Реклама

Увійти

Богу Слава, Героям Шана!



Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Новий український портал

(1 Проголосовало)

На жаль, світ мало знає про Україну, її історію, культуру, народ, який завжди прагнув волі і ніколи не був загарбником. Чужинці часто привласнювали (привласнюють і тепер) споконвіків наше, видавали і видають здобутки українців за своє. Роблять це для того, щоб показати недалекоглядним: мовляв, України ніколи не було і не буде... Шкода, що трапляються такі, які, будучи нашпиговані брехливою пропагандою, цьому вірять.

Сайт Новий український портал (WWW.PROBI.IN.UA) покликаний донести до читача історичну правду про Україну, показати її як європейську державу, розповісти про маловідомі сторінки життя (почасти трагічні) українського народу, його велич, героїзм, звитягу, одвічне прагнення бути незалежним й щоб з ним рахувалися у світовому співтоваристві, будувати взаємини з державами тільки на братерських принципах.

Запрошуємо до співучасті всіх небайдужих!

 

для листування email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

Підписуйтесь вконтакті https://vk.com/delprobi

https://vk.com/thirdcapture

 

 

 

 

(3 Голосов)

 

Ми по-різному можемо оцінювати діяльність гетьмана Івана Мазепи. Пошуки, прорахунки, здобутки і втрати... - все було на його нелегкому шляху. Але незаперечним залишається той факт, що він усіляко прагнув зміцнити Україну, позбутися руйнівного впливу московської влади. Актуальним це питання є й тепер...

Гетьманом Іван Мазепа (до того — генеральний писар) став 25 липня 1687 року. Його обрали на козацькій раді. Свою діяльність розпочав у нелегкий для української історії період: в умовах підписання нових Коломацьких статей, що застерігали Україну від умов порушення “вічного миру” між Росією та Польщею. Згідно них, українському гетьману (будь-то Іван Мазепа чи хто інший) заборонялося мати дипломатичні відносини з іншими державами. Для постійного контролю за гетьманським урядом мала постати залога в гетьманській столиці — Батурині. Словом, політична ізоляція, що і сьогодні прагне створити Росія для України.

Іван Мазепа був освіченою людиною, мав значний військовий і дипломатичний досвід, пройшов добру школу управління козацькою державою під керівництвом Петра Дорошенка й Івана Самойловича. Усе це ставало запорукою успішної діяльності на гетьманській посаді.

На першому етапі гетьманування Іван Мазепа дотримувався добросусідських відносин з Москвою: докладно доповідав цареві про настрої запорожців, придушував повстання невдоволених народних мас, надавав військову підтримку царю, за рахунок України утримував не лише козацьке, а й російське військо. Петро I довіряв гетьману і щедро винагороджував. Здавалося б, усе йде гладко...

Але щирим прихильником Москви Іван Мазепа залишався доти, допоки російський цар Петро I не почав руйнувати основи української автономії. Тоді гетьман вирішив укласти союз зі Швецією.

З 1700 року Росія вела зі Швецією війну за вихід до Балтики, що отримала назву — Північної. Ця кровопролитна війна аж ніяк не перетиналася з інтересами України. Проте від самого початку козацькі полки брали активну участь у військових походах, воюючи на теренах Московії, Прибалтики, Речі Посполитої не проти своїх ворогів, а обстоюючи інтереси московського царя. Ці походи стали важким тягарем для козацтва. Адже козаки за свою службу не отримували жодної винагороди, а, навпаки, потерпали від утисків й образ царських воєначальників. Жорстоке ставлення з боку московського командування й тяжкі умови служби постійно викликали скарги й нарікання, а часом й дезертирство козаків. Їх часто використовували як дешеву робочу силу для будівництва каналів, нових доріг, фортець, інших фортифікаційних споруд та укріплень.

Справжнім лихом стала Північна війна для інших верств населення. Адже саме його коштами споряджалися козацькі війська для щорічних походів на північ. Гетьманщина також була змушена утримувати в ряді міст України московські армію й воєнні гарнізони. З України у великих кількостях вивозили хліб та інші продукти харчування. Навіть, траплялося, вилучали резервні запаси. Все це призводило до занепаду господарства й торгівлі, посилювало невдоволення українського населення царською політикою.

Крім воєнних негараздів, козаків непокоїло обмеження царським урядом їхніх станових прав. Так, наприклад, неабияку гостру реакцію викликав указ 1705 року про перетворення двох козацьких полків, висланих до Прусії, на регулярні драгунські, що діяли в структурі російської армії. Серед козацької старшини поширювалися чутки (і небезпідставно) про ще суттєвіші зміни: ліквідацію козацького самоврядування, насадження московських губернаторів і воєвод, переселення всього козацького війська в Московію тощо.

Непевність майбутнього України змушувала козацьку старшину і гетьмана Івана Мазепу замислюватися над подальшою долею Гетьманщини. Охоплена антимосковськими настроями козацька старшина тиснула на гетьмана, весь час дорікала йому у поступливості Петру I. Та й сам Іван Мазепа почав розуміти згубність таких відносин України з Московією.

