11 вересня відзначається день Усікновення Голови Івана Предтечі й Хрестителя Господнього, або, як кажуть у народі, Головосіки. Серед християн це свято відоме й під назвою - Іван Пісний, бо, за церковною традицією, воно належить до одноденного строгого посту.

На Івана Пісного не варять борщу, адже до нього додають овочі, які нагадують голову. Колись застерігали: «Якщо цього дня зрізати головку капусти, то з неї може потекти кров». Взагалі, у свято Головосіки не можна брати до рук гострих предметів, тим паче - рубати сокирою, різати ножем, пиляти пилкою. Навіть хліб ламають руками.

Зате на Усікновення збирають лікарські трави (святоянівське зілля), з яких готують цілющі настоянки. Ними лікують різноманітні хвороби впродовж року.

У народі кажуть:

- Іван Пісний - осені батько хресний.

- Іван Предтеча гонить птиці за моря. (За повір'ями, вони зимують на Буян-Острові).

- На Івана Предтечу грім гримить - на довгу і теплу осінь.

- На Івана Хрестителя журавлі потягнулися на південь - до ранньої зими.

1 вересня християни східного обряду вшановують Святого мученика Андрія Стратилата, полковника римського війська, який віддав своє життя за Христову віру у IV столітті. Разом з ним загинуло 2593 воїни. Таку цифру зберегла церковна історія.

Цей день, за багатовіковими народними прогностичними спостереженнями, щоправда, за старим стилем він припадав на 19 серпня, мав бути жарким і теплим. Все ж у серці відчутна присутність осені. Отож:

- День жаркий, але дихає осінню.

У деяких регіонах України 1 вересня беруться до копання червоних (столових) буряків.

Колись пильні люди спостерігали, чи не опадає на Стратилата листя з ліщини, адже, якщо опадає, - наприкінці вересня припече морозець. Не такий він уже й страшний, але комусь може завдати лиха, особливо селянам, які не встигли зібрати ранню городину. Траплялося, що й гарбузи промерзали наскрізь.

Святого Андрія Стратилата у день його вшанування називають - Стратилат-Терпляк.

Кажуть:

- Стратилатів день прийшов - овес під жорна пішов.

Стратилат-Терпляк тримається - літу навздогін кланяється.

7 вересня християни східного обряду вшановують Святого апостола Варфоломія, який загинув мученицькою смертю наприкінці I століття.

Церковні життєписи розповідають, що його мощі мали спочатку перебувати в Месопотамії (у місті Дорі), а опісля, коли язичники викинули їх з домовиною у море, чудесним способом приплисти до острова Липарі, що неподалік Сицилії. Під час нападу на острів сарацинів над похованням Варфоломія знову було вчинено наругу - кості апостола порозкидали. Але їх позбирав і склав у великий глиняний посуд невідомий чернець. У 839 році мощі Варфоломія знайшли вічний спочинок у Беневенті.

За народним календарем, грибники на Варфоломія завершували збирання білих грибів, а господарники починали посів ранньої озимини.

Кажуть:

- Прийшов Варфоломій - жито на зиму сій.

- Сухо на Варфоломія - гострої зими надія.

- На Варфоломія дощова погода - зима з відлигами.

19 вересня церква згадує про чудо, здійснене в Хонах самим Архістратигом Михаїлом - з кам'яної скелі враз забило джерело цілющої води. Свідками цього дива стали Святі апостоли Іван і Пилип. Отож подія відбулася у I столітті.

У народі цей день зветься Михайла Чудотворця. Оскільки українці особливо шанобливо ставляться до Архістратига Михаїла, тому колись 19 вересня намагалися не працювати (влаштовували святковий вихідний). Боялися: хто порушить закон, того неодмінно спіткає лихо, про що існує безліч апокрифічних переказів і легенд. Наприклад, як Михаїл затопив маловірному чоловікові хату під час осінньої повені, а коли той покаявся, то враз постала новенька хатина. Або як «випік» морозом городину...

Від дня Михайла Чудотворця найчастіше справляли храмові свята. А перед тим варили питний мед (медовуху) і влаштовували кануни, тобто громадський розпродаж медівки. Казали, що «до Михайла толока файна».

Багатовікові народні спостереження за погодою констатують: «На Михайла Чудотворця можуть вдарити перші міцні осінні приморозки...».

Свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, яке відзначаємо 27 вересня, у народі називають Здвиження.

«На Здвиження, - приповідають, - земля ближче до зими движеться». Тому від цього часу настають холодні дні і птахи відлітають у вирій.

Першою до вирію летить зозуля, бо вона є ключницею. Мовлять, що саме у неї є золотий ключ від тієї теплої країни, де ніколи не буває зими.

На Здвиження змії збираються у кубла, а, відтак, небезпечно ходити у ліс. Лякаючи дітей, батьки застерігали: гади збираються у велику яму і там лижуть гадючий камінь. Однак дівчинка не послухала мами і тата і пішла у ліс на свято Здвиження. Впала в гадючу яму, де провела всю зиму, аж до весни. Гадюки смоктали з неї кров, а вона лизала гадючий камінь. Весною гадюки повилазили з ями, а за ними і дівчинка. Вона була дуже квола. Ледь дійшла до своєї хати, розповіла про пригоду і померла. Ось така страшна історія...

У народі кажуть:

- Воздвиження - третя зустріч осені.

- Воздвиження з плечей жупан зсуває і кожух напинає.

- Воздвиження осінь зимі назустріч рухає.

- Воздвиження: хліб з поля рушив; остання копа з поля.

- Хліб з поля Воздвиження зсунув.

- Гуси на Здвиження летять високо - на високу весняну повінь; низько - на малу.

- Земля на Здвиження закривається і спить аж до Благовіщення.

- Листя на Здвиження з берези опало - осінь буде довга і тепла; осика ще скидає зелений лист - чекай швидкого похолодання.

- Приморозки на Здвиження - мужику не біда.

- Птахи у вирій відлітають усі до Воздвиження, крім диких гусей, які відлітають останніми.

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.