Останні новини
28 жовтня 2024
28 жовтня 2024

 

(Український календар)

22 травня 1861 року відбулося перепоховання Тараса Григоровича Шевченка на Чернечій горі неподалік Канева.

Помер 47-річний український поет (та й не тільки поет…) у Санкт-Петербурзі, де жив і працював, мріючи про повернення на Україну. Поховали його на Смоленському кладовищі міста над Невою, оповитого холодом, побудованого на козацьких кістках… Але друзі Великого Кобзаря, численні шанувальники його творчості, просто небайдужі люди добре знали про бажання Тараса Шевченка бути похованим згідно з його «Заповітом», написаним ще у 1845 році, «серед степу широкого, на Вкраїні милій».

Після того, як 58 днів прах Тараса Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, за клопотанням Михайла Лазаревського та після отримання ним відповідного дозволу, нарешті було перевезено в Україну й перепоховано на Чернечій горі.  Труну спочатку привезли до Києва, де з покійним могли попрощатися всі охочі. Особливо багато було молоді. 20 травня 1861 року останки Великого Кобзаря доставили по Дніпру на пароплаві «Кременчук» з Києва до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, а 22 травня, після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору.

Церемонія перепоховання Тараса Шевченка перетворилася на справжнє, хоч і сумне свято. Після церковної панахиди протоієрей виступив із прощальним словом, назвавши спочилого раба Божого Тараса не тільки братом во Христі, але й справжнім і щирим батьком всього українського люду, а також першим, хто заступився за рідне слово українського народу.

Потім труну винесли з церкви, поставили на козацький віз, накрили червоною китайкою, а замість волів упрягся люд. І повезли, як слід, діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому, до місця вічного спочинку. Везли хлопці і чоловіки, потім, навіть, жінки-молодиці і дівчата. Дорога сягнула кілька верств. Шлях, якою рухалася траурна процесія, устелили зеленими гілочками, і він був схожий на зелений килим. Попереду несли портрет Великого Кобзаря, аби весь стрічний люд бачив того, про кого лише чув, знав, здогадувався.., з ким прощається.

У 1925 році на місці поховання (перепоховання) Тараса Шевченка було створено Канівський державний музей-заповідник «Могила Т.Г. Шевченка», а величезний бронзовий монумент споруджено у 1939 році.

Мабуть, що вже від часу перепоховання народ називає Чернечу гору – Тарасовою. Це – святе місце для кожного українця, усіх, хто любить Україну і захищає її!

Підготував Тарас ЛЕХМАН

 

У третій четвер травня відзначаємо День вишиванки - національне свято, яке покликане зберігати споконвічні народні традиції, створення та носіння етнічного вишитого українського одягу. Свято вже стало самобутнім і самодостатнім. Завдяки українській діаспорі поширилося воно і за кордоном. Гості з інших країн хочуть придбати нашу вишиванку як дорогоцінний сувенір, пам'ятку про мальовничу Україну.

Ідею акції у 200 6 році запропонувала студентка Чернівецького національного університету Леся Воронюк. Від національно свідомої студентської молоді завжди очікуй несподіваних радикальних дій. Їхні ідеї швидко стають суспільними. Це ж, передусім, студенти творили в Україні Майдани і Революції.

Спочатку вишиванки одягнуло кілька десятків студентів і викладачів університету з Буковини. Та вже впродовж наступних років свято перетворилося на всеукраїнське. Воно не передбачає якихось обов'язкових заходів, а лише одягнути вишиванку і піти на роботу, на навчання, навіть у магазин за покупками, зустрітися, поспілкуватися з друзями на вулиці, демонструючи свою національну, громадянську позицію, культуру, освіченість, духовну свідомість. До церкви взагалі личить ходити у вишиванці. У такому одязі закодовано багато символів, сили, оберегів, краси.

Дещо з традицій.

Вишиту з білого полотна сорочку носили тільки у святкові дні.

Кожна дівчина перед весіллям повинна була сама вишити сорочку для себе і свого нареченого. Вишиваючи сорочку для милого, завжди нашіптувала молитви і замовляння, щоб суджений був вірним.

Для новонародженого шили першу сорочку з батькової сорочки. (Її також оздоблювали вишивкою). Вважається, що в ній зберігається батьківська енергетика, необхідна для захисту дитини від всіляких хвороб. Дівчаткам шили сорочку з маминої.

Новонародженій дівчинці вишивали сорочку з чорними візерунками, як символ землі, родючості; хлопчикам з синіми та зеленими візерунками, бо вони захищають від стихій.

Сорочку з нових тканин дитині дарували вже до триріччя. Тоді візерунки були червоними - символ батьківської любові й кровних зв'язків.

