Реклама

Увійти

Богу Слава, Героям Шана!



Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Новий український портал

(2 Голосов)

На жаль, світ мало знає про Україну, її історію, культуру, народ, який завжди прагнув волі і ніколи не був загарбником. Чужинці часто привласнювали (привласнюють і тепер) споконвіків наше, видавали і видають здобутки українців за своє. Роблять це для того, щоб показати недалекоглядним: мовляв, України ніколи не було і не буде... Шкода, що трапляються такі, які, будучи нашпиговані брехливою пропагандою, цьому вірять.

Сайт Новий український портал (WWW.PROBI.IN.UA) покликаний донести до читача історичну правду про Україну, показати її як європейську державу, розповісти про маловідомі сторінки життя (почасти трагічні) українського народу, його велич, героїзм, звитягу, одвічне прагнення бути незалежним й щоб з ним рахувалися у світовому співтоваристві, будувати взаємини з державами тільки на братерських принципах.

Запрошуємо до співучасті всіх небайдужих!

 

для листування email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

Підписуйтесь вконтакті https://vk.com/delprobi

https://vk.com/thirdcapture

 

 

 

 

(2 Голосов)

 

До 1991 року історію України нещадно фальсифікувала компартійно-радянська ідеологія (все узгоджувалося з керівництвом з Москви), як і згодом до 2013-2014 років (Революції Гідності). Її спотворювали, перекручували усі окупанти наших земель, вороги, що проживали в Україні і за її межами. І зараз дехто намагається це робити. Роки сучасної незалежності ще не стали, на жаль, періодом утвердження українства на нашій землі, а тому не всі історичні події патріотичного змісту правдиво висвітлюють і в наш час. І тепер українська нація змушена утверджуватися в боротьбі з російським агресором, який анексував Крим, розпочав бойові дії на Сході України, веде підривну діяльність, гібридну війну на всіх фронтах, створюючи міф, що українська нація, як така, взагалі не існувала і не існує. Мовляв, малороси, бунтівні бандерівці (тільки Степан Бандера народився аж у 1909 році), задурманені західною пропагандою безголові люди.., та й тільки.

Хто ми є на цій землі? Чиї сини? Чиїх батьків ми діти? Які і чиї інтереси захищаємо сьогодні? Відповідь мусить бути абсолютно прямою і чесною, ми — сини України, ми діти пращурів, що жили на цій землі десятки тисяч років і тому ми маємо захищати власні, українські інтереси.

Кілька десятків років тому в Україні знайдено хату, збудовану х кісток мамонта, відкрито сліди людського життя, яким понад 30 тисяч літ. Нашим чорноземам, рікам та лісам сотні мільйонів років.

Як вважають авторитетні історики, український народ бере свій початок з глибин праісторичних часів у трипільській культурі (VI-II тисячоліття до н.е.), яка стала колискою світової цивілізації.

Кімерійська могутня держава на наших землях була змінена ще більш потужною Скіфською державою, в якій народ, за свідченням римського історика Помпея Трога, виділявся «подвигами мужів та чеснотами жінок». Скіфську державу змінила Антська. Анти, як вважають історики, були корінним населенням регіону нинішньої України. Народи, яким протягом століть належали українські території, формували самі себе, розвивались і сходили з арени під безпосереднім впливом та керівництвом власних провідників - своєї еліти. Вдалі та розумні рішення еліти возвеличували народи, приводили їх до вершин розквіту в даних умовах.

Невдалі, помилкові рішення призводили до падіння держав, занепаду культур, релігій, способів життя. Усі вони, наші попередники, передали нам частини своїх достоїнств і недоліків.

У V столітті нашої ери починає формуватися Київська державність. Це вже Українська держава, як і наступна Галицько-Волинська, тому що й до сьогодні залишилися міста і села, архітектурні пам'ятки, військові укріплення, знаряддя праці, мова та книги. З племен V-VII століть сформувалась потужна народність зі своїми звичаями і традиціями, розвиненим хліборобством, ремеслами, військовою справою, торгівлею. Усе це доводить, що ми корінна нація на своїй землі.

