Останні новини

Куток в українській селянській хаті, розміщений по діагоналі від печі, та місце біля нього, зване покутем, вважалося в народній духовній традиції ледь не святим. Чим же воно заслужило такого особливого “статусу”?..

Не дивно! Адже тут зберігалися домашні предмети, яким люди надавали значення найвищої сімейної культурної цінності, навіть — реліквії. На покуті був так званий “божник”, де стояли ікони, мати у хаті які вимагав церковний звичай: Ісуса Христа, Богородиці, Пресвятої Трійці, Миколая Чудотворця, Святого Юрія, Пантелеймона-Цілителя та ін. Біля них завжди горіла лампадка.

В окремих етнографічних регіонах України покуть прикрашали вишневими гілочками, паперовими та живими польовими, лісовими квітами, лікарськими травами. Останні, як вважали, набували під іконами ще більшої чудодійної сили. Тут неодмінно стояли й посудини з освяченою водою.

Найскладніша стадія розвитку головних уборів українських дівчат, яка мала доволі значні територіальні відмінності, - звиті вінки.

Наприклад, на Середньому Подніпров'ї розмір квітів звитого вінка поступово зменшується в напрямку потилиці, в той час як в інших етнографічних регіонах України (зокрема на Поділлі) “квітчалися” в протилежному напрямку.

У звичайному чубатому вінку композиційний акцент був спереду. Залежно від призначення вінок міг бути більш або менш нарядним і складним. Виготовляли його з різних живих квітів — чорнобривців, волошок, польового маку, барвінку, жоржин або зі штучних паперових квітів, прикрашених сусальним золотом, пташиним пір'ям, пофарбованим у яскраві кольори. Ззаду на спину опускалися барвисті стрічки.

Щороку через тиждень після Трійці починається Петрів піст, ще званий у народі Петрівкою, який закінчується на свято Первоверховних Апостолів Петра і Павла, 12 липня.

Раніше його називали постом П'ятидесятниці. У цей період Церква закликає вірних постити за прикладом апостолів, які прийняли Святого Духа в день П'ятидесятниці, готуючись у строгому пості і ревній молитві до всесвітньої проповіді Євангелія.

Церква, вшановуючи Апостолів Петра і Павла, які проповіддю просвітлювали і навертали до Ісуса Христа народи, прославляє Петрову стійкість і Павлів розум, вбачає у них образ навернення грішників. В образі Петра — це той, хто свого часу відвернувся від Господа, тричі зрікся, але щиро покаявся; в образі Павла — це той, хто спочатку противився проповіді Господній, переслідував християн, а потім увірував.

Церковне свято Воздвиження Чесного Животворящого Хреста Господнього (27 вересня) — одне з найдавніших у християнській традиції. Його почали відзначати ще у IV столітті, коли 326 року візантійська цариця Олена віднайшла цю святиню. Як тільки на хрест поклали померлого — той відразу ожив. Відтак переконалися, що знахідка — справді Господній Животворящий Хрест, на якому розіп'яли Ісуса. Патріарх Макарій, що супроводжував Олену у нелегкій подорожі, воздвиг (підніс) хрест над народом. Згодом до свята додалася ще одна подія, яка сталася 628 року — повернення Хреста Господнього з Персії до Єрусалиму.

Але суто церковне свято у народному побуті українців пов'язане з багатьма цікавими повір'ями й обрядовими діями. Наприклад, на Здвиження (ще так називають свято) діти вилазили на купи хмиззя і гукали на всі чотири сторони: “Іди, іди від нас!”. Так вони відганяли нечестивців.

Вважають, що у цей день відлітають у вирій останні птахи (зокрема, дикі гуси), а змії гурмуються у кубла, ховаються під коріння дерев, у землю, щоб перезимувати. Але перед тим має відбутися рада, на якій кожен плазун звітує за свої вчинки. Ті, хто протягом року не порушили даної обітниці, не вжалили людину, то можуть спокійно відпочивати до Руфа (21 квітня), коли гаддя знову прокидається від зимового сну. Якщо ж гадюка вжалила людину, то не має права на спочинок, мусить загинути. Отоді змія стає вкрай небезпечною, мстливою, знову нападає на людей.

Прикладом глибокої дитячої віри у Христа, готовності піти за неї на страхітливі муки і навіть прийняти люту смерть — є духовний подвиг Святих Віри, Надії, Любові, а мудрого й побожного виховання дітей — їхньої матері, ревної християнки Софії, яких у церквах східного обряду вшановують 30 вересня.

Святі мучениці жили у Римі у II столітті за часів правління імператора Адріана. Софія, вдова-християнка, сама виховувала трьох донечок: Віру — 12-ти років, Надію — 10-ти років і дев'ятирічну Любов. Змалку вони навчилися читати Євангеліє, що додавало їм сили і твердості духу.

Одного разу імператору-язичнику донесли про їхню приналежність до християн. Це був страшний час для християнства, коли за віру в Єдиного Живого Бога людей піддавали жорстоким тортурам і страчували.

Спочатку імператор викликав до себе матір Софію і почав розпитувати про віросповідання. Та не зреклася свого Бога, а лише підтвердила, що вірує у Нього. Тоді правитель наказав жінці-язичниці наглядати за Софією. Через три дні викликав на суд.

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.