Реклама

Увійти

Богу Слава, Героям Шана!



Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Probi

(12 Голосов)

Загальноміське Свято Осені, яке відбулося у Червонограді 20 вересня, наступного дня знайшло своє продовження у спеціалізованій школі №8.

Учні організували своєрідну осінню ярмарку, продавали домашню випічку  своїм же друзям, однокласникам, учителям, пригощали узваром. Хоча ціни були «дещо завищені», але смачні пиріжки, булочки,  тістечка, коржі, торти (спасибі і школярам, і їхнім матерям, які вельми постаралися, виявили кулінарні здібності!) купували охоче. Торг ішов жваво! Тільки цього дня ми зібрали понад п’ять тисяч гривень. На виручені кошти придбаємо для бійців АТО найнеобхідніші побутові речі. Тим паче, у школі навчаються учні, чиї батьки захищають Україну на Сході.

Доброчинна акція  цим не обмежиться. Збір коштів триває! Головне – повертайтесь, Герої, живими! На Вас чекають ваші діти!

Учень Червоноградської СШ №8.

(24 Голосов)

Кремль продовжує вперто стверджувати: між нашими країнами не відбувається нічого такого, що може позначитися на багатовіковій дружбі. Крим, мовляв, ніхто не відбирав. Він просто "повернувся додому". Єднання з "історичною батьківщиною" прагне і російськомовний Донбас. Та оскільки "київська хунта" виявляє нерозуміння, шахтарі з трактористами повстали, і Росія змушена допомагати братам за "березовою кров'ю" зброєю і людьми. Та коли все вляжеться, росіяни з українцями знову житимуть, як жили досі: збиратимуться за спільним столом і відзначатимуть спільні свята.

З погляду здорового глузду — суцільна шизофренія. Проте вона на українців і не розрахована. Подібні заяви адресовані засліпленим тотальною кремлівською брехнею московітам.

Правдою ж є те, що затіяна Путіним війна розвела наші народи на весь видимий до горизонту час. Це добре розуміють в Україні. Не бачить миру у найближчому майбутньому й нинішній режим Москви. Якби бодай припускав добросусідські стосунки після завершення кривавого протистояння, не підкладав би сьогодні міни під спільне майбутнє, не перетворював би, приміром, нашу болісну поразку на свято для свого народу. Путін же чинить саме так. Він оголошує Днем сил спеціальних операцій Росії не дату їх утворення, як підказує логіка, а день збройного захоплення влади в українському Криму. А щоб дошкульніше було українцям, у річницю анексії півострова влаштовує бучне свято "на всю Рассєю".

У нас і раніше було небагато щирих спільних свят.

Історію маємо певною мірою спільну, проте стоїмо по різні боки пам'ятних дат. Нині таких дат стає більше. Для одних — позначених яскравим салютом, для інших — траурною стрічкою.

Власне, одне свято й лишилося, що досі ріднить обидві країни: 9 Травня. Проте правильніше буде сказати: ріднило. До грудня 2010 року. До паскудної великодержавної заяви кремлівського верховоди про те, що Росія перемогла б у війні з Гітлером і без участі України.

Найцинічніше, що це було сказано на адресу країни, яка відправила до лав захисників спільної тоді ­вітчизни понад 7 млн чоловіків та понад 100 тис. жінок, з яких майже 3 млн полягли у боях.

Це було сказано на адресу країни, мужність 2,5 млн громадян якої було відзначено державними орденами й медалями, 2069 синів і дочок якої стали Героями Радянського Союзу, а 32 — майже кожен третій від загальної кількості — удостоїлися цього звання двічі.

Абсурдну й нічим не підкріплену заяву було сказано на адресу країни, яка після звільнення своєї території на 60% сформувала війська Першого, Другого, Третього і Четвертого українських фронтів, роль яких у здобутті перемоги загальновідома.

Зрештою, закид російського лідера пролунав на адресу країни, яка поклала на вівтар Перемоги найбільше людських життів у Європі.

Хіба можна було придумати більшу і страшнішу образу для наших ще живих ветеранів війни? Хіба може бути більшим знущанням над пам'яттю живих і полеглих у боях українців?

Тодішня українська влада не захотіла помітити нахабної великодержавної заяви, чим також образила своїх ветеранів. Час виправляти ситуацію.

(23 Голосов)

Нещодавно у Червонограді побували учасник АТО, доброволець Станіслав Тугов і журналіст, власкор газети «Кримська світлиця» Сергій Лащенко. Одна із зустрічей відбулася у кабінеті- музеї писанкарства ім. Тараса Городецького. Тут зібралися членкині жіночого товариства «Прозерок». Гостей щиро вітала його голова Юлія Бурко.

Звісно, головна увага була прикута до Станіслава Тугова. Йому – 32 роки, родом з Донецька, підприємець. Та коли над Україною нависла загроза, він полишив свій бізнес, взяв до рук зброю і пішов добровольцем захищати Батьківщину. «Мій бізнес – для України й українців (попри національність), а не для перевертнів, чужинців-зайд і ДНР». Приблизно так можемо охарактеризувати його вчинок. Але за тим стоїть і значно більше. Певен, до цього бізнесу, мирної праці він ще повернеться.

Станіслав Тугов – один із тих, кому вдалося вирватися з Іловайського котла. Тож, найперше, він охарактеризував загальну ситуацію на Сході України.

- Апетит приходить під час споживання їжі. Якщо Путіна, а в нього немотивована поведінка, не зупинити на Сході України, то він піде далі, навіть у Європу, - говорить боєць «Донбасу». – Ми вже маємо приклад з Кримом.

- Якщо вам зручніше, то говоріть російською, - промовила до гостя Юлія Бурко.

…У нас, на Західній Україні, таки панує дух галицької аристократії. Так вже історично склалося, що ми виховувалися в різномовних середовищах, але завжди берегли українську. Тих, хто розмовляє російською, в Галичині не садять на розпечену пательню, як стверджують деякі воріженьки.

У відповідь Станіслав Тугов (а він блискуче володіє українською!) посміхнувся і додав:

- Для мене розмовляти цією мовою – принципово!

Батько нашого героя родом з Білорусі, а у матері – давнє родинне коріння донських козаків. Вони залишилися у Донецьку. Таких – багато. Бояться втратити свою квартиру, нажите майно. Мародери з ДНР пограбують.