Великого розквіту (починаючи з X століття) Україна-Русь (Київська Русь) зазнала за часів правління князя Володимира Великого, його сина Ярослава Мудрого та правнука Володимира Мономаха. Але численні напади орд, княжі міжусобиці ослаблювали край. Підступного удару завдав й один із синів Мономаха - Юрій Долгорукий, князь суздальський, який об'єднав напівдикі чудські і фінські племена та заснував Москву. Він вдерся в Київ і зруйнував місто. Те ж саме через 20 років вчинив його син Андрій Боголюбський.

Отже, один рід, одна родина. Але, якщо Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха можна вважати елітою українського народу, які все своє життя поклали для зміцнення Київської держави, і Україна справедливо пишається ними, то їхні сини та онуки Юрій Долгорукий та Андрій Боголюбський виявилися руйнівниками своєї Батьківщини. Вони заклали основу споконвічної боротьби між Північчю (сучасна Росія) та Півднем (сучасна Україна). Ця боротьба тривала сотні років, триває і тепер.

Очевидно, на час падіння Київської держави, а згодом і Галицько-Волинського князівства в українському середовищі не було провідної верстви - еліти, яка б змінити ситуацію на  краще. Це призвело до кризи, яка тривала майже 700 років. Хоча й не відкидаємо багатьох збройних потуг позбутися чужинського ярма. У ці часи над українською територією та людністю панували монголи, литовці, поляки... Поляки-ляхи масово покидали свої бідні піскові землі та сунули на наші терени. Бідний лях в Україні ставав паном-шляхтичем і під охороною польського війська досить швидко багатів, поневолюючи корінне населення, перетворюючи українців на батраків, кріпаків.

З 1654 року другим окупантом-експлуататором України стала Московія-Росія. Важко перелічити всі жертви, які понесла Україна під час московського панування. І тепер гинуть українці на Сході, захищаючи свою державу. Це була епоха рабства українців на своїй землі, епоха каторжної праці на користь чужинців, епоха розбрату, руїни, сліпотності та безнадійності наших людей. Майже усе створене та надбане в часи Київської Русі, Галицько-Волинської держави було втрачене. Залишалися лише маленькі вогнища спротиву та надії, які під гнітом окупації мусили творити самих себе: нову назву - українці, бо стару - русичі забрала Московія, зберігати стару культуру і творити нову, вставати з попелу небуття. Це була титанічна робота розуму, мудрості, терпіння, винахідливості. Це була боротьба з малими перемогами і великими втратами, поразками. Це була епоха гартування волі. З великими зусиллями українство робило два кроки вперед і один назад, повільно просуваючись до власної сутності, до розуміння своєї ролі на прабатьківській землі. Це була епоха становлення хоч нечисельних духовних провідників, формування власної еліти.

На цьому мученицькому шляху неоціненну, воістину дороговказну місію виконувала українська еліта. Вона була провідником народу, формувала світогляд, пропагувала культурні надбання, розвивала мову, вселяла віру у майбутнє. У XV-XVI століттях з'являється українське воїнство, хоч бездержавне. Це вже був проблиск самоорганізації. На гуманітарному полі з'являється плеяда письменників, митців, патріотично налаштованого духовенства. У XVII-XVIII століттях нового імпульсу набуває розвиток літератури, культури, мистецтва, мови, пісенної творчості.

В Україні завжди найбільш яскравим виявом елітарності національного духу була література: художня, публіцистична, філософська, політична. За правдиве слово в обороні свого поневоленого народу письменників переслідували всі окупанти українських земель, нерідко вони гинули, як солдати в бою.

Українська національна еліта була, є і завжди буде об'єктом постійної агресії, шантажу, підкупу, деморалізації з боку тих, хто прагне поневолити Україну з її багатствами. Ворогами нашої державності, нашого народу розроблена ціла система нищення, деформації, руйнації, «вимивання» української еліти. Цей процес триває і в наш час.

У XIX столітті Боже Провидіння дарує Україні Тараса Шевченка. Завдяки своєму полум'яному слову він став символом нації, її уособленням, виразником народних прагнень. Тарас Шевченко будив українців:

- Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше - спати, спати

І спати на волі.

Або ж:

- Поховайте, та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров'ю

Волю окропіте.

Він закликав любити Україну понад усе:

- Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу.