Підготував Тарас ЛЕХМАН

 

 

* * *

18 грудня 2022 року Україна попрощалася ще з одним із своїх Синів, червоноградцем Володимиром Васильовичем Яником. Відійшов у Вічність щирий Патріот.

Не вважайте цей журналістський допис оперативно застарілим. Проблеми, порушені в ньому, актуальні і стосуються багатьох. Трапляється чимало аналогічних ситуацій...

* * *

Володимир Яник народився 1940 року у м. Савчин (тепер - Червоноградського району). Тут поховані його родина, батьки. Свого часу сім'я зазнала репресій, депортації, але повернулася на рідні терени.

Згодом герой нашої розповіді став кадровим військовим, офіцером. Зокрема, служив у ракетних військах, частині, яка дислокувалася у с. Бендюга, що неподалік Червонограда, продовжив службу у Сокальському об'єднаному військовому комісаріаті. По завершенню служби вийшов у відставку.

Попри свій поважний вік, був учасником усіх Майданів, Революції Гідності, займався волонтерством на користь українських бійців - учасників АТО-ООС. Чималий послужний список добрих справ у нашого Героя! Не міг інакше чинити! Бо де ж тоді офіцерська честь і гідність?..

Володимир Яник (не хочемо про це писати в минулому часі) - почесний отаман Червоноградської сотні Прикарпатської Січі, Українського козацтва, член Спілки офіцерів України. Таким він назавжди залишиться у нашій пам'яті!

Коли росія розпочала повномасштабну війну проти України, Володимир Яник важко переживав ці події. Готовий був взяти зброю до рук. Та куди там у вісімдесят з гаком років... Все ж не залишався осторонь. Жертвував частку своєї пенсії ЗСУ, територіальній обороні.

Важко і боляче прощатися з такими людьми...

Гіркоти додав і прикрий інцидент, який трапився під час похорону. Витівка сільського старости заслуговує на адміністративну (а то й кримінальну!) відповідальність. Про все це докладно розповіли мені активісти Прикарпатської Січі (а серед них - досвідчені практикуючі юристи, фахівці з права), навіть надали детальні коментарі, пояснення з посиланнями на діюче законодавство України.

* * *

...Прощалися з Володимиром Яником у церкві Святого Володимира Великого (ПЦУ), що в Червонограді. Волею долі у цьому місті він жив і трудився, вже, навіть, як пенсіонер. Поховати ж його сім'я вирішила у селі Савчин, біля могили батьків. (Не стану заперечувати, якщо це й був заповіт покійного, його останнє прохання). Та й село для нього рідне, часто навідувався сюди. Побратими покійного самі викопали могилу, розчистили дорогу від снігу.

Під час поховання до родичів спочилого у Бозі зухвало підійшли староста села Савчин та ще один чоловік (умовно назвемо його «помічником старости») і почали вимагати кошти за надання дозволу на поховання, мотивуючи тим, що Володимир Яник не був мешканцем села і не ходив до місцевої церкви. Парадокс: а хіба там, на Майданах, він не захищав від ворога-супостата і це село, і цю церкву, і його мешканців, і майбутнього старосту, і, зрештою, усіх нас з вами?!. У росій вже давно був задум захопити всю Україну! Але завдяки таким, як Володимир Яник, він провалювався і провалюється!

Щоб не ускладнювати ситуацію (не до того на похороні), дочка Володимира Яника передала вимагачам 1500 гривень, після чого вони щезли. Жодних чеків, жодних квитанцій не було надано платнику. І це при багатьох свідках!

Важко збагнути: на якій підставі у селі Савчин вимагають гроші за поховання?

Відповідно до статті 28 Закону України «Про поховання та похоронну справу» землі, на яких розташовані місця поховання, є об'єктами права комунальної власності і не підлягають приватизації або передачі в оренду.

Відповідно до пункту 1.1 «Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань», затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України від 19.11.2003 р. № 193 (зі змінами), земельні ділянки для влаштування кладовища надаються за рішенням органу місцевого самоврядування виключно спеціалізованим комунальним підприємством на праві постійного користування землею (ст. 92 ЗК України та ст. 23 Закону України «Про поховання та похоронну справу»).

Наскільки нам відомо, жодних спеціалізованих комунальних підприємств щодо розміщення місць поховання у селі Савчин не створено.

У такому разі кладовище є землею комунальної власності, тому стягнення коштів на поховання можливе тільки на підставі рішення органів місцевого самоврядування. Проте жодних рішень місцевого самоврядування про збір коштів на поховання надано не було.

