За давніми народними фенологічними спостереженнями, 21 квітня, у свято Руфа, прокидаються від тривалого зимового сну плазуни — вужі та гадюки. Пробуджує їх весняне потепління і змушує покинути кубла. Не на докір Святому Руфу (він аж ніяк не заслуговує на таке), але цей день у народі називають - Гадючником. Тому вважали, що на Руфа небезпечно ходили до лісу, бо змії стають особливо агресивними, непередбачуваними, можуть вжалити, тим паче, що у них почався шлюбний період.

Кажуть: «На Руфа земля рушиться, стає плодорідною». Відтак - проростають (рушаться) корінці, зернята рослин. А деякі вже проросли. Цієї пори бачимо, як молода зелена травичка вкрила благодатну землю, маленькими сонечками посміхається до нас цвіт мати-й-мачухи, зацвів барвінок. На полях хлібна злаки рушаться (рухаються) до сонця... Та й сама планета Земля рушиться до сонця, до літа. Отож, уже навіть не йдеться про ранні весняні квіти - проліски,підсніжники, які давно відцвіли.

У господинь були свої клопоти. Якщо рано вилупилися курчата, гусенята, індичата, то саме у свято Руфа господині виносили їх на сонечко погрітися, бодай на годинку-дві. Але виносили їх «наосліп», із зав'язаними очима, щоб потім шуліки не крали домашню птицю, не завдавали шкоди сороки-злодійки.

Народні прикмети:

- Якщо цього дня добра погода - буде погоже літо, а сльотава - літо буде дощове й холодне.

- Якщо наступного дня поггода не встановиться, то рік буде сухий.

Тарас ЛЕХМАН

18 квітня - день вшанування святих мучеників Феодула й Агапофода.

Народні прикмети:

- До Феодула віє сіверко (холодний північний вітер), а з Феодула теплом тягне.

- Прийшов Феодул - теплом подув.

- Коли непогода на Феодула, то Феодул надовго губи надув. (Непогода триватиме кілька днів, а то й тижнів).

- На Феодула раніше вставай і віконниці відчиняй. (Забирай подвійні рами, які виставляють на зиму).

- На Феодула погожий день - на погоже літо. (І навпаки).

- Нема доброї погоди на Феодула, то й літо буде негожим.

- На Феодула хитка, непевна погода, то й літо буде хитким, непевним.

- Дощ на Феодула - початок травня буде дощовим, а літо буде мокрим.

Найбільше на Феодула боялися холодного дня і північного вітру (сіверка), бо тоді влітку тепла не чекай.

Тарас ЛЕХМАН

Тільки у другій половині квітня земля починає прогріватися весняним сонцем. З неї поступово «виходить зима», паморозь. Щоправда, де-не-де глибше копнеш лопаткою, то ще побачиш замерзлий ґрунт. Утім, дехто з господарів уже засіяв зернові культури, посадив частину ранньої городини... Невеличкий перепочинок, помилуйся цвітінням садів, а далі знову до праці.

- Сади цвітуть - час розпочинати городні роботи.

- Город орати і грядки копати - руками не махати.

- Овес любить хоч у воду, але впору.

- Почекай годинку, але посій жито в пісок.

- Лист дубовий розвертається - земля за свій рід приймається.

- Лист дубовий розвернувся - земля прийнялася за свій рід.

- Лист на дубі з п'ятак - бути ярині так!

- Дуб зеленіє раніше ясена - на сухе літо.

- Горлиця затуркоче - пора сіяти коноплю.

- Грім гримить перший раз з півдня - літо буде тепле; з півночі - холодне; з заходу - дощове; зі сходу - сухе.

- Де плуг господар, а борона господиня - там повні бочки і скриня.

- Зайці весною довго не линяють - чекай продовження холодної снігової погоди.

- Жайворонків не чути з самого світанку - на дощову погоду.

- Жайворонків багато і довго співають - на теплу ясну погоду.

- Ореш - плачеш; врожай збираєш - від радості скачеш.

- Перша роса холодна, як лід, а друга, як мід (мед).

- Павучки молоді появились - до теплої весняної погоди.

- Ластівки прилетіли рано- на щасливий врожайний рік.

- Молоко в дійниці піниться - будуть опади.

- Земля запарувала - берися до праці!

- Горобці гнізда в'ють - до погоди.

- Горобина рано цвіте - буде багато вівса.

Зібрав Тарас ЛЕХМАН

Дохристиянські звичаї та обряди, які дійшли до нашого часу, присутні й у святкуванні Великодня, Воскресіння Господнього. І саме вони неабияк свідчать про самобутність українського народу та його неповторну культуру.

У передвеликодній четвер, згодом названим у народі Чистим, проводилися різноманітні обрядові дійства, які були покликані відвести від оселі, родини смерть та лиху годину, принести очищення. Вважалося, що саме в Чистий четвер до сходу сонця ворони носять своїх пташенят до ріки купатися. Тому у давнину українці традиційно намагалися скупати власних дітей раніше воронячих, щоб ті здоровими були. Ні, до водойми не носили, а купали у ночвах. Таки само до сходу сонця прибирали стодоли «на користь домашнім тваринам».

В язичництві ці та інші обрядові дійства пов'язувалися з приходом весни, який ототожнювався з оновленням Природи, сподіваннями на багатий майбутній врожай, приплід домашньої худоби і птиці.

Цікавим був обряд приготування великодньої солі. Він також проводився виключно у Чистий четвер. Грудочку солі загортали у лляну ганчірку і садили у піч. Коли ганчірка згоріла, господині збирали «палену» сіль і зберігали її до Великодня. У свято Воскресіння Христового, після освячення пасхальних страв, цю сіль, яка неодмінно мала бути у великодньому кошику, насипали на хліб і ставили на покуть біля ікон. Вона вважалася помічною від багатьох недуг, своєрідним оберегом.

Страсна п'ятниця в українській обрядовості також має цікаві особливості. Наприклад, у цей день магічними замовляннями, «заклинали» ранкові морози, щоб вони не нашкодили городині. Як і годиться, за давніми міркуваннями, у п'ятницю жінки не шили, не вишивали, не пряли... Усі люди (і старі, і малі) строго постили.

Та справжню містерію давніх народних звичаїв можна спостерігати на сам Великдень. Тут дохристиянські гуляння, ритуальні танці, гаївки та веснянки, язичницькі замовляння... Але все вже з вкрапленням християнських традицій Великодня...

Окрема розмова - писанкарство, символіку орнаментів, якими послуговувалися наші предки і ми тепер послуговуємося для розпису великодніх яєць. І знову ж, орнаменти на писанках походять з дохристиянських часів. Практично в усіх розписах було присутнє зображення сонця. Досить часто на писанках оживали чудернацькі птахи, загадкові тварини, невідомі рослини...

Поєднання автентичних слов'янських символів із привнесеними християнськими складають справжню скарбницю української народної культури. У ній гармонійно поєдналися, здавалося б, непоєднувані речі: культ поклоніння явищам Природи з вірою у Христове Воскресіння.

Тарас ЛЕХМАН