Реклама

Увійти

Богу Слава, Героям Шана!



Статті

Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Новий український веб портал - Червоноград, гумор, різні обряди і казки

(1 Проголосовало)

Понад 70 власноруч виготовлених експонатів представили студенти Бродівського педагогічного коледжу ім. Маркіяна Шашкевича у Червоноградській філії Львівського музею історії релігії (Палац Потоцьких).

Вони організували виставку «Тарас Шевченко – художник. Погляд з XXI століття». А це – роботи за ескізами картин Великого Кобзаря у різних техніках виконання: вишиття хрестиком та бісером, тригранно-виїмкове різьблення, плоске і обємне випалювання тощо. Ні фантазії, ні майстерності, ні знань Шевченківського малярства студентам не забракло! Керівник проекту – викладач Ігор Ошурко.

Представила гостей завідувач філією-музеєм Галина Гриник. Їх творчий доробок високо оцінили начальник Червоноградського міського відділу культури Володимир Гуменюк, о. Михайло Микита, о. Ярослав Царик, заступник директора Бродівського педколеджу Ніна Ткачук, інші промовці. Оглядаючи виставку, незабутніми враженнями ділилися й відвідувачі музею. Їх зібралася повна зала. Душу переповнювали найприємніші емоції.

Окрасою мистецького свята стали й пісні у виконанні церковного хору (регент – Наталія Зіньків) храму Пресвятої Богородиці – Владичиці України. Звучали музичні твори на вірші нашого Тараса та духовний мелос.

Цією мистецькою акцією Червоноград продовжив святкування Року Тараса Шевченка в Україні.

(2 Голосов)

Цю поїздку ми омріяли давно. І ось, нарешті, звершилося! Тринадцять учнів (і скажіть після того, що це – нещасливе число…) Червоноградської спеціалізованої школи №8, які займаються на факультативі польської мови, разом з учителем Ларисою Збожнюк побували на триденній екскурсії в Польщі.

Як тільки перетнули  кордон, нас відразу приємно вразили скрізь впорядковані дороги. Такі в Україні лише місцями зустрінеш, і то зумисне підготовлені до Євро-2012. А ще – чистота, порядок, якісне нічне освітлення навіть у маленьких селах, через які нам доводилося проїжджати. При такому освітленні голку знайдеш уночі.

Найперше ми відвідали Варшаву – місто-столицю на берегах Вісли. Бачили і саму Віслу. Західний Буг, у порівнянні з нею, виглядає мізерним. Але це аж ніяк не применшує його краси.

Програма екскурсії була доволі насиченою і цікавою. Перепочивши у готелі, відправилися маршрутом «Варшава королів». Особливу атмосферу має Варшавська Старувка (Старе Місто), яка занесена до Списку ЮНЕСКО.  Тут побачиш справжнє середньовічне планування поселення. З чотирьох «рогів» (так говорять поляки) ринку виходять по дві вузьких вулиці, забудованих камяницями. Сивою давниною дихають оборонні мури із фортифікаційними ровами. Про деякі деталі історії розповідала нам не тільки гід, а й наша вчителька Лариса Миронівна.

Наступний маршрут – «Квітуче серце Варшави». Почали з Королівських садів Лазеноковського парку. Побували у знаменитому Палаці на воді – колишній літній резиденції королів, побудованій у 1784-1795 рр. А навколо – справжній зоопарк. По парку вільно гуляють павліни. Недарма їх називають королівськими птахами. Горішками можна було почастувати білочок. Також нам пощастило побувати у мальовничому саду, розбитому на… даху, в Королівському палаці та в «Маленькому Версалі» - палаці Вилянув. Він повинен був нагадувати коханій дружині короля Яна III Собеського її рідну Францію.

Українські школярі схилили голови у меморіальних комплексах пам'яті жертв Першої і Другої світових воєн. Тут завжди багато квітів, вінків, горять лампадки.

…Чомусь згадався Схід України. У нас також війна, бо просто антитерористичною операцією ці події вже не назвеш. Спасибі полякам, які завжди підтримують демократичні прагнення народу України, його стремління, щоб держава стала членом Євросоюзу. Вони не тільки наші сусіди, а й друзі, брати! Їхнє розуміння та підтримку відчували і тут.

Наступного дня нас чекав Люблін. Стара частина міста є його головною визначною пам'яткою. Можемо її назвати Любліном  XVI століття. Вона й справді така. Характерні особливості Старого Міста – вузькі вулички і камяні будинки, площа Ринок з Ратушею. Словом, все, як у Львові. Колись Ринок слугував Коронним трибуналом.

Сповнені незабутніх вражень, ми щасливо повернулися в Україну. Що не кажіть, в гостях, звісно, добре, але вдома – найкраще!

Маркіян ЛЕХМАН,
учень Червоноградської СШ №8.

(1 Проголосовало)

(1 листопада – відзначаємо 96-ту річницю утворення ЗУНР)

…Ця Українська Галицька держава проіснувала лише трохи більше восьми місяців, але вписала славні сторінки в книгу історії нашої боротьби за незалежність…

Українство Східної Галичини, Буковини та Закарпаття напередодні Першої світової війни перебувало у складі великої багатонаціональної Австро-Угорської імперії, яка восени 1918-го року, коли вже згорталися бойові дії, почала розвалюватися. 16 жотвня австрійський імператор видав маніфест про перебудову держави на федеративних засадах, аби дати більше повноважень в управлінні національним окраїнам.

