Останні новини
27 вересня 2022
25 вересня 2022
25 вересня 2022


(Картинки з життя)
Василь понад двадцять років працював на шахті підземним електрослюсарем. Вийшов на пенсію не за віком, а за підземним трудовим стажем і через захворювання на силікоз. Ця небезпечна хвороба, яка вражає легені, відома багатьом гірникам, належить до категорії професійних захворювань.
Півроку тому переніс складну операцію на стравоході. Довго оговтувався після неї. Лікарі буквально витягнули Василя «з того світу».
Коли розпочався російський наступ на Україну, не міг спокійно сидіти біля екрана телевізора і байдуже спостерігати за подіями, мовляв, поки що це мене не стосується... Не вагаючись, вступив до лав територіальної оборони. Зі сім'єю не радився. Тільки, як кажуть, «поставив перед фактом».
Удома залишилися дружина Тетяна і син-школяр Богдан.
Варту несе не в рідному Червонограді, а в інших регіонах Прибузького краю.
- Я - перший, куди пошле керівництво тероборони, - віджартовує Василь.
Буває, що з'явиться на один-два дні додому, і знову вирушає у «бойове відрядження» (інакше цю місію не назвеш) на 4-5 днів.
Дружина поспіхом готує канапки, пече пиріжки, закуповує консерви... А Василь тим часом заспокоює її:
- За харчі не переживай! Ми - не гниле москальське військо, яке не має що їсти, грабує продуктові крамниці, забирає останній кусень хліба у мирного населення. З харчами нам належно допомагають місцеві мешканці, регулярно навідуються волонтери. Так що навіть у часи Великого посту не доводиться постити...
Про деталі, подробиці служби Василь ніколи не розповідає, як і належить у воєнний час. Але завжди почувається бадьорим, упевненим (радше - самовпевненим). І ця бадьорість та впевненість передаються іншим. Віримо у таких бійців!
Тарас ЛЕХМАН

 

Червоноград. ГО “Автомайдан”. Інформація від Івана Годиша, активіста автомайдану. Дані, станом на 19 березня 2022 р.

З початком розв'язання Росією проти суверенної України війни (24 лютого), члени Червоноградського ГО «Автомайдан», здійснили вже понад 20 поїздок на Східну Україну. У кожному рейсі по 1-2-3, а то й більше авто. Їхні «буси» завжди «під зав'язку» наповнені необхідним українським бійцям добром - продукти харчування, городина, одяг, змінна білизна (навіть ті ж шкарпетки), запчастини для техніки, генератори... Городину здебільшого поставляють мешканці сіл Сокальщини. Приємно, щемливо спостерігати, що до цієї волонтерської праці охоче долучаються діти!

Дехто з українських бійців полюбляє міцну каву, дехто любить цукерки, шоколад та інші солодощі, комусь кортить спалити зайву цигарку... Серед доставленого на передову і таке добро знайдеться!

Перед від'їздом автомайданівці завжди телефонують військовим:

- Що вам конкретно і нагально потрібно?

Відповідь чітка:

- Те, те і те...

- Телефон відразу вимикаємо, - говорить автомайданівець Іван Годиш. - Розмова триває кілька секунд, наче її і не було, щоб «не засікли».

Їхати на Східну Україну тепер доводиться манівцями, глухими місцевостями, аби не наразитися на небезпеку з боку російського ворога. Кожна поїздка - своєрідний ризик, ціна якому - життя. У відносно «затишних» місцях водії роблять короткий перепочинок, і знову за кермо. Зате все «добро» доставляють вчасно, оперативно. Після приїзду беруть від військових замовлення на майбутні рейси.

Куди саме їдемо, якими маршрутами (зрештою, ситуація змінюється ледь не щодня), у які військові частини, підрозділи навідуємося, звичайно, говорити не будемо. Але такі тісні стосунки з військовослужбовцями автомайданівці налагодили ще з 2014 року, з перших днів АТО (вважайте, що війни з Росією та сепаратистами).

...У військових частинах час від часу відбуваються ротації (заміни). «Старожили» відразу наказують новоприбулим:

- Тримайте тісний зв'язок з Червоноградським «Автомайданом»! Ті хлопці доставлять вам усе можливе і неможливе. Навіть з-під землі дістануть!

