домашніми побутовими роботами, старші жінки збиралися біля напівзруйнованої церкви села, перетвореної на радгоспний склад. Перед дверима з масивними замками ставили стіл, букети квітів (запам'яталися білі квіти, цвіт калини і бузку, адже білий колір символізує чистоту Богородиці) і самі відправляли молебні, без участі священика, дяка. Гарно звучали їхні голоси! Раніше більшість з цих старших жіночок співали у церковному хорі.

Робили це потайки. Та навіть, якщо директор радгоспу, парторг, дільничний інспектор, голова сільради і знали про таке, то мовчали. Мали Бога в серці. А, може, й побоювалися. Якщо зчинять галас, то відбудеться зворотня реакція: хто завтра піде в поле працювати, на ферму корів доїти?.. Люди також (хоч і не завжди) могли використати свої засоби впливу на місцеву владу.

Інколи на такі маївки брала мене бабуся. Тоді, звісно, я ще не міг збагнути важливості молитви, Богослужіння... Але це і були мої перші відвідування церкви. Вдома бабуся тепло і щиро розповідала мені про Ісусика, Діву Марію, ангеликів-охоронців, Святого Миколая...

* * *

Розповів тато і таке:

- У неділю сусіди, родина збиралися в когось у хаті чи, за теплої погоди, на подвір'ї, вмикали радіо, яке нагадувало скриню, високо кріпили антену-дріт у вигляді спіралі і слухали відправу Богослужіння з Ватикану. Для українців Службу Божу відправляли греко-католицькі священики. Але збиралися послухати і православні миряни. Радіо часто скрипіло, шипіло, адже спецслужби зумисне створювали радіоперешкоди (і не тільки для радіо Ватикан), утім, почути можна було...

Головне, що кожен відчував: я перебуваю у храмі!

Тому слухати Богослужіння по радіо для багатьох греко-католиків (представників старшого покоління) не є новиною і дивиною.

* * *

Ці розповіді ще раз нагадали мені про теперішній карантин. Однак тоді, у часи минулі, влада намагалася створити карантин духовний... А це ще страшніше!

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

м. Львів

Дощову воду у народі називають «дощовицею», «дощівкою». Під час рясних опадів, злив дехто з господарів підставляє під стоки ємності, збирає її і, не закриваючи посуд, зберігає цю воду у льосі чи у підвалі на дачі.

Під час посушливих днів такою водою доцільніше поливати городину - огірки, помідори, перець, капусту.., ніж криничною. Виявляється, що дощова вода зберігає багато корисних для рослин мікроелементів. Звісно, йдеться про полив невеликих ділянок, засаджених аграрними культурами.

Очевидно тому побутує приказка: «Краще горнятко дощової води, ніж відро води з криниці».

ПІДЖИВЛЯЄМО ШКАРАЛУПОЮ І КРЕЙДОЮ

Порада, почута від досвідченого городника, агронома за фахом:

- У мене на дачній ділянці земля, якій бракує кальцію. Тож протягом року збираю шкаралупи яєць, навіть прошу сусідів приносити «непотріб», перетираю їх на порошок, до отриманою маси додаю стільки перетертої на порошок білої крейди. Весною, коли перекопую землю, бодай місцями підживляю її отриманою сумішшю.

В Україні естрагон (інші назви культури — тархун, острогін), на жаль, не вельми поширений, не у багатьох господарів зустрінеш його на присадибних ділянках. Проте, це доводі цінна рослина.

Естрагон має розвинене кореневище. Після проведеної у ґрунті зими воно відростає і дає зелень протягом усього літа. Свіжий чи засушений - він добрий протицинготний засіб. Молоді листки і пагони вживають як приправу до м'ясних страв, соусів, маринадів, додають їх в супи, салати. Сухі стебла - ароматичні спеції для соління та маринування огірків, помідорів, кабачків.

Розмножується естрагон поділом куща, укоріненими відростками (живцями) та насінням. А щоб і взимку мати зелень, кореневища висаджують у теплицях або на підвіконні. Надзвичайно особливого догляду рослина не потребує.

ПОЛИН ПРОТИ ПОПЕЛИЦІ

Аби позбутися попелиці на розсаді капусти, часто використовують хімічні засоби захисту рослин, незважаючи на негативні наслідки для здоров'я. Але є й природний засіб, який давно взяли на озброєння господарі:

- 1 кг подрібненої трави полину залити теплою (але не гарячою!) водою - 10 л. Посуд закрити кришкою і настояти протягом доби у теплому місці (вдень - краще настоювати під сонячним промінням). Процідити. Використовувати для обприскування з розрахунку - 1 л настояної на полині води на 3-4 кв м земельної ділянки.

ПОЧОРНІЛІ ЛИСТОЧКИ

Як тільки кущі смородини чорної вкрилися листям, ретельно стежте за ним протягом ледь не всього літа (допоки не пожовкне і не почне опадати).

Трапляється, що зелені листочки враз чорніють, на них з'являються дірки, а потім скручуються у трубочки. Це - наслідок «праці» шкідників. Та спершу, ніж приступити до обприскування, таких листочків слід негайно позбутися: акуратно обрізати й утилізувати. Якщо вчасно не доглянути, то може загинути весь кущ.

4 березня християни східного обряду вшановують Святого Папу Римського Лева Великого, який жив у V столітті. Але у народному побуті українців у давнину цей день був пов'язаний з багатьма повір'ями астрального характеру. Зокрема вважали, якщо хвора людина побачить у ніч напередодні свята Преподобного Лева, як падає зірка з неба, то вона цього ж року помре. Тому до хворого навіть приходили прощатися його рідня, близькі, друзі, приятелі, сусіди, бо зірка цієї людини вже вважалася згаслою. Але не слід цим перейматися, краще знехтувати! Адже й сама народна традиція щодо такого астрономічного явища неоднозначна. Наприклад,  побутує легенда, згідно з якою чорт хоче, щоб і його зірки горіли на небі, а не тільки Божі та ангелів. Потайки запалює їх. Однак ангели все бачать і скидають чортові зірки на землю...

Народна фантазія завжди була багатою на різного роду вигадки, зокрема щодо зірок. Отож, кілька повір'їв:

- Зорі — це душі померлих людей, які відзначилися праведним життям на землі.

- Скільки зір на небі — стільки людей на землі. (Насправді ж, наша Земля стільки людей не вмістила б).

Детальніше:НЕ ПАДАЙ, ЗІРКО, З НЕБА!