Увійти

Богу Слава, Героям Шана!



Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Новий український портал

(6 Голосов)

(Відгук на роман Василя Шкляра “Чорне сонце”)

 

Що таке війна?.. Питання — не риторичне, не банальне. З-поміж різних тлумачень, війна — це коли за амбітні імперські інтереси інших гинуть невинні люди.

З хвилюванням прочитав роман сучасного українського письменника Василя Шкляра “Чорне сонце” (вийшов друком у вересні 2015 р.), який присвячений бійцям добровольчого батальйону “Азов”. Вони одними з перших стали на захист України у важкій війні (тут годі вживати абревіатуру АТО) з російським агресором та доморощеними перевертнями-сепаратистами. Твір написаний “по гарячих слідах” і є блискучою історичною прозою, хоча присвячений сьогоденню. Але відтворене у романі, погодьтесь, стане нашою історією.

У творі йдеться про трагічні події російсько-української війни. Головний герой — доброволець, якому 27 років. Автор зумисне не подає його імені чи псевда, а створює узагальнений, деякою мірою типовий (бо таких — багато!) образ українського бійця. Він серцем і душею любить Україну, без жодних гасел і високопарних слів разом зі своїми побратимами Єгером, Сіроманцем, Малярем та іншими хоробро йде у нерівний бій з переважаючим ворогом, прагне захистити Батьківщину, навіть, якщо доведеться, то й покласти за неї на вівтар смерті своє життя.

Особливо вразив епізод, коли головного героя з побратимами запросили у Маріупольський театр, але прийти зміг тільки він, оскільки Єгер і Сіроманець були на бойовому завданні. Той спробував зателефонувати до них, та марно, їхні телефони виявились вимкненими. І раптом бачить, що його друзі заходять у... театр. Скільки радісних емоцій! Багато епізодів роману навчить читача, що таке істинні друзі і як важливо повсякчас берегти дружбу.

Розповідає Василь Шкляр і про мирне, довоєнне життя персонажів, про їхні сім'ї. Все це оживає у спогадах бійців-добровольців, і тепер здається таким далеким, недосяжним...

Динамічним сюжетом письменник тримає читача у напрузі до останньої сторінки роману. Різні за характерами герої, але їх об'єднує любов до України, готовність на самопожертву заради неї, непохитна віра, що їхні нащадки будуть жити під мирним небом. Тому, певен, роман не може залишити байдужим молоде покоління.

За Україну! За її волю! - одна з провідних тем творів Василя Шкляра, зокрема у романі “Залишенець. Чорний ворон” (події 20-х років XX ст.), у тому ж “Чорному сонці”. Навіть назви дещо співзвучні. Тут можемо провести історичні паралелі, бо ворог той же — імперська Росія.

 

Маркіян ЛЕХМАН

 

(1 Проголосовало)

 

В усіх народів світу існує повір'я: той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він никає світом, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку та пристановища, бо він загублений для свого народу і для самого себе...

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї та традиції, що набуваються протягом багатьох століть (а то й тисячоліть) і освячені часом, адже пройшли випробування ним на стійкість і цінність. Звичаї, традиції, обряди - це втілені в рухи й слова, кодові знаки, візерунки світовідчуття, світосприймання та взаємини між людиною і природою. А ці взаємини та світовідчуття безпосередньо впливають на духовну культуру народу.

Звичаї народу - це ті прикмети, за якими розпізнається народ не тільки на сучасному етапі, а й у його історичному минулому.

Це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних справах, у повсякденні та у святкові дні. Це ті найміцніші елементи, що об'єднують окремих людей в один народ, в одну націю!

Бережімо своє!

(1 Проголосовало)

 

Східні слов'яни, на думку деяких вчених, у VII столітті до н.е. входили до скіфського союзу племен на становищі скіфів-хліборобів, що займали правий берег Дніпра. Їх називали венедами, склавінами.

За писемними джерелами знаємо також про існування на поріччі між Дніпром і Нижнім Дніпром могутнього об'єднання слов'янських племен під йменням антів, яке досягло значного ступеня матеріального і духовного розвитку (за багатьма ознаками - у сфері Черняхівської культури) і вело вперту боротьбу у IV столітті з готами, а в VI-VII - з Візантією, колонізувавши Балкани і полегшивши таким чином масове переселення слов'ян та півострів у ті ж сторіччя.

Для візантійців анти і слов'яни - поняття тотожні. І чи не з тих часів походять численні українсько-сербохорватські спільності в топоніміці (географічних назвах), в назвах ужиткових знарядь праці, у назвах місяців, оскільки у пізніші часи жителі  південноукраїнських степів зі слов'янами Балкан умов для такого інтенсивного спілкування не мали.

Звідси й припущення: скіфи та анти - наші предки, предки українців.