...Ніколи не забути випадок, коли українська бойова машина потрапила під ворожий артобстріл. Її, понівечену, військові техніки просто списали на... запчастини. Але червоноградські автомайданівці-волонтери доставили автомобіль у шахтарське місто, у звичайнісінькому гаражі власними силами відремонтували і, як новеньку, повернули на передову Збройним Силам України.

Тарас ЛЕХМАН

 

 


З початком російської агресії четверо татових добрих знайомих (зумисне не називаю імен та прізвищ) повернулися із заробітків у Польщі; п'ятий - з Чехії.
Вирішили не ховатися від війни за прикордонним колючим дротом. Хоч за кордоном добре, але, навіть попри бойові дії, в Україні, на рідній землі таки краще!
Усі п'ятеро добровільно з'явилися у військкомати (вони проживають у різних містах), поновили необхідні дані у документах, дали номера мобільних телефонів, нові адреси місць проживання. Двоє з них уже мають досвід участі у бойових діях на Східній Україні (воювали з сепаратистами та російськими найманцями).
Запевнили військових комісарів: «Будь-коли чекаємо на повістки. З'явимося неодмінно! Підемо захищати наших дітей!».
...І тут слово «діти» прозвучало не тільки про їхніх кровних нащадків, а про всіх дітей України.
Маркіян ЛЕХМАН,
студент Української академії друкарства
м. Львів


(З фенологічного щоденника)
19 березня, за церковним календарем, день священномучеників в Аморії. У народі його називають Лелечиним днем, або Днем лелек. (Зумисне пишу ці слова з великої літери, бо дуже люблю цих пернатих). Зрештою, всі українці люблять лелек, навіть облаштовують для них спеціальні площадки, щоб лелекам було зручніше збудувати гніздо. Вони щойно повертаються з вирію. Перший приліт не назвеш масовим.
Цієї весни вперше побачив лелек 17 березня в обідню пору (близько 15.00), і то неподалік Червонограда. Четверо птахів кружляли високо у небі над сусіднім з містом Бендюзьким лісом.Тут не раз бачив їхні гнізда.
Не думав, що мій цілком мирний фенологічний щоденник перетвориться на «фронтовий». (Хоча, заради правди, очікував на таке; від російських сусідів нема чого доброго чекати). Скільки гнізд лелек зруйновано російськими окупантами, які гатили з ракет, градів, гармат, скидали бомби по цивільному населенню, по будинках цивільних, на яких, або біля яких лелеки звили собі «помешкання». Понад дві тисячі мирних людських жертв. Доведеться птахам повертатися до зруйнованих домівок, знищених російським агресором. От тільки б друга хвиля атак не зруйнувала їх, як і не зачепила мирний український народ.
Російські збройні сили навіть стріляють по безневинних дітях (на жаль, є жертви). Вони насмілилися розбити пологовий будинок, у якому загинула мама із ще ненародженим немовлятком. (А кажуть, що саме лелеки приносять дітей...). Навіть Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров не міг дати міжнародним журналістам жодних конкретних аргументованих пояснень, сильно нервував перед телекамерами. Намагався пояснити, що у пологовому будинку розмістився штаб українського націоналістичного війська. Ні! Українські націоналісти до такого б не додумалися, не пішли б на таке...
Нехай лелеки, як і журавлі, приносять на своїх крилах мир українській землі!
Маркіян ЛЕХМАН,
студент Української академії друкарства
м. Львів


(Про нас пишуть!)
Сокальська районна газета “Голос з-над Бугу” надрукувала замітку студента факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства Маркіяна Лехмана про матеріальну допомогу слухачів і членів Міжнародної (Малої) Академії літератури і журналістики (ідеться про три тисячі гривень пожертвувань) Збройним Силам України. Хоч це маленька сума, але від щирого дитячого серця!
Аналогічну публікацію подали Інтернет-видання «Кримська світлиця» і Новий український портал, приватні сторінки Facebook.
Війна стосується кожного! Спасибі дітям за розуміння! Знай наших!
Тарас ЛЕХМАН

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.