Останні новини
26 червня 2022
26 червня 2022
26 червня 2022

Ще з сивої давнини зачіски та головні убори українських дівчат вирізнялися своїми особливостями та неповторністю. Зберігаючи строгу традиційність, вони водночас, наче підкреслювали особистість кожної представниці слабкої статі. Що знають про них сучасні дослідники минувшини?..

Приміром, за часів Київської Русі дівчата носили розпущене волосся, розділене по середині. Ця традиція протягом століть неодмінно зберігалася в побуті українських дівчат. Однак наприкінці XIX — початку XX століття таке явище стає вже винятковим, що добре видно зі старих архівних фото, і частіше пов'язується із тим чи іншим обрядом, зокрема весіллям. Під час роботи у полі чи по господарству волосся підв'язували, заплітаючи в одну-дві коси. Дрібненько сплетені косички, які ще називали - “дрібниці”, “дрібнички”, були поширені серед дівчат Поділля, Київщини та Полтавщини. На Волині й почасти на тому ж Поділлі дівчата заплітали коси учетверо. Таку зачіску називали - “батіжок”.

У деяких місцевостях Прикарпаття зберігався старовинний звичай подовжувати волосся штучними косами з червоної бавовняної волічки. На Гуцульщині дівчата вплітали в косу нитку (“шварку”), на яку нанизували гудзики. Для закріплення коси на голові її густо оплітали червоною вовною (попліткою) або прив'язували кінці кіс на тім'ї червоною стрічкою, яка закінчувалася на потилиці. Зачіску оздоблювали квітами — заквітчували.

Говорячи про численні українські весільні обряди, ми якось частіше згадуємо про ті, що пов'язані з особою молодої (нареченої). Однак до цього розмаїття належить цікавий обряд вирядження молодого — початок кульмінаційного весільного дійства, який передував посаду молодих і який мав “узаконити” шлюб.

Виряджала молодого, як правило, мати, напинаючи на нього вивернутий вовною наверх кожух та обсипаючи (посіваючи) зерном і дрібними грішми. Опісля молодий у супроводі весільного почту їхав по наречену. Схема цієї поїздки досить таки складна. Власне, їх побутувало (побутує подекуди й тепер) дві: найдавніша — з дому нареченого в дім нареченої і знову до хати молодого; більш пізня — з дому нареченого в дім нареченої, потім до церкви, після до хати молодої, потім повернення до своєї хати без молодої, знов до хати молодої і повернення до батьківського дому з молодою. Ось такі складні лабіринти. Принаймні, цей обряд побутує ще на Тернопіллі.

Смерть завжди сприймалася людьми як велике горе, і в той же час існує чітке усвідомлення її неминучості. Тож кажуть: “Якби не вмерли, то б небо підперли”. Поминання померлого, молитва за його душу стали не тільки категорією церковного вчення, церковною традицією, духовною необхідністю, в т.ч. потребою з огляду на християнську мораль, а й народною звичаєвістю, що не суперечить одне одному.

Інколи запитують: “Як часто треба молитися за спочилих у Бозі?”. Відповідь доволі банальна: “Повсякчас!”. Принаймні, навіть удома, перед іконою. Втім, існують найважливіші дні поминань...

Поминки — давній-прадавній звичай вшанування померлого та культу предків. Як правило, поминають покійника відразу ж після похорону, а також на дев'ятий день (дев'ятини), на сороковий день (сороковини) і через рік (роковини), опісля щороку — у день смерті. Крім того, неодмінними є поминання щороку на Великдень (з відправою священика на могилах) чи через тиждень після Великодня на Провідну неділю; перед Зеленими святами (Трійцею) чи у самі Зелені свята; перед святом Дмитра, яке відзначаємо 8 листопада, а саме — за народною назвою, у Переддмитрову суботу (перша субота перед святом, яка часто побутує ще під назвою Вселенська поминальна субота); перед Різдвом Христовим (на Святий Вечір, 6 січня); у самі Різдвяні свята (зокрема, у вечір перед Йорданом, Водохрещем, 18 січня, а за церковним календарем — Надвечір'я Богоявлення). У деяких етнографічних регіонах України справляють поминки і на свято Преображення Господнього (Спаса, 19 серпня). Головне, щоб усе це відбувалося не формально, заради “суспільного етикету”, а з глибокою вірою і щирою молитвою.

Українські Різдвяні свята годі уявити без вертепу — доволі поширеного обрядового дійства. Його потайки ставили навіть у часи войовничого атеїзму, гонінь на церкву та переслідування вірних.

Вертеп зародився в Україні ще у XVII столітті у духовних навчальних закладах, але особливої популярності набув лише у XIX столітті, як пересувний ляльковий театр, з яким виступали на ярмарках, міських площах та сільських майданах, на церковному подвір'ї, а частіше ходили по хатах у новорічно-різдвяні святкові дні. Спочатку творцями й виконавцями вертепних драм були бурсаки та мандрівні дяки, пізніше — мандрівні групи артистів. Згодом до акторів парубків та чоловіків (оскільки в духовних навчальних закладах здобували освіту тільки хлопці) долучилися й дівчата, жінки.

На відміну від Західної Європи, де вертеп тривалий час функціонував у лоні церкви, в українців, від самого початку він мав тісний зв'язок з демократичною театрально-видовищною культурою.

До маловідомих форм колективної взаємодопомоги селян належить замолот, або, по-іншому, молоча, молотика — традиційний особистий найм для обмолоту зеронових культур, у давнину — одне з найважливіших джерел існування зубожілих селян, яких називали молотниками, вимолотниками.

Договір (а це, як правило, усна домовленість) про замолот укладався задовго до жнив або ж одразу після них. Часто замолот із зажинком входив у загальний договір. Крім обмолоту найняті селяни ретельно очищували зерно від полови (провіювали), підбирали та в'язали солому у сніпки-оберемки.

Залежно від господарського призначення зерна було два етапи замолоту. Так звана “перша молотьба” починалася з другої половини серпня (поки зерно відійшло від сирості після жнив) і тривала не більше двох тижнів. Її головна мета — заготівля добірного зерна для насіння. Зазвичай, праця молотника в цей час оплачувалася особливо щедро, бо потребувала нагальних якісних робіт. Тут час гаяти — годі! Другий етап молотьби тривав з вересня по березень, а його пік припадав на жовтень-листопад. Молотили, як кажуть, порціями.

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.