Можливо саме в цих словах прозвучала найвища елітність Кобзаря. На сторожі України він поставив своє Слово! Його Слово працювало і дотепер працює на єднання українства. Скільки б жили українці на землі, найвищим авторитетом для них завжди буде Тарас Шевченко, бо він зробив нас українцями, які взялися рвати кайдани. І порвали! Не дають ворогові накинути нове ярмо. Недарма Тараса Шевченка за його самовіддану любов до України величають «першим українським націоналістом».

На межі XIX-XX століть з'являється література, яка продовжила і розвинула ідеї українства, започатковані Сковородою, Котляревським, Квіткою-Основ'яненком, Шевченком та іншими. Найяскравішими постатями української еліти в літературі були Леся Українка, Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Ольга Кобилянська, Гнат Хоткевич, Володимир Винниченко, Богдан Лепкий, Олександр Олесь та інші. Усі вони перебували і творили під величезним впливом поезії Тараса Шевченка, усі вони, як і Великий Тарас, безмежно любили Україну і свій народ.

Павло Грабовський, який більшу частину свого життя провів у в'язниці за право допомагати своєму народові, писав:

- Уперед за край рідний та волю,

За окутий, пригноблений люд.

Хоч нічого не знаєш, крім болю,

Хоч нас жде невіддячений труд!

Геніальний Павло Чубинський дарує Україні свій заповіт:

- Ще не вмерла Україна,

Ні слава, ні воля,

Ще нам, браття-українці,

Усміхнеться доля!

Великий Іван Франко закликає:

- Кожен думай, що на тобі

Мільйонів стан стоїть,

Що за долю мільйонів

Мусиш дати ти отвіт!

Він вірить у майбутнє України, беззастережно вірить:

- Довго нас недоля жерла,

Й досі нас наруга жре.

Та ми крикнім: «Ще не вмерла,

Ще не вмерла і не вмре!».

Не можна не згадати про українську еліту позалітературного кола. Це відомі на всю Україну композитори, художники, театральні діячі. Але найбільше спричинилися до відродження українства багаті люди-меценати: родини Харитоненків, Терещенків, Семеренків та інших.

Перша світова війна висунула на всеукраїнську політичну арену великий пласт української еліти. У першу чергу це була молода генерація, яка зі зброєю в руках почала боротьбу за українську державу, а виборовши незалежність, самовіддано захищала її. Це були Січові Стрільці, а згодом вояки Української Галицької Армії, вояки Української Народної Республіки. Не можна не згадати без гордості Героїв Крут: 300 юнаків, гімназистів та студентів (усі - добровольці), погано озброєних та необстріляних, перегородили дорогу на Київ декільком тисячам озвірілих та п'яних російських матросів. Усі вони загинули смертю Героїв, залишивши по собі невмирущу славу.

Ще один безсмертний подвиг українського воїнства: на початку листопада 1921 року загін у 2 тисячі козаків і старшин, інтернованих у таборах в Польщі, розпочав зимовий похід в Україну з метою підняти всенародне повстання проти більшовиків. У бою з переважаючими силами ворога 359 українських вояків були захоплені в полон і всі, як один, відкинули пропозицію вступати у лави червоної армії. Над виритою могилою молодий козак прокричав: «Кажу вам, кати, від себе і всіх нас, що ми смерті не боїмося, а вам служити не будемо! За нас помститься весь український народ!». З піснею на устах: «Ще не вмерла Україна!» усі вони лягли у братську могилу, скошені більшовицькими кулеметами.

В роки більшовицької окупації комуністи систематично, крок за кроком знищували свідомий прошарок українства і передусім його еліту. Голодоморами знищено 10 мільйонів селян та інтелігенції - генофонд українського народу. (Деякі історики налічують 14 мільйонів). Того, хто не помер з голоду, вивезено в Сибір. Почалося дике полювання на українську інтелігенцію: процес Спілки визволення України (такої організації не існувало в реальності), масові розстріли 1933, 1937-1938 років, Биківня, Бабин Яр, - а тих, кого не розстріляли, загинули на Соловках та в концентраційних таборах, на будівництві Біломорканалу. Загинули люди, які сягнули вершин світового мистецтва, культури та науки, люди, якими пишалась би кожна нація. Але більшовикам, які перетворювали людину в «гомосовєтікус», вони стояли на заваді. У результаті більшовицьких репресій в Україні загинуло до 20 мільйонів (а то й більше!) громадян.

