7 липня — свято Різдва Івана Хрестителя, або, за народним календарем, Івана Купала.

У давні часи (навіть з прийняттям християнства) й опісля у побуті українців воно відзначалося суто як язичницьке свято, символізувало поєднання трьох життєдайних сил - вогню (сонця), води і землі. Було це й проводом Літнього Сонця, на зміну якому приходила Мара. Тому, за віруваннями, оживали демонічні сили. Щоб вберегтися від них, «очищалися» вогнем, стрибаючи через багаття. Також вмивалися у росах Купальської ночі, бо вона мала додати здоров'я.

Для молоді це свято ще й означало спалах любові, прояв відвертих почуттів.

Здавалося б, усе відійшло у минуле. Але й до наших днів збереглося чимало купальських пісень, цікавих народних спостережень за природою, повір'їв, прикмет. Зокрема:

- Якщо годуєш бджолу до Івана, то вона зробить з тебе пана.

- Роса велика на Івана - буде врожай огірків.

- Чим більше зір на небі у ніч на Івана Купала - тим більше буде грибів і горіхів.

- Після Івана Купала не треба жупана.

- Ранку на Івана хмарно- вночі дощ упаде.

- У Купальську ніч полум'я не піднімається вгору, а наче стелиться по землі - наступного дня буде дощ.

- Іван задощить - хліб промокне.

- Туманна ніч - до тривалого дощу.