Тепер, у зв’язку з впровадженням оновленого церковного календаря, змінилися й іменинники першого дня року нового. Отож, 1 січня у храмах поминають святих достойників  - Василину, Федота, Петра, Григорія, Ємілію. Та, насамперед, вшановують Отця Церкви Святого Василія Великого.

Незмінним залишається народний календар українців, який тісно пов'язаний з аграрними та іншими сільськогосподарськими роботами, прогнозуванням майбутнього врожаю.

Народні прикмети:

-На Новий рік багато снігу і він довго тане – буде багато хліба.

-Новорічні снігові намети – буде багато трави, сіна на зиму.

-На Новий рік відлига, видно чорну землю – на добрий врожай не сподівайся.

-Висять довгі бурульки – у вулики вдосталь накапає меду.

-На Новий рік сніг і морози – готуй до літа вози.

-У Новорічну ніч багато зір на небі – будуть гриби та горіхи.

-Пухкий іній на садових деревах – вродять яблука.

-На Новий рік буревії – жито і пшениця перед жнивами ляжуть на землю.

-Новорічні завірюхи – влітку незжате колосся сплететься у вінки.

Спостерігали за погодою, її змінами, станом рослин, поведінкою тварин і птахів,  запитально жартували: «Що приволік Новий рік?!.». Та що б він там не приволік, залишалися оптимістами, бажали собі і ближньому тільки гараздів!

За народними віруваннями, щасливі і добропорядні ті люди, хто народився у перший день року, адже вони не вкрали у нього жодного дня! А народна мудрість говорить: «Дякуй Богу за кожний прожитий день!».

Тарас ЛЕХМАН

 

 

Напередодні Нового року постає ще одна «нагальна» справа – придбати ялинку, нові іграшки для неї, прикрасити деревце. 31 грудня вона, причепурена, вже має стояти на своєму місці. Якось нудно без неї, так само, як і без дідуха. Звикли! Принаймні для дітей ялинка – це потіха, радість, зелена гостя з лісу, навіть, якщо вона і штучна. Навіщо зрубувати деревце?!.

Звичай встановлення ялинки виник понад чотириста років тому. Походить він з Німеччини. Першу історичну згадку про нього знайдень у Страсбурзі. Вона датується 1605 роком.

Прямим попередником різдвяного і новорічного дерева в німецькій етнографії вважають альзаський звичай вносити на Святий вечір до хати ялинкове гілля (як в українців – дідуха). В давнину вважали, що ялинкове гілля приносить здоров’я (хвоєю лікують), плодоріддя землі, ріст хлібних злаків та добрий врожай.

Не є чужим новорічне деревце і для українців. Наші предки називали ялинку деревом життя, адже вона вічно зелена. У цьому сенсі її міг замінити тільки дідух з жита, пшениці, який є символом земних врожаїв, а в переносному значенні – самого життя. (Жито-жити-життя). Символізує він і єдність роду, пам'ять про померлих.

У часи не так уже й давно минулі ялинку прикрашали здебільшого саморобними іграшками у вигляді звірят, пташок. На новорічному деревці вони наче оживали. Неодмінними ялинковими прикрасами були яблука, горіхи… (тут також ідеться про життя, «живий» врожай); цукерки – символ насолоди, радості, отриманих від свят.

Отож, дідух і новорічна ялинка у різдвяно-новорічні свята один одному не завада!

Тарас ЛЕХМАН

 

 

 

Різдвяні свята в Україні не обходяться без колядок. Вони звучать у кожній хаті українській родини, ними вітають Дитятко Боже – Новонародженого Ісуса Христа, Його Пречисту Матір Богородицю Марію і Святого Йосифа Обручника. Колядувати починають у сімейному колі за святвечірнім столом, у Надвечір’я Різдва Христового.

Широка тематика українських колядок! Окрім релігійних мотивів (а це – основа), зустрічаємо історичні, героїко-патріотичні, про гірку долю українського народу… Та всі вони сповнені оптимізму. Чимало колядок (як і віншувань) торкаються теми мирної хліборобської праці.

А от гурти колядників, зазвичай, починають ходити від хати до хати аж після Різдва Христового і свята Собору Пресвятої Богородиці, тобто, на третій день Різдвяних свят, коли у церквах поминають Святого первомученика архідиякона Стефана (Степана), 27 грудня (9 січня). І першим вітають колядою священика-пароха.

Колядування – давній звичай обходів із використанням величально-поздоровчих пісень і речитативних віншувань, які неодмінно закінчуються словами:

-Христос Рождається!

-Славіте Його!

В основі цих обходів лежить «магічна» ідея Першого дня. Тому висловлені побажання обов’язково мають сповнитися, стати  реальністю.

Діти, як правило, колядують для себе, «собі у кишеню». Дорослі – на потреби церкви. Основу цих гуртів здебільшого якраз і становлять учасники церковного хору. Дякують господарям за кожну плату, вітають з Різдвом Христовим і зичать усій родині, всій Україні миру та гараздів.

Зрештою, тепер і діти, і дорослі частку наколядованих грошей віддають (здебільшого через окрему церковну касу) на потреби ЗСУ, лікування поранених бійців, допомогу їхнім родинам, сім’ям, насамперед дітям тих батьків, які полягли за волю України.