Комуністичні репресії систематично знищували українську еліту в усіх сферах суспільного життя.  В довоєнні роки їх жертвами були: Михайло Драй-Хмара, Микола Хвильовий, Михайло Семенко, Євген Плужник, Валеріан Підмогильний, Микола Зеров, Микола Куліш, Лесь Курбас, Володимир Свідзінський та багато інших. У комуністичних катівнях були знищені провідні українські вчені, конструктори, вчителі, митці, музиканти, духовенство... Комуністи підступно запросили на з'їзд до Києва провідних українських кобзарів, вивезли їх за місто, де усіх розстріляли. Та, на жаль, не всі виявляли стійкість духу. Значна частина інтелігенції почала співпрацю з окупантом. Все-таки багатьом вдалося зробити вагомий внесок в українську культуру та науку.

Друга світова війна сколихнула Україну з новою силою. На благодатній землі України розпочався смертельний двобій між найбільшими тогочасними потугами Європи - фашистською Німеччиною та більшовицькою Росією, яка прикривалася назвою СРСР. Це був бій за Україну, за володіння її безмежними багатствами. І в цей визначальний для України час українські патріоти взяли зброю до рук, щоб стати на захист рідної землі і дати відсіч усім окупантам українських земель. Цю боротьбу очолила Організація Українських Націоналістів - ОУН, членами якої були здебільшого кращі представники української молоді. Для оборони своєї землі, своїх осель та родин вони створили відділи самооборони, які згодом перетворилися в Українську Повстанську Армію - УПА. Потрібні були надлюдські зусилля, глибока віра та відвага, щоб протистояти всім окупантам наших земель у збройній боротьбі. Довголітню боротьбу ОУН-УПА, яка тривала від 1940 до 1960 років, підтримували мільйони патріотично налаштованих громадян, які, часто ризикуючи життям, постачали УПА все необхідне.

У пекельних боях загони УПА часто воювали проти ворожих сил, що в десятки, а то й у сотні разів перевищували сили повстанців. Кожен повстанець - боєць УПА, або член ОУН - це люди, які жили Україною і для неї, це люди, для яких Україна була вищою сутністю. Переважна більшість вояків УПА - сільські хлопці, часто  без належної освіти, бо не могли здобути її в умовах окупації. Вони не мріяли про багатства чи привілеї після війни, але вони твердо знали, що тільки у своїй, власній, незалежній державі український народ одержить можливість для свого всебічного розвитку. Вони не боялися смерті і часто у безвихідному становищі, щоб не потрапити в полон, щоб не піддаватися приниженню, покінчували життя, підриваючи останню гранату. Це була еліта українського народу, це були кращі з кращих! Це була надія України і її цвіт. УПА гідно протистояла усім окупантам і відстоювала честь України. Недарма легендарний французький генерал де Голь сказав, що коли б у французькій армії був такий дух, як в УПА, то німецький чобіт ніколи не топтав би Францію. Це найвища оцінка боротьби УПА, армії, яка записала в історію України найславнішу і найбільш героїчну сторінку.

Друга світова війна неабияк розбудила народ, розворушила приспані надії про українську державність, які так жорстоко знищували більшовики на Зазбручанській Україні протягом більш як 20 років свого панування. Коли на Східній Україні з'явилися похідні сотні ОУН, тисячі юнаків і дівчат усім своїм серцем та завзяттям прийняли ідею української державності, стали борцями за самостійну Українську Державу. Відразу після повернення більшовиків вони були безжалісно переслідувані, і більшість з них загинули у катівнях НКВД, а ті, що уціліли, опинились в ГУЛАГу. Але дух свободи важко було погасити. І вже відомий на той час Володимир Сосюра пише вірша, який буквально сколихнув усю повоєнну Україну:

- Любіть Україну, як сонце, любіть,

Як вітер, і трави, і води,

В годину щасливу і в радості мить,

Любіть у годину негоди!

Ох, і перепало йому «на горіхи» за цього вірша!..

