(Легенда)

Усі добре знають пісню «Боже великий єдиний, нам Україну храни…», яка давно стала церковним гімном (і це для різних конфесій), виявом віри у Всевишнього і кращу долю України. Можемо назвати її піснею-молитвою. Виявляється, що про неї складено легенду. І вона не такого вже й давнього походження, як і (за історичними мірками) пісня…

Якось Господь вирішив наділити дітей усього світу талантами. Вибирали кожен до душі. Французи вибрали елегантність і красу, британці – стриманість і вишуканість, угорці – любов до господарювання, німці – строгу дисципліну і порядок, швейцарці – точність, цигани – любов до мандрів, діти Росії – владність, Польщі – здатність торгувати, італійські одержали хист до музики, голландські – до живопису, іспанські – до запальних, пристрасних танців…

Обдарувавши усіх, хто що забажав, підвівся Господь зі святого трону, а поглянути, як вони розпоряджаються своїми дарунками-талантами. Належно розпоряджаються. Та раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнута у вишивану сорочку, руса коса до пояса переплетена синьою стрічкою, а на голову красується багряний вінок з червоної калини. Та й сама дівчина неймовірної вроди.

-Хто ти? Чого гірко плачеш-ридаєш? – запитав Господь.

-Я – Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові і пожеж. Сини мої на чужині, на чужинців працюють-батракують, вороги немилосердно знущаються з вдів і сиріт, у своїй хаті нема правди й волі.

-Чого ж ти не підійшла до мене скоріш? Я вже всі таланти роздав. Як же зарадити твоєму горю? – промовив у розпачі Господь Бог.

Дівчина, було, хотіла вже йти, та Господь, піднявши правицю, зупинив її і запропонував:

-Є у мене неоцінений дар, який прославить тебе на весь світ. Це – пісня, пісня-молитва.

Взяла дівчина-Україна дарунок і міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому і з ясним, осяйним обличчям та глибокою беззастережною вірою понесла пісню в народ. А зветься ця пісня «Боже великий єдиний, нам Україну храни…». Через цю пісню народ почав творити інші пісні.