22 квітня (за «старим» календарем – 5 травня) – у переддень свята Юрія дівчата ледь не по всій Україні святкували Красну гірку. Під час дійств величали Ладу – богиню розквітлої весни, любові, шлюбу, родинної злагоди і сімейного ладу. Для цього обирали з-поміж гурту вродливу юнку, плели для неї вінок, співали пісень, водили довкола неї танці, а потім частувалися нехитрими стравами. Це були суто дівочі обряди. І аж на світанок до них долучалися парубки, щоб разом зустріти схід сонця.

У деяких етнографічних регіонах України такі обрядові дійства мали дещо інший смисл, зокрема господарський, загадували на щедрий врожай.

Але існували й лихі повір’я. Дехто вважав (а це повелося з прадавніх язичницьких часів), що у цю ніч відьми збираються на Лисій горі (у Києві це могла бути Щекова, у Львові – Замкова) і справляють свій шабаш. На зборище вони звідусіль прилітають на мітлах, у ступах, веселяться, регочуть, замислюють недобрі вчинки проти людей. Усім балом править сам люцифер. Дійство триває аж до третіх півнів на світанку. Знову ж, за «віруваннями марновірних» відьми збираються на Лисій горі кілька разів протягом року. Зрештою, таких «відьомських Лисих гір» у нас чимало, але де їх шукати… Бо і тепер намарно вірять.

Простим людям не можна, радили чаклуни, не можна спостерігати за відьомськими розвагами, бо живим не вернешся додому, на тебе чекає люта смерть. А якщо вже натрапив на відьомське кубло, то потрібно мати при собі хрестик, свячену воду (бажано йорданську або стрітенську) та… полин і часник. Але при цьому необхідно надійно сховатися, сидіти тихо, не виявляти себе.

…Не переймайтеся намарно цими пересторогами!

У народі кажуть (жартома): «Якщо у ніч на Юра падає дощ, то відьми на Лисій горі масло бовтають…».

Тарас ЛЕХМАН