Крім того, церковна громада (громадська організація) є неприбутковою організацією. Вона існує виключно на добровільні пожертви, а не на примусових стягненнях.

Відтак, у діях старости села Савчин та його «помічника» (наголошуємо: умовно так називаємо цю особу) вбачається склад злочину, покарання за який передбачений ст. 189 КК України - вимагання.

Згідно сучасного законодавства України посада сільського старости не є виборною (тобто, мешканці села не обирають свого очільника; хоч це прикро звучить, але позбавлені такого права). Його призначає районна влада. (Очевидно, що є процедура подання кимось заяви на вакантну посаду, чи то самовисунення). Отож, так само можна і звільнити старосту, як і призначити. А, може, сільський староста Савчина комусь догоджає «на верхах»?..

* * *

Залишмо юридичні аспекти. Тепер про мораль і совість.

Складається враження, пане старосто, що Савчин - це ваша власність. Задалеко зайшли! Невже вам було шкода клаптика землі для такої Людини, Патріота. Та ж не зі своєї узаконеної ділянки віддаєте... Де совість, де мораль, де дотримання клятви державного службовця (вимагаєте плату без підстав і документів)?.. Не здивуюся, якщо у свою кишеню поклали ці гроші, кров'ю Володимира Яника политі на Майданах. Краще б їх віддати ЗСУ!

* * *

Та як би там не було, побратими Володимира Яника готують відповідну заяву щодо вашого вчинку до Державного бюро розслідувань. Підстави на це є!

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

м. Червоноград

 

 

 

 

 

 

 

 

1 листопада 1918 року у Львові була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).

* * *

Це — знакова подія у тисячолітній історії національного державотворення. Вперше з часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави, після 570-річного чужоземного панування, населення західноукраїнських земель стало знову господарем власної долі, проголосило державну незалежність.

ЗУНР була черговою спробою українського народу відновити державу, звільнитися від вікової влади чужинців, яка різними способами нав'язувала своє панування, своє право, свою історію, свою ідеологію. Великим позитивом було й те, що ЗУНР розбудовувалась як національна держава на демократичній основі. Серед постулатів - визнання народу джерелом влади, рівність усіх перед законом, прагнення забезпечити конституційне оформлення новоствореної держави, проголошення принципів поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, гарантування широких політичних і культурних прав національних меншин та ін.

Погодьтеся, що це - найважливіші державотворчі завдання, які відстоюємо і сьогодні.

Українці заявили про себе всьому світу як окрема європейська нація, яка має право на власну державу. Відтоді через пропаганду національних ідей (тут зіграла визначальну роль не тільки усна пропаганда та агітація, а й преса, хоч тиражі видань були мізерними, але кожен примірник передавали з рук у руки) значно підвищився рівень національної свідомості українського народу.

 Українці здобули досвід державотворення, який міцно вкоренився в історичну пам'ять і став надбанням наступних поколінь борців за сучасну Українську державу.

Мільйони борців за волю України продовжували і продовжують (насамперед у боротьбі з російським агресором) традицію визвольних змагань.

І хоч ЗУНР через наступальні дії військового противника проіснувала недовго (лише вісім місяців, до липня 1919 року), зазнала гіркоти поразки, як і Українська Народна Республіка, з якою вони з'єдналися, все ж 1 листопада зайняло в національному календарі українців особливе місце. І аж ніяк не йдеться тільки про галичан. Вже тоді Україна мала стати Соборною, Єдиною! Не судилося?!. Втім, ідея реалізувалася аж  24 серпня 1991 року. Історичні процеси - це часто ланцюжкова реакція. Тому й тепер змушені боронити свою Державу!

Історичне значення ЗУНР також полягає в тому, що було збережено ідентичність української нації й поглиблено процес державотворення. Листопадовий чин зробив українську націю сильнішою.

Згадуючи ЗУНР, попри його втрати і поразки, пам'ятаймо, що це привід не для смутку, а для гордості за свій народ!

Підготував Тарас ЛЕХМАН

 

 

Цієї доволі дощової осені можна проводити конкурс серед грибів-велетнів.

У лісі, поблизу с. Бендюга, мій приятель з Червонограда Василь Ковзик знайшов білого гриба, вагою 3 кг 125 г. (Шкода, що не сфотографував). Зумисне зважував у магазині. Тут же розрізав. Ні, не червивий, добротний. Частину віддав продавщині за послуги. І без того ніс додому повний кошик грибів!..

Розповідали, що здебільшого трапляються білі гриби-велетні, вагою 1,5-2 кг. Але понад трикілограмові велетні - рідкість.

Маркіян ЛЕХМАН

м. Червоноград

 

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.