28 липня – День Хрещення Київської Русі-України, свято рівноапостольного князя Володимира Великого.
Хрестити Київську Русь і проголосити християнство державною релігією припало саме князю Володимиру (Святославичу) Великому. Прийшовши до влади за допомогою варязької дружини і язичницької еліти, Володимир задля їхніх інтересів запровадив язичницький пантеон богів. На місці старого капища, де стояла подоба Перуна, з’являється сім різноплеменних богів – Дажбог, Хорос, Стрибог, Сімаргл , Мокош, Велес і залишається той же Перун, як верховний бог.
Але трохи згодом Володимир переконався, що для зміцнення держави та її престижу потрібна нова віра, нова релігія, яка б ширше об’єднала племена східних слов’ян. На той час Київська Русь підтримувала найтісніші стосунки з Візантією – найбагатшою, могутнішою і найбільш впливовою державою континенту. Так він вирішив прийняти християнство і охрестити весь свій народ. Князь Володимир 25 років був язичником, а 27 років – у християнській вірі.
Після офіційного хрещення киян у 988 році християнство стає державною релігією. Християнізація України йшла поступово. Спершу її прийняли більшу осередки, пізніше провінція, віддалені від Києва поселення. Не всюди цей процес відбувався без опору, як у Києві, хоча і тут був невдоволений люд. Головний опір чинили служителі язичницької віри – волхви. І якщо на південних теренах Київської Русі вплив їх був незначний, то на півночі – у Новгороді, Суздалі, Білоозер’ї вони підбурювали населення до відкритих виступів проти християнських священиків, місіонерів.
Ще довго співіснували між собою деякі елементи язичницької віри, переважно обрядів, із християнством. Виникло так зване двовір’я. Та й тепер у відзначенні деяких церковних свят ми спостерігаємо у народних традиціях синкретизм релігійних культур.
Для унормування церковного життя у своїй державі князь Володимир (згодом названий Великим і канонізований Церквою) видав указ, призначивши десятину прибутків на утримання Церкви, та визнав права духовенства.
Князь Володимир намагався дати структурне оформлення нової релігії, подібне до візантійського. Перша згадка про митрополита на Русі датується 1037 роком (ним був грек Теотемпт). Хоч раніше мусів бути архієпископ, який «наглядав» над Руською Церквою.
Християнство, проповідуючи милосердя та любов до ближнього – підвалини цивілізованого і мирного життя, об’єднало релігійно велику державу Володимира і позитивно вплинуло на мораль керівної верхівки і населення.
З прийняттям християнства на Русі поширилася писемність. Володимир Великий закладав школи, будував церкви спершу у Києві (зокрема Десятинну церкву – Різдва Пресвятої Богородиці), а загалом по інших містах. Учителями були священики з Корсуня, які добре знали слов’янську мову. Факт, що прийняття християнства не призвело до безпосереднього політичного опанування Київської Русі Візантією, а відкрило новій християнізованій спільності зв’язки з далекими і близькими сусідами, слід вважати найпозитивнішим наслідком акту Хрещення Русі і слов’ян Сходу.
Підготував Тарас ЛЕХМАН