Останні новини


(Про нас пишуть!)
Сокальська районна газета “Голос з-над Бугу” надрукувала замітку студента факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства Маркіяна Лехмана про матеріальну допомогу слухачів і членів Міжнародної (Малої) Академії літератури і журналістики (ідеться про три тисячі гривень пожертвувань) Збройним Силам України. Хоч це маленька сума, але від щирого дитячого серця!
Аналогічну публікацію подали Інтернет-видання «Кримська світлиця» і Новий український портал, приватні сторінки Facebook.
Війна стосується кожного! Спасибі дітям за розуміння! Знай наших!
Тарас ЛЕХМАН


(Спостереження. Особиста думка)
Щоб там росіяни (російська путінська пропаганда і ті, хто потрапив у її тенета) не говорили про Галичину, Західну Україну, бандерівців, українських націоналістів, але ми, галичани, якось толерантно ставилися і ставимося до російськомовного населення (зрештою, до людей різних національностей), бо ми добрі люди, щирі, чуйні, нікому не бажаємо зла. Та таки знаємо своє і хочемо свого! Українського!
Ніхто в Україні, у тій же Галичині, не забороняв росіянам розмовляти рідною мовою, чи, тим паче, забути її, викреслити з пам'яті. Ніхто нікого не «садив на розпечену сковорідку за російське слово». А що вже говорити про російські ЗМІ, які масово друкуються, виходять в ефір в Україні?!.
Чимало теперішніх захисників України розмовляють російською, але вони воюють таки за Україну проти путінської агресії, проти «русского мира», бо Україна - їхня рідна земля, рідна Батьківщина і чужинця з «русским миром» вони тут не потребують.
...Заради правди. На фронті своя мова - мова залпів і вогню,мова кулеметних черг. Достатньо побратимам погляду, жесту... Без слів усе второпають...
Мало хто в Галичині зробив зауваження, що ти розмовляєш російською. Навіть у побутовому спілкуванні один розмовляє українською, а інший - російською. І всі один одного добре розуміють.
Нарешті, з початком повномасштабної російської агресії, нової хвилі війни, у багатьох магазинах Червонограда з'явилися вивіски: «У нас спілкуються тільки УКРАЇНСЬКОЮ!». Тим паче, що в Україні українська є державною мовою!
Дістало... Втім, не йдеться про те,, що всі російськомовні (чи то росіяни) погані. Люди всюди є люди, і різні. Кожна людина - особистість зі своїм характером, культурою (навіть набутою від предків), уподобаннями, вихованням, мораллю, совістю...
Отакі ми, галичани!
Бережімо українську мову!
Тарас ЛЕХМАН, м. Червоноград


Предстоятель УГКЦ, Блаженніший Святослав Шевчук звернувся до священослужителів, пастви з проханням щосуботи проводити у храмах поминальні Богослужіння за тих українських бійців, які загинули за рідну землю на полі бою, померли від важких поранень у військових госпіталях, лікарнях. Безперечно, лікарі робили все можливе і не все у їхніх силах та волі...
Молімося за них повсякчас, кожної вільної хвилини. Ми можемо і зобов'язані молитися, бо ціною свого життя вони зберегли наше життя.
Молімося за жертви серед мирного населення. Молімося за вбитих російським ворогом-супостатом безневинних дітей, навіть ненароджених. Вони - Анегелятка Небесні!
Тарас ЛЕХМАН


На жаль, у часи війни журналістам доводиться вдаватися до самоцензури. Не завжди можна висвітлювати прізвища, конкретні назви, тим паче подавати географічні топоніми, місця розташування тих чи інших об'єктів. Навіть, коли пишеш про щось добре, милосердне, чуйність, взаємодопомогу, жертовність заради іншого. Відчуваєш себе військовим журналістом, який умовно ділить сторінку блокнота на дві частини: це можна подати для ЗМІ, а це «забути», вилучити, або ж написати завуальовано - «Н-на» військова частина. Зрештою, а хто у теперішній час з моїх цивільних колег-журналістів не почуває себе військовим журналістом, навіть, якщо він пише про глибокий надійний тил, який допомагає Українському Війську?!.
Подана мною інформація - достовірна, як кажуть, «з перших уст». Один з василіянських монастирів (УГКЦ), настоятель якого просив конкретно не називати обителі, переказав на оборону Києва (зокрема на закупівлю бронежилетів для бійців територіальної самооборони) сто тисяч гривень. І це не остаточна сума. Акція збору коштів триває. Звісно, це є пожертва не самих ченців, а парафіян монастирської церкви.
Збережемо нашу столицю - серце України! Такі фінансові потоки надходять для ЗСУ звідусіль!
Тарас ЛЕХМАН


(З фенологічного щоденника)
Червоноград. 12 березня 2022 р. Година: 16.45.
Вперше цієї весни побачив у небі журавлів. Поверталися з вирію. Летіли клином з півсотні птахів, високо-високо і чомусь мовчки, не подавали голосів.
Не сприйміть мене за наївного, дивакуватого, але таки загадав бажання: нехай журавлі принесуть на своїх крилах мир українській землі!
Маркіян ЛЕХМАН

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.