Останні новини

Церковне свято Стрітення Господнього (15 лютого) належить до найвеличніших. Адже цього дня Ісус Христос у віці сорока днів від народження був принесений до Соломонового храму в Єрусалимі.

Його Пресвятій Матері Марії, як і кожній жінці, іудейський закон забороняв входити до храму. Аж після того, коли скінчиться певний термін і вона принесе до храму пожертву — дві горлиці та два голуби, вхід буде дозволеним. Мати Ісуса строго дотримувалася цих правил. Коли Вона прийшла до святині з Йосипом Обручником і маленьким Ісусом, їх зустрів праведний старець Симеон, який отримав одкровення, що не помре до тих пір, аж поки не побачить Спасителя. Симеон упізнав у дитятку Месію, взяв Його на руки і благословив. Там же у храмі була того дня й Анна Пророчиця. Вона також дарувала своє благословення Сину Божому.

Є у свята й інша назва (народна) — Громниця. Ще за старих часів запровадили звичай цього дня святити у церквах воду і свічки. Освячена стрітенська свічка якраз і називається Громницею. Її запалювали (і запалюють) у негоду, під час грози, блискавки. Нею ж обкурювали оселю, худобу, давали в руки помираючій людині. А стрітенська вода за своєю силою майже не поступається йорданській.

24 лютого — день, присвячений Святому Власу (Власію). Його вважають покровителем домашніх тварин і навіть “першим ветлікарем”. Але коріння християнського свята сягає значно глибших часів.

За доби запровадження християнства на Русі не вдалося остаточно знищити вірування у язичницьких богів, пам'ять про яких ще довго зберігалася у фольклорі, топонімічних назвах тощо. Принаймні, тривалий час зберігалося одне з таких стародавніх вірувань про бога Велеса, покровителя великої рогатої худоби, інших домашніх тварин. Ім'я Велеса згадується і в літописах, і в рукописах давніх слов'янських угод (передусім — господарських). А після прийняття християнства язичницьких богів часто замінювали християнськими святими, наділяли їх певними функціями. Отож обов'язки язичницького Велеса (Волоса) перебрав на себе християнський Влас (Власій).

З-поміж усіх церковних свят народного календаря найбільше люблю Покрову (14 жовтня), коли дерева вкрилися золотом і багрянцем. Такий же барвистий килим Природа розстелила у лісах, парках, садах. Шурхотить під ногами опале листя. Приємно по ньому ступати. Аж раптом під поривами вітру воно зривається у шалений танок. Останні птахи відлітають у вирій.

Запримітив, що Покрова майже щороку буває різною - то з дощами, то з першими приморозками, то ще потішить людей теплом... Батьки розповідали: у 2000-му році на Покрову (мені було тоді лишень півтора місяця) видалася настільки тепла погожа днина, що люди одягнули сорочки й футболки з короткими рукавами. Мама ледь не весь день возила мене у візочку вулицями міста і тішилася:

- Яку гарну погоду подарувала Матінка Божа для прогулянки!

Кілька років тому я став ретельно занотовувати народні прогностичні прикмети. То у книжках знайду, то почую від старших... Усім цим добром поповнюю свій записник. Повірте, вельми цікаве заняття! Зібралося у мене чимало народних прикмет, пов'язаних зі святом Покрови. Залюбки поділюся з Вами.

Отож, у народі кажуть:

- Яка погода на Покрову — такою буде зима. (Проведіть спостереження і Ви!).

- Якщо у день Покрови вітер віє з півночі або зі сходу — зима буде холодною та багатосніжною; якщо з півдня — на теплу зиму; західний вітер віщує мокру зиму.

- На Покрови змінний вітер — зима буде нестійкою.

- Сніг на Покрову ще не віщує зими. Щільний сніг після першого снігопаду випаде аж через сорок днів.

- Якщо в цей день сніг не покриє землю, то не покриє в листопаді і грудні.

- До Покрови білка активно утеплює мохом своє гніздо — на ранню і холодну зиму.

- На Покрови багато опеньків — зима буде холодною і затяжною.

- Покрова павутиння снує — тепло ще протримається.

- Якщо до Покрови не опаде з вишень листя — на теплу зиму; облетить — на сувору.

А я ж завжди усім бажаю тепла у серці! Якою б не була погода, радійте кожній днині!

Маркіян ЛЕХМАН.

Учень 11 “а” класу Червоноградського НВК “СШ-колегіум №3”, слухач МАЛіЖу

4 грудня — Введення у храм Пресвятої Богородиці. Цей день знаменує початок великих (за церковним календарем) зимових свят. А завершаться вони Собором Івана Хрестителя-Предтечі (20 січня).

Свято у народі називають Введінням. Насамперед, як зазначають етнографи, у введінських повір'ях досить виразно виступає початок нового господарського року. Від Введення до Благовіщення, застерігали, не можна чіпати, тривожити землю лопатою, бо вона відпочиває. Якщо порушити пересторогу, то земля відплатить неврожаєм.

Хто в цей день вранці прийде першим до хати, той буде першим «полазником» на новий господарський рік. За народними віруваннями, перший «полазник» приносить до хати щастя або невдачу. Якщо першим увійшов молодий гарний чоловік, та ще й з грішми, приніс якісь гостинці - добра ознака, бо всі будуть здорові, гроші поведуться.

Окремі дні та тижні Великого посту мають свої назви, глибоку символіку, сповнені певними обрядовими діями і навіть пересторогами...

Перший тиждень називається Збірним, за другим і третім назви не закріпилися, четвертий — Середопісним, п'ятий — Похвальним, шостий — Вербним (Квітним), сьомий — Білим.

Починається Великий піст Жилавим понеділком. У цей день не варили їжі і взагалі намагалися нічого не їсти, від чого “тягло жили”. Все ж у Жилавий понеділок дехто випікав прісні коржі на воді, які називали жиляниками, бо їх було важко жувати. У народі цей день мав ще одну назву — Полоскозуб. За звичаєм, “щоб гадюка не вкусила” та щоб у роті не залишилось і крихти скоромного, його полоскали горілкою. Ні-ні, не пили! Тільки полоскали! Господині, наприклад, набирали її кришкою від того горщика, у якому варили кашу, бо тоді “на пшениці не буде золи”. Утвердилася і така назва — Чистий понеділок. Адже господині нічого не готували, тому весь посуд залишався чистим. А для приготування пісних страв (і саме у Великий піст) тримали окремий посуд.

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.