Реклама

Увійти

Богу Слава, Героям Шана!



Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Новий український портал

(1 Проголосовало)

 

Сьогодні однією з найактуальніших тем для обговорення в українському суспільстві, внутрішній політиці України є питання про створення так званих “громад”, проведення адміністративно-територіальної реформи на місцях. А які повноваження і права мала громада (або ж община) у давнину?..

Мова, звичайно, не про великі (чисельні) громадські спільноти, які пропонується створювати тепер, а значно менші. Адже у давнину громади виникали здебільшого у селах, або ж об'єднувались у громаду мешканці одного села і прилеглих хуторів. У містах їх, як правило, заміняли цехові братства, ремісничі товариства тощо. Так об'єднання людей часто “гуртувалися” навколо храму.

Громада (насправді, здебільшого вживали слово “община”) - це самоврядний виробничий і соціально-побутовий колектив. Виділялося дві основних його форми — первісна та селянська, або ж — сусідська, сільська, землеробська. Українцям насамперед була відома саме селянська, землеробська община (громада). У часи Київської Русі вона згадується під назвами верв, мир, село. І тільки в українських письмових джерелах XIV-XV століть селянська община вже відома під назвою “громада”. Подальша її доля (залежно від історичних подій та політичних і соціальних умов) у різних регіонах України складалася по-різному, але в основних рисах вона зберігалася майже до XVIII століття. Кожна громада мала власні органи самоврядування — громадський сход, виборну сільську старшину — отамана (пізніше — війта), його помічників, інколи й писаря-канцеляриста. У всіх сферах свого життя громада спиралася на звичаєве право з його традиційними (часто доволі консервативними) формами судочинства та общинну (громадську) мораль з її опорою на давні непорушні звичаї предків.

Приблизно до кінця XVI століття громада складалася в основному з певної групи дворищ, які утворювалися внаслідок розпаду великих патріархальних сімей . Тому її характер визначали у цей період індивідуальні господарства малих сімей. Наслідком станової диференціації суспільства стало утворення окремих громад — підлеглих селян, селян вільних військових сіл, козаків тощо. Кожна з них обстоювала власні інтереси, але у багатьох випадках громади діяли спільно.

Вони не тільки колективно володіли та користувалися землею, а й могли продавати її, дарувати. Здавати в оренду, ревно боронили недоторканість своїх полів, лук, пасовиськ. Усе, що стосувалося земель громади, робилося виключно з її відома та дозволу. Громади активно протистояли обмеженню прав своїх членів — від колективних скарг у вищі органи влади, суди, категоричної відмови сплачувати податки і аж до збройної боротьби.

Коли у XVII-XVIII століттях ліквідація колективної власності на орні землі та більшість сільськогосподарських і лісових угідь призвела до суттєвого послаблення общинних засад самоврядування, то вона аж ніяк не означала ліквідацію самих общин (громад). У XIX — на початку XX століття ще існував цілий комплекс звичаїв та обрядів, які були пов'язані з прилученням дитини до громади, а також тих звичаїв, що виражали общинне санкціювання для окремих селян. Наприклад, родини та хрестини відзначалися за обов'язковою участю численного кола не тільки близьких родичів, свояків, навіть приятелів, друзів, а й представників громади. Своєрідне визнання общиною весільного акту (його повноти) виявлялося у присутності на урочистостях громадських старост тощо.

Громада мала право спільно обирати священика своєї парафії, фінансово його забезпечувала, безкорисливо допомагала у веденні господарства, займалася ремонтом церкви чи будівництвом нової, справляла храмові свята, влаштовувала спільні обіди. Часто тільки за участю членів всієї громади справляли обжинки та інші народні свята. Тому непорушними залишалися традиції й виробничо-побутової обрядовості. З метою забезпечення доброго врожаю або попередження стихійного лиха члени громади влаштовували спільні молебні та процесії (наприклад, вихід у поле на Трійцю).

