Зазвичай, відразу після дня Миколая Чудотворця українці активно готувалися до Різдвяних свят. Жінки білили хати із середини, прали рушники, скатертини, чистили на снігу килими… Господарі запасалися дровами. Знаходилася робота і для дітей, скажімо, якнайбільше заготовити для худоби сіна, соломи (принести оберемки зі стіжків до хліва, щоб у свята зайвий раз не клопотатися). Чимало турбот випадало у кожного. Але всі сповнювалися радістю в очікуванні Різдва Христового, Зимових святок. Тому ці праця ставала урочистою.

А ще посилено годували свиней, щоб на святковому столі було багато смачної свіжини – і для себе, і для гостей.

Побутувало й таке: ближче до Різдвяних свят у містах і містечках організовували різдвяні (чи, радше, передріздвяні) ярмарки. Тут можна було придбати новий одяг, взуття. Зять купував для тещі хустку, а невістка – свекрусі. (Ідеться про молоду пару, яка щойно побралася). На різдвяних ярмарках продавали дідухи, ялинкові прикраси, різдвяні віночки, глечики для освячення йорданської води. Дітям купували виготовлені з дерева або глини іграшки у вигляді звірят і пташок, свистунці, солодкі смаколики…

Та не тільки цим обмежувалася підготовка до Різдва. Важливим християнським обов’язком було піти у часі Різдвяного посту піти до церкви на сповідь, за скоєне лихо, заподіяне зло (бодай словом) попросити прощення один в одного.

Сімейною реліквією ставала придбана й освячена у храмі нова ікона.

Різдвяні свята є родинними, де кожен член сім’ї (від найстаршого до наймолодшого, тобто, дитини) відіграє свою роль. Так само і підготовка до них. Усе це привносить в сім’ю радість, душевний спокій, мир, злагоду, взаємоповагу. Це також важливо й з огляду на народну родинну педагогіку, виховання дітей у дусі християнської моралі.

Тарас ЛЕХМАН