У давнину у ніч на Катерини (з 6 на 7 грудня) дівчата на долю ворожили. Зокрема зрізали гілки вишні чи сливи (бажано було вкрасти у чужому саду) і ставили їх у воду або горщик із землею на покуті під іконами, а інколи на підвіконня під сонячне проміння. Якщо вони розцвітали до Різдва або Нового року (свята Василія), це обіцяло скорий шлюб. У такий же спосіб ворожили про здоров'я або смерть у наступному році: скільки галузок засохне — стільки членів родини помре.

З вечорницями на Катерини пов'язаний ще один своєрідний звичай. Зібравшись у хаті однієї з дівчат, юнки варили кашу з пшона і маку та по черзі вилазили на ворота, вигукуючи: “Доле, доле, ходи до нас вечеряти!..”. Подекуди замість долі закликали судженого. Бувало, що при цьому стукали макогоном по воротах. Прислуховувалися: звідки загавкав пес, туди й заміж піде.

Детальніше:КАТЕРИНА НА ДОЛЮ ВОРОЖИЛА...

Миколи (22 травня і 19 грудня; відповідно — Весняного і Зимового) — це не тільки церковні, а й давні землеробські календарні свята українців. У народних віруваннях Святий Миколай виступає помічником і заступником хліборобів.

До зимової дати були приурочені деякі приповідки про погоду та прогнози на майбутній врожай. Зокрема казали: “Як на Миколи іній — буде овес”; “На Миколи багато снігу — вродить пшениця”; “Морозяний день — на врожай городини”.

Подекуди ще напередодні Миколая і в його день (17, 18, 19 грудня) справляли так звані Миколині святки. У ці дні варили кутю та узвар, щоб наступного року був урожай на плоди фруктових дерев та ячмінь.

Детальніше:МИКОЛАЇВСЬКІ СВЯТКИ

У давнину в українців існував обряд під назвою “зливки”, який передбачав очищення баби-повитухи й породіллі. Він містив у собі як релігійно-магічний ритуал — очищення від первородного гріха, нечистих сил, так і гігієнічні дії. Інша назва — вивід, що використовується у церковній практиці. Але це вже зовсім інше...

Згідно з церковними християнськими тлумаченнями, породілля протягом 40 днів залишається нечистою. По закінченню цього терміну їй необхідно йти до церкви на вивід, молитву, щоб отримати благословення.

Поряд із цим поширеним церковним варіантом побутували й суто народні “зливки”, що грунтувалися на вірі у цілющу силу води, насамперед освяченої чи зі святого джерела. Розпорядником такого ритуалу була баба-повитуха, далеко не остання персона у селі. За народною традицією вона числилася рангом нижче тільки від війта, священика, учителя. Не дивно! Адже у селах (особливо віддалених від міст) професійна медицина була малодоступною. Майже по всій Україні обряд зливів (зливок) виконувався тричі: відразу після пологів, на другий, або третій чи сьомий день після пологів та на сороковий день після церковного очищення.

Детальніше:ЗЛИВКИ

Як за церковними так і за світськими джерелами, хрестини — це комплекс обрядових дій, спрямованих на прилучення дитини до сім'ї, общини і християнського світу, відання її під опіку Божу, Ангела-Хоронителя й опіку всіх святих, насамперед того, чиїм іменем нарекли немовлятка. Самі ж ритуальні дії хрещення у народній традиції мають глибоке коріння.

Розрізнялося декілька варіантів хрестин — переважно народні, суто релігійні та змішані. Найбільш поширений в Україні останній варіант: спочатку дитину хрестять у церкві, а потім у родині влаштовують гостину. Це знайшло відображення в усталених висловах: йти на хрестини, йти на хлібосілля (несли хліб), йти на збір.

У радянські часи, особливо в період розгулу атеїзму, релігійний обряд хрещення переважно зберігався в західних регіонах України. Часто хрестили потайки, запрошували священика додому.

В окремих родинах вважалося: поки дитина була нехрещеною, мати не могла її годувати.

- Отакої?!. - скажете ви... - А хто ж тоді?!.

Церква небезпідставно назвала такі витівки безглуздими і навіть гріховними.

Детальніше:ХРЕСТИНИ