Для малечі здавна існували певні правила колядування. Спочатку вони колядували вдома. Потім ішли до сусідів, хресних батьків (якщо була така нагода), але спершу у всіх ввічливо просили дозволу заколядувати.

Повелася й така добра традиція: ще до Різдва (Коляди) добрі сусіди гречно просили дітей, щоб ті прийшли і привітали їх колядкою з Різдвом Христовим.

До речі (але не сприймаймо це на віру, а звернімо увагу, як на пласт духовної культури, власне, його залишки), у давнину наші предки-язичники цієї пори вітали народження Сонця і Коляду. Адже день уже більшає, небесне світило «набирає сили». За віруваннями давніх слов’ян, Коляда якраз і була матір’ю Сонця, дружиною Дажбога, богинею Неба. Її ім’я походить від слова «коло» - стародавньої назви Сонця. Легенда розповідає, що саме Коляда навчила давніх українців виготовляти колесо.

Влучно співпали Різдвяні свята і свято Коляди.

Тарас ЛЕХМАН

 

 

Багато українців – вірних ПЦУ, УГКЦ святкували і святкують Різдво Христове за західним календарем – 25 грудня, як і в більшості країн світу (і це ще до «офіційного» церковного переходу і «державного узаконення»), ідуть до храмів на урочисте Богослужіння. Все цілком природньо. Адже таким чином українці долучаються до великої світової християнської спільноти у єдиному пориві достойно відзначити важливе церковне свято.

Є у цій даті і щось символічне. Саме 25 грудня (за східним церковним календарем – свято Спиридона, а за українським народним – Спиридона-Сонцеворота), хоч і непомітно, але день починає збільшуватися, ніч вкорочується. Враження, що Новонароджений Ісусик додає усім світла і долає пітьму.

Однак на Святий Вечір, у Різдво Христове (тут уже ідеться про західний календар) українці таки дотримуються своїх прадавніх звичаїв та традицій: вносять до хати дідуха, кладуть під стіл оберемок сіна чи соломи, запалюють свічку і моляться за померлих, таки звучать українські (!) колядки чи різдвяні пісні, віншування, від хати до хати ходить український різдвяний вертеп.

Свята вечеря, яку родина розпочинає х першою зорею (вона сповіщає про народження Ісуса Христа і завершення Різдвяного посту) також відбувається за українським звичаєм. Але останній день перед Різдвом ще «пісний», тому готують дванадцять виключно пісних страв. А це – кутя, узвар, пампухи, вареники, голубці, гриби (солені, мариновані, грибна підлива), риба (смажена, копчена, запечена, маринований оселедець), борщ, квасоля, варена капуста з пшоном, картопля, шулики з медом… Може бути кілька варіантів заміни тих чи інших страв, але неодмінно дванадцять.

…Трапеза трапезою. Обряди обрядами… Та, все ж, святкуючи Святий Вечір, Різдво Христове, насамперед не забуваймо про іменинника – Дитятко Боже!

Тарас ЛЕХМАН

 

 

 

Найдовшу ніч у році (з 21 на 22 грудня) у народі називають Ніччю Анни (Ганни, Ганки). Але зустрічається і така дивна назва – Ніч Сови.

Вважають, що сови найактивніше полюють у найтемніші, найдовші ночі. Проте, таке твердження цілком хибне. Так, сови полюють здебільшого вночі за нічними гризунами (зокрема мишами), коли ті виходять зі своїх схованок похарчуватися. Але до совиного раціону харчування (якщо це крупна птаха)  входять навіть молоденькі зайці чи зайці-дитинчата, білки, куниці… Полюють вони і вдень. Чистої води побрехеньки, що сова вдень погано бачить (а то й зовсім не бачить), що світло сонця сліпить їй очі. Ці спритні мисливці покладаються насамперед на свій відмінний слух, а не на зір, тому будь-якої пори доби добре орієнтуються у довкіллі.

У народній уяві сова зазнала слави і неслави. Її називають птахом мудрості, знань; водночас – лихим віщуном, провісником недоброго. Чомусь були упевнені, якщо вночі сова голосно гугукає, кричить, то невдовзі хтось помре, а, може, вже й помер, сова ж голосить, плаче за його душею. Застерігали, що у Ніч Сови з хати краще не виходити, тим паче, коли почув голос цього птаха, бо він зведе на манівці, пропадеш. Звісно, що такі безглузді твердження та перестороги не варті уваги.

З народних прогностичних прикмет і висловлювань про сову:

-Взимку сова голосно кричить – перед сильним снігопадом; а якщо стоїть міцний мороз, то відчуває відлигу.

-Активне зимове полювання сови свідчить про наближення завірюхи.

-Де багато сов – там завелося багато гризунів. (Утім, завдяки ненаситним совам цих гризунів явно збавиться).

-Не бачиш, як та сова.

-Сова сліпа, але мудра.

-Мудрий, як сова.

-Сова – відьмацький (відьомський) птах.

-Вдень сліпа, а вночі бачить. (Сова).

-Ходиш (не спиш) по ночах, мов та сова.

-Сова і жайворонок – не пара.

-Сові – ніч, а жайворонку – ранок. (Так і людей порівнюють, зокрема творчих. Одні люблять працювати вночі, а іншим дає наснагу ранок).

Тарас ЛЕХМАН

 

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.