Свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, яке відзначаємо 27 вересня, у народі називають Здвиження.

«На Здвиження, - приповідають, - земля ближче до зими движеться». Тому від цього часу настають холодні дні і птахи відлітають у вирій.

Першою до вирію летить зозуля, бо вона є ключницею. Мовлять, що саме у неї є золотий ключ від тієї теплої країни, де ніколи не буває зими.

На Здвиження змії збираються у кубла, а, відтак, небезпечно ходити у ліс. Лякаючи дітей, батьки застерігали: гади збираються у велику яму і там лижуть гадючий камінь. Однак дівчинка не послухала мами і тата і пішла у ліс на свято Здвиження. Впала в гадючу яму, де провела всю зиму, аж до весни. Гадюки смоктали з неї кров, а вона лизала гадючий камінь. Весною гадюки повилазили з ями, а за ними і дівчинка. Вона була дуже квола. Ледь дійшла до своєї хати, розповіла про пригоду і померла. Ось така страшна історія...

У народі кажуть:

- Воздвиження - третя зустріч осені.

- Воздвиження з плечей жупан зсуває і кожух напинає.

- Воздвиження осінь зимі назустріч рухає.

- Воздвиження: хліб з поля рушив; остання копа з поля.

- Хліб з поля Воздвиження зсунув.

- Гуси на Здвиження летять високо - на високу весняну повінь; низько - на малу.

- Земля на Здвиження закривається і спить аж до Благовіщення.

- Листя на Здвиження з берези опало - осінь буде довга і тепла; осика ще скидає зелений лист - чекай швидкого похолодання.

- Приморозки на Здвиження - мужику не біда.

- Птахи у вирій відлітають усі до Воздвиження, крім диких гусей, які відлітають останніми.

(Дещо з наших традицій)

Дівочий головний убір — вінок — здавна відомий на Україні. Можливо, його поява пов'язана з тим далеким минулим, коли наші пращури поклонялися сонцю, а коло символізувало сонячний диск, сонцерух і виступало оберегом.

Під час археологічних розкопок курганів, зокрема полянських, знайдені предмети, датовані IX-X  століттями. Вони дають підстави стверджувати, що вже тоді в Україні були поширені начільні обручі-вінки. Дівчата носили начільну пов'язку зі шкіри, або ткали з вовни. На скронях звисали один або два кільця, прикріплені до пов'язки чи обруча. Винятком було 5-7 кілець. Інколи до нижнього краю прикріплювали бубонці та дрібні металеві підвіски різних форм.

Дівчата з багатих родин виготовляли власноруч обручі з шовкових, золототканих тканин, вишиваючи на них узори кольоровими нитками. Цей обруч називали «вінце», «вінець», «вінок». Його носили знатні дівчата та княгині. Та й тепер наречену називають княгинею, бо одягає шлюбний вінок...

В Україні дівочий вінок побутував ще на початку XX століття, а в Галичині - аж до середини XX століття. Він займав особливе місце серед дівочих головних уборів. Адже був не тільки окрасою, але й символом молодості, повноліття, чистоти, а також знаком молодої на весіллі.

2 жовтня — свято Трохима. За узвичаєною традицією, це був останній день, коли засилали старостів, щоб до Покрови батьки молодят могли справити їм весілля. Тому казали: «На Трохима не проходить щастя мимо; куди іде Трохим - туди іде щастя за ним».

Весілля якраз і починалося сватанням: старости (посли молодого) йшли до батьків дівчини укладати попередню угоду про шлюб. Сватання, весілля справляти було прийнято у вільний від польових робіт час.

Не дивуйтеся, але у давнину до весілля можна було підготуватися за 2-3 тижні.

Ось що писав про доволі складний, театралізований обряд сватання Тарас Шевченко: «Покохавши літо чи два... парубок до дівчиного батька і матері посилав старостів, людей добромовних і на таку річ дотепних. Коли батько і мати благословляють, то дівчина, перев'язавши старостам рушники через плечі, подає зарученому своєму на тарілці або крамну, або самодільну хустку».

Прийнятий батьками дівчини від старостів хліб (побутував і такий обряд), пов'язані дівчиною старостам рушники означали згоду на шлюб.

А про гарбуза (до речі, надмірне споживання гарбузового насіння понижує статеві інстинкти у чоловіків), поданого під хусткою на тарелі парубкові, що мав стояти позаду старостів і мовчати, допоки ті свого слова не скажуть, символізувало: не любить його дівка, от і край! І не піде заміж за нього навіть попри волю  батьків.

Але дівчина, яка вельми хотіла заміж, бо парубок сподобався, покохала його, лишень вдавала, що цнотливо колупає піч...

8 жовтня — вшановуємо Святу Єфросинію. Церква називає її “преподобною матір'ю”.

Єфросинія молодою дівчиною переодягнулася у чоловічу одежу і, приховавши правду, вступила до чоловічого монастиря, де провела монаше життя аж до самої смерті, усіх дивуючи глибоким аскетизмом і ревністю у молитві. Тільки перед самою кончиною Єфросинія виявила, хто вона насправді своєму батькові Пафнутію, який прийшов до обителі на духовну розмову.

Але історія Єфросинії, як вважають дослідники християнської старовини, не більше, ніж легенда. Тому у джерелах навіть не подається дата її життя.

Проте у побуті за цим днем закріпилася назва Єфросинин, а народні прогностичні прикмети застерігають:

- Як на Єфросинію задощить, то Покрова буде мокра.

- Єфросинія снігу принесе - весна буде рання.

- Сніг ліг на сиру землю - скоро навесні чекати пролісків.

- Якщо, починаючи з дня Єфросинії, погода холодна, хмарна, а до ночі проясниться - буде заморозок.

- Ягоди калини зачервоніли, налилися соком до дня Єфросинії - чекай холодну та ранню зиму.

- Комарі літають до Єфросинії - зима буде теплою.

- Єфросинія одягла зайця в білу шубу - на ранню зиму.

- Білка вилиняла чисто - зима буде холодна.

У давнину були переконані, що на Єфросинії добре шаткувати капусту.