При календарній зміні пір року часто трапляється «невизначеність» у погоді  та суто змінами у природі, яку фенологи називають міжсезонням або перегонами. Скажімо, весна проситься у гості, вже й 1 березня прийшла її пора, а зима не відступає, весну не пускає. Чи таке: календарна весна минула, або ще не минула,  але літо приходить з Трійцею.

Свої перегони має і листопад. Зима на порозі, але осінь ще нагадує про себе. Вночі – зима, а вдень – осінь. Заєць змінив сіру шубу на білу, а сніг ще не випав. Покепкували з вухатого осінь та зима. Добре видимий на чорній ріллі, поруділій траві, тепер він змушений ховатися від хижаків у кущах, чагарниках, під ялиновими лапами…

У народі кажуть:

-Якщо у першій декаді листопада то мороз, то потепліє – на зиму ще нема надії.

-Трапляється, що у листопаді ні возом, ні саньми не поїдеш, або вдень возом, а вночі саньми. Тому у доброго господаря все має бути напоготові.

-Листопад розпочався з молодого ясного місяця на небі, суха погода – зимі ще не пора на пороги.

-Доки лист не впаде – зима не прийде (осінь не пропаде).

-Польові миші вирили глибокі нірки – на холодну зиму.

Любить листопад й аномалії. Не раз доводилося спостерігати, як у цьому місяці раптово зацвіли бузок, каштани… Щоправда, їхній листопадовий цвіт дрібний, невиразний, його аж ніяк не порівняєш з пишним весняним цвітом.

Погана прикмета, коли отак зацвітуть плодові дерева, бо тоді наступного року не буде врожаю садовини.

Тарас ЛЕХМАН

Першу суботу листопада у народі називають поминальною, заупокійною, рідше – початком осінніх дідів (оскільки йдеться про цикл поминальних днів). У цей день у церквах замовляли Богослужіння за померлими, відправляли молебні на цвинтарях, усією сім’єю молилися удома, де влаштовували поминальний обід.

На Волинському Поліссі і почасти на Тернопіллі (тут своєрідним «епіцентром» поминальних відправ ставала Почаївська лавра) побутувала цікава традиція – напередодні поминальної суботи господині пекли пироги (слово «пиріжок» вживали зрідка). Для начинки використовували сир, відварені горох, капусту, картоплю… Без начинки пекли так звані «хлібці». Солодкі пироги з плодово-ягідним варенням, повидлом, яблуками (неодмінно солодких сортів), родзинками пекли тоді, коли доводилося поминати померлих дітей.

Цю нехитру кулінарну продукцію розподіляли таким чином: частку залишали для родинного поминального обіду, а також, як «парастасний хліб» у церкві, роздавали на церковному подвір’ї чи біля цвинтаря бідним, убогим людям, дітям-сиротам, жебракам, безхатченкам і просили їх помолитися «за ті душі», тобто, за померлих, називали їхні імена.

Важливим обов’язком було почастувати пирогами старців-прочан, жінок-молільниць (прочанок), які регулярно відвідували святі місця, здійснювали до них виключно піші прощі. І їх просили помолитися за померлих, особливо біля чудотворних ікон.

Дехто з ревних християн вважав заупокійним увесь листопад, щосуботи та в інші поминальні дні відвідував Служби Божі у храмі.

Та слід пам’ятати, що за душі померлих потрібно молитися повсякчас!

Тарас ЛЕХМАН

-Листопад небо густими хмарами закриває.

-У листопаді багато дощів – весна може бути мокрою.

-У листопаді часті густі тумани – на мокру весну.

-У листопаді ще назбирав грибів – сніг ляже пізно.

-Пізній гриб – пізній сніг.

-Гурмляться птахи під стріхою – до похолодання.

-Листя з дуба рано опадає – на ранню зиму.

-Зима не прийде, допоки листя з дуба не опаде.

-Заєць «побілів» - скоро снігопади.

-У листопаді перемінна погода – перемінною буде весна.

-Ранні листопадові морози лякають, але потім відступають.

-Рокитник рано вкрився інієм – весна буде холодна, затяжна.

-Перший сніг випаде так, що звисає з даху, то він швидко розтане.

-Якщо на початку листопада сніг падав три дні поспіль і не танув, а вночі були морози, то такий сніг заляже надовго.

-Від першого снігу до справжньої зими сорок днів.

-У листопаді часто снігом мете – зима замете.

-У листопаді снігова крупа – мокра зима.

-Листопад порядок зими порушить – весна рано прийти мусить.

-Листопад дошкуляє снігом, а весна сміється сонцем.

-У листопаді хмарно і зі снігом, а не  з дощем – у році буде на врожай гарно.

-Листопад завжди хитрує: і осені служить, і зимі дорогу торує.

-Листопад – ворота зими.

Зібрав Тарас ЛЕХМАН

18 (31) жовтня – церковне свято апостола і євангеліста Луки.  На його честь названо багато храмів.

З історичних та релігійних джерел дізнаємося, що за освітою він був лікарем (тому у третьому Євангелії його авторства є багато розповідей про чудесні зцілення Ісусом Христом людей), художником (намалював першу ікону Божої Матері), побратимом апостола Павла (зокрема, супроводжував його під час другої місійної подорожі; Павло не раз згадує про Луку у своїх листах). У Римі познайомився з євангелістом Марком.

Теологи стверджують, що Лука не став свідком земного життя Ісуса Христа, а своє Євангеліє («справжній виклад першопочатків християнства») записав з уст апостола Павла, а той посилався на інших апостолів.

Українські жінки вважали апостола Луку своїм заступником. Насамперед молилися до нього, як до Святого Лікаря, просили здоров’я, зцілення, а особливо ті жінки, які не могли завагітніти, народити дітей. Якщо чоловік був гульвіса, вдався до перелюбу («скакав у гречку»), зраджував дружині, то дружини були певні, що Святий Лука зможе напоумити невірного супруга. Тому у церкві ставили свічку перед іконою святого, і не тільки в день його іменин.

Називали Луку і Хлібодаром. У цей день пекли хліб з борошна нового врожаю, адже вже мали остаточно завершити обмолот зерна.

У народі кажуть:

-У доброго господаря на Осіннього Луки вдосталь хліба і муки.

-Прийшов Осінній Лука – з’явилися хліб і мука.

-На Осіннього Луки порожні луки.

Лише коли хліб був у коморі, господар полегшено міг зітхнути, згадавши застережливу приказку: «Як не подбаєш до Луки, то не буде ані хліба, ані муки».

Є ще Весняний Лука (5 травня). Відтак: «Весняний Лука хоч теплий, але голодний (бо вичерпуються запаси хліба), а Осінній Лука хоч холодний, але багатий, ситий, не голодний».