За часів гетьманування Івана Мазепи (1687-1708 роки) в українській архітектурі остаточно вирізняється стиль, що отримав назву «українського бароко» або «мазепинського бароко».

Історик-мистецтвознавець Дмитро Антонович назвав добу Івана Мазепи «другою золотою добою українського мистецтва» після великодержавної доби Володимира Великого і Ярослава Мудрого. Перелік будівель Мазепинської фундації вражає: дослідники нараховують 12 новозбудованих і до 20 відреставрованих на його кошт храмів, а старшина після смерті Івана Мазепи в Бендерах навіть не змогла досконало підрахувати всього, що «він видав щедрою рукою у побожному намірі на будову багатьох церков і монастирів».

У дусі барокової мальовничості гетьман закінчує Спасівську церкву Мгарського монастиря. В цьому ж стилі на його кошт була збудована Богоявленська церква на Подолі в Києві і Миколаївський собор на Печерську. У стилі української дерев'яної архітектури збудовану церкву Всіх Святих над Економною брамою Київської лаври.

Опісля Іван Мазепа оновив Троїцьку церкву, яка була збудована ще у 1106 році князем Святополком і добудована митрополитом Петром Могилою.

Коштом Івана Мазепи збудовані п'ятибанні собори в Ніжині, Новгород-Сіверському, Прилуках, а також церкви при монастирях Воскресенському в Переяславі, Миколаївському в Батурині та церква Петра і Павла при Густинському монастирі.

Іван Мазепа також остаточно здійснив барокове оформлення Софії Київської, оновив і розширив Велику Лаврську церкву.

Підготував 

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства

Під час розкопок Мізина, що на Чернігівщині, були виявлені найдавніші з відомих у світі музичні інструменти, яким налічується 20 тисяч років.

Вивчення  комплексу розписаних кісток групою фахівців (до її складу входили археологи, палеонтологи, судові експерти, медики) дозволило встановити, що це набір з 16-ти музичних інструментів переважно ритмічно-ударної дії, які поділяються на три групи: власне ударні інструменти, духові інструменти (віддалено нагадували пізніші флейти та сопілки) і шумові браслети.

Наукове значення відкриття таких давніх музичних інстурментів - величезне і зроблене в археології вперше.

Загальноприйнято, що музика - це один із найдавніших проявів духовної культури людства. Завжди вважалося, що літочислення музики слід вести від давньої східної та античної цивілізацій. Зараз же у зв'язку із знахідками палеонтологічних ритмо-ударних інструментів час виникнення вже сформованої ритмічної музики у краманйонців відсувається принаймні на 15 тисяч років углиб історії.

Отже краманцонець уже володів елементами музичної ритміки, тональністю, розумінням музичної фрази та її емоційного впливу. Елементи ці, безумовно, з'являлися з працею.

Приємно, що така знахідка виявлена саме на теренах України!

Черняхівська культура, яка виявлена на теренах України, датується II-VII століттями до н.е. Але відома вона не тільки в Україні...

Межі її поширення - лісостепова і степова зони Правобережної та Лівобережної України, а також Молдова, Румунія і південносхідна Польща. Могильник цієї культури був розкопаний (уперше) Вікентієм Хвойкою біля села Черняхів (тепер Кагарлицького району Київської області) 1900 року.

У селищах Черняхівської культури знайдено наземні житла та напівземлянки, у багатьох з яких замість відкритих вогнищ з'явилися печі. Біля помешкань стали будувати господарчі споруди, облаштовувати ями-сховища (нерідко глибиною до трьох метрів) для врожаю. Знайдено багато знарядь праці, виготовлених із заліза: коси, плуги тощо. Були високо розвинуті металургійне та гончарне виробництва. Гончарний посуд вражав різноманітністю. Дуже зросла торгівля з містами Причорномор'я. У внутрішній торгівлі використовували римські монети. Їх виявили понад тисячу. У деяких поселеннях з'явилися скляні вироби. До цього часу виявлено 2500 поселень Черняхівської культури та 350 могильників. Поселення були значними за розмірами - довжиною 1,5-2 км. З них в Україні досліджено 150.

У формуванні Черняхівської культури участь брали різні племена: даки, скіфи, германці, анти, слов'яни. Вторгнення гунів призвело до занепаду цієї культури. Проте її набутки стали фундаментом культури Київської Русі.

Одна з найдавніших культур, яка виявлена на теренах України і досліджена археологами — Більська. Вона датується кінцем VIII — початком III століття до н.е.

Назва походить від Більського городища у Полтавській області. Вони є найбільшим у Східній Європі - понад 4 тисячі гектарів. Розташоване на мисі між ріками Ворсклою і Східною Грунею. Мало розвинуту фортифікаційну систему із чотирма укріпленнями, рів та стіни дерев'яно-земляної  конструкції. Загалом довжина стін - майже 34 тисячі метрів.

Розкопані житла - наземні зруби і землянки, господарські приміщення, також залізоплавильні й бронзоливарні майстерні, кузні, святилище із глиняними жертовниками, залишки дерев'яного каркасу храму з колонами.

Знайдена велика кількість культових статуеток, господарчий реманент, плуги, ярма, амфори грецького походження.

Історики вважають, що Більське городище є древнім містом Гелоном, котре згадував Геродот, називаючи його видатним адміністративним, релігійним, культурним та господарчим центром.