У післявоєнні роки і особливо післясталінські роки українська література виявилась останньою фронтовою лінією захисту національного духу, мови, культури, традицій. Але комуністичні жорна «перемелювали» нашу еліту різними способами. Одних виганяли з України, як от Леоніда Плюща, Надію Світличну, Миколу Руденка, Валентина Мороза; інших заганяли в концтабори, як от Василя Стуса, Івана Світличного, Євгена Сверстюка, Ігоря Калинця, Ірину Калинець, Валерія Марченка, і не всім судилося повернутися. Дехто не оминув психушок - Микола Плахотнюк, Василь Рубан, генерал Петро Григоренко. Ліні Костенко та багатьом іншим письменникам не дозволяли друкувати свої твори.

Однак дух свободи не погас. На зміну збройній боротьбі ОУН-УПА прийшла боротьба ідей. Прапор боротьби підхопили дисиденти (цей рух поширився у 60-80-ті роки) - Левко Лук'яненко, брати Горині, В'ячеслав Чорновіл, Степан Хмара та багато інших. Усі вони зазнали переслідувань, багаторічних термінів ув'язнення (дехто повторно)... Та їхнього духу і завзяття репресивна машина зломити не змогла. Більмом в оці стала для КДБ Українська Гельсінська Спілка.

Комуністичний режим не шкодував ні сил, ні коштів, щоб український народ нічого не знав про діяльність української діаспори. Дехто за наказом, як виділені загони УПА, а більшість, рятуючи життя перед комуністичним терором, разом зі своїми сім'ями опинилися після війни на Заході. Відразу українська спільнота почала відроджувати організоване життя. Люди гуртувалися у громадсько-політичні організації, які плекали українство в усіх місцях їхнього поселення. Вони зберегли для нас правдиву історію України, культуру, традиції та звичаї і передусім дбали про те, щоб їхні нащадки знали рідну мову. Їх ніколи не покидала надія, що Україна стане незалежною і вони, як її громадяни, повернуться в Батьківщину. Еліта української діаспори давала світові та Україні зразки патріотизму, високої творчості. Серед них - Юрій Шевельов, Євген Маланюк, Тодось Осьмачка, Улас Самчук, Дмитро Нитченко, Галина Журба, Докія Гуменна, Іван Багряний, Василь Барка...

У 60-ті роки XX століття центр українського відродження переміщується в Україну. І хоч в цей період комуністичний прес і далі «закручував гайки», процес національного відродження вже не можна було зупинити. Полтавщина, яка в час визвольних змагань подарувала Україні Симона Петлюру, через півстоліття дару поета Василя Симоненка, який на всю Україну заявляє:

- Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не переможе мій народ!

Пощезнуть всі перевертні й приблуди

І орди завойовників-заброд!

А також слова, які стосуються кожного українця:

- Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Прихід до влади Михайла Горбачова та проголошена ним «пєрєстройка» почали руйнувати основи імперії. (Рано чи пізно вона б розвалилася!). Відбулися демократичні  вибори на так званий З'їзд народних депутатів СРСР, куди було обрано багато патріотів поневолених Москвою народів. Залунали вимоги визнання незалежності держав Прибалтики та України. У березні 1990 року відбулися перші демократичні вибори до Верховної Ради тоді ще УРСР. На Західній Україні до ВР не обрано жодного комуніста. 16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України, а 24 серпня 1991 року після провалу так званого ГКЧП у Москві  - незалежність України, яку підтвердили на референдумі 92 % голосів виборців України. Здійснилася віковічна мрія українського народу - постала Українська Самостійна Соборна Держава!

Безперечно, наступні події і події сьогодення - тема окремої розмови, але одного ланцюжка.

(За книгою: Юрій Борець. «Слово до молоді: плекаймо нашу еліту» підготував

Тарас Лехман).

 

 

 

 

 

 

(0 Голосов)

 

У другу неділю травня в Україні, як і в багатьох країнах світу (а сама традиція була започаткована у США століття тому), відзначаємо День Матері, Свято Матері. Привітайте найдорожчу Людину!

* * *

Я Тебе вітаю із великим святом,

Я Тобі бажаю радості багато.

Хай сміється сонце з голубого неба,

І троянда перша зацвіте для Тебе.

Хай в житті Твоєму горя не буває,

На устах усмішка маком розцвітає.

Хай для Тебе буде гарна кожна днина,

Дорога Матусю, будь завжди щаслива!