Взявши за мету звільнення Гетьманщини з-під влади Москви, Іван Мазепа розпочав таємні переговори зі шведським королем Карлом XII. Коли шведський король у ході військових дій просувався територією України, гетьман перейшов на його бік. У квітні 1709 року було підписано угоду з Карлом XII, у першому пункті якої шведський король обіцяв захищати Україну й не укладати миру з московським царем, поки українці остаточно й назавжди (!) не визволяться від Москви та не відновлять своїх давніх прав і привілеїв.

Однак цим планам, на жаль, не судилося здійснитися. Після програної українсько-шведськими військами Полтавської битви Іван Мазепа опинився на чужині, де й помер 2 вересня 1709 року.

 

Все ж, доба Івана Мазепи — це час відродження України, епоха політичних, економічних, соціальних, особливо культурних звершень. А ненависницьке ставлення Росії та Російської Православної Церкви до гетьмана Івана Мазепи — тема окремої розмови.

(1 Проголосовало)

 

(Штрихи до біографії Івана Крип'якевича)

Один з найвидатніших істориків України, чиї праці не втратили свого значення, цінності й тепер, навіть залишаються актуальними, Іван Крип'якевич, прожив довге і складне життя. Він народився 25 червня 1886 року у Львові в сім'ї вченого-богослова, теолога Петра Крип'якевича, який був греко-католиком. Але першою “дитячою” пропискою майбутнього історика став не Львів, а Холмщина. Однак невдовзі після народження сина батьки Івана Крип'якевича через нещадні утиски російським царизмом українців, Греко-Католицької Церкви змушені були переїхати з Холмщини до Галичини.

Закінчивши гімназію, у 1904 році Іван Крип'якевич вступив на філософський факультет Львівського університету, де мав велике щастя стати учнем “батька української історії” Михайла Грушевського. Той відразу запримітив талановитого юнака і залучив до праці у Науковому Товаристві ім. Шевченка (НТШ). Про таке можна було тільки мріяти! Під керівництвом вельми вимогливого до своїх учнів Михайла Грушевського Іван Крип'якевич ще у студентські роки досяг значних успіхів у дослідженні української історії, чимало сил і праці віддавав громадській роботі.

Після завершення навчання в університеті (1909 рік) блискуче захистив докторську дисертацію, вчителював у гімназіях Галичини, дописував до львівських часописів, наукових збірників НТШ. Упродовж 1911-1914 років редагував дитячий журнал “Дзвінок”, який високо оцінив Іван Франко (він також був його автором), історико-краєзнавчий часопис “Ілюстрована Україна”, видав три номери газети “Туристика і краєзнавство”.

У роки Першої світової війни Іван Крип'якевич доклав багато зусиль до створення легіону Українських Січових Стрільців. Під час визвольних змагань (особливо у 1918-1919 роках) був на вістрі політичних подій, а після поразки УНР і ЗУНР деяких час працював приват-доцентом Кам'янець-Подільського університету (1919 р.), учителював у Галичині (мав звання професора гімназії), зазнав чимало переслідувань з боку польської окупаційної влади. Але ніколи не полишав наукової роботи, не цурався своєї чіткої громадянської позиції: Україна — понад усе!

Після приєднання Західної України до УРСР в 1939 році (власне, окупації з боку СРСР-Росії) тільки завдяки величезному авторитетові Іван Крип'якевич не був репресований, працював професором історії Львівського університету; деякий час працював у Києві (так зручніше було радянській владі тримати його під пильним наглядом), протягом 1953-1962 років очолював Інституту суспільних наук АН УРСР. Та все ж - “витурили”, як “неблагонадійного, буржуазного вченого — українського націоналіста” на пенсію. Помер видатний історик 21 квітня 1967 року.

Іван Крип'якевич — автор понад 700 друкованих праць. Серед них — фундаментальні: “Велика історія України”, “Історія України для дітей”, “Історія української культури”, “Історія Українського Війська”, “Всесвітня історія”, “Історія Галицько-Волинського князівства”, “Матеріали до історії торгівлі Львова”, “Історичні проходи по Львову” (вважайте путівником для туристів), “Джерела історії України-Руси”, “Богдан Хмельницький”... (Щоправда, остання названа нами робота вимушено написана та ще й покромсана цензорами у дусі радянської офіційної історіографії. Адже датується вона 1954 роком, коли Івана Крип'якевича “кинули під ідеологічний прес”). Є у нього й дослідження з історії церков, монастирів, окремих сіл і містечок Галичини. Історичне краєзнавство — одна із сфер захоплень ученого. На жаль, багато наукових праць, художніх творів залишилося неопублікованими.

 

Дослідник історії і культури Давньої України, доби Богдана Хмельницького (та й козаччини загалом), сучасної йому епохи також писав оповідання і повісті для дітей (наприклад, “Пригоди Юрка Козака”), підписуючись псевдонімами, зокрема — Іван Петренко. Його твори сприяли і сприяють вихованню патріотів України. Тільки читайте їх вдумливо!