Увійти

Богу Слава, Героям Шана!



Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Новий український портал

(9 Голосов)

(Відгук на роман Василя Шкляра “Чорне сонце”)

 

Що таке війна?.. Питання — не риторичне, не банальне. З-поміж різних тлумачень, війна — це коли за амбітні імперські інтереси інших гинуть невинні люди.

З хвилюванням прочитав роман сучасного українського письменника Василя Шкляра “Чорне сонце” (вийшов друком у вересні 2015 р.), який присвячений бійцям добровольчого батальйону “Азов”. Вони одними з перших стали на захист України у важкій війні (тут годі вживати абревіатуру АТО) з російським агресором та доморощеними перевертнями-сепаратистами. Твір написаний “по гарячих слідах” і є блискучою історичною прозою, хоча присвячений сьогоденню. Але відтворене у романі, погодьтесь, стане нашою історією.

У творі йдеться про трагічні події російсько-української війни. Головний герой — доброволець, якому 27 років. Автор зумисне не подає його імені чи псевда, а створює узагальнений, деякою мірою типовий (бо таких — багато!) образ українського бійця. Він серцем і душею любить Україну, без жодних гасел і високопарних слів разом зі своїми побратимами Єгером, Сіроманцем, Малярем та іншими хоробро йде у нерівний бій з переважаючим ворогом, прагне захистити Батьківщину, навіть, якщо доведеться, то й покласти за неї на вівтар смерті своє життя.

Особливо вразив епізод, коли головного героя з побратимами запросили у Маріупольський театр, але прийти зміг тільки він, оскільки Єгер і Сіроманець були на бойовому завданні. Той спробував зателефонувати до них, та марно, їхні телефони виявились вимкненими. І раптом бачить, що його друзі заходять у... театр. Скільки радісних емоцій! Багато епізодів роману навчить читача, що таке істинні друзі і як важливо повсякчас берегти дружбу.

Розповідає Василь Шкляр і про мирне, довоєнне життя персонажів, про їхні сім'ї. Все це оживає у спогадах бійців-добровольців, і тепер здається таким далеким, недосяжним...

Динамічним сюжетом письменник тримає читача у напрузі до останньої сторінки роману. Різні за характерами герої, але їх об'єднує любов до України, готовність на самопожертву заради неї, непохитна віра, що їхні нащадки будуть жити під мирним небом. Тому, певен, роман не може залишити байдужим молоде покоління.

За Україну! За її волю! - одна з провідних тем творів Василя Шкляра, зокрема у романі “Залишенець. Чорний ворон” (події 20-х років XX ст.), у тому ж “Чорному сонці”. Навіть назви дещо співзвучні. Тут можемо провести історичні паралелі, бо ворог той же — імперська Росія.

 

Маркіян ЛЕХМАН

 

(0 Голосов)

 

Важливою сторінкою в архітектурі й будівництві Галицько-Волинських земель стала розбудова Львова.

Перша літописна згадка про Львів датується 1256 роком. Мала вона другорядне значення. Йшлося про сильну пожежу у Холмі, яку було видно аж у Львові. Враховуючи те, що від Львова до Холма відстань дуже велика, можна припустити, що стольний град Галичини й Волині (Холм) був на той час дуже великим містом, якщо заграву над ним було видно аж так далеко.

Проте цю дату ніяк не можна розглядати як рік заснування Львова. Це лише дата першої офіційної згадки про нього. Очевидно, що Львів виник значно раніше, поселення на його місці, можливо, існувало до того часу вже кілька століть. Безпосереднім поштовхом до початку розширення цього поселення та його переростання у місто стало одруження сина князя Данила - Лева - з донькою угорського короля Бели - Констанцією 1247 року.

Характерною особливістю культури Львова від самих початків міста була участь у його розбудові майстрів з різних земель та країн. Князь Данило Романович спеціально запросив охочий і талановитий люд з руських, лядських, німецьких, чеських, угорських та інших земель до участі у будівництві Львова й інших міст у своєму князівстві. Львів став своєрідним горном, в якому переплавились традиції різних національних культур. Однак Львів завжди залишався містом глибоко українським!

 

 

(0 Голосов)

 

Церква Успіння Пресвятої Богородиці у Києві будувалась протягом 991-996 років. На побудову святині, її оздоблення та утримання князь Володимир Великий виділив десяту частину доходів Русі. Через це храм отримав назву Десятинний (Десятинна церква). Саме вона стала уособленням епохи Володимира Великого і його головною будівлею, в якій князя поховали у липні 1015 року.

Храм зазнав значних руйнувань 1240 року під час штурму міста монголо-татарами. Станом на XVII століття церква була майже зруйнована. Але заходами Петра Могили у 40-х роках цього ж століття була поновлена. Він із руїн Десятинної церкви збудував нову кам'яну, знайшов гріб Святого Володимира Великого і встановив його у Печерському монастирі для вшанування.

У 1828-1842 роках російська адміністрація розібрала Десятинну церкву і спорудила нову у московсько-візантійському стилі, що не мала нічого спільного з первісною будовою.

1928 року церкву висадили у повітря більшовики. Отак радянська влада боролася з релігійним світоглядом свого народу.