Помітну роль сільська громада відігравала у господарському житті своїх членів — стежила (піклувалася) за справністю їхніх господарств, охороняла майнові права. Громада зберігала силу звичаю колективної взаємодопомоги — толоки. Особливо, коли це стосувалося будівництва греблі, моста через річку, копання громадської криниці, відбудови хати комусь з членів громади, якщо така згоріла внаслідок пожежі тощо. Організовували громадські склади недоторканих запасів, насамперед зерна. Громаді і далі відводилась визначальна роль у формуванні морально-етичного клімату в селі (районі міста), у збереженні та підтримці традиційних звичаїв й обрядів, за допомогою яких контролювалася поведінка кожного члена громади.

 

 

(1 Проголосовало)

 

Цього я не бачив, та й краще не бачити такого. Болісно стало б на серці, гірко, прикро на душі. Подія дещо нагадує легенду про лелечину вірність, але вона цілком реальна. На жаль, реальна... Ось який епізод зі свого дитинства пригадав і розповів мій дідусь Микола.

...Край поля стояло самотнє високе дерево, на чубку якого звили гніздо лелеки. Щовесни вони прилітали сюди, виводили пташенят, а восени відлітали у вирій. Ні холодні вітри, ні весняні приморозки, ні літнє палюче сонце, ні рясні дощі, ні громовиці не лякали їх. Здавалося, так буде завжди. Завжди сповіщатимуть радісним клекотом при весну, а під осінь сумно ходитимуть по стерні.

Та одного літнього дня, коли ледь не всі мешканці села вийшли в поле працювати, раптово стала наближатися гроза. Чорна густа хмара невпинно затягувала небо. Сонце, наче щезло. Здалеку вже було видно блискавки і чути гуркіт грому. Люди бігцем подалися до села. Тільки добігли до околишніх хат, як вперіщив проливний дощ. Господарі цих хат почали запрошувати людей до себе, щоб перечекати стихію.

У той час лелека-самка сиділа з малими лелеченятами у гнізді, зігрівала їх своїм теплом, ховала під крилами від дощу, а самець, очевидно, полетів у пошуках їжі, де і його зненацька застала гроза. Несамовито били блискавки. Одна з них влучила у дерево, розколола його навпіл, повалила на землю, а гніздо з птахами обпалила. Як тільки гроза трохи вщухла, з'явився лелека-самець. Він довго кружляв над розколотим деревом, обгорілим гніздом, а з ним і лелеченятами та лелекою-самкою.

Моторошно стало від цього людям, охопив неймовірний жаль. Дехто навіть пустив сльозу.

Потім лелека піднявся високо-високо в небо, склав крила і каменем упав на землю, якараз поряд з поваленим деревом. Загинув.

Юрбу людей враз щось спонокнуло. Викопали яму, тут же, на краю поля, де сталася пташина трагедія, у яку й поклали мертвих лелек та засипали землею.

Маркіян ЛЕХМАН.

 

Учень 10-А класу Червоноградського НВК СШ-колегіум №3, слухач Міжнародної (Малої) Академії літератури і журналістики

(1 Проголосовало)

 

(Народні прикмети)

- Якщо на Ярини (1 жовтня) відлітають журавлі у вирій, то через два тижні чекай морозів; а якщо затримаються, то зима раніше, ніж на Афонію (15 листопада) себе не покаже.

- На Дениса (3 жовтня) північний вітер — на холод, південний — на тепло.

- Якщо на Фотія (5 жовтня) листя з берези не опало — сніг ляже пізно.

- Коли на Єфросинії (8 жовтня) тепла погода, то тепло триватиме ще три тижні; якщо випаде сніг, то зима встановиться на Михайла (21 листопада).

- На Івана Богослова (9 жовтня) сонячно і тепло — червень буде дощовий і холодний.

- Яка погода на Покрову (14 жовтня) — такою буде зима.

- На Сергія (20 жовтня) земля вкриється снігом — через місяць бути справжній зимі.

- На Євлампія (23 жовтня) куди покажуть ріжки місяця — звідти взимку будуть дути холодні вітри.

- Пізнє опадання листя — на негожий рік.

- Якщо листя з дуба і беріз опадає чисто — легкий рік, нечисто — важкий.

- Листя падає на землю “долілиць” - на врожай.

- Скільки б не випало снігу, але якщо на вишнях залишилося листя, то неодмінно наступить відлига.

- Якщо до середини жовтня не осипалося з беріз листя — сніг ляже пізно.

- Перед сильним вітром горобці метушаться, перелітають зграйками з місця на місце.