Українці робили все для того, щоб у Східній Галичині влада перейшла саме до них. Однак уряд імперії ніяк не поспішав утворити з Галичини та Буковини окремий автономний край, всіляко зволікав з цим питанням. Відтак – виникла загроза передачі українських земель полякам. Зважаючи на такі дії (чи то «нерішучі», чи то провокативні) австрійського уряду, що доживав свого кінця, ще у вересні 1918-го року у Львові був утворений таємний Центральний військовий комітет на чолі з Дмитром Вітовським – сотником легіону Українських Січових Стрільців. Цей Комітет негайно розпочав організаційну роботу зі створення збройних сил українців і на території краю, і за його межами.

Вже 18 жовтня 1918-го року найвидатніші політичні, культурні та духовні діячі Галичини і Буковини, зібравшись у Львові, проголосили це зібрання Установчими Зборами та обрали Українську Національну Раду – найвищий представницький орган українського народу в Австро-Угорській імперії. На її засідання (19 жовтня) прибули делегети з усього краю. Головою Ради обрали Євгена Петрушевича та створили виконавчий комітет на чолі з Костем Левицьким, який був уповноважений вести справи в Галичині. Власне, на цьому засіданні Національна Рада якраз і постановила «утворити на Українських землях Австро-Угорщини єдину Українську Державу». Рішуче і впевнено був висловлений намір встановити українську владу на всіх теренах Західної України. Отож ситуація стала вкрай напруженою, вибуховою, але зрозумілою: «у кого сила – у того влада, у того право…».

31 жовтня ранкові львівські газети рясніли відвертим повідомленням, що 1-го листопада до Львова мають прибути представники Польської ліквідаційної комісії. Мета візиту – перебрати владу у свої руки в австрійської адміністрації. Українська Національна Рада мяко та дипломатично запропонувала австрійському намісникові передати владу в українські руки. Однак отримала категоричну і різку відмову.

…Криза назріла. Дмитро Вітовський, представник Українського Військового Комітету рішуче заявив, що військового перевороту вже неможливо уникнути чи відкласти. Будь-яке зволікання і втрата хвилини часу може стати смертельною небезпекою для державницьким намірів українців. Час діяти настав!

Цього ж дня, 31 жовтня, у повітові міста і містечка краю було відряджено таємних кур’єрів з відповідними інструкціями та єдиним наказом: у ніч з 31 жовтня на 1-ше листопада перебрати владу на місцях. Словом, «Українці! До зброї!». Водночас всі отримали розпорядження мобілізувати до Львова добровольців.

Як і було заплановано, військова акція розпочалася о четвертій годині ранку. Офіцери-українці (вони – передусім!) здійснили по-суті в ту історичну ніч своєрідний організаційний подвиг, реалізували блискучу військово-тактичну операцію, зуміли швидко й оперативно мобілізувати вояків-українців, за кілька хвилин пояснити суть акції, роззброїти ворога, опанувати ключовими стратегічними об’єктами Львова… І все це – без єдиного пострілу! Філігранно, блискуче! Півтора тисячі вояків-українців зайняли двохсоттисячне місто з неукраїнською більшістю. Фактично. Це не лише подвиг, а – диво!

Кульмінацією акції, звичайно, стало підняття українського прапора на вежі Львівської ратуші о сьомій годині ранку з могутнім заспівом «Ще не вмерла Україна!» та трикратним «Слава!».

Вдосвіта 1-го листопада 1918-го року практично вся Галичина перебувала під повним контролем українського війська (а це були здебільшого січові стрільці, які вже мали бойовий досвід, набутий на фронтах Першої світової війни) та української адміністрації.

У мемуарах учасників цих подій та в тогочасній пресі читаємо: коли зійшло сонце, то на мурах львівських камяниць зявилася роздрукована відозва до жителів міста Лева: «Волею Українського народу утворилася на землях бувшої австро-угорської монархії Українська держава!».  («Австро-Угорська», попри правила граматики та правопису, недвозначно було написано саме з малих літер). Так на уламках імперії постала Західно-Українська Народна Республіка.

9-го листопада створили перший український уряд – Державний Секретаріат на чолі з Костем Левицьким. 13-го листопада прийняли закон про самостійність ЗУНР та обрали Президента. Ним став Голова Національної Ради Євген Петрушевич. Територія новоствореної держави, яка ще не постала на картах Європи і світу, включала українські етнічні землі і охоплювала Буковину, Галичину та Закарпаття.

Законодавці діяли оперативно та продуктивно, без зволікань. Затвердили Герб ЗУНР – Золотий Лев на синьому тлі. Державним символом став синьо-жовтий прапор. Українську мову проголосили державною. Вводилася національна валюта – гривня та карбованець. На території ЗУНР було проголошено дію кількох нових законів, а саме: закон про громадянство; закон про національні меншини, який гарантував їм 30 відсотків місць у майбутньому парламенті; закон про 8-годинний робочий день; закон про основи шкільництва (а це – дозвілна заснування приватних шкіл, право національних  меншин на школи з рідною мовою викладання тощо)…

Також запровадили земельну реформу, згідною якої земля відчужувалася від великих власників та передавалася земельним комітетам. Проте термін наділення селян землею не встановлювався. За самочинне захоплення землі передбачалося покарання у вигляді штрафу, втрати права на володіння землею, увязнення.

Наслідком активної зовнішньої політичної діяльності ЗУНР стало відкриття посольств у Німеччині, Австрії, Угорщині. Галичани також відкрили дипломатичні представництва у США, Канаді, Чехо-Словаччині, Бразилії, Італії, домоглися визнання молодої держави Ватиканом.

…Проте, облишимо поразку ЗУНР, невдачі. Їх у нашій історії було вдосталь…