Останні новини
02 серпня 2020
02 серпня 2020
02 серпня 2020

Аби у курчат були міцні кістки, добре росло пір'я, та й самі швидко набирали ваги, підгодовуйте їх крейдою. Починайте з двомісячних курчат і до чотири-п'ятимісячного віку.

Перед тим крейду (з розрахунку 75-100 г на 10 курчат) потрібно подрібнити на порошок. Додавати раз на день до корму.

Застереження: не беріть кольорову крейду, з фарбниками!

Майже біля кожної сільської хатини, у садку ростуть білі лілеї, милують людське око. Не випадково про білу лілею кажуть – квітка Божої Матері. На іконах Пресвята Богородиця часто тримає її у руках.

Виявляється, що ця рослина має й лікувальні властивості. Ось яку лілеєву олію готує моя дружина. А навчила її тому ще бабуся.

Щойно зірвані пелюстки квітів покласти у банку (достатньо півлітрову), утрамбувати і залити соняшниковою олією так, щоб в’язка рідина покрила пелюстки. Два місяці настоювати у темному прохолодному місці. Такі народні ліки допомагають швидше загоїтися ранам, порізам. (Ми вже переконалася!). Варто лише ретельно змастити хворі місця.

Цей «препарат» називають – миро від Божої Матері. Воно й справді має дуже приємний, ароматизований запах.

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

Був спекотний літній день. Здавалося, що травичка ось-ось спалахне від пекучого сонячного проміння. Ми з бабусею Лесею пішли на луки, де на великому камені я побачив трьох равликів.

Спочатку подумав, що вони були мертві, бо зовсім не рухалися. Але вони були живі, тільки надійно заховалися від сонця у своїх хатинках. Я сів біля них на камінь і полив водичкою, яку ми з бабусею прихопили.

Равлики ожили, наставили свої рогаті голови на довгих шийках, витягнули хвостики  і поповзли до мене, залишаючи сліди слизу. Я ще раз полив равликів водичкою – вони стали ще жвавішими.

- Равлик, равлик, настав роги.
Дам ті сира на пироги.
Тобі – єден, мені – два.
Будем їсти обидва, -

Пожартувала бабуся Леся.

Потім я обережно поклав равликів у затінок, під виступ каменя, де, подумав, буде їм безпечніше.

Не знаю, чи пам'ятають равлики мою водичку, але я добре запам’ятав старий галицький народний вірш, який розповіла бабуся Леся:

- Равлик, равлик, настав роги…

Маркіян ЛЕХМАН.

…Це – осінь, пізня осінь. Бо лише восени лебеді жалібно кричать. Високо з небес можна почути їх важкий помах крил. Таке враження, що летять літаки. Але коли подивишся у небо, то побачиш лебедів. Вони відлітають у теплі краї, прощаються з рідною землею. У їхніх помахах крил і голосах – туга. Бо не всі повернуться додому.

А весною, коли лебеді повертаються, то їхній помах крил – м’який-м'який, ледь чутний. А в голосах – радість. Вони радіють поверненню на рідну землю.

Маркіян ЛЕХМАН.

Я був ще зовсім малим, щойно почав відвідувати дитячий садочок. Але вже добре знав, що таке Новий рік і з нетерпінням чекав, коли поставлять вдома новорічну ялинку. Правда, штучну. Це деревце особливо подобається.

З мамою і татом ми часто ходили і ходимо у село до бабусі. У бабусиних сусідів я побачив живу ялинку. Вона росла у садку при самій дорозі. Це було високе зелене деревце. Тоді здавалося, що тричі вище від мене. Колір воно ніколи не міняло: чи взимку, чи влітку. Зимою її прикрашав срібний іній, вкривав лапатий сніг. Під нижніми широкими гілками ховалися від холоду та вітру птахи. Коли випадало багато снігу, то ялинка перетворювалася на білу піраміду.

Перед новорічними святами господарі прикрашали ялинку іграшками та гірляндами. Увечері я довго милувався її красою і різнобарвними вогнями гірлянд.

Та якось вранці ми йшли до бабусі звичною дорогою, аби побачити ялинку. Але її не було…

Хтось зрубав деревце. На снігу залишились повалений пліт, розбиті іграшки, обірвані гірлянди. Прикро стало, що цієї красуні вже ніхто не побачить. Тільки злодії трішечки потішаться нею.

Кажуть, що колись за крадіжки злодіям привселюдно відрубували руки.

Маркіян ЛЕХМАН.

Ще восени до бабусиного саду зачастила сойка. Синьокрила птаха ретельно щось вишукувала в опалому листі під кущами смородини і порічок. А через деякий час вона почала ховати під ними жолуді, які падали з дуба, що росте неподалік бабусиної хати, на церковному подвір’ї.  Ми не чіпали її запасів. Хотіли дізнатися: що з цього вийде?

Перед самісінькою зимою сойка зникла. Навіть скучно стало за нею.

Невдовзі землю вкрив сніг. Сойка знову стала навідуватися у бабусин садок. Під товстим білим килимом снігу вона безпомилково знаходила свої запаси жолудів і ласувала ними. Феноменальна пам'ять! Годі цьому не здивуватися!

В одній книзі про птахів я прочитав, що за своє життя сойка може посадити не одне дубове деревце. Встромить жолудь в землю про запас, не з’їсть його взимку, а згодом з нього проросте молодий дубочок.

Маркіян ЛЕХМАН.

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.